Справа № 0418/2655/2012
2/0203/514/2013
23 грудня 2013 року Кіровський районний суд м.Дніпропетровська в складі:
Головуючого судді - Казака С.Ю.
при секретарі - Богдановській Т.В.
за участю представника позивачки - ОСОБА_1
відповідача - ОСОБА_2
представників відповідачів - ОСОБА_3, ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про відшкодування шкоди,-
Позивачка звернулась до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого зазначила, що у вересні 2007 року вирішила придбати у ОСОБА_7 та ОСОБА_6 земельну ділянку та житловий будинок АДРЕСА_1. Її чоловік ОСОБА_2 виїхав у м.Київ, де зустрівся із ОСОБА_7 та ОСОБА_6, оглянув земельну ділянку і будинок та правовстановлюючі документи, згідно до яких право власності належало ОСОБА_8 Відповідач ОСОБА_7 запевнив, що майно належить йому та дружині, лише оформлене на родичку ОСОБА_8, підтвердив це її дорученням на право розпорядження та продажу. Відповідачі дійшли згоди про продаж земельної ділянки та будинку за 49000 доларів США, із яких 70000 доларів домовились сплатити шляхом передачі належного позивачці автомобіля «Volkswagen-Touareg», 2006 р.в., д/н НОМЕР_1. Вона передала ОСОБА_2 420000 доларів США, оформила доручення на ім'я ОСОБА_7 та його сина на право розпорядження та продажу автомобіля, які ОСОБА_2 передав ОСОБА_7, як представнику власника земельної ділянки. 24.11.2007 року у м.Києві в нотаріальній конторі між її довіреною особою ОСОБА_9 та ОСОБА_8 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,10 га та договір купівлі-продажу житлового будинку, розташованих за адресою: АДРЕСА_1. В подальшому попередній власник земельної ділянки ОСОБА_10 звернулась із позовом до Голосіївського районного суду м.Києва, який рішенням від 13.01.2010 року визнав договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 недійсним та застосував наслідки недійсного правочину, шляхом повернення земельної ділянки у власність ОСОБА_10 Підставою визнання правочину недійсним стало встановлення судом факту підробки договору купівлі-продажу земельної ділянки на ім'я ОСОБА_8 від 18.10.2007 року, з використанням якого було зареєстроване право власності на земельну та її продаж. У зв'язку з цим вона звернулась із заявою про порушення кримінальної справи до правоохоронних органів та постановою слідчого СВ Кіровського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області за даним фактом було порушено кримінальну справу за ч.4 ст.190 КК України. Вважає, що діями ОСОБА_7 та ОСОБА_6 їй спричинена матеріальна шкода, а діями відповідача ОСОБА_2, який не перевірив достовірність документів та належність права власності на земельну ділянку та житловий будинок ОСОБА_7 та ОСОБА_8, спричинена моральна шкода. В зв'язку з цим, під час розгляду справи збільшивши позовні вимоги, позивачка просила суд остаточно стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_7 та ОСОБА_6 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди 4042100 грн., з відповідача ОСОБА_2 у рахунок відшкодування моральної шкоди 20000 грн.
