83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
26.11.2013 Справа № 905/6926/13
Господарський суд Донецької області у складі судді Гриник М.М.
при секретарі судового засідання Новіковій В.Р.
розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу
за позовом Національного наукового центру "Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н.Соколовського", м.Харків
до відповідача Новгородської селищної ради, м. Дзержинськ
за участю третьої особи Національної академії аграрних наук України
про визнання за Національним науковим центром "Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н.Соколовського" права державної власності на праві оперативного управління на будівлю із допоміжними спорудами, які розташовані в селищі Новгородському міста Дзержинськ Донецької області, по вул..Садовій,16.
Представники сторін:
від позивача: Черних Д.О.
від відповідача: не з'явився
від третьої особи: не з'явився
Національний науковий центр "Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н.Соколовського" звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Новгородської селищної ради, за участю третьої особи Національної академії аграрних наук України про визнання за Національним науковим центром "Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н.Соколовського" права державної власності на праві оперативного управління на будівлю із допоміжними спорудами, які розташовані в селищі Новгородському міста Дзержинськ Донецької області, по вул..Садовій,16.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він не може реалізувати свої права як власник майна.
Ухвалою від 01.10.2013р. позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі №905/6926/13, сторони зобов'язані надати документи та виконати певні дії. Зазначеною ухвалою залучено в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Національну академію аграрних наук України.
Відповідач відзив на позов не надав, ухвалу суду не виконав. Про день, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.
У постанові пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26 грудня 2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Зважаючи на достатність представлених позивачем документів, згідно статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними у ній матеріалами.
Судом, відповідно до вимог статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол, який долучено до матеріалів справи.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази, господарський суд -
Національний науковий центр «Інститут ґрунтознавства та агрохімії О.Н. Соколовського» створено на підставі наказу Міністерства сільського господарства СРСР від 08.03.1956р. за №87. Наказом Міністерства сільського господарства УРСР за №102 від 04.02.1969р. Український НДІ ґрунтознавства перетворено в Український НДІ ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н.Соколовського.
Відповідно до п.3.1, 3.2 статуту відповідача Інститут є державною бюджетною науковою установою. Інститут є юридичною особою.
Відповідно до п.4.3 Статуту Державне майно, яке закріплене за Інститутом Академією як органом управляння державним майном, належить йому на праві оперативного управління.
В позовній заяві позивач посилається на те, що на його балансі обліковується будівля із допоміжними спорудами, які розташовані по вул..Садовій,16, селище Новгородському м.Дзержинськ. Згідно з даними, які містяться в бухгалтерських документах, рік введення в експлуатацію Будівлі науки - 1941рік; рік введення в експлуатацію сараю 1 та сараю 2 - 1953рік. Позивач зазначає, що ним не було оформлено право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти, за таких обставин вони вважаються самочинним будівництвом, що обумовило його звернення із відповідним позовом до суду на підставі ст.ст. 376, 392 ЦК України.
Оцінивши в сукупності представлені в обґрунтування заявлених позовних вимог докази, господарський суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до частини 1 ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належне затвердженого проекту або з істотними порушеннями будівельних норм та правил.
На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинне збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Відповідно до приписів ст.33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Виходячи зі змісту статей 331 та 376 ЦК України, право власності на самочинно збудоване приміщення може бути визнано судом за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку під вже збудоване нерухоме майно, а також у разі, коли зазначене не порушує прав інших осіб.
Відповідно до приписів ст..90 Земельного кодексу України право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок, землекористувачі (стаття 95 ЗК України), особи, які набули права користування чужою земельною ділянкою (суперфіцій) за договором із власником земельної ділянки (стаття 102-1 ЗК України) або з інших передбачених законом підстав.
Власником або землекористувачем земельної ділянки право на її забудову (будівництво) реалізується за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та видом відповідно до містобудівних умов і обмежень, встановлених законодавством.
Право на забудову виникає у особи, яка набула права на земельну ділянку на законних підставах, після здійснення нею дій, передбачених статтями 26 - 32 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Передача в оренду земельних ділянок здійснюється на підставі рішення органу місцевого самоврядування, що є його виключною компетенцією, відповідно до вимог Конституції України та Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні", та за проектом відведення. Чинне законодавство України не передбачає надання в оренду земельних ділянок на підставі рішення суду без розроблення такого проекту.
