23.12.2013 Справа № 901/3959/13
За позовом Кримського республіканського підприємства «Вода Криму»
до відповідача Поштовського комунального підприємства «Деніза»
про стягнення 106228,88 грн.
Суддя Доброрез І.О.
Представники:
від позивача - Фляга А.А. (довіреність від 17.04.2013 № 26/1);
від відповідача - не з'явився
СУТЬ СПОРУ: 28.11.2013 Кримське республіканське підприємство «Вода Криму» (далі - позивач, КРП «Вода Криму») звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим (далі - суд) із позовною заявою до Поштовського комунального підприємства «Деніза» (далі - відповідач, ПКП «Деніза»), в якій, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 13.12.2013 № 2955-2, просить стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 106228,88 грн., що включають: 102634,46 грн. основного боргу, 2657,46 грн. пені, 603,94 грн. трьох процентів річних, 333,02 грн. інфляційних втрат (а.с. 81-83, 89).
Позовні вимоги обґрунтовує ст.ст. 525-526, 530, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та вказує на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором на водопостачання з комунального водопроводу та відведення стоків (водовідведення) в комунальну каналізацію від 22.04.2013 № 6468 у частині своєчасної оплати наданих послуг з водопостачання за період з 23.05.2013 по 21.10.2013.
Ухвалою суду від 29.11.2013 порушено провадження у справі та у порядку ст. 65 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зобов'язано учасників судового процесу надати суду докази, необхідні для вирішення спору.
На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладався. Черговий розгляд справи призначений на 23.12.2013.
Відповідач у судове засідання явку свого повноважного представника повторно не забезпечив, про причини неявки не повідомив. Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання вимог ч. 1 ст. 64 та ст. 87 ГПК України. У разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомлено суду стороною, а у разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду (п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»). За таких обставин, суд вважає відповідача належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи (а.с. 53, 79).
Відповідач процесуальним правом, передбаченим ст. 59 ГПК України, не скористався та відзиву на позов не надав.
До того ж, явка представника відповідача обов'язковою судом не визнавалась, а тому, ураховуючи, що явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
З урахуванням зазначеного, суд вважає за можливе розглядати справу без участі представника ПКП «Деніза» на підставі ст. 75 ГПК України за наявними у справі матеріалами.
Представник позивача під час судового засідання підтримав у повному обсязі вимоги позовної заяви з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог.
На підставі ст. 85 ГПК України у судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, судом встановлені наступні обставини.
22.04.2013 між КРП «Вода Криму» (Виробник) та ПКП «Деніза» (Споживач) укладений договір на водопостачання з комунального водопроводу та відведення стоків (водовідведення) в комунальну каналізацію № 6468 (далі - Договір; а.с. 8-13).
Пунктом 14.1 Договору визначено, що він укладається строком до 22.04.2014 включно та застосовується до відносин між сторонами (діє) з дати його укладення.
Відповідно до п.п. 2.2-2.3 Договору Виробник приймає на себе зобов'язання на умовах цього Договору забезпечувати Споживача питною холодною водою (ДСанПіН 2.2.4-171-10) при наявності її в джерелах та здійснювати водовідведення, а Споживач приймає на себе зобов'язання споживати послуги водопостачання та водовідведення у кількості не більше встановленого нормативного об'єму (ліміту).
Так, згідно із п. 2.4 Договору для Споживача встановлені нормативні об'єми (ліміт) послуг, зокрема, водоспоживання та водовідведення на виробничі та господарські потреби Споживача у розмірі 389,5 куб. м на місяць, на потреби житлового фонду у розмірі 20590 куб. м на місяць, разом 20979,5 куб. м на місяць та 251,75 куб. м на рік.
Крім того, п. 2.5 Договору встановлені обов'язки Споживача своєчасно сплачувати надані йому послуги з водопостачання та водовідведення, належним чином експлуатувати водопровідні та каналізаційні мережі, які підключені до магістральних мереж Виробника, та через які Споживачу здійснюється подача води, здійснюється водовідведення тощо.
Відповідно до п. 3.2 Договору тарифи на послуги водопостачання та водовідведення та їх складові на дату укладення Договору вказуються в окремому додатку, який складається Виробником та є невід'ємною частиною Договору. Підписав Договір, Споживач тим самим погоджується з тарифами та підтверджує одержання такого додатку.
Крім того, п. 3.4 Договору узгоджено, що загальна вартість послуг визначається шляхом множення об'єму наданих Споживачу послуг на тариф, який діє у відповідний період.
Пунктом 4.1 Договору визначено, що розрахунки за воду здійснюються згідно тарифів, зокрема, за 1 куб. м відпущеної води на потреби Споживача на водопостачання та водовідведення, пов'язаних з виробничими та господарськими потребами Споживача у розмірі 6,13 грн.; на потреби житлового фонду - 2,68 грн. Додатково нараховується ПДВ.
