ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 5011-25/15425-2012 19.12.13
Господарський суд міста Києва в складі колегії суддів: Привалова А.І. (головуючий), Івченко А.М., Стасюка С.В., при секретарі Сай А.С.,
розглянувши справу № 5011-25/15425-2012
за позовом Національної спілки письменників України
до товариства з обмеженою відповідальністю «Банкова 2»
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Головного управління охорони культурної спадщини виконавчого органу
Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
про визнання недійсним договору та додаткової угоди до нього.
Представники сторін:
від позивача: Кононенко В.І., довіреність № 359/01-05 від 01.10.2013р.;
від відповідача: Варакіна О.В., довіреність б/н від 03.12.2013р.;
від третьої особи: не з'явився.
обставини справи:
До Господарського суду міста Києва звернулась Національна спілка письменників України (надалі - позивач) з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Банкова 2» (надалі - відповідач) про визнання недійсним договору та додаткової угоди до нього.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорювані Договір № 17 про спільну діяльність в реконструкції нежитлової будівлі від 08 листопада 2010 року та Додаткову угоду № 1 від 12.11.2010р. до договору договору № 17 про спільну діяльність в реконструкції нежитлової будівлі від 08 листопада 2010 року укладені особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, та з порушенням вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини».
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2012р. (суддя Морозов С.М.) порушено провадження у справі № 5011-25/15425-2012 та призначено розгляд справи на 20.11.2012р.
Під час розгляду справи неодноразово змінювався склад суду та відкладались судові засідання, як у зв'язку зі зміною складу суду, так і за клопотаннями позивача та відповідача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.08.2013р., за клопотанням позивача, на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Головного управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Розпорядженням Голови господарського суду м. Києва Князькова В.В. від 28.11.2013р. визначено колегію суддів по розгляду справи № 5011-25/15425-2012 у наступному складі: головуючий суддя Привалов А.І., судді Івченко А.М. та Стасюк С.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2013р. справу № 5011-25/15425-2012 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Привалов А.І., судді Івченко А.М, Стасюк С.В. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 28.11.2013р.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2013р. розгляд справи було відкладено на 19.12.2013р., у зв'язку з неявкою в судове засідання повноважних представників сторін та третьої особи.
Присутній у судовому засіданні 19.12.2013р. представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, наведених у позовній заяві.
Представник відповідача проти позову заперечив, посилаючись на обставини, наведені у відзиві на позовну заяву та додаткових поясненнях, залучених до матеріалів справи.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про причини неявки господарський суд не повідомив.
З огляду на неявку в судове засідання представника третьої особи, яка користується правами сторни, господарський суд враховує, що за змістом ст. 22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі в судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Згідно п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011р., у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Незважаючи на те, що представник третьої особи в судове засідання не з'явився і не скористався правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого згідно зі ст.75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а неявка вказаного учаснику судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.
Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Позивачу на підставі Свідоцтва про право власності від 15 лютого 1999 року належить на праві власності Будинок літераторів Українського відділення Літературного фонду СРСР, розташований в місті Києві по вул. Банковій, 2.
Даний будинок є пам'яткою архітектури відповідно до рішення Київміськвиконкому № 1804 від 22.11.1982 р. охор. № 44 та охоронного зобов'язання № 233 за 1999 р.
Відповідно до п. 2.1 розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 р. № 979 «Про внесення змін та доповнень до рішення Виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 16.07.79 N 920 «Про уточнення меж історико-
культурних заповідників і зон охорони пам'яток історії та культури в м. Києві» вул. Банкова
у місті Києві (з розташованим на ній Будинком письменників) відноситься до архітектурної
охоронної зони та зони регулювання забудови першої категорії.
21.01.2010р. між позивачем та відповідачем був укладений Договір оренди нежитлових приміщень загальною площею 390,60 кв.м., що знаходяться в Будинку письменників України за адресою: м. Київ, вул. Банкова, 2, посвідчений приватним нотаріусом та зареєстрований в реєстрі за № 80.
08.11.2010р. між Національною спілкою письменників України (за договором - Спілка) та товариством з обмеженою відповідальністю «Банкова 2» (за договором - Інвестор) укладено Договір № 17 про спільну діяльність з реконструкції нежитлової будівлі (надалі - Договір про спільну діяльність).
Пунктом 1.1. Договору про спільну діяльність визначено, що за умовами договору сторони дійшли згоди діяти спільно без створення юридичної особи у провадження комплексу заходів пов'язаних з реконструкцією частини приміщень загальною площею 390,60 кв.м., що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Банкова, 2 («об'єкт інвестування»).
Відповідно до пункту 1.5. Договору про спільну діяльність, для реалізації умов Договору Спілка передає Інвестору всі функції замовника забудовника, окрім права постійного користування земельною ділянкою.
