ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/17139/13 19.12.13
За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група»
до Приватного акціонерного товариства «Українська охоронна-страхова компанія»
про стягнення 5 970,36 грн.
Суддя Ващенко Т.М.
Представники сторін:
Від позивача: Макєєв В.М. директор ТОВ «Діке» (повірений позивача)
Від відповідача: Мельніченко О.Д. представник за довіреністю № 56 від 13.08.13.
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» (далі - позивач) до Приватного акціонерного товариства «Українська охоронна-страхова компанія» (далі - відповідач) про стягнення 5 970,36 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем, як страховиком виплачено страхувальнику страхове відшкодування, внаслідок чого позивачем в порядку статті 27 Закону України "Про страхування" та статей 993, 1191 Цивільного кодексу України отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.13. порушено провадження у справі № 910/17139/13 та призначено її до розгляду на 26.09.13.
26.09.13. представником відповідача через відділ діловодства суду подано письмовий відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує з підстав, викладених в відзиві.
Ухвалами Господарського суду міста Києва від 26.09.13. та 17.10.13. на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладався на 17.10.13. та 29.10.13.
В зв'язку з перебуванням судді Ващенко Т.М. у відпустці, справу № 910/17139/13 було відкладено на 17.12.13.
В судовому засіданні 17.12.13. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 19.12.13.
В судовому засіданні 19.12.13. представником позивача підтримано свої позовні вимоги.
Представник відповідача в судовому засіданні 19.12.13. проти позову заперечував.
За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/17139/13.
В судовому засіданні 19.12.13. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
19.01.12. між позивачем (Страховиком) та ОСОБА_3 (Страхувальником) було укладено Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті № 28-0107-12-00065 (далі - Договір), відповідно до якого позивач прийняв під страховий захист автомобіль марки, Lexus RX-350, д.р.н. НОМЕР_1.
10.01.13. внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталась в м. Києві, автомобіль марки Lexus RX-350, д.р.н. НОМЕР_1 отримав механічні пошкодження.
Дана дорожньо-транспортна пригода сталась внаслідок порушення водієм автомобіля Mazda, д.р.н. НОМЕР_2 вимог Правил дорожнього руху України, що встановлено постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 11.02.13. в адміністративній справі.
Вказане відповідачем не заперечується.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем, як страховиком виплачено страхувальнику страхове відшкодування, внаслідок чого позивачем в порядку статті 27 Закону України "Про страхування" та статей 993, 1191 Цивільного кодексу України отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.
Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно ремонтної калькуляції № 23537 від 12.01.13., рахунку-фактури № СМУ 00000611 від 12.01.13. вартість ремонту автомобіля Lexus RX-350, д.р.н. НОМЕР_1 склала 4 920,67 грн.
На підставі страхового акту № ДККА-23537 від 24.01.13. позивач, виконуючи свої зобов'язання за Договором, сплатив суму страхового відшкодування у розмірі 4 920,67 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1349 від 30.01.13. (належним чином завірена копія якого наявна в матеріалах справи).
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Таким чином, до позивача перейшло в межах суми 4 920,67 грн. право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
З полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АВ/4951595 вбачається, що транспортний засіб - автомобіль марки Mazda, д.р.н. НОМЕР_2, яким спричинено ДТП, застрахований у відповідача.
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вина ОСОБА_4, який керував автомобілем марки Toyota, д.р.н. НОМЕР_3, встановлена у судовому порядку.
Відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" до позивача перейшло у межах фактично здійсненої страхової виплати право вимоги, яке страхувальник має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними діями майну особи відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала. Статтею 1188 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки відшкодовується винною особою.
Згідно пункту 2 статті 1187 Цивільного кодексу України, шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до ст. 12.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Розмір франшизи, тобто суми, на яку зменшується страхове відшкодування за шкоду, заподіяну майну потерпілих, встановленої полісом № АВ/4951595 становить 1000,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано позивачем, відповідачем 29.07.13. на підставі платіжного доручення № 4321 було сплачено на користь позивача грошові кошти у розмірі 3 920,67 грн. (4 920,67 грн. - 1000,00 грн. (франшиза)).
Таким чином, в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача 4 920,67 грн. необхідно відмовити, оскільки у відповідності до наявного в матеріалах справи платіжного доручення № 4321 від 29.07.12., грошові кошти в розмірі 3 920,67 грн. відповідачем було сплачено до звернення позивача 05.09.13. з даним позовом до суду.
При цьому, судом враховано, що пред'являючи вимоги про стягнення 4 920,67 грн. страхового відшкодування в порядку регресу, позивачем не зменшено вказану суму на суму франшизи (на 1 000,00 грн.).
Вимоги про стягнення з відповідача 1 049,69 грн. в порядку регресу не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Вказані вимоги пред'явлено на підставі страхового акту № ДККА-23537/1 від 01.03.13. та платіжного доручення № 3571 від 04.03.13.
Закон України "Про страхування" не містить положень, які б зобов'язували страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування з урахуванням лише автотоварознавчої експертизи, проведеної оцінювачем або суб'єктом оціночної діяльності, а також лише на підставі звіту про оцінку колісного транспортного засобу (вказану правову позицію викладено в постанові Вищого господарського суду України від 05.08.13. у справі № 5011-12/11966-2012). Разом з тим, розмір страхового відшкодування має бути обґрунтованим. Проте, позивачем не подано жодних доказів (рахунків-фактур, калькуляцій, тощо) в обґрунтування пред'явлених до стягнення 1 049,69 грн., а страховий акт № ДККА-23537/1 від 01.03.13. на суму 1 049,69 грн. містить посилання на страховий акт № ДККА-23537 від 24.01.13. (на суму 4 920,67 грн. вже сплачену відповідачем) та на рахунок СМУ00000637 від 12.01.13. (в той час як матеріали справи містять виключно рахунку-фактури № СМУ 00000611 від 12.01.13. на суму 4 920,67 грн. вже сплачену відповідачем).
При цьому судом враховано, що доведення належними засобами доказування певних обставин по справі, ГПК України покладається саме на особу, яка на ці обставини посилається (аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України в постанові № 30/5009/2733/11 від 02.04.12.).
Стосовно ж посилання позивача на постанову Вищого господарського суду України від 23.08.11. у справі № 42/92, як на підставу задоволення вимог в частині стягнення 1 049,69 грн. на основі платіжного доручення № 3571 від 04.03.13., суд відзначає наступне.
В контексті вказаної постави Вищий господарський суд України звернув увагу на те, що звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім документом, в якому зазначається про можливу, а не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а за матеріалами справи № 42/92 слід виходити із даних ремонтної калькуляції, яка чітко відобразила суму завданих збитків та за даними якої і було сплачено платіжним дорученням суму страхового відшкодування страхувальнику.
Проте, як відзначалось судом, в даній справі позивачем жодними належними засобами доказування не доведено правомірність пред'явлення вимог про додаткове стягнення 1 049,67 грн. страхового відшкодування в порядку регресу з відповідача.
Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Враховуючи вищевикладене, з наведеного вбачається, що до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.
Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Отже, необхідною умовою для звернення до суду із відповідним позовом є порушення прав та охоронюваних законом інтересів особи - позивача у справі, в даному випадку - Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група».
Проте, як вбачається з матеріалів справи, позивачем належними засобами доказування не доведено суду порушення з боку відповідача законних та охоронюваних інтересів позивача.
Враховуючи все викладене вище в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення 5 970,36 грн. є такими, що не підлягають задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до положень ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
В позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 24.12.13.
Суддя Т.М. Ващенко