Із матеріалів справи вбачається, що вищевказані тарифи на послуги з центрального водопостачання у зазначених розмірах встановлені Виробнику постановами Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України від 30.09.2011 № 206 (а.с. 61) та від 10.02.2012 № 79 (а.с. 62).
Пунктом 4.2 Договору сторони передбачили порядок здійснення розрахунків Споживача за послуги з водопостачання та водовідведення. Так, оплата Споживачем, який не є бюджетною організацією, здійснюється шляхом внесення авансового платежу на розрахунковий рахунок Виробника в розмірі 75 % від вартості спожитих послуг за попередній період (який був перед розрахунковим). Авансовий платіж вноситься Споживачем до 15 числа розрахункового місяця. Остаточний розрахунок Споживача за послуги з водопостачання та водовідведення здійснюється протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту одержання Споживачем виставленого Виробником рахунку за спожиті послуги.
Крім того, п. 8.1 Договору визначено, що об'єм спожитої води та стічних вод визначається, зокрема, за показниками приладів обліку (водомірів, водолічильників), при цьому строки (дати) встановлення, реєстрації показників приладів обліку Виробник визначає самостійно.
У п. 8.2 Договору сторонами визначені відомості щодо приладів обліку, їх місцезнаходження, розрахункові об'єми водоспоживання та водовідведення тощо.
На виконання умов Договору представниками Виробника та Споживача були складені акти виконаних робіт по абоненту № 6468, а саме: від 19.06.2013 (а.с. 14 на звороті, 15 на звороті, 16 на звороті, 17 на звороті), від 19.07.2013 (а.с. 18 на звороті, 19 на звороті, 20 на звороті, 21 на звороті), від 20.08.2013 (а.с. 22 на звороті, 23 на звороті, 24 на звороті, 25 на звороті), від 19.09.2013 (а.с. 26 на звороті, 27 на звороті, 28 на звороті, 29 на звороті), від 21.10.2013 (а.с. 30 на звороті, 31 на звороті, 32 на звороті, 33 на звороті), відповідно до яких ними було проведено зняття показників витрат води по водолічильникам Споживача. Зазначені акти підписані без зауважень уповноваженим представником Споживача.
Крім того, фактичні показники водолічильників за період з червня по жовтень 2013 року підтверджуються відповідними довідками, підписаними директором ПКП «Деніза» (а.с. 41-45).
До того ж, Виробник, на виконання умов Договору, виставив Споживачу рахунки на оплату спожитих комунальних послуг на загальну суму 265094,01 грн., а саме: від 19.06.2013 на суму 594,96 грн. (а.с. 14), від 19.06.2013 на суму 2527,78 грн. (а.с. 15), від 19.06.2013 на суму 1061,28 грн. (а.с. 16), від 19.06.2013 на суму 56987,52 грн. (а.с. 17), від 19.07.2013 на суму 861,89 грн. (а.с. 18), від 19.07.2013 на суму 871,54 грн. (а.с. 19), від 19.07.2013 на суму 402,00 грн. (а.с. 20), від 19.07.2013 на суму 58739,90 грн. (а.с. 21), від 20.08.2013 на суму 578,88 грн. (а.с. 22), від 20.08.2013 на суму 1206,00 грн. (а.с. 23), від 20.08.2013 на суму 369,84 грн. (а.с. 24), від 20.08.2013 на суму 52356,05 грн. (а.с. 25), від 19.09.2013 на суму 820,08 грн. (а.с. 26), від 19.09.2013 на суму 1029,12 грн. (а.с. 27), від 19.09.2013 на суму 305,52 грн. (а.с. 28), від 19.09.2013 на суму 47638,01 грн. (а.с. 29), від 21.10.2013 на суму 37482,97 грн. (а.с. 30), від 21.10.2013 на суму 608,36 грн. (а.с. 31), від 21.10.2013 на суму 202,61 грн. (а.с. 32), від 21.10.2013 на суму 328,03 грн. (а.с. 33). Зазначені рахунки одержані Споживачем, що підтверджуються відповідними відмітками, які містяться на них. Вищевказане ПКП «Деніза» не спростовано, доказів протилежного суду надано не було.
У той же час, Споживачем була здійснена лише часткова оплата за Договором у розмірі 162000,00 грн., що підтверджується відповідними банківськими виписками по рахунку Виробника, листами та квитанціями (а.с. 63-72, 88).
Крім того, з розрахунку заборгованості, наданого суду КРП «Вода Криму», вбачається, що станом на 01.06.2013 у ПКП «Деніза» перед Виробником була наявна переплата у розмірі 94,36 грн. (а.с. 34). З пояснень КРП «Вода Криму» також убачається, що грошові кошти у розмірі 365,19 грн., які були оплачені ПКП «Деніза» у листопаді 2013 року, були зараховані Виробником в якості погашення заборгованості за надані послуги водопостачання за липень 2013 року (а.с. 84).
