Справа № 454/2359/13-ц
10 грудня 2013 року Сокальський районний суд Львівської області у складі:
головуючого - судді Пахут С. О. ,
при секретарі Коваль Р.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Сокалі, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Львіввугілля», Державного підприємства «Центрально Західна компанія «Вуглеторфреструктуризація» Західно Українська виконавча дирекція з ліквідації шахт» про відшкодування моральної шкоди,
Позивач звернувся в суд та просить стягнути з ДП «Львіввугілля» на його користь 30000грн. на відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я під час виконання трудових обов'язків, внаслідок отримання професійного захворювання.
Свої вимоги мотивує наступним.
Протягом 1979-1996 років він працював в шкідливих умовах на підприємствах ДП “Львіввугілля”. У зв'язку з тривалою роботою в особливо шкідливих та тяжких умовах праці в нього погіршився стан здоров'я, внаслідок чого він неодноразово був змушений звертатись за медичною допомогою.
Згодом він перебував на стаціонарному лікуванні в клініці професійних захворювань де йому встановлено діагноз: пневмоконіоз, дефартроз колінних суглобів - захворювання професійне.
12.07.1996 року було складено акт розслідування професійного захворювання про те що таке захворювання виникло в результаті контакту з вугільно-породним шахтним пилом на протязі 17 років 6 місяців підземного стажу роботи в положенні на колінах. 13.09.1996 року висновком обласної МСЕК йому вперше встановлено третю групу інвалідності та 40 % стійкої втрати працездатності.
При наступних оглядах МСЕК йому підтверджували встановлений відсоток втрати працездатності та встановлену групу інвалідності.
28.09.2004 року висновком МСЕК йому безтерміново встановлено третю групу інвалідності та 45 відсотків стійкої втрати працездатності.
Внаслідок отриманого професійного захворювання йому було завдано великої моральної шкоди у виді фізичних та душевних страждань, порушено всі нормальні умови його життя; він відчуває великі незручності при веденні домашнього господарства; йому стало важко займатись домашніми справами, що потребують навіть невеликих фізичних зусиль; він змушений докладати додаткових зусиль для організації життя, що порушує установленні життєві зв'язки та позбавляє його надії на майбутнє; в нього з'явились кашель, задишка; він став інвалідом тощо.
В судовому засіданні позивач та його представник адвокат ОСОБА_2 позов підтримали.
На обґрунтування своїх вимог надали суду пояснення, викладені в позовній заяві.
Представники відповідача ОСОБА_3 та ОСОБА_4 позову не визнали.
Подали суду заперечення, в яких зазначили наступне.
Висновок МСЕК від 13.09.1996р. позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності та 40% втрати працездатності.
До суду останній звернувся лише 22.04.2013р., а тому, просить застосувати в даному випадку позовну давність.
Крім того, до справи не долучено висновку МСЕК про підтвердження наявності факту моральної шкоди ОСОБА_1 та жодних інших доказів спричинення йому підприємством такої шкоди.
Позивачем також не враховано, що правонаступником шахти «ОСОБА_5 Радянського ОСОБА_6 ОСОБА_7» ВО «Укрзахідвугілля» є державне підприємство «Центрально-Західна компанія «Вуглеторфреструктуризація» ВСП Західно Українська дирекція з ліквідації шахт, де позивач працював протягом 17 років та 3 місяців.
На шахті «Відродження» він працював лише 4 місяці.
Вислухавши сторони, дослідивши докази по справі, суд позов задовольняє частково з наступних підстав.
Згідно із ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, яка, зокрема полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, а також із врахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ст. 153 КЗпП забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У роз'ясненнях, викладених у п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» №6 від 27.03.1997 року передбачено, що право на отримання потерпілим страхових виплат настає з дня встановлення йому МСЕК стійкої втрати працездатності.
