ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10
26 грудня 2013 року № 813/8833/13-а
10 год. 50 хв.
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючий - суддя Коморний О.І.,
секретар судового засідання - Ячмінська Я.О.
з участю:
представник позивача Гуділін В.В.
представник відповідача Цебрівський Р.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 про скасування наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області.
Обставини справи.
Позивач, ОСОБА_3, звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу ГУ МВС України у Львівській області від 30.08.2013р. № 1625 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників ВЗГ Головного управління» в частині накладення на нього дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що вчинений проступок не спричинив жодних негативних наслідків, дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ як крайній захід дисциплінарного впливу застосовано до позивача без врахування всіх обставин справи, на час вчинення дисциплінарного проступку позивач перебував у черговій відпустці, тому оскаржуваний наказ в частині накладення зазначеного стягнення є незаконним і необґрунтованим.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з підстав викладених у позовній заяві, просить позов задовольнити.
Представник відповідача проти позову заперечив повністю з підстав, викладених у запереченнях на позовну заяву, суть яких зводиться до того, що підставою для прийняття наказу ГУ МВС України у Львівській області від 30.08.2013р. № 1625 є висновок службового розслідування від 28.08.2013р. за фактом порушення службової дисципліни старшим інспектором ВЗГ ГУМВС України у Львівській області майором міліції ОСОБА_3 Вказане порушення проявилося у завідомо неправомірному втручанні ОСОБА_3 в діяльність працівників правоохоронного органу, недотриманні діючого законодавства, скоєнні грубих порушень транспортної дисципліни - керуванні незареєстрованим транспортним засобом, який йому не належить, в стані алкогольного сп'яніння, невиконанні вимог працівників ДАІ про зупинку, ігноруванні Присяги працівника органів внутрішніх справ України, недотриманні норм професійної та службової етики, негідній поведінці у позаслужбовий час. Вказує, що згідно із п. 3.17 Наказу МВС України № 81 від 16.03.2007р. «Про заходи щодо зміцнення дисципліни і законності в органах внутрішніх справ та попередження надзвичайних подій, пов'язаних із загибеллю й травмуванням особового складу» до працівників, які керують транспортними засобами в стані алкогольного сп'яніння, незалежно від наслідків, приймається безальтернативне рішення - звільнення з органів внутрішніх справ. Зазначає, що Постановою Залізничного районного суду м. Львова від 27.08.2013р., залишеною без змін постановою апеляційного суду Львівської області від 13.11.2013 року, ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП та позбавлено його права керування транспортними засобами строком на 2 роки.
Вважає, що вина позивача в порушенні службової дисципліни у чіткій відповідності до Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України матеріалами службового розслідування доведена повністю, що підтверджується доказами, зібраними під час проведення службового розслідування. При визначенні виду дисциплінарного стягнення було враховано всі обставини, тому дії відповідача в частині притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ є правомірними і вчинені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України. Просить у задоволенні позову відмовити повністю.
Суд заслухав пояснення представників сторін, повно, всебічно та об'єктивно оцінив подані докази у їх сукупності та
встановив:
Позивач, ОСОБА_3, проходив службу в органах внутрішніх справ з серпня 1999 року і на час притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ перебував на посаді старшого інспектора відділу зв'язків з громадськістю ГУ МВС України у Львівській області.
Наказом Головного Управління внутрішніх справ України у Львівській області № 1625 від 30.08.2013р. "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників ВЗГ Головного управління" за грубі порушення службової дисципліни на старшого інспектора відділу зв'язків з громадськістю ГУМВС України у Львівській області майора міліції ОСОБА_3 накладене дисциплінарне стягнення - звільнення з органів внутрішніх справ.
Підставою для вказаного наказу ГУ МВСУ у Львівській області є висновок службового розслідування від 28.08.2013р. за фактом порушення службової дисципліни старшим інспектором ВЗГ ГУМВС України у Львівській області майором міліції ОСОБА_3, проведеного у період часу з 05.08.2013р. по 09.08.2013р. відповідно до наказу ГУ МВСУ у Львівській області № 1372 від 05.08.2013р. «Про призначення службового розслідування».
