ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/3495/13 24.12.13
За позовом Заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд"
до Дочірнього підприємства "135 Будівельний комбінат" Товариства з обмеженою відповідальністю "Реноме"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Кабінет Міністрів України
про визнання договору оренди майна від 01.03.2007 № 35 недійсним та витребування орендованого майна
Суддя Якименко М.М.
Представники сторін:
від прокуратури: Гелета О.О. - службове посвідчення № 015715;
від позивача-1: Стахмич В.Л. - посвідчення УК № 191506;
від позивача-2: Івашін Є.В.- довіреність б/н від 17.06.2013 року;
від відповідача: Дубов Г.О. - довіреність б/н від 05.11.2013 року;
від третьої особи: Ковтун А.М. - довіреність б/н від 19.08.2013 року;
Рішенням господарського суду м. Києва від 16.04.2013 року у справі № 910/3495/13 (суддя Жагорнікова Т.О.) в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2013 року рішення господарського суду м. Києва від 16.04.2013 року у справі № 910/3495/13 - залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 06.11.2013 року у справі № 910/3495/13 рішення господарського суду м. Києва від 16.04.2013 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2013 року у справі № 910/3495/13 - скасовано; справу № 910/3495/13 направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Ухвалою від 18.11.2013 року справу прийнято до свого провадження суддею Якименко М.М. та призначено її розгляд на 04.12.2013 року.
03.12.2013 року через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
04.12.2013 року представник відповідача у судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином.
04.12.2013 року представник позивача-2 у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином.
04.12.2013 року представники прокуратури, позивача-1 у судовому засіданні не заперечували проти задоволення клопотання про відкладення розгляду справи.
Враховуючи те, що нез'явлення представника відповідача у судове засідання перешкоджає вирішенню спору по суті, а також враховуючи клопотання представника відповідача, судом відкладено розгляд справи на 18.12.2013 року.
13.12.2013 року через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
18.12.2013 року представник відповідача у судовому засіданні подав клопотання про повторне зобов'язання позивача надати суду копії правовстановлюючих документів на крани, наказ Міністерства оборони України про створення Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд".
18.12.2013 року представник позивача-2 у судовому засіданні подав документи по справі, заяву про вжиття заходів до забезпечення позову.
18.12.2013 року судом відмовлено в задоволенні клопотання про повторне зобов'язання позивача надати копії правовстановлюючих документів на крани, наказ Міністерства оборони України про створення Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд"у зв'язку з тим, що представник позивача-2 подав документи у судовому засіданні.
Враховуючи те, що нез'явлення представника третьої особи у судове засідання перешкоджає вирішенню спору по суті, суд вважав за доцільне відкласти розгляд справи на 24.12.2013 року.
24.12.2013 року через відділ діловодства суду представник прокуратури подав клопотання про забезпечення позову, яке було прокурором, представниками позивача-1 та позивача-2 підтримано в судовому засіданні.
В судовому засіданні 24.12.2013 року відмовлено в задоволенні клопотання про забезпечення позову в зв'язку з його необґрунтованістю.
Представник прокуратури в судовому засіданні 24.12.2013 року позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
Представник позивача-1 в судовому засіданні 24.12.2013 року позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
Представник позивача-2 в судовому засіданні 24.12.2013 року позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
Представник третьої особи в судовому засіданні 24.12.2013 року позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні 24.12.2013 року позовні вимоги не визнав та просив суд в їх задоволенні відмовити.
Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 24.12.2013 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності, та заслухавши пояснення представників прокуратури, позивача-1, позивача-2, третьої особи та відповідача, господарський суд міста Києва, -
01.03.2007 року між Державним Підприємством Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" (далі по тексту - орендодавець, позивач-2) та Дочірнім підприємством "135 Домобудівельний комбінат" Товариства з обмеженою відповідальністю "Реноме" (далі по тексту - орендар, відповідач) укладено Договір оренди майна № 35, за умовами якого (пункти 1.1. та 1.2. Договору) орендодавець передає, а орендар бере в тимчасове володіння та користування майно згідно з додатком № 1. Стан (якість) майна, що орендується, на момент передачі в оренду задовільний.
