Справа № 185/11320/13-ц
11 грудня 2013 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області
у складі: головуючого - судді Шаповалової І.С.,
при секретарі - Булдаковій К.Е.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Павлограді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві в м.Павлограді Дніпропетровської області про стягнення моральної шкоди,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з професійним захворюванням. В позові зазначив, що згідно висновку МСЕК 24 травня 2013 року йому при повторному освідуванні було встановлено 80% втрати професійної працездатності безстроково та визнано інвалідом 2 групи. Оскільки втрата професійної працездатності відбулась внаслідок трудової діяльності, а право на відшкодування моральної шкоди виникло до 01 січня 2006 року, просив суд стягнути з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди - 28 000 гривень.
В судове засідання позивач не з'явився, суду надав заяву про розгляд справи за його відсутності.
Відповідач - Відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві в м.Павлограді Дніпропетровської області, будучи залученим до участі у справі у якості належного відповідача, в своїх письмових запереченнях позов не визнав, просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що на момент заподіяння ушкодження здоров'ю позивача у законодавстві була відсутня норма, яка б передбачала виплату моральної шкоди, таким чином на момент травми була відсутня відповідальність за заподіяння моральної (немайнової) шкоди у вигляді її відшкодування з боку відповідача, в зв'язку з чим вважає позовні вимоги необґрунтованими, просили в задоволенні позову відмовити
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач з 18 листопада 1993 року по 17 липня 2001 року працював на підземних роботах у структурних підрозділах виробничого об'єднання «Павлоградвугілля», був звільнений у зв'язку з невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров'я, що підтверджується копією трудової книжки.
Згідно акту про нещасний випадок №25 від 14 травня 1997 позивач при виконанні робіт в підземних умовах отримав виробничу травму та згідно Акту освідування від 11 вересня 1997 року лікарсько-трудової експертної комісії ОСОБА_1 встановлено 20 % втрати професійної працездатності.
Після неодноразових освідувань позивачу висновком МСЕК 24 травня 2013 року встановлено 80% втрати професійної працездатності у зв'язку з професійним захворюванням повторно та визнано інвалідом другої групи.
Даючи оцінку вимогам позивача про відшкодування моральної шкоди, з огляду на наведені ним норми права, суд виходить з наступного.
Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватись за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
В даному випадку позивачу вперше встановлена втрата професійної працездатності 21 січня 1997 року, проте Кодекс законів про працю України доповнено статтею 237-1, яка визначає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди, згідно із Законом України від 24.12.1999 р. N 1356-XIV, стаття набрала чинності 13 січня 2000 року, Гірничий Закон України набрав чинності 11.11.1999 року, Цивільний кодекс України - 01.01.2004 року.
В пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз'яснено, що судам необхідно враховувати, що спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень; у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК) та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди (наприклад, ст.49 Закону "Про інформацію", ст. 44 Закону "Про авторське право і суміжні права"); при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону "Про захист прав споживачів"чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
З 1 січня 2004 року діє новий ЦК України, у ст. 18 якого прямо зазначено про можливість відшкодування моральної шкоди, якщо це передбачено цим Кодексом чи договором.
Особливість відшкодування моральної шкоди є те, що вона підлягає відшкодуванню тоді, коли це прямо передбачено законом.
В п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року (зі змінами від 25 травня 2001 року) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначається, що на правовідносини, які виникли до набрання чинності відповідним законодавчим актом про відшкодування моральної шкоди, обов'язок по її відшкодуванню не поширюється, навіть якщо позивач після набрання чинності цим актом продовжує страждати від раніше вчинених неправомірних дій. Це пов'язано з дією ст. 58 Конституції України про те, що закон, який посилює відповідальність, не має зворотної сили. Водночас моральна шкода підлягає відшкодуванню, якщо неправомірні дії відповідача, що завдають позивачеві фізичних чи моральних страждань, почалися до набрання законної сили актом законодавства, яким встановлюється обов'язок відшкодувати моральну шкоду, і продовжуються після набрання цим актом чинності.
Листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ (Аналіз судової практики у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку з ушкодженням здоров'я під час виконання трудових обов'язків), роз'яснено, що у разі, коли право на відшкодування моральної шкоди виникало у позивача до 01 січня 2006 року, тобто до набрання чинності як Законом України «Про державний бюджет України на 2006 рік», так і Законом України «Про державний бюджет України на 2007 рік», якими було зупинено дію норм, що передбачали право потерпілих на відшкодування моральних збитків, за Законом України № 717-V потерпілі мали право на відшкодування моральної шкоди з Фонду соцстраху незалежно від моменту звернення до суду та дати ухвалення судового рішення з наступних підстав. Така позиція суду узгоджується із судовими рішеннями Верховного Суду України, які є обов'язковими для всіх судів України, та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ і відповідає положенню статті 58 Конституції України. Так, за загальним правилом про дію нормативно-правового акту в часі до кожної події, факту чи відносин застосовується той нормативно-правовий акт, який був чинним на момент, коли вказана подія, факт чи відносини мали місце, а не на момент пред'явлення позову. Також відповідно до частин першої та другої статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Таким чином потерпілі мають право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соцстраху, якщо стійку втрату працездатності у зв'язку з травмою на виробництві або професійним захворюванням вперше встановлено у період з 01 квітня 2001 року до 31 грудня 2005 року, тобто під час дії законодавчих актів, які надавали потерпілим таке право.
Позивачу вперше встановлена втрата професійної працездатності 11 вересня 1997 року , тобто до законодавчого закріплення правового механізму матеріальної компенсації моральної шкоди за рахунок Фонду соцстраху.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, згідно із ч.3 ст.10, ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а ч.1 ст. 11 ЦПК України встановлює, що суд розглядає справу за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Враховуючи вищенаведене та з огляду на пояснення позивача та представника відповідача, докази, надані у справі, суд приходить до висновку про безпідставність вимог ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві в м.Павлограді Дніпропетровської області про стягнення моральної шкоди.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, на підставі ст. 88 ЦПК України, враховуючи результати розгляду справи, суд відносить їх за рахунок держави.
Керуючись ст.ст.10,11,209,212,214-215,218 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві в м.Павлограді Дніпропетровської області про стягнення моральної шкоди- відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Павлоградський міськрайонний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя І. С. Шаповалова