З копії трудової книжки вбачається, що позивач в період з 1979 1996 років працював у шкідливих умовах на підприємствах ДП “Львіввугілля”, що повністю спростовує позицію представника відповідача щодо тривалості трудових відносин між сторонами.
За час виконання своїх посадових обов'язків позивач, внаслідок погіршення стану здоров'я, неодноразово звертався за отриманням медичної допомоги до медичних закладів, що підтверджується витягами з медичних карток.
Згідно виписки із історії хвороби №803, позивачу встановлено діагноз: пневмоконіоз, дефартроз колінних суглобів - захворювання професійне.
Відповідно до акта розслідування від 12.07.1996 року професійне захворювання виникло у позивача в результаті контакту з вугільно-породним шахтним пилом на протязі 17 років 6 місяців підземного стажу роботи в положенні на колінах. Причиною виникнення професійного захворювань є вугільно-породний шахтний пил в значеннях вище ГДК: 40-160 мг/м3, вміст вугільного SiO2 - 0,5-8 %.
13.09.1996 року висновком обласної МСЕК позивачу вперше встановлено третю групу інвалідності та 40% втрати працездатності.
Суд не приймає до уваги позицію представника відповідача про недоведеність заподіяння моральної шкоди, оскільки відповідно до Рішення Конституційного суду України №1-рп/2004 від 27.01.2004 року, ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Суд також не приймає до уваги позицію представника відповідача про те, що позов пред'явлений до неналежного відповідача, оскільки з наданих третьою особою письмових заперечень встановлено, що ДП «Центральна Західна Компанія» «Вуглеторфреструктуризація» є лише фізичним виконавцем робіт по ліквідації підприємства, а не правонаступником шахти «ОСОБА_8 Радянського союзі ОСОБА_7».
В судовому засіданні знайшли підтвердження обставини щодо заподіяння позивачу моральної шкоди, яка обумовлена моральним та фізичним стражданням з приводу ушкодження здоров'я, погіршення життєвих умов, що потребує від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, суд вважає необхідним врахувати той факт, що на момент встановлення позивачу вперше стійкої втрати працездатності - 13 вересня 1996 року діяли Закон України «Про охорону праці” та “Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків» затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 472 від 23.06.1993 року.
Суд не приймає до уваги твердження представника відповідача щодо необхідності застосування трьохмісячного строку позовної давності, оскільки згідно із ст.268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимоги про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що відповідача слід зобов'язати частково відшкодувати позивачу моральну шкоду, оскільки в судовому засіданні доведено, що така шкода завдана останньому підприємством під час виконання ним трудових обов'язків.
Визначаючи розмір грошового відшкодування, суд враховує те, що на момент працевлаштування позивач чітко усвідомлював несприятливі та шкідливі умови праці, однак не звільнився та продовжував працювати.
Крім того, Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України та Пенсійним фондом позивачу, виплачується щомісячна компенсація втрати працездатності (регрес) та пенсія в підвищеному розмірі, передбачено можливість санаторно-курортного лікування тощо.
Також, встановлена позивачу ІІІ група інвалідності не є групою, яка позбавляє його можливості працевлаштування.
Тому, посилання позивача на обставини, що у нього не має можливості навантажувати свій організм, виконувати найпростішу роботу по домашньому господарству та інше суд не приймає до уваги, оскільки, останньому протипоказана лише важка фізична праця в умовах дії пилу та токсичних речовин (згідно довідки).
Судові витрати, згідно ст.88 ЦПК України, слід покласти на відповідача.
Керуючись ст.ст.10, 60, 212, 215 ЦПК України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства «Львіввугілля» на користь ОСОБА_1 4000 (чотири тисячі) грн. на відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків, внаслідок професійного захворювання.
Стягнути з відповідача Державного підприємства «Львіввугілля» в дохід держави судовий збір в розмірі 30 (тридцять) грн. 51 коп.
Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Львівської області через Сокальський районний суд.
Головуючий: С. О. Пахут
.