Відповідно до п. 2.1. Договору мета оренди - промислове використання.
Згідно з пунктами 3.1. та 3.2. Договору майно, що орендується, повинно бути передано орендодавцем та прийнято орендарем протягом 10-ти днів з моменту підписання даного договору; передача майна в оренду здійснюється відповідними фахівцями сторін за актом передачі.
Пунктами 4.1. - 4.3. Договору встановлено, що майно, яке орендується, вважається переданим орендареві з моменту підписання акту приймання майна, що орендується; термін оренди складає 5 (п'ять) років з моменту прийняття майна, що орендується за актом приймання; термін оренди може бути скорочений лише за згодою сторін.
Відповідно до п. 8.1. Договору після закінчення терміну оренди орендар зобов'язаний протягом 10 днів повернути майно, що орендується орендодавцю разом з тарою, упаковкою та технічною документацією (комплектно) за актом передачі.
Згідно з п. 10.1. Договору цей договір розірванню в односторонньому порядку не підлягає, за винятком випадків, коли одна із сторін систематично порушує умови договору та свої зобов'язання.
На виконання умов Договору (зі змінами внесеними додатковими угодами № 1 від 01.06.2008 року, № 2 від 01.07.2008 року, № 3 від 01.05.2009 року) орендодавець передав орендарю майно у кількості 38 одиниць, що підтверджується актами Актами прийому-передачі майна (Додаток № 2 до Договору, додаток № 3 до Договору, додаток № 4 до Договору) , а саме:
№ п/п Марка крануКількість шт.Інвентарний номерБалансова вартість, грн.
1КК СМЖ-615-1894 189,22
2КК СМЖ-6А17-532 060,77
3КК-0,5 тн17-821 900,11
4ККСМ-12,5-25112-44735 174,17
5ККСМ-12,5-2516-202а45 405,87
6ККТ-517-7417 187,85
7КМ-1016-1723 603,84
8КМ-1011-4923 455,68
9КМ-1012-10915 587,77
10КМ-1012-1237 697,32
11КМ-1012-12923 012,82
12КМ-1015-13719 531,24
13КМ-1015-19222 154,72
14КМ-1015-23427 597,12
15КМ-1016-54а29 622,37
16КМ-1012-18821 802,81
17КМ-1011-141а26 880,39
18КМ-1012007-АТП-1131 351,15
19КМ-1012007-АТП-1229 622,37
20КМ-10-16,5 м16-17а23 603,84
21КМ-15 тн11-3932 240,31
22КМ-16 т/16,5 м16-16831 131,06
23КМ-16/3,211-3228 297,80
24КМ-16/3,211-4127 996,89
25КМ-16/3,211-14234 159,82
26КМ-16/3,216-7737 478,77
27КМ-16/3,2 22,5 м112-36326 304,67
28КМ-2011-3826 793,65
29КМ-3001 30 тн.11-1033 176,93
30КМ-515-13822 102,00
31КП 30016-222 000,00
32Повітрозбірник48-205 164,15
33Повітрозбірник48-6221 949,58
34ЗІЛ ММЗ 4505148-80С2 394,87
35Підйомник монтажний Р 184148-88С76 154,44
36КМ-1012-21025 000,00
37КМ-1015-19122 668,46
38КМ-16 3,211-10823 000,00
27.10.2010 року між позивачаем-2 та відповідачем укладено додаткову угоду до Договору оренди № 35 від 01.03.2007 року (щодо викладення договору в новій редакції) (далі по тексту - Додаткова угода до Договору).
Відповідно до п. 1.1. Додаткової угоди до Договору Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно згідно з Додатком № 1 до цього Договору, який є його невід'ємною частиною (надалі - Майно). При цьому Додаток №1, складений до первісної редакції Договору від 01.03.2007 року із наступними, внесеними до нього змінами зберігає свою чинність і для нової редакції Договору.
Згідно з п. 1.2. Додаткової угоди до Договору майно передається в оренду з метою його використання у господарській діяльності Орендаря.
Відповідно до п. 2.1 Додаткової угоди до Договору Орендар вступає у строкове платне користування Майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору та акта приймання-передачі Майна.
