іменем України
24.12.2013 Справа № 905/7274/13
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Готель «Донбас Палас», м. Донецьк
до Виконавчого комітету Донецької міської ради, м. Донецьк
про визнання договору (частково) недійсним.
Суддя Говорун О.В.
Представники:
від позивача - Чумаков А.В., довіреність від 07.09.2013, Лукань М.О., довіреність від 27.09.2013;
від відповідача - Скриль Ю.М., довіреність №01/13-3720вих від 02.08.2013, Базикіна Я.О., довіреність №01/13-3718вих від 02.08.2013.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Готель «Донбас Палас» (далі - позивач) звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Виконавчого комітету Донецької міської ради (далі - відповідач) про визнання п.11 договору оренди земельних ділянок від 21.04.2004 (частково) недійсним.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між позивачем та відповідачем 21.04.2004 був укладений договір оренди земельних ділянок, однак, вказаний договір був укладений з недодержанням вимог законодавства, п. 11 договору надає право відповідачу, не зважаючи на позицію позивача, за власної ініціативи, збільшувати розмір орендної плати, у зв'язку з чим позивач просить визнати вказаний пункт договору недійсним.
Ухвалою господарського суду від 28.11.2013, за клопотанням позивача, строк розгляду справи був продовжений до 31.12.2013.
Відповідач проти задоволення позовних вимог у судовому засіданні 24.12.2013 заперечував, відзив на позов не надав.
Суд, заслухавши представників сторін, дослідивши письмові докази у судовому засіданні, встановив наступні факти та відповідні ним правовідносини.
21.04.2004 між Виконавчим комітетом Донецької міської ради (далі - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Готель «Донбас Палас» (далі - орендар) був укладений договір оренди земельних ділянок (далі - договір), відповідно до умов якого, в редакції договору про внесення змін та доповнень в договір оренди земельних ділянок від 07.07.2006 (а.с.29), орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування дві земельні ділянки загальною площею 0,1562 га, в т.ч.: ділянка 1 - 0,1280 га (кадастровий номер 1410136300:00:009:0109), ділянка 2 - 0,0282 га (кадастровий номер 1410136300:00:009:0110) для реконструкції будівлі готелю «Донбас» по вулиці Артема, 80 в Ворошиловському районі м. Донецька (а.с.12-16).
Відповідно до п.11 договору, розмір орендної плати переглядається щорічно у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції; погіршення стану орендованих земельних ділянок не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законом.
Як передбачили сторони у п.29 договору, зокрема, усі зміни та доповнення до договору здійснюються тільки у письмовій формі, оформлюються у вигляді додаткової угоди, яка стає невід'ємною частиною договору. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв'язується у судовому порядку.
Згідно з ч. 1 ст.215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.
Положеннями ст. 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до ч. 3 ст.215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 ЦК України).
Згідно з ст.1 Закону України «Про оренду землі», в редакції чинній на момент укладання спірного договору, оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Статтею 13 Закону України «Про оренду землі», в редакції чинній на момент укладання спірного договору, передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 21 Закону України «Про оренду землі», в редакції чинній на момент укладання спірного договору, орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди.
Як встановлено ч.2 ст.23 Закону України «Про оренду землі», в редакції чинній на момент укладання спірного договору, орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін.
Статтею 30 Закону України «Про оренду землі», в редакції чинній на момент укладання спірного договору, передбачено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.
Питання щодо підстави та розміру орендної плати за земельну ділянку регулюється Податковим кодексом України, згідно зі ст. 288 якого, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; не може перевищувати: а) для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, включаючи технологічну інфраструктуру таких об'єктів (виробничі приміщення, бази, розподільчі пункти (пристрої), електричні підстанції, електричні мережі), - 3 відсотки нормативної грошової оцінки; б) для інших земельних ділянок, наданих в оренду, - 12 відсотків нормативної грошової оцінки.
З огляду на те, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то перегляд розміру орендної плати, встановленої умовами договору можливий. Таким чином, нормами чинного законодавства передбачена можливість зміни розміру орендної плати за згодою сторін або за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у випадках встановлених договором або законом.
Крім того, в п.11 укладеного між сторонами договору зазначається про перегляд розміру орендної плати, а не про його збільшення.
Враховуючи вищевикладене, п. 11 договору оренди земельних ділянок від 21.04.2004 є таким, що не суперечить чинному законодавству України та не підлягає визнанню недійсним.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Водночас, судом зазначається, що, на підставі ст. 38 ГПК України, господарський суд витребовує докази за наявності відповідного клопотання, у разі неможливості самостійно надати докази сторонами.
Відповідно до ч.1 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
За таких обставин, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими та такими що задоволенню не підлягають.
Господарські витрати розподілити відповідно до ст.49 ГПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України, суд
В задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, через господарський суд, який розглянув справу.
Повне рішення складено 25 грудня 2013 року.
Суддя О.В. Говорун