В судовому засіданні представник позивачки зазначив про підтримання останньою позову та просив задовольнити його в повному обсязі. В обґрунтування посилався на те, що у вересні 2007 року позивачка вирішила придбати у ОСОБА_7 і ОСОБА_6 земельну ділянку та житловий будинок АДРЕСА_1. Її чоловік ОСОБА_2 виїхав у м.Київ, де зустрівся із ОСОБА_7 та ОСОБА_6, оглянув земельну ділянку і будинок та правовстановлюючі документи, згідно до яких право власності належало ОСОБА_8 Відповідач ОСОБА_7 запевнив, що майно належить йому та дружині, лише оформлене на родичку ОСОБА_8, підтвердив це її дорученням на право розпорядження та продажу. Відповідачі дійшли згоди про продаж земельної ділянки та будинку за 49000 доларів США, із яких 70000 доларів домовились сплатити шляхом передачі належного позивачці автомобіля «Volkswagen-Touareg», 2006 р.в., д/н НОМЕР_1. Вона передала ОСОБА_2 420000 доларів США, оформила доручення на ім'я ОСОБА_7 та його сина ОСОБА_8 на право розпорядження та продажу автомобіля. Вказану суму грошей, доручення та автомобіль ОСОБА_2 передав ОСОБА_7 та ОСОБА_6 в рахунок сплати за житловий будинок та земельну ділянку. Після чого 24.11.2007 року у м.Києві в нотаріальній конторі між її довіреною особою ОСОБА_9 та ОСОБА_8 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,10 га та договір купівлі-продажу житлового будинку, розташованих за адресою: АДРЕСА_1. Згодом ОСОБА_7 їй був переданий Державний акт ЯЖ №006422, оформлений на її ім'я на право власності на земельну ділянку та технічний паспорт на житловий будинок. В подальшому попередній власник земельної ділянки ОСОБА_10 звернулась із позовом до Голосіївського районного суду м.Києва, який рішенням від 13.01.2010 року визнав договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 недійсним, та застосував наслідки недійсного правочину, шляхом повернення земельної ділянки у власність ОСОБА_10 Ухвалою апеляційного суду м.Києва від 25.03.2010 року вказане рішення залишено без змін. Підставою визнання правочину недійсним стало встановлення судом факту підробки договору купівлі-продажу земельної ділянки на ім'я ОСОБА_8 від 18.10.2007 року, з використанням якого було зареєстроване право власності на земельну та її продаж. У зв'язку з цим позивачка звернулась із заявою до правоохоронних органів, на підставі якої СВ Кіровського РВ ДМУ відкрито кримінальне провадження за ч.4 ст.190 КК України. Вважає, що діями ОСОБА_7 та ОСОБА_6 їй спричинена матеріальна шкода, яка підлягає відшкодуванню згідно ст.1166 ЦК України; діями відповідача ОСОБА_2, який не перевірив достовірність документів та належність права власності на земельну ділянку та житловий будинок ОСОБА_7 та ОСОБА_8, спричинена моральна шкода, яка підлягає відшкодуванню згідно до ст.1167 ЦК України.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов визнав та пояснив, що у вересні 2007 року від ОСОБА_9 стало відомо про продаж ОСОБА_7 земельної ділянки і житлового будинку в м.Києві. Порадившись з дружиною він приїхав в м.Київ, зустрівся з ОСОБА_7, оглянув земельну ділянку та будинок АДРЕСА_1, які, зі слів ОСОБА_7 належали йому та його дружині, лише оформлені на родичку. ОСОБА_7 надав для огляду технічний паспорт і нотаріально посвідчене свідоцтво, у яких зазначалось, що власницею є ОСОБА_8, яка придбала майно з прилюдних торгів, а також доручення від імені ОСОБА_8 на право розпорядження та продаж майна. Порадившись з дружиною, домовились з ОСОБА_7 придбати у нього садибу за 49000 доларів США, в рахунок цієї суми передати йому автомобіль «Volkswagen-Touareg», 2006 р.в., д/н НОМЕР_1, замість 70 000 доларів, яких не вистачало. Дружина передала йому 420000 доларів США, а також оформила доручення на ім'я ОСОБА_7 та його сина ОСОБА_8 на право розпорядження та продажу автомобіля, яке фактично мало значення передачі права власності на автомобіль довіреній особі. Гроші, доручення та автомобіль він передав ОСОБА_7 та ОСОБА_6 в рахунок сплати за житловий будинок та земельну ділянку. Після цього, 24.11.2007 року у м.