ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
25 грудня 2013 року № 2а-16185/12/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Гарника К.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління юстиції у місті Києві
про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати всіх сум, що належить при звільнені, стягнення моральної шкоди
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління юстиції у місті Києві (далі по тексту - відповідач) про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати всіх сум, що належали при звільненні, стягнення моральної шкоди.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 грудня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2013 року, позов задоволено частково.
Ухвалою Вищого адміністративного суду міста Києва від 31 жовтня 2013 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 грудня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2013 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
За результатом розподілу справи між суддями автоматизованої системи документообігу Окружного адміністративного суду міста Києва справу № 2а-16185/12/2670 (вх. № 18451) передано на розгляд судді Гарнику К.Ю.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 листопада 2013 року адміністративну справу № 2а-16185/12/2670 прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 04 грудня 2013 року, яке відкладалось на 10 грудня 2013 року.
У судовому засіданні 10 грудня 2013 року позивачем уточнено позовні вимоги, згідно яких позивач просить суд:
- визнати бездіяльність Головного управління юстиції у м. Києві у порушенні строків розрахунку при звільненні та затримки виплати сум, належних при звільненні неправомірною;
- стягнути з Головного управління юстиції у м. Києві на його користь середній заробіток за весь час затримки проведення виплати всіх сум при звільненні по день фактичного розрахунку, зокрема з 30 серпня 2011 року по 31 серпня 2012 року, що становить 251 робочий день, у сумі 24 864 грн. 06 коп.;
- стягнути моральну шкоду у розмірі 1,00 грн.
У судове засіданні 10 грудня 2013 року позивач не з'явився, просив суд розглянути справу в порядку письмового провадження.
Представник відповідача у судовому засіданні 10 грудня 2013 року заперечив проти задоволення адміністративного позову, проси суд відмовити у його задоволенні в повному обсязі.
На підставі клопотання позивача про розгляд справи в порядку письмового провадження, керуючись приписами частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, надавши можливість присутнім учасникам судового розгляду у повній мірі реалізувати свої процесуальні права, та враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд завершив розгляд справи в порядку письмового провадження.
Після розгляду адміністративного позову та доданих до нього матеріалів, всебічного і повного встановлення всіх фактичних обставин, на яких ґрунтується позов, об'єктивної оцінки доказів, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Наказом Головного управління юстиції у місті Києві від 22 серпня 2011 року № 1485/03 державного виконавця відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві ОСОБА_1 звільнено з займаної посади 22 серпня 2011 року за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП України, зобов'язано управління фінансового забезпечення виплатити компенсацію за невикористану частину щорічної основної відпустки за період з 18 березня 2010 року до 17 березня 2011 року у кількості 29 календарних днів та за період роботи з 18 березня 2011 року до 22 серпня 2011 року у кількості 13 днів.
Матеріали справи свідчать, що позивач неодноразово звертався до Головного управління юстиції у місті Києві з заявами від 23 серпня 2011 року та від 25 серпня 2011 року, в яких просив провести повний розрахунок. Вказані листи отримані відповідачем 29 серпня 2011 року, що підтверджується копіями рекомендованих повернень з відмітками про отримання.
Спірні відносини виникли з приводу порушення Головним управлінням юстиції у місті Києві законодавства про оплату праці та стягнення компенсації з підстав передбачених статтями 116, 117 КЗпП України.
Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина перша). При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (частина друга).
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум (частина перша).
Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 27 березня 2013 року у справі № 6-15цс13.
Як вже зазначалось, позивач наступного дня після звільнення, тобто 23 серпня 2011 року, звернувся до відповідача з листом (отриманий відповідачем 29 серпня 2011 року) з вимогою, в тому числі здійснити повний розрахунок. У зв'язку з непроведенням повного розрахунку позивач звернувся до суду з вимогами, зокрема про: визнання протиправними дій Головного управління юстиції міста Києва з не зазначення в пункті 2 наказу про звільнення від 22 серпня 2011 року № 1485/03 кількості календарних днів не використаної соціальної відпустки, за які повинні були виплатити компенсацію при звільненні; зобов'язання Головного управління юстиції міста Києва внести зміни до пункту 2 наказу від 22.08.2011 року №1485/03 про звільнення позивача, зазначивши у пункті 2 кількість календарних днів не використаної ним соціальної відпустки, за які необхідно виплатити компенсацію.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2012 року в справі № 2а-13079/11/2670 визнано протиправними дії Головного управління юстиції в місті Києві по незазначеною у пункті 2 наказу від 22.08.2011 р. №1485/03 про звільнення ОСОБА_1 кількості календарних днів невикористаної додаткової соціальної відпустки за 2010 рік, зобов'язано Головне управління юстиції в місті Києві внести зміни до пункту 2 наказу від 22.08.2011 р. №1485/03 про звільнення ОСОБА_1 із зазначенням кількості календарних днів невикористаної додаткової соціальної відпустки у 2010 році, за які повинна бути виплачена грошова компенсація при звільненні. Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач у 2010 році набув право на соціальну додаткову відпустку тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів. У разі звільнення, незалежно від підстав, працівнику має бути виплачена компенсація за всі невикористані дні відпустки згідно зі статтею 24 Закону України "Про відпустки".
