Справа № 454/613/13 Головуючий у 1 інстанції: Адамович М.Я.
Провадження № 22-ц/783/7886/13 Доповідач в 2-й інстанції: Мельничук О. Я.
Категорія справи: 32
12 грудня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого - судді Мельничук О.Я.,
суддів Курій Н.М. і Крайник Н.П.,
при секретарі Данилик І.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за за апеляційною скаргою Державного підприємства /ДП/ "Львіввугілля" в особі Відокремленого підрозділу "Шахта Лісова" на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 28 травня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Державного підприємства "Львіввугілля" про стягнення моральної шкоди, завданої професійним захворюванням, -
Позивач ОСОБА_3 у лютому 2013 року звернувся в суд з позовом до відповідача /ДП/ «Львіввугілля» про стягнення моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків, внаслідок професійного захворювання. Просив стягнути з /ДП/ "Львіввугілля" на його користь 30 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров"я при виконанні трудових обов"язків, внаслідок професійного захворювання.
Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 28 травня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з /ДП/ «Львіввугілля» в користь ОСОБА_3 6 000 (шість тисяч) грн. відшкодування моральної шкоди спричиненої ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків, внаслідок професійного захворювання. Стягнуто з /ДП/ «Львіввугілля» в користь держави 114 (сто чотирнадцять) грн. 70 коп. судового збору.
Вищезгадане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач - Державне підприємство /ДП/ "Львіввугілля" в особі Відокремленого підрозділу "Шахта Лісова".
Апелянт просить рішення Сокальського районного суду Львівської області від 28 травня 2013 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким в позовних вимогах ОСОБА_3 відмовити повністю. Вважає, що рішення Сокальського районного суду Львівської області є незаконне. Також вважає, що шкоду завдану ОСОБА_3 слід стягувати за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м. Червонограді, оскільки висновком МСЕК позивачу вперше встановлено втрату працездатності 28.11.2006 року. Також вважає, що довідка МСЕК про відсоток втрати працездатності є лише підставою для розрахунку і відшкодування потерпілому матеріальної шкоди, передбачених Законом України "Про загальнообов"язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності і не підтверджує факт заподіяння моральної шкоди. Також позивачем не надано жодних доказів, які б могли підтвердити факт завдання моральної шкоди. Стверджує, що позивач не обгрунтував визначений розмір моральної шкоди. Також звертає увагу, що правонаступником Шахти ім. Героя Радянського Союзу А.В. Лопатіна ВО "Укрзахідвугілля" в подальшому шахта №1 "Червоноградська" є Державне підприємство "Центрально-Західна Компанія "Вуглеторфреструктуризація" ВСП Західно-Українська дирекція з ліквідації шахт де позивач відпрацював 13 років 7 місяців. Позивачем пропущено строк звернення до суду з даним позовом.
Сторони в судове засідання не з»явився, хоча про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином про, що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.102-105).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Державного підприємства "Львіввугілля" в особі Відокремленого підрозділу "Шахта Лісова" до задоволення не підлягає із наступних підстав.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку, або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 214 ЦПК України встановлено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відповідно до ст.ст. 1, 3, 21, 43, 46 Конституції України - Україна, як соціальна держава, зміст і спрямованість якої визначають права і свободи людини та їх гарантії, проголосили право громадян на належні, безпечні і здорові умови праці, соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника тощо. Право на соціальний захист гарантується, зокрема, загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Як вбачається з копії трудової книжки на ім'я ОСОБА_3, встановлено, що він з 29.01.1979р. по 08.08.1981р. працював на шахті «ім. Ленінського комсомолу», виконував роботу підземного електрослюсара, з 08.02.1982р. по 18.09.1995р. працював на шахті ім. героя Радянського Союзу А.В. Лопатіна, виконував роботи підземного гірничого робітника очисного забою. З 18.09.1995р. по 16.10.2006 р. на шахті «Лісова» виконував роботи підземного електрослюсаря та підземного робітника очисного забою на дільниці по видобутку вугілля. 16.10.2006 р. звільнений по п.2 ст. 40 КЗпП України внаслідок невідповідності виконуваній роботі по стану здоров"я з виплатою грошової допомоги. 07.11.2006 р. складено акт розслідування хронічного професійного захворювання форми П-4, затверджений Головним санітарним лікарем Червоноградської СЕС.
Відповідно до ст.1167 ЦПК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Частиною 1 ст. 237-1 КЗпП України встановлено, що відшкодування власником або уповноваженим органом моральної шкоди працівникові провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв»язків і вимагають додаткових зусиль для організації свого життя.
