10 грудня 2013 року Справа № 27822/12/9104
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого судді Каралюса В.М.,
суддів: Гулида Р.М., Улицького В.З.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційні скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 17 березня 2011 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Ковельському районі Волинської області про визнання незаконною та скасування вимоги,-
В лютому 2011 року позивач фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в Ковельському районі Волинської області, в якому просив визнати незаконною та скасувати вимогу відповідача від 07.02.2011 року № 1289/03-24 про сплату позивачем боргу - страхових пенсійних внесків на суму 656,34 грн. з моменту її прийняття.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 17 березня 2011 року в задоволенні адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Ковельському районі Волинської області про визнання незаконною та скасування вимоги № Ф-36 від 07 лютого 2011 року про сплату боргу на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в сумі 656,34 грн. відмовлено.
Не погодившись із таким рішенням суду, його оскаржив відповідач, який в поданій апеляційній скарзі, покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить таку скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити заявлені позовні вимоги.
Сторони в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду були повідомлені належним чином, а тому, колегія суддів, у відповідності до ч.1 п.2 ст.197 КАС України, вважає за можливе розглядати справу у порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 26 жовтня 2005 року зареєстрований Ковельською районною державною адміністрацією Волинської області як фізична особа-підприємець. Крім того, позивач з 26 жовтня 2005 року на підставі його ж заяви зареєстрований, як платник страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в управлінні Пенсійного фонду України в Ковельському районі, обрав особливий спосіб оподаткування єдиний податок, має право на діяльність в галузі права, бухгалтерського обліку, надання консультацій з управління.
07 лютого 2011 року УПФ України в Ковельському районі фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 винесено вимогу №Ф-36 про сплату боргу зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за жовтень-грудень 2010 року, відповідно до якої станом на 07 лютого 2011 року борг по страхових внесках становить 656,34 грн.
01 січня 2004 року набрав чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до преамбули якого цей Закон визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Статтею Закону встановлено, що страхувальниками є, зокрема, роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру. Разом з цим, статтею 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено перелік осіб, що є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування. Зокрема, відповідно до пунктів 1, 3 статті 1 вказаного Закону, платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників; фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників, а також адвокати, їх помічники, приватні нотаріуси, інші особи, які не є суб'єктами підприємницької діяльності і займаються діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу.
Відповідно до статті 15 цього Закону України платниками внесків до солідарної системи є страхувальники, зокрема фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент). Статтею 5 даного закону регулюються відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів на ці правовідносини може поширюватись лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що йому не суперечать. Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; перелік платників страхових внесків, їх права та обов'язки; порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків; стягнення заборгованості за цими внесками.
Колегія суддів відхиляє покликання апелянта на ту обставину, що оскільки він набув права на довічну пенсію, а тому його участь у системі загальнообовязкового державного пенсійного страхування припинилась, так як з довідки управління Пенсійного фонду України в Ковельському районі від 10.09.2001 року про призначення пенсії ОСОБА_1 вбачається, що пенсія призначена йому за вислугу років, а не довічна пенсія. З наведеної вище норми Закону України «Про обов'язкове державне пенсійне страхування» випливає висновок, що обов'язковість сплати збору на загальнообов'язкове пенсійне страхування не повязується із статусом платника податку як суб'єкта підприємницької діяльності.
Відповідно п. 6 ч. 2 ст. 17 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страхувальники зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.
Згідно зі ст. 18 цього Закону страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом; вони не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування, на ці внески не поширюється податкове законодавство, а іншим законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.
Законом України «Про внесення змін до законів України «Про державний бюджет України на 2010 рік» та «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що з моменту набрання ним чинності, а саме з 17 липня 2010 року, фізичні особи-підприємці, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), сплачують внески до Пенсійного фонду за себе та членів своїх сімей, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, у розмірі, що з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку повинен становити не менше мінімального розміру страхового внеску за кожну особу та не більше розміру страхового внеску, обчисленого від максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, з якої сплачуються страхові внески. Тобто, було встановлено нові розміри мінімального страхового внеску до Пенсійного фонду. Відповідно до вищевказаних змін позивачу Пенсійним фондом було донараховано страхові внески та у звязку з їх не сплатою було винесено оскаржувану вимогу про сплату боргу. Вказані зміни до Закону на сьогоднішній день не визнавались не конституційними, є чинними.