Києві в нотаріальній конторі між довіреною особою дружини ОСОБА_9 та особою, яка назвалася ОСОБА_8, було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,10 га та договір купівлі-продажу житлового будинку, розташованих у АДРЕСА_1. Згодом ОСОБА_7, за домовленістю, здійснив оформлення та передав йому Державний акт ЯЖ № 006422 на право власності на земельну ділянку та технічний паспорт на житловий будинок, в яких власницею була зазначена ОСОБА_5 В подальшому їм стало відомо, що за позовом попереднього власника ОСОБА_10 рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 13.01.2010 року договір купівлі-продажу земельної ділянки визнаний недійсним, як укладений з використанням підроблених документів, і земельна ділянка повернена у власність ОСОБА_10 У зв'язку з цим, він неодноразово вимагав у ОСОБА_7 та ОСОБА_6 повернути отримані від нього кошти, після відмови вимушені були звернутись із заявою до правоохоронних органів. На підставі заяви СВ Кіровського РВ ДМУ було відкрито кримінальне провадження за ч.4 ст.190 КК України, постановою від 19.01.2010 року. Вважає, що матеріальна шкода спричинена діями ОСОБА_7 та ОСОБА_6, оскільки саме вони ввели його та його дружину в оману, отримали грошові кошти та автомобіль з використанням підроблених документів, ОСОБА_8 в оманних діях участі не приймала і лише підписала договори купівлі-продажу земельної ділянки та житлового будинку. Визнає свою провину у тому, що спричинив ОСОБА_5 моральну шкоду, оскільки довірившись відповідачам, передав їм гроші та автомобіль, не перевіривши достовірність документів та належність права власності на земельну ділянку та житловий будинок.
Відповідач ОСОБА_7 в судове засідання не з'явився, надав суду письмові пояснення, підтверджені у судовому засіданні представником, в яких позов не визнав та просив в його задоволенні відмовити. Зазначив, що він та його дружина ОСОБА_6 земельну ділянку і садовий будинок АДРЕСА_1, не продавали, на прохання братів ОСОБА_11 він допоміг знайти покупця їх тітці ОСОБА_8, в його домі відбувалась зустріч ОСОБА_8 з ОСОБА_2, які домовились про купівлю-продаж, про ціну. Він та його дружина до розрахунків між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 відношення не мали, гроші і автомобіль «Volkswagen-Touareg» від нього не отримували. Автомобіль він купив у ОСОБА_8, яка отримала його від ОСОБА_2 при розрахунку за житловий будинок та земельну ділянку, за який сплатив ОСОБА_8 60000 доларів США.
Відповідачка ОСОБА_6 та її представник в судовому засіданні заперечували проти позову, зазначили, що продаж земельної ділянки та житлового будинку вона та її чоловік ОСОБА_7 не здійснювали, гроші та автомобіль від ОСОБА_2 не отримували, автомобіль чоловік купив у ОСОБА_8, яким розрахувався з нею ОСОБА_2 при продажу житлового будинку та земельної ділянки, просили в позові відмовити.
Заслухавши пояснення сторін та їх представників, допитавши свідків, дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що 24.11.2007 року між ОСОБА_8 (продавцем) і представником ОСОБА_5 - ОСОБА_9 (покупцем) був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1000 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений державним нотаріусом Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори Галущенко Ольгою Михайлівною, зареєстрований в реєстрі за №6-2532. Згідно п.4 договору продаж вчинено за 1260 329 грн., які сплачені продавцю до підписання цього договору.
В той же день, 24.11.2007 року між ОСОБА_8 і представником ОСОБА_5 - ОСОБА_9 був укладений договір купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений державним нотаріусом Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори Галущенко Ольгою Михайлівною, зареєстрований в реєстрі за №6-2533. Згідно п.4 договору продаж вчинено за 34903 грн., які сплачені продавцю до підписання цього договору.
Рішенням Голосіївського районного суду від 13.01.2010 року по справі №2-832/10 за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_8, ОСОБА_5, треті особи: Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), ОСОБА_13, договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений між ОСОБА_8 і ОСОБА_5, визнаний недійсним та застосовані наслідки недійсності нікчемного правочину, шляхом повернення земельної ділянки площею 0,1000 га АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_10
16.10.2007 року позивачкою оформлена довіреність ВЕХ 217339, посвідчена державним нотаріусом Шостої Дніпропетровської державної нотаріальної контори рапатою О.М., якою вона уповноважила ОСОБА_7 та ОСОБА_8 за попередньою домовленістю з ними, розпоряджатися від її імені належним їй автомобілем «Volkswagen-Touareg», 2006 р.в., кузов НОМЕР_2, державний номерний знак НОМЕР_1, а саме: продати, обміняти, передавати в оренду, в позичку, знімати з обліку, укладати відносно нього цивільно-правові угоди та виконувати інші дії в порядку, передбаченому ст.ст.208,209,237-241,244-245,247-250,398,1000,1003,1178 ЦК України та іншими нормами законодавства України.