Згідно з п. 2.2. Додаткової угоди до Договору передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в Орендаря права власності на це Майно. Власником майна залишається держава, а Орендар користується ним протягом строку оренди.
Відповідно до п. 2.3. Додаткової угоди до Договору Передача майна в оренду здійснюється за вартістю, визначеною в акті оцінки ДП ТОВ АФ «Київська аудиторська служба» Фінексперт (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності від 15.08.2008 року №7596/08), складеному на підставі договору №40 від 21.10.2010 року за Методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.
Згідно з п. 2.4. Додаткової угоди до Договору у разі припинення цього Договору Майно повертається Орендарем. Орендар повертає Майно Орендодавцю аналогічно порядку, встановленому при передачі майна Орендарю цим Договором за умови дотримання вимог п.8.4.
Відповідно до п. 3.1. Додаткової угоди до Договору цей договір укладено строком на 10 (десять років), що діє з 01.03.2007 року до 01.03.2017 року.
Згідно з п. 8.1. Додаткової угоди до Договору орендодавець зобов'язується передати Орендарю в оренду майно згідно з цим Договором по акту приймання-передачі майна, який підписується одночасно з цим Договором.
Спір виник у зв'язку з тим, що, на думку прокурора, на момент укладення договору оренди майна № 35 від 01.03.2007 року у ДП МОУ "Укрвійськбуд" (відповідач-2), був відсутній необхідний обсяг цивільної дієздатності для вчинення правочину, таким чином прокурор, вважає, позицію якого підтримують позивач-1 та позивач-2, що договір укладений з порушенням ч. 2 ст. 203 ЦК України, що є підставою відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України для визнання договору недійсним. Також прокурор зазначає, що позивач-2 уклав договір без отримання згоди уповноваженного органу управління на оренду державного майна, яка є обов'язковою відповідно до п. 30 ст.6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності". Крім того, зазначає, що орендар несвоєчасно та не в повному обсязі виконує своє зобов'язання щодо сплати орендної плати.
Заперечуючи проти позову відповідач зазначив у відзиві, що відповідно до Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції від 29.11.2005 року, яка діяла на момент укладення правочину), який є спеціальним для вказаних правовідносин, згода уповноваженого органу на укладання договору оренди щодо окремого індивідуально визначеного майна не потрібна. Також вказує про відсутність заборгованості з його боку щодо орендних платежів, та зазначає, що невиконання обов'язку щодо сплати орендної плати не є підставою для визнання договору недійсним, а з позовом про розірвання договору позивачі не звертались.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги прокурора не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з абзацами 1, 2, 3, 4 п. 2.1 Постави Пленуму Вищого Господарського Суду України від 29 травня 2013 року N 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» правовідносини, пов'язані з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними, регулюються ЦК України, ГК України, Земельним кодексом України, Законами України "Про оренду землі", "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про іпотеку", "Про страхування", "Про банки і банківську діяльність", "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" та іншими актами законодавства. Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057 1 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 7 1 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" тощо. Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1, 2, 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Таким чином для визнання правочину недійсним потрібна наявність підстав передбачених ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.
Відповідно до частин 1 і 3 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Відповідно до абзаців 1, 2, 3 ч. 2 Постанови Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Судом встановлено, що Договір, укладений між позивачем та відповідачем за своєю правовою природою є договором найму (оренди) державного майна, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які регулюються Главою 58 ЦК України, Главою 30 ГК України, Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та Закону України "Про управління об'єктами державної власності".
Суд зазначає що, Закон України "Про оренду державного та комунального майна" є спеціальним законом, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
На момент укладення Договору оренди майна № 35 від 01.03.2007 року діяв Закон України "Про оренду державного та комунального майна" у редакції від 29.11.2005 року.
Відповідно до ч. 1 Закон України "Про оренду державного та комунального майна" (у редакції від 29.11.2005 року) цей Закон регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів;
Абзацом 3 ст. 5 Закон України "Про оренду державного та комунального майна" (у редакції від 29.11.2005 року) зазначено, що Орендодавцями є підприємства - щодо окремого індивідуально визначеного майна та нерухомого майна, загальна площа яких не перевищує 200 кв. м на одне підприємство, а з дозволу органів, зазначених в абзацах другому та третьому цієї статті, - також щодо структурних підрозділів підприємств (філій, цехів, дільниць) та нерухомого майна, що перевищує площу 200 кв. м.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (у редакції від 29.11.2005 року), фізичні та юридичні особи, які бажають укласти договір оренди, направляють заяву, проект договору оренди, а також інші документи згідно з переліком, що визначається Фондом державного майна України (матеріали), відповідному орендодавцеві, зазначеному в статті 5 цього закону.