Ставки, механізм справляння та пільги щодо сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування встановлені Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», яким разом із Законом України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» не встановлено такої пільги, як звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування для суб'єктів підприємницької діяльності, які перейшли на спрощену систему оподаткування.
Таким чином, страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не входять до системи оподаткування, на них не поширюється податкове законодавство, іншим законодавством не можуть встановлюватись пільги із нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати, а обов'язок сплачувати страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не зумовлюється статусом платника податку як суб'єкта підприємницької діяльності.
Згідно з вимогами п. 16 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечать цьому Закону.
Відповідно до п. 4 п. 8 вище вказаних Прикінцевих положень, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, придбання спеціального торгового патенту), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують страхові внески в порядку, визначеному цим Законом.
З повідомлення - розрахунку вбачається, що фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 в жовтні і листопаді 2010 року нараховано сума мінімального страхового внеску щомісячно в розмірі 301,12 грн., а в грудні 2010 року 306,10 грн. Отримано відшкодування з Управління державного казначейства щомісячно в розмірі 84,00 грн. Сума доплати в жовтні і листопаді 2010 року становить 217,12 грн. щомісячно, а в грудні 2010 року 222,10 грн. Недоїмка станом на 01.02.2011 року становить 656,34 грн.
Підпунктом 2 пункту 8 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» визначено, що суб'єкти підприємницької діяльності сплачують страхові внески, що перераховуються до солідарної системи на умовах і в порядку, визначених цим Законом та в розмірах передбачених для платників збору Закону України «Про збір на обовязкове державне пенсійне страхування», але не менше мінімального страхового внеску.
Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страхові внески сплачуються фізичними особами субєктами підприємницької діяльності щоквартально, протягом 20 календарних днів, наступним за останнім календарним днем звітного кварталу. Базовим звітним періодом для даної категорії страхувальників за спрощеною системою є квартал.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимога про сплату боргу №Ф-36 від 07.02.2011 року відповідачем винесена відповідно до вимог Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», з врахуванням змін, внесених Законом України «Про внесення змін зо законів України «Про державний бюджет України на 2010 рік» та «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», в частині розміру мінімального страхового внеску, у порядку, розмірах та у спосіб визначений чинним законодавством.
Крім того, ст. 6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» встановлює пільги, зокрема, звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування суб'єкта малого підприємництва тільки в сфері його підприємницької діяльності. Визначення поняття «підприємницька діяльність» дається у статті 42 Господарського кодексу України. За змістом цієї норми права, підприємницька діяльність - це безпосередня самостійна систематична, на власний ризик, діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку.
Посилання позивача на те, що законодавцем порушено положення Закону України «Про систему оподаткування» від 25.06.1991 року в частині процедури прийняття та набрання чинності щодо розгляду даного спору є безпідставними, оскільки до юрисдикції адміністративних судів не належить вирішення питань законності та процедури прийняття законодавчих актів.
Отже, вказаний спір не підпадає під правовідносини, що регулюються Указом Президента України №727 від 03.07.1998 року «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», а є об'єктом регулювання іншого правового акту - Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування». Названий же Закон не встановлює такої пільги, як звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування для суб'єктів підприємницької діяльності, що перейшли на спрощену систему оподаткування.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що Управління Пенсійного фонду України в Ковельському районі при винесенні вимоги про сплату боргу на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування №Ф-36 від 07.02.2011 року, діяло в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» та Законом України «Про збір на обовязкове державне пенсійне страхування», з використанням цих повноважень з метою, з якою це повноваження надано, а відтак, відсутні підстави для визнання вищевказаної оскаржуваної вимоги незаконною та її скасування.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 195, 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 17 березня 2011 року у справі № 2а-430/11/0370 - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя В.М. Каралюс
суддя Р.М. Гулид
суддя В.З. Улицький