27.01.2009 року автомобіль «Volkswagen-Touareg», 2006 р.в., кузов НОМЕР_2, був знятий з обліку МРЕВ-2 м.Дніпропетровська на підставі довіреності ВЕХ 217339 від 16.10.2007 року, виданої ОСОБА_5 ОСОБА_7
З даних УДАІ УМВД України в Одеської області вбачається, що автомобіль «Volkswagen-Touareg», 2006 р.в., кузов НОМЕР_2, на підставі біржової угоди від 11.03.2009 року був зареєстрований 08.12.2009 року за ОСОБА_15, що мешкає в АДРЕСА_2.
Згідно довідки №161/13, складеної судовим експертом Пилипенко А.І., середня ринкова ціна автомобіля «Volkswagen-Touareg», 2006 р.в., об'єм двигуна 4921 см.куб., згідно до року випуску, комплектністю і пробігом, який має автомобіль належний ОСОБА_5, станом на листопад 2007 року складає 85705 доларів США, що при курсі НБУ 1:5,05 складає 432810 грн. 25 коп.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_11 пояснив, що за проханням його тітки ОСОБА_8 він звернувся до ОСОБА_7, який допоміг знайти покупця ОСОБА_2 В домі ОСОБА_7 тітка домовилась із ОСОБА_2 про продаж йому земельної ділянки і житлового будинку, після чого в нотаріальній конторі були укладені договори купівлі-продажу, по яким ОСОБА_2 сплатив тітці гроші і передав їй автомобіль в рахунок недостаючої суми. Вказаний автомобіль тітка продала ОСОБА_7 за 60000 доларів США.
Свідок ОСОБА_17 в судовому засіданні пояснив, що наприкінці 2008 року ОСОБА_2 приїздив у м.Київ, зустрічався з чоловіком і жінкою циганської національності, між ними проходила розмова, при якій ОСОБА_2 підвищеним голосом звинувачував їх в тому, що вони отримали гроші і не виконують обіцянок. Вказані особи заспокоювали ОСОБА_2, запевняли, що документи знаходяться на підписанні у мера. Після цього, він відвіз ОСОБА_2 на вул.Уральську, по дорозі він розповів, що купив у вказаних осіб земельну ділянку, вони обіцяли оформити документи на приватизацію, але до цього часу обіцянки не виконують. Вдруге, в вересні-жовтні 2009 року ОСОБА_2 приїздив у Київ, він одвіз його в Бортничі, де він зустрічався з вказаними особами з приводу тієї ж земельної ділянки, чув, як вони запевняли ОСОБА_2, що вирішать усі питання. На першу зустріч наприкінці 2008 року вказані особи приїжджали на автомобілі Туарег, який раніше належав ОСОБА_2.
Згідно листа від 28.05.2013 року в провадженні СВ Кіровського РВ ДГУ УМВС України у Дніпропетровській області перебувають матеріали досудового розслідування, внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками складу злочину, передбаченого ч.4 ст.190 КК України, за фактом заволодіння ОСОБА_7 за попередньою змовою з ОСОБА_8, шляхом обману ОСОБА_2 належним ОСОБА_5 та ОСОБА_2 майном в особливо великих розмірах.
Аналізуючи досліджені докази, судом встановлено наступне.
Між ОСОБА_2 і ОСОБА_5 з однієї сторони та ОСОБА_7 з другої сторони мала місце домовленість, на виконання якої позивачка 16.10.2007 року видала ОСОБА_7 довіреність на належний їй автомобіль «Volkswagen-Touareg», а згодом ОСОБА_2 передав і сам автомобіль.
