Справа № 815/8022/13-а
18 грудня 2013 року о 14 год. 09 хв. м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді: Юхтенко Л.Р.,
при секретарі судового засідання: Цікалової Ю.І.,
за участю сторін:
від позивача представник - ОСОБА_1., за довіреністю
від відповідача представник - Цуркан Е.О., за довіреністю
від третьої особи представник - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державного кадастрового реєстратора Відділу Держземагенства у Тарутинському районі - Матвєєва Михайла Степановича за участю третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю "Азимут" про визнання дій неправомірними, скасування рішення №РВ-5100019102013 від 19.06.2013 року про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до державного земельного кадастру, зобов'язання внести відомості та присвоїти кадастровий номер,-
До суду звернувся ОСОБА_3 з адміністративним позовом до Державного кадастрового реєстратора Відділу Держземагенства у Тарутинському районі - Матвєєва Михайла Степановича за участю третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю "Азимут" про визнання дій неправомірними, скасування рішення №РВ-5100019102013 від 19.06.2013 року про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до державного земельного кадастру, зобов'язання внести відомості та присвоїти кадастровий номер.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 19.06.2013 року позивач звернувся до Відділу Держземагенства у Тарутинському районі Одеської області з заявою, про внесення відомостей до Державного земельного кадастру та присвоїти земельній ділянці кадастровий номер, але 19.06.2013 року Державним кадастровим реєстратором Відділу Держземагенства у Тарутинському районі - Матвєєвим Михайлом Степановичем прийнято рішення №РВ-5100019102013 про відмову у внесені відомостей (змін до них) до державного земельного кадастру, обґрунтовуючи його тим, що державний акт на право приватної власності на земельну ділянку на ім'я ОСОБА_5, виданий вже після смерті його власника.
Позивач не погоджується з цим рішенням, оскільки вважає, що його батьком було подано до компетентних органів усі необхідні документи та сплачена відповідна плата за виготовлення державного акту, але у зв'язку з тривалим виготовленням державного акту він був виготовлений вже після його смерті. Позивач вважає, що державний акт є чинним, не ким не оскаржувався, у зв'язку з чим, дії відповідача є неправомірними та такими, що порушують його право власності на спадкове майно.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд їх задовольнити з підстав викладених в позовній заяві.
Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на обставини викладені в письмових запереченнях, посилаючись зокрема на відповідність дій державного реєстратора приписам чинного законодавства.
Представник третьої особи у відкрите судове засідання не з'явився, подавши заяву про розгляд справи за його відсутністю, в якій підтримав позовні вимоги позивача та просив їх задовольнити.
Вивчивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги, докази, якими вони підтверджуються, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, дослідивши реєстраційну справу (технічну документацію щодо земельної ділянки), судом встановлені по справі наступні факти та обставини.
Судом встановлено, що ОСОБА_5 належало право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «Родина», розміром 3,47 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), що підтверджено сертифікатом на право на земельну ділянку (пай) Серія ОД № 0313232, виданим головою Тарутинської районної державної адміністрації 03.10.1997 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, що підтверджено свідоцтвом про смерть НОМЕР_1 від 17.09.2003 року.
Одночасно, судом встановлено, що протоколом загальних зборів пайщиків земельних паїв ЗАТ «Родина» від 05 грудня 2003 року, на виконання Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», було прийнято рішення про виділення земельної ділянки, в тому числі: ОСОБА_5, та на підставі цього та наявної технічної документації, Тарутинською районною державною адміністрацією було прийнято розпорядження «Про передачу в приватну власність земельних ділянок» від 11.12.2003 року № 471/А-2003. На підставі вказаного розпорядження, Тарутинською районною державною адміністрацією, 02.04.2004 року було видано ОСОБА_5 державний акт серії І-ОД № 077881 на право приватної власності на землю площею 3, 06 га на території Євгенівської сільської ради.
Також, судом встановлено, що ОСОБА_3, згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 27.04.2004 року, став власником спадкового майна, а саме: вказаної земельної ділянки площею 3,06 га пашні, яка розташована на землях Євгенівської сільської ради, що належало померлому на підставі державного акту серії І-ОД № 077881 на право приватної власності на землю від 02.04.2004 року.
19.06.2013 року позивач звернувся до Відділу Держземагенства у Тарутинському районі Одеської області з заявою про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру з доданими до неї документами: свідоцтва про право власності на спадщину, державного акту на право власності на землю та технічної документації.