Згідно з ч. 4 статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (у редакції від 29.11.2005 року), орендодавець протягом п'яти днів після закінчення терміну погодження умов договору оренди з органом, уповноваженим управляти відповідним майном, і органом Антимонопольного комітету України, а у випадках, коли заява про оренду майна не потребує узгодження (щодо оренди окремого індивідуально визначеного майна, крім нерухомого), протягом п'ятнадцяти днів після дати її реєстрації дає згоду або відмовляє в укладенні договору оренди майна і повідомляє про це заявника.
Частиною 1 ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (у редакції від 29.11.2005 року) істотними умовами договору оренди є:
- об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації);
- термін, на який укладається договір оренди;
- орендна плата з урахуванням її індексації;
- порядок використання амортизаційних відрахувань;
- відновлення орендованого майна та умови його повернення;
- виконання зобов'язань;
- забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо;
- порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди;
- відповідальність сторін;
- страхування орендарем взятого ним в оренду майна;
- обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.
Відповідно до п. 30 ст. 6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності " (у редакції від 18.10.2006 року) , уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань надають орендодавцям об'єктів державної власності згоду на оренду державного майна і пропозиції щодо умов договору оренди, які мають забезпечувати ефективне використання орендованого майна та здійснення на орендованих підприємствах технічної політики в контексті завдань галузі.
29.01.1998 року Наказом Міністра оборони України №27 «Про створення та реєстрацію державних підприємств Міністерства оборони України» (далі по тексту - Наказ Міністра оборони України №27) (п. 1 Наказу) на базі розформованих військових частин та організацій будівельно-квартирного комплексу було організовано створення відособлених структурних підрозділів державних підприємств Міністерства оборони України, в тому числі й ДКП МОУ «Укрвійськбуд».
Згідно з п. 2 Наказу Міністра оборони України №27 затверджено статут ДП МОУ «Укрвійськбуд».
Відповідно до п.3 Наказу Міністра оборони України №27 ДП МОУ «Укрвійськбуд» було наділено основними фондами. Згідно до Додатку №1 до Наказу Міністра оборони України від 29.01.1998 року №27, було затверджено план організаційних заходів у квартирно-будівельному комплексі Збройних Сил України у 1998 році.
Як вбачається зі змісту арк.15 Додатку №1 до Наказу Міністра оборони України №27, було прийнято рішення про ліквідацію 135 заводу залізобетонних виробів Головного управління військового будівництва. Правонаступником цієї особи визначено новостворене підприємство -ДП МОУ «Укрвійськбуд».Та зазначено про передачу всіх фондів та майна 135 заводу залізобетонних виробів на користь ДП МОУ «Укрвійськбуд».
Таким чином, враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку що створення ДП МОУ «Укрвійськбуд» відбулося шляхом злиття низки підприємств та військових частин, що входили до сфери управління Міністерства оборони України, із їх подальшою ліквідацією та передачею всього майна на користь новоствореного підприємства.
Згідно з статутом Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд", дане підприємство засноване на майні Збройних сил України, яке є загальнодержавною власністю. Засновником підприємства є Міністерство оборони України, яке, в свою чергу, є органом управління майном.
Відповідно до п. 4.1. Статуту Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд", майно підприємства становлять основні фонди та оборотні кошти, а також цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.
Згідно з п. 4.2. Статуту Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" визначено, що майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству України та статуту.
Відповідно до п. 4.5. Статуту Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд", підприємство має право здавати в оренду згідно з чинним законодавством (крім цілісних майнових комплексів його структурних підрозділів, філіалів, цехів) підприємствам, організаціям та установам, а також громадянам устаткування, транспортні засоби, інвентар та інші матеріальні цінності, які йому належать, а також списувати їх з балансу.