Відповідно до ч.3 ст.244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.
Відповідно до ч.3 ст.237 ЦК України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Частиною 1 ст.238 ЦК України передбачено, що представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.
Згідно ч.1 ст.249 ЦК України особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкладної довіреності, може в будь який час скасувати довіреність або передоручення. Відмова від цього права є нікчемною.
Згідно ч.1 ст.317 ЦК України власнику належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Виходячи зі змісту довіреності, виданій ОСОБА_7 та ОСОБА_8, вони від імені довірителя мали право користування, володіння та розпорядження автомобілем, в тому числі право його продажу і отримання від продажу грошових коштів, що має ознаки набуття права власності на вказане майно.
Суд приймає до уваги, що у зазначений спосіб перехід права власності на рухоме майно законодавством України не передбачений, але у судовій практиці він визнається з урахуванням фактичних обставин і волевиявлення сторін угоди.
Як вбачається із обставин справи, позивачці при нотаріальному оформленні довіреності, було роз'яснено право скасування довіреності, вона ним не скористалась, що свідчить про дійсність наміру передати автомобіль у власність відповідачу, згідно з домовленістю сторін.
Суд також приймає до уваги, що переданий ОСОБА_7 автомобіль має значну грошову вартість, тому довіреність на його передачу у фактичну власність довірителю і передача по ній самого автомобіля не могли мати безоплатну основу, і що відповідач мав здійснити відповідні дії майнового характеру, про що і йдеться у позові.
Як вбачається із наведених доказів, ОСОБА_7 з моменту отримання автомобіля користувався ним, 27.01.2009 року зняв його з обліку, в подальшому розпорядившись ним на свою користь. У судовому засіданні представник позивачів ОСОБА_7, ОСОБА_6 та відповідачка ОСОБА_6 цей факт не заперечували.
З урахуванням наведеного суд вважає, що пояснення ОСОБА_2 та ОСОБА_5 відповідають фактичним обставинам справи і підтверджують факт наявності між ними та ОСОБА_7 домовленості про продаж їм житлового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, за що вони в якості часткової оплати зобов'язались передати і передали фактично ОСОБА_7 автомобіль по довіреності від 16.10.2007 року.
Суд також вважає встановленим, що на підставі вказаної домовленості з ОСОБА_7 були укладені договори купівлі-продажу земельної ділянки і житлового будинку АДРЕСА_1, між представником ОСОБА_5 - ОСОБА_9 та ОСОБА_8, відносно якої ухвалено рішення Голосіївським районним судом м.Києва від 13.01.2010 року.
Згідно ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарський або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.
Відповідно до цього суд вважає встановленими обставини про те, що договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1000 га АДРЕСА_1 від 24.11.2007 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_8 був укладений на підставі підроблених документів, що було невідомо позивачці, у зв'язку з чим він визнаний недійсним.
З огляду на це, суд вважає недоцільним розглядати питання про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку, укладеного між тими ж особами, з урахуванням пояснень ОСОБА_2, ОСОБА_5, обставин справи, викладених у рішенні Голосіївського районного суду та відомостей, наданих СВ Кіровського РВ УМВС України в Дніпропетровській області, зібраних по кримінальному провадженню.
Судом приймається до уваги, що в наслідок визнання рішенням Голосіївського районного суду м.Києва вказаної вище угоди недійсною, земельна ділянка, придбана по цій угоді позивачкою, повернена у власність ОСОБА_10, чим позивачці спричинена матеріальна шкода.
Згідно рішення суду ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, земельна ділянка відчужена нею незаконно, така ділянка не може входити до складу спадкового майна, а можливі правонаступники не можуть нести відповідальність за вчинені ОСОБА_8 дії.
Також згідно рішення суду недійсний правочин, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 є нікчемним, не породжує правових наслідків, крім його недійсності, тому відносини, що виникли, не є договірно-правовими і не можуть бути врегульованими на підставі ст.216 ЦК України.