Цього ж дня, рішенням державного реєстратора Відділу Держземагенства у Тарутинському районі розглянуто заяву позивача та прийнято рішення №РВ-5100019102013 від 19.06.2013 року про відмову у внесені відомостей (змін до них) Державного земельного кадастру з підстав невідповідності поданих документів вимогам, установленим Законом України «Про Державний земельний кадастр» та Порядку ведення Державного земельного кадастру, а саме: 1) подана технічна документація не відповідає вимогам чинного законодавства (а саме державний акт видавався в 2004 році після смерті його власника), 2) каталог координат технічної документації не відповідає каталогу координат обмінного файлу, невідповідності електронного документа установленим вимогам, а саме: суміжники обмінного файлу не відповідають кадастровому плану, подання заявником документів не в повному обсязі.
Проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, враховуючи обставини справи та досліджені докази, які є в матеріалах справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.
Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
В силу приписів ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Відповідно до цієї статті кодексу, в редакції, що діяла на час видачі державного акту на право приватної власності на землю ОСОБА_5 державний акт серії І-ОД № 077881, право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документа, що посвідчує право власності та його державної реєстрації.
Реалізацію вищевказаної норми права встановлює ст. 126 Земельного кодексу України, яка передбачає, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру, регулюються Законом України від 07.07.2011 №3613-VІ «Про Державний земельний кадастр» (надалі - Закон України від 07.07.2011 №3613-VІ).
Відповідно до ст. 1 Закону України від 07.07.2011 № 3613-VІ, державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.
Частиною 1 ст. 9 Закону України від 07.07.2011 № 3613-VІ визначено, що внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України від 07.07.2011 № 3613-VІ, земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер.
Так, розділом ІV цього Закону визначено порядок ведення державного земельного кадастру.
Відповідно до статті 21 Закону України від 07.07.2011 № 3613-VІ, відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру: на підставі відповідної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок - у випадках, визначених статтею 791 Земельного кодексу України, при їх формуванні; на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за її фактичним використанням відповідно до статті 107 Земельного кодексу України; на підставі проектів землеустрою щодо впорядкування існуючих землеволодінь - у разі зміни меж суміжних земельних ділянок їх власниками.
Відповідно до ч. 5 ст. 24 Закону України від 07.07.2011 №.3613-VІ, державний кадастровий реєстратор, який здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, протягом чотирнадцяти днів з дня реєстрації заяви: перевіряє відповідність документів вимогам законодавства; за результатами перевірки здійснює державну реєстрацію земельної ділянки або надає заявнику мотивовану відмову у державній реєстрації.
Підставами для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки відповідно до ч. 6 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» є: розташування земельної ділянки на території дії повноважень іншого Державного кадастрового реєстратора; подання заявником документів, передбачених частиною четвертою цієї статті, не в повному обсязі; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.
Аналогічні приписи містяться і у Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051.
Відтак, внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру здійснюється виключно на підставі та у відповідності до Закону України «Про Державний земельний кадастр» та Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1051 від 17.10.2012 (надалі - Порядок).
Пунктом 12 Порядку передбачено, що відомості Державного земельного кадастру є офіційними і вважаються об'єктивними та достовірними, якщо інше не доведено судом.
За приписами п. 111 цього Порядку, державний кадастровий реєстратор для здійснення державної реєстрації земельної ділянки протягом 14 календарних днів з дня реєстрації відповідної заяви перевіряє: відповідність поданих документів вимогам, передбаченим п. 67 цього Порядку; електронний документ відповідно до п. 74 цього Порядку.
За результатами перевірки Державний кадастровий реєстратор виконує одну з таких дій: здійснює державну реєстрацію земельної ділянки: за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру присвоює кадастровий номер земельній ділянці; відкриває Поземельну книгу та вносить відомості до неї (крім відомостей про затвердження документації із землеустрою, на підставі якої здійснена державна реєстрація земельної ділянки, а також про власників, користувачів земельної ділянки); робить позначку про проведення перевірки електронного документа та внесення відомостей до Державного земельного кадастру відповідно до п. 2 п. 75 цього Порядку; надає за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру відомості, зазначені у п.п. 1 п. 197 цього Порядку, відповідним органам державної влади, органам місцевого самоврядування; приймає рішення про відмову у державній реєстрації земельної ділянки відповідно до п. 70, 73, 77 - 85 цього Порядку в разі: невідповідності поданих документів, зазначених у п. 110 цього Порядку, вимогам законодавства; розташування в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини; розташування земельної ділянки на території дії повноважень іншого Державного кадастрового реєстратора; подання заявником документів, зазначених у п. 110 цього Порядку, не в повному обсязі.