Однак, з матеріалів справи вбачається, що радою, як колегіальним органом, фактично не здійснено жодної дії та не прийнятожодного документу, які б свідчили про її волевиявлення щодо надання позивачу ділянки в оренду (користування).
Статтею 392 ЦК України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Відповідно до ст. 392 ЦК України право на звернення до суду з позовом про захист речових прав на майно встановлюється за позивачем, коли у інших осіб виникають сумніви у належності йому цього майна, та створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності у зв'язку з наявністю таких сумнівів чи втратою належних правовстановлюючих документів на майно. За таких обставин, якщо суб'єктивне право власності ще безпосередньо інші особи не порушили, особа може звернутися до суду з заявою про визнання права власності, яка матиме самостійне правове значення.
Згідно із ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.16 вказаного Кодексу та ч.2 ст.20 Господарського кодексу України способом захисту прав та інтересів може бути, в тому числі, визнання права.
Таким чином, позов про визнання права власності - це недоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно, не поєднане з конкретними вимогами про повернення майна чи усунення інших перешкод, не пов'язаних з позбавленням володіння.
За висновками суду, виходячи зі змісту ч.3 ст.376 Цивільного кодексу України, звернення до суду з вимогами про визнання права власності визнано законодавцем як єдиний можливий спосіб узаконення самочинного будівництва. При цьому, у такому випадку рішення суду опосередковує не захист вже наявного у особи права власності, а виступає саме правостворюючим чинником, що випливає із ч.5 ст.11 цього Кодексу, та направлено на захист майнових, охоронюваних законом інтересів особи.
Приписами ч.2 ст.41 Конституції України встановлено, що право власності набувається в порядку, визначеному законом.
Стаття 331 ЦК України визначає, що право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Право власності у порядку, передбаченому частиною третьою статті 376 ЦК, може бути визнано лише на новозбудоване нерухоме майно або нерухоме майно, яке створено у зв'язку зі знесенням попередньої будівлі та відповідно до будівельних норм і правил є завершеним будівництвом.
З переліку майна та землі Донецької дослідної станції, які передані на баланс Національного наукового центру «Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н.Соколовського» вбачається, що рік будівництва спірного майна є: будівлі науки-1941рік, допоміжного корпусу - 1953рік, тобто хронологічно раніше ніж був створений позивач. Також, позивачем по справі не надано жодного доказу на підтвердження того, що будівництво спірного майна здійснено саме позивачем по справі (або його правопопередником).
Посилання позивача на те, що спірне майно перебуває у нього на балансі та на наявність технічного паспорту на спірне майно не приймається судом як підстава виникнення у позивача права власності на зазначене майно оскільки, баланс підприємства та технічний паспорт не є доказом належності майна юридичній особі.
Крім того, відповідно до п. 5,6 ст.. 22 ГК України Держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб'єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.
Правовий статус окремого суб'єкта господарювання у державному секторі економіки визначається уповноваженими органами управління відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів. Відносини органів управління з названими суб'єктами господарювання у випадках, передбачених законом, можуть здійснюватися на договірних засадах.
Суд звертає увагу позивача на те, що з наданих документів та статуту Національного наукового центру "Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н. Соколовського" не вбачається, що позивач уповноважений діяти від імені Держави, зокрема, визнавати право державної власності з правом оперативного управління на спірне майно за позивачем.
Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 34 того ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За змістом ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Враховуючи відсутність спору між сторонами станом на час звернення до суду, відсутність у позивача повноважень на звернення до суду з позовом про визнання права власності за державою, відсутність доказів на підтвердження факту забудови спірного майна позивачем по справі, відсутність правовстановлюючих документів на земельну ділянку, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.
Відповідно ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати підлягають віднесенню на позивача.
З урахуванням приписів ст. ст. 1, 2, 22, 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України , ст.. 16, 328, 331, 376, 392 ЦК України, господарський суд, -
В задоволенні позовних вимог Національного наукового центру "Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н.Соколовського", м.Харків до Новгородської селищної ради, м. Дзержинськ, за участю третьої особи Національної академії аграрних наук України про визнання за Національним науковим центром "Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н.Соколовського" права державної власності на праві оперативного управління на будівлю із допоміжними спорудами, які розташовані в селищі Новгородському міста Дзержинськ Донецької області, по вул..Садовій,16 - відмовити.
Рішення господарського суду може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя М.М. Гриник
Повний текст складено та підписано 02.12.2013р.