Тому, суд приходить до висновку, що між позивачкою та відповідачами існують правовідносини, що виникають із заподіяння позадоговірної шкоди, а тому позивачкою правильно обраний спосіб захисту порушеного права на підставі ч.1 ст.1166 ЦК України.
Вказаною нормою права передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно ч.2 ст.1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Оцінюючи наведені відповідачами ОСОБА_7, ОСОБА_6 та їх представником, а також свідком ОСОБА_11 доводи про їх непричетність до укладення угод і отримання часткової оплати за це у вигляді автомобіля «Volkswagen-Touareg», їх твердження, що автомобіль був куплений ОСОБА_7 у ОСОБА_8 за 60000 доларів США, суд вважає їх такими, що не відповідають фактичним обставинам і нормам закону, тому не можуть бути визнані належними при вирішенні питання про звільнення відповідачів від відшкодування майнової шкоди.
Згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Згідно ч.1 ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Згідно п.3 ч.1 ст.208 ЦК України правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених ч.1 ст.206 цього Кодексу, належить вчиняти у письмовій формі.
Згідно ч.1 ст.658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.
Згідно ч.1 ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідачами не надані письмові докази про перехід права власності від ОСОБА_5 до ОСОБА_8 і від ОСОБА_8 до ОСОБА_7, якими могли бути нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, або інший письмовий договір, рахунок-довідка, біржова угода, декларація про сплату держмита при продажу автомобіля, передбачена ст.173.1 Податкового кодексу України, реєстраційні документі ДАІ, письмові підтвердження сплати ОСОБА_7 грошових коштів за придбаний автомобіль, або інші письмові докази, які могли би бути визнані судом належними та допустимими. Тому заперечення проти позову у вказаній частині суд вважає неприйнятними, такими що не відповідають нормам закону та фактичним обставинам справи.
На підставі викладеного суд вважає, що дії відповідача були умисними, спрямованими на заволодінням майном позивачки з використанням підроблених документів, тому він зобов'язаний відшкодувати спричинену майнову шкоду.
Вирішуючи питання про розмір майнової шкоди, суд виходить з наступного.
В доповненнях до позовної заяви позивачка просила стягнути з ОСОБА_7 та ОСОБА_6 майнову шкоду у розмірі 404210 грн., що по курсу валют НБУ на день подачі заяви відповідає 490000 доларів США. За змістом позовної заяви вказана сума складається із 420000 доларів США безпосередньо сплачених ОСОБА_7 та вартості автомобіля у 70000 доларів США, яку визначив ОСОБА_2 без документального обґрунтування. Сплата 420000 доларів США ОСОБА_7 та ОСОБА_6 письмовими доказами не підтверджується.
Розглядаючи вимогу про стягнення сплачених позивачкою грошових коштів суд враховує, що в договорі купівлі-продажу земельної ділянки від 24.11.2007 року, укладеним між ОСОБА_5 та ОСОБА_8, зазначена сума 1260329 грн., а в договорі купівлі-продажу житлового будинку, укладеному між ОСОБА_5 та ОСОБА_8 - сума 34903 грн., які сплачені продавцеві до підписання цих договорів. Отже, в належних письмових доказах, якими суд визнає нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу земельної ділянки та житлового будинку, сума сплачених грошових коштів складає 1295239 грн. В цю суму вартість автомобіля, переданого ОСОБА_7, не входить, оскільки про це не зазначено у вказаних документах.
Суд приймає до уваги, що в договорах купівлі-продажу отримувачем коштів зазначена ОСОБА_8 Позивачкою не надано належних доказів, що гроші були сплачені ОСОБА_7 та ОСОБА_6, відносно яких відкрито і провадиться кримінальне провадження. Тому суд не вбачає можливим в рамках цієї цивільної справи задоволення вимоги про стягнення на користь позивачки зазначеної суми майнової шкоди.
Відносно вимоги про стягнення з ОСОБА_7 та ОСОБА_6 вартості автомобіля «Volkswagen-Touareg», переданого в рахунок сплати по зазначеним договорам купівлі-продажу, суд приходить до наступного.