Зазначеною постановою суду скасовано рішення суду першої інстанції в частині, визнано протиправними дії Головного управління юстиції в місті Києві по незазначенню у пункті 2 наказу від 22 серпня 2011 року № 1485/03 про звільнення ОСОБА_1 кількості календарних днів невикористаної додаткової соціальної відпустки за 2010 рік, зобов'язано Головне управління юстиції в місті Києві внести зміни до пункту 2 наказу від 22 серпня 2011 року № 1485/03 про звільнення ОСОБА_1 із зазначенням кількості календарних днів невикористаної додаткової соціальної відпустки у 2010 році, за які повинна бути виплачена грошова компенсація при звільненні.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України наведені обставини, встановлені постановою суду від 14 червня 2012 року в справі № 2а-13079/11/2670 мають преюдиційне значення для вирішення даної справи та доказуванню не підлягають.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість тверджень позивача щодо протиправної невиплати відповідачем у строки, встановлені статтею 116 КЗпП України всіх виплат, які йому належали під час звільнення, а саме - 264,98 грн. компенсації за невикористану додаткову соціальну відпустку в 2010 році.
З огляду на те, що вимогу про проведення повного розрахунку відповідач отримав 29 серпня 2011 року, то відповідно до статті 116 КЗпП України він зобов'язаний був провести розрахунок з позивачем на наступний день після отримання вимоги, тобто 30 серпня 2011 року. Судом встановлено, що повний розрахунок відповідачем проведено на підставі постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2012 року в справі № 2а-13079/11/2670 лише 31 серпня 2012 року.
Таким чином, час затримки повного розрахунку з урахуванням положень статей 116, 117 КЗпП України становить з 30 серпня 2011 року до 31 серпня 2012 року.
Вирішуючи адміністративну справу в частині розрахунку суми, яка підлягає стягненню на користь позивача Окружним адміністративним судом міста Києва враховану наступне.
Скасовуючи постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 грудня 2012 року у справі № 2а-16185/12/2670 та направляючи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 31 жовтня 2013 року зазначив, що суди попередніх інстанцій обмежили право позивача на судовий захист, делегувавши свої повноваження відповідачу та зобов'язавши відповідача провести нарахування та виплату позивачу середнього заробітку за час затримки виплати невикористаної додаткової відпустки у 2010 році, за період з 30 серпня 2011 року до 31 серпня 2012 року відповідно до положень статті 117 КЗпП України з урахуванням істотності суми заборгованості (264,98 грн.) у відношенні до середньої заробітної плати ОСОБА_1, у спосіб, встановлений судом у мотивувальній частині.
За таких обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погодилась із тим, що час затримки повного розрахунку з урахуванням положень статей 116, 117 КЗпП України становить з 30 серпня 2011 року до 31 серпня 2012 року.
Проте, зазначили, що судами не вказано, чому не підлягає стягненню конкретний розмір середнього заробітку за весь час затримки проведення виплати всіх сум при звільненні по день фактичного розрахунку.
Частиною 5 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.
На виконання приписів ухвали Вищого адміністративного суду України від 31 жовтня 2013 року судом витребувано довідку про середню заробітну плату позивача на час звільнення.
Відповідачем на вимогу суду надано довідку від 04 грудня 2013 року, згідно якої з урахуванням всіх постійних виплат, середня заробітна плата на момент звільнення становить 2005,18 грн.
Матеріали справи свідчать, зокрема, службова записка начальника відділу організації оплати праці Управління фінансового забезпечення та звітності, що середня заробітна плата позивача на момент звільнення становить 2005,18 грн., середньоденна заробітна плата позивача становить - 97,81 грн.; пропорційна премія - 1261,00 грн.
При цьому, враховуючи надані відповідачем довідки про середню заробітну плату позивача та з урахуванням приписів Порядку обчислення середньої заробітної плати, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, суд встановлено, що середньоденна заробітна плата позивача становить 97,81 грн.