Згідно із вказаним висновком службового розслідування від 28.08.2013р., старший інспектор ВЗГ ГУМВС майор міліції ОСОБА_3, перебуваючи у черговій відпустці, тобто поза службою, 02.08.2013р. близько 18.00, прибув на перехрестя вулиць Стрийська-Гвардійська у м. Львові, де на той час інспекторами роти ДПС ВДАІ ЛМУ ГУМВС ОСОБА_4 та ОСОБА_5 здійснювалося документування порушень правил дорожнього руху - керування незареєстрованим автомобілем «Мерседес-Бенц» з номерними знаками разового використання Т2 НОМЕР_1 громадянином ОСОБА_6, та з метою уникнення своїм знайомим ОСОБА_6 адміністративної відповідальності, вчинив вплив на працівників правоохоронного органу, що проявився у конкретних діях, спрямованих на перешкоду виконанню ними своїх службових обов'язків - умовлянні працівників ДАІ ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про не вчинення ними, передбачених законодавством дій по притягненню ОСОБА_6 до адміністративної відповідальності, чим спонукав працівників міліції до прийняття завідомо незаконного рішення. Після отримання відмови від працівників ДАІ у задоволенні його незаконних прохань, користуючись послабленням пильності присутніх на місці зупинки автомобіля «Мерседес-Бенц», н.з. Т2 НОМЕР_1 працівників міліції, майор міліції ОСОБА_3, продовжуючи свої протиправні дії, спрямовані на уникнення ОСОБА_6 адміністративної відповідальності, раптово сів у вказаний автомобіль, завів його та поїхав з місця зупинки, перебуваючи при цьому в стані алкогольного сп'яніння, не маючи законних підстав керування даним транспортним засобом, не виконав вимог працівників ДАІ про зупинку, унаслідок чого був ними переслідуваний по вулицях Стрийській, В.Великого, Тролейбусній, та затриманий при повороті на вулицю Наукова м. Львова.
У рапорті Начальникові УКЗ ГУМВС України у Львівській області полковнику міліції Зарічному О.А. від 02.08.2013р. старший інспектор з ОД ВІОС УКЗ ГУМВС України у Львівській області підполковник міліції Коростіль В.М. вказав, що на місці події 02.08.2013р. ОСОБА_3 перебував з видимими ознаками алкогольного сп'яніння, а саме від нього було чути різкий запах алкоголю з рота, порушення координації рухів та мовлення. Йому було запропоновано пройти медичний огляд, на що останній погодився. ОСОБА_3 було доставлено в ОКЗ ЛОР ЛОДКНД, на вулиці Науковій, 49 у м. Львові, де в присутності понятих був проведений медичний огляд. Лікарем-наркологом було встановлено у ОСОБА_3 стан алкогольного сп'яніння, про що видано відповідний висновок № 10310/2804 від 02.08.2013р. Аналогічні за змістом пояснення містяться в рапорті інспектора ДПС взводу № 2 РДПС ДАІ ЛМУ ГУ МВСУ у Львівській області сержанта міліції ОСОБА_5 від 02.08.2013р. на ім'я начальника Франківського РВ ЛМУ ГУ МВСУ у Львівській області підполковника міліції Горського В.А.
В цей же день на позивача складено протоколи про адміністративне правопорушення за ст.ст. 130 КУпАП України (протокол ВС1 № 337415); 126 КУпАП України (протокол ВС1 337416); 122-2 КУпАП України (протокол ВС1 337417); ч.6 ст. 121 КУпАП України.
Про обставини вчинених позивачем правопорушень зазначено також в письмових поясненнях працівників міліції ОСОБА_4 від 05.08.2013р., ОСОБА_5 від 05.08.2013р., ОСОБА_14 від 06.08.2013р., ОСОБА_15 від 06.08.2013р., ОСОБА_16 від 06.08.2013р., ОСОБА_17 від 06.08.2013р., ОСОБА_18 від 06.08.2013р., наданих старшому інспектору з ОД ВІОС УКЗ ГУМВС підполковнику міліції Коростілю В.М. під час проведення службового розслідування.
Як зазначається у висновку службового розслідування, позивач грубо порушив службову дисципліну, яка у відповідності до ст. 7 Дисциплінарного статуту ОВС зобов'язує кожного працівника міліції дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ, дотримуватися норм професійної та службової етики, виявляти повагу до колег по службі, з гідністю і честю поводитися у позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, за що він підлягає притягненню до суворої дисциплінарної відповідальності.
За результатами проведеного службового розслідування у висновку від 28.08.2013р. старший і нспектор з ОД ВІОС УКЗ ГУМВС підполковник міліції Коростіль В.М. рекомендував на старшого інспектора ВЗГ ГУМВС України у Львівській області майора міліції ОСОБА_3 накласти дисциплінарне стягнення - звільнення з органів внутрішніх справ.