Позивачкою до справи долучена довідка №161/13 від 24.07.2013 року судового експерта Пилипенко А.І. і додані до неї матеріали, складені на підставі даних про рік випуску, пробігу, комплектності, технічного стану та середньої по Україні ціні продажу, згідно до яких вартість належного ОСОБА_5 автомобіля «Volkswagen-Touareg» станом на листопад 2007 року, складає 85705 доларів США, що по курсу валют НБУ 1:5,05 складає 432810 грн. Вказані письмові докази суд визнає належними та допустимими, оскільки в них міститься інформація, щодо предмета доказування та які отримані позивачем у встановлений законом спосіб.
Позивачкою згідно ч.2 ст.31 ЦПК України надана суду заява про збільшення розміру позовних вимог відповідно до зміни курсу валют на час розгляду справи, який складає 1:7,993. З урахуванням цього, позивачка просила стягнути на її користь суму вартості автомобіля 85705 доларів США, яка дорівнює 685040 грн. на час розгляду справи.
При вирішенні цього питання суд враховує положення ст.1192 ЦК України та роз'яснення п.9 Постанови Пленуму Верховного суду України №6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», в якому зазначено, що при визначені розміру відшкодування шкоди, заподіяної майну, незалежно від форм власності, судам належить враховувати, що відшкодування шкоди шляхом покладання на відповідальну за неї особу обов'язку надати річ того ж роду і якості, виправити пошкоджену річ, іншим шляхом відновити попереднє становище в натурі, застосовується, якщо за обставинами справи цей спосіб відшкодування шкоди можливий. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб виправити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди.
Тому суд вважає обґрунтованою вимогу позивачки про збільшення розміру майнової шкоди в зазначеній частині, про стягнення на її користь 658040 грн. та вважає, що остання підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_7, оскільки саме він здійснив усі дії, внаслідок яких позивачці спричинена майнова шкода. Підстав для відповідальності ОСОБА_6 суд не вбачає, тому відносно неї в задоволені позову слід відмовити.
Що стосується позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд вважає доведеним позивачкою, що внаслідок значних втрат майнового характеру їй було заподіяно моральну шкоду, яка виразилась в негативних емоціях та стресі, які вона пережила в зв'язку з цим, додатковому емоційному навантаженні та необхідності витрачати додатковий час з метою відновлення порушених прав та відшкодування завданих збитків, що завдало їй незручності у повсякденному житті, глибоких душевних страждань, додаткового емоційного навантаження.
Враховуючи зазначені обставини, виходячи з принципу розумності та справедливості, визнання відповідачем ОСОБА_2 позовних вимог, суд вважає, що з останнього на користь позивачки у відповідності до ст.ст.23,1167 ЦК України слід стягнути у рахунок відшкодування моральної шкоди 20000 грн.
Відповідно до ст.88 ЦПК України, пропорційно до задоволених позовних вимог, на користь позивачки також слід стягнути: з відповідача ОСОБА_7 державне мито в сумі 1700 грн. та витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн., а всього 1820 грн. судових витрат; з відповідача ОСОБА_2 державне мито в сумі 8 грн. 50 коп. та витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в сумі 30 грн., а всього 38 грн. 50 коп. судових витрат.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.23,237,238,244,249,317,1166,1167 ЦК України, ст.ст.3,4,10, 11,27,31,58-61,88,212-215 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про відшкодування шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з відповідача ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди 685040 грн.
Стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 у рахунок відшкодування моральної шкоди 20000 грн.
В іншій частині в задоволенні позову відмовити.
Стягнути з відповідача ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 державне мито в сумі 1700 грн. та витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн., а всього 1820 грн. судових витрат.
Стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 державне мито в сумі 8 грн. 50 коп. та витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в сумі 30 грн., а всього 38 грн. 50 коп. судових витрат.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подачу апеляційної скарги.
Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Дніпропетровської області через Кіровський районний суд м.Дніпропетровська шляхом подачі протягом десяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя С.Ю.Казак