Згідно з п. 6.1. Статуту Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд", функції по управлінню майном, що є загальнодержавною власністю, здійснює орган управління майном.
Відповідно до п. 6.3. Статуту Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" Керівник підприємства розпоряджається коштами та майном підприємства відповідно до чинного законодавства та цього статуту.
Згідно з ч. 1 ст. 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.
З врахуванням вищевикладеного суд зазначає, що майно, яке було передано в оренду відповідачу, знаходилося у позивача-2 на праві повного господарського відання.
Таким чином, відповідно до чинного на час укладання спірного договору (Договір оренда майна № 35 від 01.03.07 р.) законодавства, прямо зазначається, що отримання державним підприємством згоди органу управління на передачу в оренду індивідуально визначеного рухомого майна, яке належить йому на праві повного господарського відання, не потрібно. Право позивача-2 на здачу в оренду майна, закріпленого за ним на праві повного господарського відання, також узгоджується з положеннями Статуту Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд".
Суд також зазначає, що у випадку, якщо прокурор вважає, що обов'язки за договором не виконані належним чином (несвоєчасна сплата орендних платежів, не проведення оцінки майна, тощо), визнання договору недійсним не є належним способом захисту порушеного права, в такому випадку відповідно до приписів статей 651, 653 ЦК України, прокурор може звернутись до суду із вимогою розірвання Договору.
Щодо твердження прокурора про не проведення відповідачем оцінки майна, суд зазначає наступне.
Відповідно до п.2.3. Договору в редакції від 27.10.2010 року передача майна в оренду здійснюється за вартістю, визначеною в акті оцінки ДП ТОВ «АФ «Київська аудиторська служба» «Фінексперт (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності від 15.08.2008 року №7596/08), складеного на підставі Договору №40 від 21.10.2010 року за Методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.
Так, згідно до Акту незалежної оцінки від ДП ТОВ АФ «Київська аудиторська служба «Фінексперт» (сертифікат оціночної діяльності від 15.08.2008 року №7596/08, складеного на підставі договору №40 від 21.10.2010 року, укладеного із ДП МОУ «Укрівійськбуд» (копія додається) рухоме майно, що є предметом оспорюваного договору було оцінено у суму 1 137 646,00 грн. (один мільйон сто тридцять сім тисяч шістсот сорок шість гривень).
Таким чином, твердження позивача про не проведення оцінки майна спростовується наявними в матеріалах справи документами.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку що прокурором, позивачем-1 та позивачем-2 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження свої позовних вимог про визнання Договору оренди майна № 35 від 01.03.2007 року недійсним, та не доведено факту недосягнення всіх істотних умов Договору щодо оцінки об'єкту оренди, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
У зв'язку з тим, що вимога про витребування від Дочірнього підприємства " 135 Домобудівельний комбінат" Товариства з обмеженою відповідальністю "Реноме" орендованого майна на загальну суму 909 454,83 грн. є похідною від вимоги про визнання правочину (Договору) недійсним, позов в цій частині також не підлягає задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Згідно з п. 4.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 року «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України.
Відповідно до п. 2.11 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року N 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру, пов'язаних між собою підставами виникнення або поданими доказами, судовий збір сплачується окремо з кожної з таких вимог.
Згідно з ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються судом пропорційно на позивача-1 та позивача-2 .
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 32, 33, 49, 82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва, -
1. В позові відмовити повністю.
2. Стягнути з Міністерства оборони України (03168, м. Київ, Солом'янський район, ПРОСПЕКТ ПОВІТРОФЛОТСЬКИЙ, будинок 6; код ЄДРПОУ 00034022) на користь Державного бюджету України 9 668 (дев'ять тисяч шістсот шістдесят вісім) грн. 05 коп. - судового збору.
3. Стягнути з Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" (04086, м. Київ, Подільський район, ВУЛИЦЯ ПЕТРОПАВЛІВСЬКА, будинок 54-А, код ЄДРПОУ 24308300) на користь Державного бюджету України 9 668 (дев'ять тисяч шістсот шістдесят вісім) грн. 05 коп. - судового збору.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя М.М. Якименко
Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 27.12.2013 року.