Таким чином, заборгованість Споживача за надані Виробником послуги з водопостачання складає 102634,46 грн. (265094,01 грн. - 162000,00 грн. - 94,36 грн. - 365,19 грн. = 102634,46 грн.).
Проте, оскільки вищевказана заборгованість у добровільному порядку сплачена відповідачем не була, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Ураховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (ч. 1 ст. 175 ГК України).
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).
Як встановлено судом, спірний Договір за своєю правовою природою є змішаним договором, зміст якого складають умови, характерні для договорів постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, а також договорів про надання послуг.
Так, відповідно до ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами. Зокрема, особливості договірних відносин водопостачання визначаються Законом України «Про питну воду та питне водопостачання» від 10.01.2002 № 2918-III (далі - Закон № 2918-III).
Так, у ст. 1 Закону № 2918-III визначено, що централізоване водопостачання - господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що спірний Договір направлений, зокрема, на надання позивачем питної холодної води відповідачу, яке є його основним зобов'язанням. У відповідача ж, у силу умов Договору і приписів чинного законодавства, виникає зустрічне зобов'язання оплати прийнятої води.
Судом також встановлено, що укладений між сторонами Договір недійсним у судовому порядку не визнавався, у зв'язку з чим, у силу ст. 629 ЦК України, він є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Відповідно до ст.ст. 526, 625 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься у ст. 193 ГК України.
Із матеріалів справи вбачається, що позивачем належним чином виконувались прийняті на себе зобов'язання за Договором, здійснювалось постачання холодної води, що підтверджується наявними в матеріалах справи двосторонніми актами та довідками про фактичні показники водолічильників. Разом з тим, на виконання умов Договору позивач виставляв відповідачу рахунки на оплату заборгованості, які були одержані останнім.
У той час, відповідач взяті на себе зобов'язання з оплати послуг водопостачання виконав не у повному обсязі, доказів протилежного суду не надав. З огляду на те, що своєчасне внесення платежів за послуги водопостачання є одним з основних обов'язків відповідача, належне виконання якого вимагається законом та Договором, суд дійшов висновку, що основна заборгованість відповідача у розмірі 102634,46 грн. є обґрунтованою, підтвердженою матеріалами справи та підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню за порушення строків оплати послуг з водопостачання. З цього приводу суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Виходячи з фактичних обставин справи, суд дійшов висновку про те, що у встановлені Договором строки відповідач взяті на себе зобов'язання щодо оплати послуг з водопостачання не виконав, тобто є таким, що порушив (прострочив виконання) зобов'язання.
У силу ч. 2 ст. 20 ГК України, захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання здійснюється шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій та іншими способами, передбаченими законом.
Так, п. 11.1.1 Договору передбачено, що при закінченні строку на оплату, вказаного у розділі 4 Договору, Споживач за кожний день прострочення сплачує Виробнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє в період прострочення, від суми простроченого платежу. Аналогічні положення містяться у ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 № 543/9-ВР.
Водночас, відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені у розмірі 2657,46 грн. (а.с. 36), суд вважає його вірним, а тому вимога позивача про стягнення пені у зазначеному розмірі є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача суму трьох процентів річних та індексу інфляції. З цього приводу суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок трьох процентів річних у розмірі 603,94 грн. (а.с. 35), суд вважає його вірним, а тому вимога позивача про стягнення процентів річних у зазначеному розмірі є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
У той час, розрахунок інфляційних втрат (а.с. 37) здійснений позивачем відповідно до рекомендацій відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених Верховним Судом України у листі від 03.04.1997 № 62-97р. У зв'язку з чим, вищевказаний розрахунок визнаний судом вірним, отже вимоги позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягають задоволенню у розмірі 333,02 грн.
Витрати позивача по сплаті судового збору у розмірі 2131,88 грн. відповідно до ст. 49 ГПК України при задоволенні позову покладаються судом на відповідача.
Керуючись ст.ст. 49, 75, 82-85, 115-116 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Поштовського комунального підприємства «Деніза» на користь Кримського республіканського підприємства «Вода Криму» грошові кошти у розмірі 106228,88 грн. (сто шість тисяч двісті двадцять вісім грн. 88 коп.), що включають: 102634,46 грн. основного боргу, 2657,46 грн. пені, 603,94 грн. трьох процентів річних, 333,02 грн. інфляційних втрат.
3. Стягнути з Поштовського комунального підприємства «Деніза» на користь Кримського республіканського підприємства «Вода Криму» витрати по сплаті судового збору у розмірі 2131,88 грн. (дві тисячі сто тридцять одна грн. 88 коп.).
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складене 26.12.2013.
Суддя І.О. Доброрез