Як стверджує представник відповідача, позивач не оскаржував висновок службового розслідування, яким встановлено факт та обставини порушення ним службової дисципліни, а також на підставі якого прийнято рішення про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ. Даний факт, на переконання представника відповідача, вказує на фактичну згоду ОСОБА_3 із об'єктивністю викладених обставин у висновку службового розслідування та, відповідно, прийнятого відносно нього рішення. Тобто, відсутність мотивованого рапорту про незгоду із висновком службового розслідування та не оскарження його до вищестоящого начальника (органу) чи суду, вказує на безпідставність вимог позивача.
Право на звернення до адміністративного суду з позовом є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 55 Конституції України, відповідно до якої, права і свободи людини і громадянина захищаються судом і кожному гарантується право на оскарження в суді рішень дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Із наведеними нормами Конституції України кореспондуються норми, закріплені у ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), відповідно до яких, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. При цьому у відповідності до ч.2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно пункту 15 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Відносини публічної служби з приводу прийняття громадян на службу в органи внутрішніх справ, її проходження та звільнення з неї урегульовані спеціальним законодавством, до якого належать: Закон України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року №565-ХІІ, Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затверджене Постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114, Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ, затверджений Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-ІV.
Частиною другою статті 19 Конституції України закріплено обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України.
Громадянам згідно статті 43 Конституції України гарантується захист від незаконного звільнення.
Статтею 1 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України" від 22 лютого 2006 року N 3460-IV визначено, що службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.
Відповідно до положень ст.7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, особи рядового та начальницького складу зобов'язані дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників.
Стаття 12 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України передбачає види дисциплінарних стягнень, що можуть накладатись на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, а саме: усне зауваження, зауваження, догана, сувора догана, попередження про неповну посадову відповідність, звільнення з посади, пониження в спеціальному званні на один ступінь, звільнення з органів внутрішніх справ.
Відповідно до ч.10 ст.14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України при визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватись тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації, тощо.
Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ відповідно до ч.15 ст.14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, є крайнім заходом дисциплінарного впливу.
Звільнення з органів внутрішніх справ за порушення дисципліни як крайній захід впливу до осіб начальницького складу повинен застосовуватись з урахуванням усіх обставин скоєння порушення, коли інші заходи дисциплінарного впливу виявились безрезультатними або коли працівник міліції скоїв проступок, несумісний з перебуванням на службі в органах внутрішніх справ.
Судом з матеріалів справи встановлено, що до накладення на позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ, позивач за весь час проходження служби в органах внутрішніх справ жодних дисциплінарних стягнень не мав та жодних зауважень по службі у останнього не було.
Та обставина, що позивач понад 14 років працює в органах внутрішніх справ, зарекомендував себе позитивно, має заохочення, які застосовувалися до позивача, зокрема нагородження відзнакою МВС України «За бездоганну службу» ІІ ступеня, нагородження відзнакою-медаллю «За сумлінну службу» ІІІ ступеня, оголошення подяки, надання грошової премії за сумлінне виконання службових обов'язків, утримує двох неповнолітніх дітей та на час вчинення проступку перебував у відпустці (поза службою), у висновку службового розслідування жодним чином не відображена, як і не зазначено у висновку службового розслідування про заподіяну шкоду, попередню поведінку позивача та його ставлення до виконання службових обов'язків.
При врахуванні вказаних обставин у відповідача була можливість застосувати інші заходи дисциплінарного впливу, а не крайній - звільнення з органів внутрішніх справ.
Відповідно до ст. 71 ч.2 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості.
Слід зауважити, що у даному випадку мова йде не лише про справи щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень фізичними чи юридичними особами, а про всі адміністративні справи, у яких оскаржується рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Такий обов'язок відсутній, якщо відповідач визнає позов.
Відповідно до вимог "Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України", особа, стосовно якої проводиться службове розслідування, має право в будь-який час взяти у ньому участь, пояснювати факти, робити заяви, подавати відповідні документи, порушувати клопотання про витребування і долучення нових документів, вимагати додаткового вивчення пояснень осіб, причетних до цієї справи, та документів, знайомитись після закінчення службового розслідування із затвердженим висновком і оскаржувати його у порядку, встановленому Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України.
Разом з тим, як встановлено з матеріалів службового розслідування, права, гарантовані зазначеною Інструкцією, позивачу забезпечені не були, висновок службового розслідування зроблений без врахування обставин за яких його скоєно (перебування позивача у відпустці), відсутності заподіяної шкоди, без врахування попередньої поведінки позивача, його ставлення до виконання службових обов'язків, із врахуванням самих лише адміністративних протоколів та пояснень працівників міліції.
Наведене дозволяє суду зробити висновок про те, що службове розслідування проведено з неналежним дотриманням вимог "Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України", односторонньо, з порушенням принципу всебічного та повного встановлення обставин надзвичайних подій.
