ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/21289/13 25.12.13
За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
про стягнення 15 886,94 грн.
Суддя Лиськов М.О.
Представники сторін :
Від позивача: ОСОБА_3 (дов. від 05.12.2013)
Від відповідача: не з'явився
В судовому засіданні 25.12.2013 відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
04.11.2013 до канцелярії Господарського суду м. Києва надійшла позовна заява від 28.10.2013 Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (надалі - позивач) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (надалі - відповідач) про стягнення 15 886,94 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач своїх обов'язків за договором щодо надання послуг по перевезенню вантажу автомобільним транспортом №04/21/02/13/D належним чином не виконав, зокрема, не сплатив в повному обсязі грошових коштів за надані йому позивачем послуги, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2013 прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження по справі № 910/21289/13, розгляд справи призначено на 21.11.2013.
Ухвалою суду від 06.11.2013 виправлено описку в ухвалі Господарського суду міста Києва від 05.11.2013 та зазначено, що справа призначена до розгляду у судовому засіданні 20.11.2013
19.11.2013 до канцелярії Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло електронне повідомлення №3 від 18.11.2013, в котрому позивач клопотав про відкладення розгляду справи.
В судове засідання, призначене на 20.11.2013, представник позивача не з'явився.
В судове засідання, призначене на 20.11.2013, представник відповідача не з'явився, причин не явки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи, був належним чином повідомлений.
Ухвалою суду у зв'язку з неявкою сторін розгляд справи було відкладено на 02.12.2013.
В судове засідання, призначене на 02.12.2013, представник позивача не з'явився.
В судове засідання, призначене на 02.12.2013, представник відповідача не з'явився, причин не явки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи, був належним чином повідомлений.
Ухвалою суду у зв'язку з неявкою сторін розгляд справи було відкладено на 25.12.2013.
13.12.2013 через канцелярію суду надійшли додаткові документи від представника позивача.
В судове засідання, призначене на 25.12.2013, представник позивача з'явився та надав додаткові документи, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
В судове засідання, призначене на 25.12.2013, представник відповідача не з'явився, причин не явки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи, був належним чином повідомлений.
Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Ухвали суду, позовна заява надсилались відповідачам на юридичну адресу підприємства згідно відомостей єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (довідка з ЄДРПОУ наявна в матеріалах справи). У відповідності з положеннями п. 3.6 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України"від 18.09.1997 особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.
Пунктом 11 "Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 (2.04.2009)"передбачено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд, -
21.02.2013 між позивачем (надалі - експедитор) та відповідачем (далі по тексту - піревізник) (разом - сторони), було укладено договір щодо надання послуг по перевезенню вантажу автомобільним транспортом №04/21/02/13/D (належним чином засвідчена копія договору міститься в матеріалах справи, надалі - договір).
Пунктом 4.2. вищевказаного договору передбачено, що плата за надані послуги перевізником, здійснюється шляхом оплати вартості послуг за перевезення вантажу,в розмірі зазначеному в заявці до договору , а саме 1 900 дол. США.
Згідно з СМR № 000306 вантаж доставлено замовнику 03.03.2013, тобто позивач належним чином виконав взяті на себе зобов'язання за вищевказаним договором.
Згідно п.4.3 договору експедитор зобов'язаний здійснити оплату у національній валюті згідно курсу валют НБУ. Станом на 03 березня 2013 року курс дол. США становив 799,3 грн. на 100 дол. США.
Відповідно до умов обумовлених сторонами кошти за здійснене перевезення повинні бути перераховані Перевізнику не пізніше 18.03.2013.
Однак, в порушення умов договору відповідачем оплату за надані послуги не було здійснено, а отже заборгованість відповідача перед позивачем становить: 15 186,70 грн.
Отже, спір виник внаслідок того, що позивач вважає, що відповідачем не було у повному обсязі сплачено вартість отриманих послуг, в зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 15 186,70 грн.
Таким чином судом встановлено факт наявності порушень відповідачем взятих на себе господарських зобов'язань.
Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Статтею 626 Цивільного кодексу України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України) Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.
Згідно ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
У відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).
На підставі ст. 3 Цивільного кодексу України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Відповідно до ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.
Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Частиною 1 ст. 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
В силу положень ч.1 ст.903 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний оплатити надані йому послуги в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Отже, факт несплати відповідачем позивачу винагороди за отримані послуги належним чином доведений, а також доведений обов'язок відповідача оплатити позивачу винагороду за отримані послуги, що дає суду підстави задовольнити позов позивача в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 15 186,70 грн.
Отже, факт несплати відповідачем позивачу винагороди за отримані послуги належним чином доведений, а також доведений обов'язок відповідача оплатити позивачу винагороду за отримані послуги, що дає суду підстави задовольнити позов позивача в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 15 186,70 грн.
Позивачем також заявлено вимоги про стягнення з відповідача 576,67 грн. пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочки.
Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Розмір штрафних санкцій передбачений ст. 231 Господарського кодексу України. Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума пені в розмірі 576,76 грн.
Крім того, позивач на підставі п. 2 ст. 625 Цивільного Кодексу України просить суд стягнути з відповідача на свою користь 3 відсотки річних в розмірі 123,57 грн.
Згідно ст. 229 Господарського кодексу України та ст.625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням 3 відсотків річних за весь час прострочення.
Оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3 відсотків річних ґрунтуються на законі (п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, позовні вимоги позивача в частині стягнення 3 відсотків річних нарахованих на суму боргу підлягають задоволенню відповідно до наведеного в позовній заяві розрахунку. При здійсненні перевірки розрахунку 3 відсотків річних нарахованих позивачем, судом встановлено, що ним правильно здійснено вказаний розрахунок.
Разом з тим позивач просить стягнути кошти витрачені останнім за надання правової допомоги в сумі 3 000 грн. Вказана сума підтверджується копією платіжного доручення № 71 від 25.06.2013.
Відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача;
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. ст. 4, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_2) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем в процесі виконання рішення, на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) заборгованість в сумі 15 186 грн. (п'ятнадцять тисяч сто вісімдесят шість) грн. 70 коп. - основний борг, 576 (п'ятсот сімдесят шість) грн. 76 коп. - пені, 123 (сто двадцять три) грн. 57 коп. - 3% річних, 3 000 (три тисячі) грн. - витрати на правову допомогу та 1 720 (одну тисячу сімсот двадцять) 50 грн. - судового збору за подання позовної заяви.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
дата підписання рішення 26.12.2013
Суддя М.О. Лиськов