Як встановлено судом, державним кадастровим реєстратором після отримання заяви перевірено відповідність документів вимогам законодавства та встановлено їх невідповідність вимогам, установленим Законом України «Про Державний земельний кадастр» та Порядку ведення Державного земельного кадастру, а саме: 1) подана технічна документація не відповідає вимогам чинного законодавства (а саме державний акт видавався в 2004 році після смерті його власника), 2) каталог координат технічної документації не відповідає каталогу координат обмінного файлу, невідповідності електронного документа установленим вимогам, а саме: суміжники обмінного файлу не відповідають кадастровому плану, подання заявником документів не в повному обсязі, з підстав чого було прийнято оскаржуване рішення про відмову у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру.
Відповідно до вимог Порядку ведення Державного земельного кадастру Державним кадастровим реєстратором було повернуто позивачеві документацію із землеустрою та запропоновано виправити зауваження.
Дослідивши технічну документацію, до складу якої входить спірна земельна ділянка, та докази, що містяться в матеріалах справи, судом достовірно встановлено, що на час розгляду справи, в матеріалах справи відсутні докази, які б спростовували наявність виявлених реєстратором невідповідностей в поданих документах вимогам законодавства.
Оскільки державним кадастровим реєстратором під час опрацювання технічної документації позивача встановлено підставу відмови у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру, передбачених п. 6 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» та п. 111 Порядку ведення Державного земельного кадастру, суд дійшов висновку, що рішення відповідача №РВ-5100019102013 від 19.06.2013 року про відмову позивачеві у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру та дії відповідача щодо винесення такого рішення, є законним та обґрунтованим.
Щодо вимог позивача про зобов'язання Державного кадастрового реєстратора Відділу Держземагенства у Тарутинському районі вчинити дії у формі прийняття рішення про внесення до Державного земельного кадастру з присвоєнням кадастрового номера земельної ділянки позивача, суд вважає, що такі вимоги можуть бути задоволені лише за наявності протиправного рішення (нормативно-правового акта чи правового актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, тобто такі позовні вимоги є похідними від таких вимог.
Враховуючи той факт, що судом встановлено правомірність дій та рішень відповідача щодо відмови позивачеві у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру на підставі наданих документів, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо зобов'язання відповідача вчинити дії з внесення до Державного земельного кадастру з присвоєнням кадастрового номера земельної ділянки позивача на підставі наданих документів.
Частиною 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно з ч.1 ст.69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Враховуючи відсутність документально підтверджених судових витрат відповідача, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, керуючись ст. 94 КАС України, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.
Також, враховуючи, що позивачу відмовлено у задоволенні позову повністю, не підлягають стягненню на користь позивача судові витрат в сумі 34, 41 грн. з Державного бюджету України.
З огляду на вищевикладене, відповідно до положень Закону України від 07.07.2011 №3613-VІ «Про Державний земельний кадастр», Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, керуючись ст.ст. 2,4,6, 71,86, 94, 158-163, 254 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Державного кадастрового реєстратора Відділу Держземагенства у Тарутинському районі - Матвєєва Михайла Степановича за участю третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю "Азимут" про визнання дій неправомірними, скасування рішення №РВ-5100019102013 від 19.06.2013 року про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до державного земельного кадастру, зобов'язання внести відомості та присвоїти кадастровий номер - відмовити повністю.
Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції в порядку та строки, передбачені ст. 186 КАС України.
Постанова набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 254 КАС України.
Повний текст постанови складений та підписаний 23 грудня 2013 року.
Суддя Л.Р. Юхтенко
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Державного кадастрового реєстратора Відділу Держземагенства у Тарутинському районі - Матвєєва Михайла Степановича за участю третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю "Азимут" про визнання дій неправомірними, скасування рішення №РВ-5100019102013 від 19.06.2013 року про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до державного земельного кадастру, зобов'язання внести відомості та присвоїти кадастровий номер - відмовити повністю.
23 грудня 2013 року.