Інвестиції здійснюються у формі капітальних вкладень в Об'єкт інвестування шляхом внесення коштів у його реконструкцію (пункт 2.1. Договору про спільну діяльність).
12.11.2010р. між Національною спілкою письменників України та товариством з обмеженою відповідальністю «Банкова 2» було укладено Додаткову угоду № 1 до договору № 17 про спільну діяльність з реконструкції нежитлової будівлі від 08 листопада 2010 року, відповідно до якої сторони погодили внесення змін до Договору № 17 про спільну діяльність в реконструкції нежитлової будівлі від 08 листопада 2010 року, а саме: викладення пункту 6.1 в такій редакції: «За виконання обов'язків, визначених даним Договором та після завершення реконструкції Об'єкту інвестування Інвестор отримує у власність 50% площ Об'єкту інвестування. Інших 50% площ Об'єкту інвестування залишаються у власності Спілки. Розподіл Об'єкту інвестування здійснюється з дотриманням Закону України «Про охорону культурної спадщини» та інших законодавчих актів України та фіксується а Акті розподілу Об'єкта інвестування, який підписується Сторонами не пізніше ніж через 20 календарних днів з дня закінчення реконструкції об'єкту інвестування. Сторони не мають права ухилятися від підписання акту розподілу об'єктів інвестування. Інвестор під час проведення робіт з реконструкції Об'єкта інвестування, а також після закінчення даних робіт до моменту державної реєстрації за Інвестором права власності 50% площ Об'єкту інвестування в органах БТІ, володіє виключним правом користування Об'єктом інвестування».
Проте, позивач просить визнати недійсними укладені з відповідачем Договір № 17 про спільну діяльність з реконструкції нежитлової будівлі від 08 листопада 2010 року та Додаткову угоду № 1 від 12.11.2010р. до договору договору № 17 про спільну діяльність в реконструкції нежитлової будівлі від 08 листопада 2010 року, оскільки останні укладені особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, та з порушенням вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини».
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 1130 Цивільного кодексу України визначено, що за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.
Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності (частина 2 статті 1131 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 1134 Цивільного кодексу України, внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом.
Таким чином, суд зазначає, що укладений сторонами Договір № 17 про спільну діяльність в реконструкції нежитлової будівлі від 08 листопада 2010 року є підставою виникнення у сторін такого договору права спільної часткової власності на майно, при виконанні сторонами взятих на себе зобов'язань.
Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятись у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Пунктами 1, 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» передбачено, що цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК), Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (в редакції Закону від 1 грудня 2005 року № 3161-IV), Законом України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (в редакції Закону від 2 жовтня 2003 року № 1211-IV) та іншими актами законодавства.
При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.
Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.
Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).
Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Як встановлено судом, згідно з рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 22.11.1982 року №1804 будинок по вул. Банкова, 2 взято на облік як пам'ятку архітектури місцевого значення.
За змістом частини 3 статті 17 Закону УРСР «Про охорону і використання пам'яток історії та культури», перелік пам'яток місцевого значення затверджуються виконавчими комітетами обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів.
Отже, Київською міською радою народних депутатів відповідно до наданих їй повноважень було включено будинок по вул. Банкова, 2 в м. Києві до Переліку пам'ятників архітектури місцевого значення.
Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України "Про охорону культурної спадщини", який набрав чинності 12.07.2000 р., встановлено, що об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури", визнаються пам'ятками відповідно до цього Закону.
У місті Києві таким спеціально уповноваженим органом, який здійснює державне управління у сфері охорони культурної спадщини місцевого значення є Головне управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), на яке відповідно до статті 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» покладено повноваження щодо надання погодження відчуження або передачі пам'яток місцевого значення їхніми власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування або управління.
Як вбачається з Акту № 14 про вчинення правопорушення від 03 вересня 2012 року, складеного Головним управлінням охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради, відповідачем здійснені порушення законодавства України у сфері охорони культурної спадщини, а саме: без погодження з органом охорони культурної спадщини проводяться роботи з перепланування приміщень, встановлення прибудови під заклад громадського харчування та встановлення рекламних конструкцій без погодженої проектної документації, в результаті чого пошкоджено пам'ятку в частині планування та архітектурної композиції фасадів, за відсутності охоронного договору.
Водночас, відповідач у своїх запереченнях посилається на наявність погодження проекту реконструкції з пристосуванням частини нежитлових приміщень з прибудовою та влаштуванням літнього майданчику для розміщення кафе на 50 місць по вул. Банковій, 2 у Печерському районі міста Києва та паспорту фасадів з Міністерством культури України.
Проте, суд не погоджується з твердженням відповідача, що Міністерство культури України має право надавати погодження на реконструкцію пам'ятки архітектури місцевого значення з огляду на наступне.
Як встановлено судом, будинок по вул. Банкова, 2 в місті Києві взято на облік як пам'ятку архітектури місцевого значення.