Судом встановлено, що саме тяжкі і шкідливі умови праці призвели до виникнення у позивача професійного захворювання. Висновком МСЕК серії ЛВА-1 №311274 від 28.11.2006 року ОСОБА_3 призначено ІІІ групу інвалідності у зв"язку з професійним захворюванням - безтерміново. Також, згідно довідки МСЕК серії ЛВА-2 №014897 від 28.11.2006 року, ступінь втрати професійної працездатності ОСОБА_3 у відсотках складає 55%. Згідно довідки МСЕК серії ЛВА-2 №221124 від 01.11.2007 року ОСОБА_3, встановлено 65% трати професійної працездатності.
Як вбачається із роз»яснень, що містяться в рішенні Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року у справі № 1-9 рп/2004 за наявності у потерпілого стійкої втрати професійної працездатності, висновок МСЕК про встановленні факту спричинення йому моральної шкоди не вимагається. Такий висновок необхідний лише у разі відсутності втрати потерпілим професійної працездатності.
У зв'язку із наявністю вказаного вище захворювання позивач ОСОБА_3 неодноразово перебував на стаціонарному та амбулаторному лікуванні, що вбачається з наданих позивачем виписок (витягів) з історії хвороби (а.с.38-43).
Отже, долученими доказами позивач довів факт заподіяння йому моральної шкоди.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.153 КЗпП України, на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Згідно ч.1 ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням її прав. Пункт 1 ч.2 ст.23 ЦК України передбачає, що моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю, стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв»язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров»я.
Вирішуючи питання про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди, судом першої інстанції правильно застосовано вимоги ст.237-1 КЗпП України, відповідно до якої відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв»язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Рішенням Конституційного Суду України № 1-рп/2004 від 27.01.2004 року роз»яснено, що ушкодження здоров»я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов»язків, незалежно від ступеня втрати працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Зі змісту цього рішення випливає те, що з наявності у потерпілого стійкої втрати професійної працездатності, висновок МСЕК про встановлення факту спричинення йому моральної шкоди не вимагається.
Згідно з вимогами ст. 268 ЦПК України, позовна давність не застосовується до вимог про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, тобто і на вимоги про відшкодування моральної шкоди, та вимог, що випливають з порушення особистих немайнових прав особи, якою є відшкодування моральної шкоди.
Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги в тій частині, що /ДП/ «Львіввугілля» не є належним відповідачем у справі виходячи з наступного.
Пунктом 27 статті 77 Закону України від 20 грудня 2005 року «Про державний бюджет України на 2006 рік» зупинено дію абзацу 4 статті 1, підпункту «є» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 та частини третьої статті 34 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності» (Закон № 1105-ХІУ), якими обов'язок відшкодування моральної шкоди покладено на Фонд соцстраху.
Крім того, Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-У «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (Закон № 717-У), що набрав чинності з 30 березня 2007 року, виключено частину третю статті 34 Закону № 1105-ХІУ, яка передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди.
Отже, з того часу застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, позбавлені права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соцстраху, яке вони мали відповідно до положень первинної редакції цього Закону України.
Також, встановлено, що позивач отримав трудове каліцтво, працюючи на підприємствах, що входили в структуру ВО «Укрзахідвугілля», на базі якого в подальшому створено /ДП/ «Львіввугілля», і тому покладає обов'язок відшкодувати моральну шкоду позивачу ОСОБА_3, яка спричинена ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків внаслідок трудового каліцтва на відповідача ДП «Львіввугілля».
Конституційний Суд України в своєму Рішенні від 08 жовтня 2008 року у справі № 1-32/2008 зазначені зміни до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) з огляду на те, що право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статтею 237-1 Кодексу законів про працю України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
Постановою Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» встановлено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо) та з урахуванням інших обставин.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача. Доводи цієї апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст.303, 304, п.1 ч.1 ст.307, ч.1 ст.308, ст.313, п.1 ч.1 ст.314, ст. ст.315, 317, 319, 325 ЦПК України, колегія суддів-
Апеляційну скаргу Державного підприємства /ДП/ "Львіввугілля" в особі Відокремленого підрозділу "Шахта Лісова" - відхилити.
Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 28 травня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Державного підприємства "Львіввугілля" про стягнення моральної шкоди, завданої професійним захворюванням - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.
Головуючий: О.Я. Мельничук
Судді: Н.П. Крайник
Н.М. Курій