Із самим висновком службового розслідування позивач перед прийняттям оскаржуваного наказу не був ознайомлений, оскільки перебував на лікарняному, докази протилежного у матеріалах справи відсутні.
Отже, відповідач прийняв спірний наказ про притягнення до дисциплінарної відповідальності без ознайомлення позивача з висновком службового розслідування, чим порушив гарантоване Конституцією України право на оскарження такого висновку у разі незгоди з ним, та вимоги абз. 4 п. 5.4 Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, згідно з якими особа рядового або начальницького складу, стосовно якої проводилось службове розслідування, має право оскаржити рішення щодо накладення на нього дисциплінарного стягнення у порядку, визначеному законодавством України.
Суд також зауважує, що у спірних правовідносинах до спеціального законодавства, яке урегульовує питання, пов'язані із прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням із неї (її припиненням) належать, зокрема:
- Закон України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року, який передбачає, що на службу до міліції приймаються на контрактній основі громадяни, здатні за своїми особистими, діловими і моральними якостями, освітнім рівнем, фізичною підготовкою і станом здоровя виконувати покладені на міліцію завдання, відповідно до вимог ст.10 цього Закону України "Про міліцію" працівник міліції діє на території України незалежно від посади, місцезнаходження і часу;
- Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України №.114 від 29 липня 1991 року, яким визначено умови прийняття на службу, призначення на посади, переміщення та просування по службі, звільнення зі служби;
- Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України, прийнятий Законом України від 22 лютого 2006 року N 3460, яким врегульовано порядок застосування до працівників міліції заохочень та накладення стягнень.
Водночас, Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 16.03.2007 р. за № 81, на який вказує представник відповідача у запереченнях, є лише підзаконним нормативним актом, а отже не може регулювати спірні правовідносини, зокрема слугувати визначальним фактором при звільненні позивача зі служби в ОВС.
Суд наголошує, що відповідно до вимог п. 22 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються діяння, які є дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них. З огляду на зазначене, вищенаведений наказ МВС не може встановлювати дисциплінарних проступків та відповідальності за них.
Відповідно до ст. 16 Дисциплінарного статуту, дисциплінарне стягнення накладається у строк до одного місяця з дня, коли про проступок стало відомо начальнику.
У разі проведення за фактом учинення проступку службового розслідування, провадження в кримінальній справі або справі про адміністративне правопорушення на осіб рядового і начальницького складу дисциплінарне стягнення може бути накладено не пізніше одного місяця з дня закінчення службового розслідування, провадження в кримінальній справі чи справі про адміністративне правопорушення, не враховуючи періоду тимчасової непрацездатності або перебування у відпустці.
З матеріалів справи судом встановлено, що постанови Залізничного районного суду м. Львова від 27.08.2013р. на час притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності законної сили не набрали, оскільки оскаржувалися відповідачем, а тому провадження в справах про адміністративне правопорушення на час прийняття спірного наказу не були закінчені, а відповідно перебіг строку для застосування дисциплінарного стягнення не розпочався, що вказує не передчасне прийняття відповідачем 28.08.2013 року спірного наказу.
При цьому в матеріалах службового розслідування міститься рапорт від 23.08.2013 року про продовження терміну службового розслідування, оскільки розгляд адміністративних матеріалів стосовно позивача переносився судом.
Закріплений у ч.1 ст.11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.
За правилами, встановленими ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням встановлених фактичних обставин справи та вищенаведених норм діючого законодавства, суд дійшов висновку про прийняття наказу ГУ МВС України у Львівській області від 30.08.2013р. № 1625 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників ВЗГ Головного управління» в частині накладення на позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ з неповним дотриманням вимог ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відтак, позовна вимога про визнання протиправним та скасування наказу ГУ МВС України у Львівській області від 30.08.2013р. № 1625 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників ВЗГ Головного управління» в частині накладення на старшого інспектора відділу зв'язків з громадськістю ГУМВС України у Львівській області майора міліції ОСОБА_3 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ є законною, обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 94 КАС України, судові витрати з сторін не стягуються.
Керуючись ст. ст. 7-14, 50, 71, 86, 143, 158, 160-163, 167, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
постановив:
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області від 30.08.2013р. № 1625 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників ВЗГ Головного управління» в частині накладення на ОСОБА_3 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ.
3. Судові витрати з сторін не стягуються.
Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена в строк та в порядку, визначеному ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Повний текст постанови складено та підписано 27.12.2013р. о 10:00 год.
Суддя Коморний О.І.