Відповідно до частини 2 статті 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини», до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, зокрема, належить погодження відчуження або передачі пам'яток національного значення їхніми власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування або управління;
Пунктом 4 Положення про Міністерство культури України, затвердженого Указом Президента України 6 квітня 2011 року № 388/2011, визначено, що Мінкультури України відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, видає дозволи на проведення робіт на пам'ятках національного значення у межах території, на якій вони розташовані, та в зонах їх охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць.
Враховуючи вищевикладені положення норм чинного законодавства України, суд приходить до висновку, що погодження відчуження або передачі пам'яток місцевого значення їхніми власниками, а також проведення робіт на пам'ятках місцевого значення не відносить до повноважень Міністерства культури України.
У місті Києві таким спеціально уповноваженим органом, який здійснює державне управління у сфері охорони культурної спадщини місцевого значення є Головне управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), на яке відповідно до статті 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» покладено повноваження щодо надання погодження відчуження або передачі пам'яток місцевого значення їхніми власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування або управління.
При цьому, до матеріалів справи не надано належних та допустимих доказів на підтвердження погодження Головним управлінням охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) проекту реконструкції з пристосуванням частини нежитлових приміщень з прибудовою та влаштуванням літнього майданчику для розміщення кафе на 50 місць по вул. Банковій, 2 у Печерському районі міста Києва та паспорт фасадів.
Згідно зі статтею 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об'єкти культурної спадщини, що є пам'ятками, можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.
Таким чином, в момент укладення Договору № 17 про спільну діяльність в реконструкції нежитлової будівлі від 08 листопада 2010 року та Додаткової угоди № 1 від 12.11.2010р. до договору договору № 17 про спільну діяльність в реконструкції нежитлової будівлі від 08 листопада 2010 року були порушені приписи статтей 6 та 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини».
За вказаних обставин та з огляду на приписи ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, якими передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, суд вважає, що спірний договір та додаткова угода до нього підлягають визнанню недійсними, оскільки укладені всупереч нормам чинного законодавства України.
При цьому, суд вважає безпідставними посилання позивача на те, що оспорювані правочини вчинені представником з перевищенням повноважень з наступних підстав.
Відповідно до абзацу другого частини третьої статті 92 Цивільного кодексу України, у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців вносяться відомості щодо юридичної особи: прізвище, ім'я, по батькові, дата обрання (призначення) та реєстраційні номери облікових карток платників податків, які обираються (призначаються) до органу управління юридичної особи, уповноважених представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Відповідачем до матеріалів справи надано Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом, з якого вбачається, що Національна спілка письменників України не встановлювала обмежень при вчиненній дій ого представниками, у тому числі керівником.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу суду пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.
Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.
Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.
Проте, в порушення вимог ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, позивачем не надано до матеріалів справи, по-перше, довіреності від 24.09.2010р., на підставі якої діяв Крим А.І., як особа, що підписувала оспорювані правочини; по-друге, доказів ознайомлення відповідача зі своїм Статутом до моменту укладення Договору № 17 про спільну діяльність в реконструкції нежитлової будівлі від 08 листопада 2010 року.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання недійсними Договору № 17 про спільну діяльність в реконструкції нежитлової будівлі від 08 листопада 2010 року та Додаткової угоди № 1 від 12.11.2010р. до договору договору № 17 про спільну діяльність в реконструкції нежитлової будівлі від 08 листопада 2010 року, з огляду укладання вказаних правочинів з порушенням вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини», підлягають задоволенню.
Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Визнати недійсним Договір № 17 про спільну діяльність з реконструкції нежитлової будівлі від 08 листопада 2010 року, укладений між Національною спілкою письменників України (01024, м. Київ, вул. Банкова, 2; код ЄДРПОУ 00016018) та товариством з обмеженою відповідальністю «Банкова 2» (01024, м. Київ, вул. Банкова, 2; код ЄДРПОУ 36925141).
3. Визнати недійсною Додаткову угоду № 1 до до договору договору № 17 про спільну діяльність в реконструкції нежитлової будівлі від 08 листопада 2010 року, укладену 12 листопада 2010 року між Національною спілкою письменників України (01024, м. Київ, вул. Банкова, 2; код ЄДРПОУ 00016018) та товариством з обмеженою відповідальністю «Банкова 2» (01024, м. Київ, вул. Банкова, 2; код ЄДРПОУ 36925141).
4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Банкова 2» (01024, м. Київ, вул. Банкова, 2; код ЄДРПОУ 36925141) на користь Національної спілки письменників України (01024, м. Київ, вул. Банкова, 2; код ЄДРПОУ 00016018) 1073,00 грн. - судового збору. Видати наказ.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено: 24.12.2013р.
Головуючий суддя А.І. Привалов
Суддя А.М. Івченко
Суддя С.В. Стасюк