Як встановлено судом, кількість робочих днів з 30 серпня 2011 року по 31 серпня 2012 року становить 251 днів.
За таких обставин, відшкодування за час затримки розрахунку складає 97,81 грн.*251= 24550,31 грн.
При цьому, необґрунтованими є доводи позивача про необхідність стягнення з відповідача на його користь відшкодування за час затримки розрахунку у розмірі 24864,06 грн. із розрахунку середньоденної заробітної плати в сумі 99,06 грн. тому відхиляються судом.
Також, посилання відповідача про здійснення повного розрахунку шляхом сплати компенсації за додаткову відпустку за 2010 рік як батьку, який виховує неповнолітніх дітей у зв'язку з тривалим перебуванням матері в лікувальному закладі у кількості 5 календарних днів у сумі 264,98 грн. не враховуються судом, оскільки таких позовних вимог не заявлено.
З огляду на наведене, вимога позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки проведення виплати всіх сум при звільненні по день фактичного розрахунку, з 30 серпня 2011 року до 31 серпня 2012 року, підлягає частковому задоволенню у розмірі 24550,31 грн.
Таким чином, суд вважає задоволення позову в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки проведення виплати всіх сум при звільненні по день фактичного розрахунку, з 30 серпня 2011 року до 31 серпня 2012 року є достатнім та належним захистом порушеного права позивача, а відтак вимога про визнання бездіяльності Головного управління юстиції у м. Києві у порушенні строків розрахунку при звільненні та затримки виплати сум, належних при звільненні неправомірною не підлягає задоволенню.
Позивачем також заявлено вимогу, про стягнення 100,00 грн. моральної шкоди. Обґрунтовуючи наявність моральної шкоди позивач вказав, що внаслідок протиправних дій відповідача він тривалий час був позбавлений права на вільне володіння та розпорядження своїм майном, протиправні дії відповідача позбавили його на тривалий час спокою, призвели до знервованості та пригніченості, за час судових тяганин він відчув безпорадність від свавілля суб'єкта владних повноважень.
Крім цього, вирішуючи адміністративну справу в частині стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне. Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Позивачем не зазначено, в чому полягає моральна шкода, не наведено жодного доказу на підтвердження заявленої до стягнення суми моральної шкоди, тому зазначена позовна вимога також не підлягає задоволенню.
За висновком суду, позивачем не обґрунтовано завдання йому моральної шкоди відповідачем, а також заявлений розмір моральної шкоди. При цьому судом взято до уваги, що предметом даного позову є стягнення компенсації за період затримки повного розрахунку відповідно до статті 117 КЗпП України.
За таких обставин у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача 100,00 грн. моральної шкоди позивачу слід відмовити.
Крім цього, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31 жовтня 2013 року звернено увагу на те, що вимоги про стягнення середнього заробітку мають бути заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір, проте судами належним чином не було перевірено, який саме публічно-правовий спір існує між позивачем та відповідачем, які дії чи бездіяльність відповідача позивач вважає незаконними чи протиправними.
Дослідивши зазначене питання, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає наступне.
Як встановлено частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Тобто, спірним правовідносинам, що можуть бути предметом розгляду в адміністративних справах, повинні бути притаманні такі ознаки як порушення прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, що вчинені обов'язково суб'єктом владних повноважень у сфері публічно-правових відносин, та мають владний управлінський характер.
З огляду на приписи пункту 6 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, що відносяться до сфери публічно-правових відносин та порушують права, свободи та інтереси фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму (частина 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України).
Пунктом 2 частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України конкретизовано, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Таким чином, суд вважає, що спірні правовідносини щодо протиправної невиплати відповідачем у строки, встановлені статтею 116 КЗпП України, всіх виплат, які належали під час звільнення із державної служби позивачу, виникли у проходженням позивачем публічної служби. Відтак зазначена адміністративна справу підсудна адміністративному суду, в даному випадку Окружному адміністративному суду міста Києва.
Згідно із частиною першою статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з аналізу положень чинного законодавства та доказів, наявних у матеріалах справи, вважає адміністративний позов таким, що підлягає частковому задоволенню.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 128, 158 - 163, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Стягнути з Головного управління юстиції у місті Києві (код ЄДРПОУ 34691374) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) середній заробіток за весь час затримки проведення виплати всіх сум при звільненні по день фактичного розрахунку, зокрема з 30 серпня 2011 року по 31 серпня 2012 року, що становить 251 робочий день, у сумі 24550,31 грн. (двадцять чотири тисячі п'ятсот п'ятдесят гривень 31 коп.).
3. В решті вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.Ю. Гарник