Справа № 201/11842/13-ц
Провадження № 2/201/3328/2013
05 грудня 2013 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
У складі:
головуючого - судді Браги А.В.,
при секретарі - Лампіки О.В.,
за участю представника позивача - ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Дніпропетровську цивільну справу №201/11842/13-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу, -
01 жовтня 2013 року позивач звернулась до Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська з вищезазначеним позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості у розмірі 79930,00 гривень. Позивач, в обґрунтування своїх заявлених вимог, посилається на те, що 14 квітня 2009 року вона уклала з відповідачем договір позики, в простій письмовій формі, про що було складено розписку, яка була написана відповідачем власноруч. Відповідно до умов договору, відповідач позичила у позивача 10000,00 доларів США, які зобов'язалась повернути в жовтні 2011 року. Згідно повідомлень Національного банку України, курс гривні до долара США на 04 лютого 2013 року складає: за 100 доларів США - 799,30 гривень. З урахуванням чого сума заборгованості відповідачки за договором позики станом на 04 лютого 2013 року складає: 10000,00 США - 79993,00 гривень. Відповідач постійно ухиляється від виконання своїх зобов'язань за договором позики, у зв'язку з чим позивач і була змушена звернутися до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та обґрунтовуючи їх доказами наявними в матеріалах справи. Проти заочного розгляду справи представник позивача не заперечував.
Відповідач в судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином відповідно до вимог ст. 74 - 76 ЦПК України, про причини своєї неявки суду не повідомила, заяви про розгляд справи за її відсутності не надала, з клопотанням про відкладення розряду справи до суду не звернулась, а також не скористалась правом надання заперечень проти позову.
Відповідно до ч. 4 ст. 169 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення); за ч. 1 ст. 224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
У зв'язку з чим суд, з урахуванням згоди позивача, вважає за можливе провести заочний розгляд справи та вирішити справу у порядку заочного розгляду на підставі наявних у справі доказів.
Відповідно до ч. 2 ст. 197 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши наявні у справі докази, вирішивши належність допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок всіх доказів у їх сукупності й оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному з'ясуванню всіх обставин справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Як встановлено в судому засіданні та підтверджено матеріалами справи, 14 квітня 2009 року ОСОБА_3 була складена розписка згідно якої остання підтверджувала факт отримання нею від ОСОБА_2 в борг грошових коштів у розмірі 10000,00 доларів США (а.с. 5).
Оригінал вищевказаної боргової розписки знаходиться у позивача та був наданий суду для огляду у судовому засіданні. Дана розписка не містить будь-яких відміток про часткове або повне погашення заборгованості відповідачем перед позивачем.
Факт наявності непогашеного боргового зобов'язання відповідача перед позивачем також був підтверджений і представником позивача, який приймав участь у судовому засіданні. Крім того, представник позивача пояснив суду, що дана розписка оскаржена відповідачем у суді не була, а отже є чинною та з урахуванням наявності її в оригіналі, свідчить про непогашену заборгованість по ній.
В контексті викладених відносин, судом встановлено, що спірні правовідносини по справі врегульовані Цивільним кодексом України.
Відповідно до ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.
Так, згідно зі ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Статтею 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Статтями 525 та 615 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язань.
Нормами статті 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У відповідності до частин 1 і 2 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
А згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Статтею 527 ЦК України передбачено зобов'язання боржника виконати свій обов'язок, а кредитора - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту, а також право кожної із сторін у зобов'язанні вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Відповідно до вимог статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Нормою статті 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Статтею 58 ЦПК України закріплено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.
Оригінал боргової розписки знаходиться у позивача, був оглянутий судом в судовому засіданні та повернутий позивачу, будь-яких інших розписок про повернення відповідачем грошових коштів, написаних позивачем, суду надано не було, у зв'язку з чим суд не знаходить жодних підстав для відмови в задоволенні позовних вимог.
Відповідач в судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, заперечень на позов не надала, а також не надала жодних доказів на спростування наявної заборгованості у повному або частковому її розмірі.
Таким чином, вирішуючи питання щодо позовних вимог позивача, приймаючи до уваги, що в судовому засіданні знайшов підтвердження факт укладення між позивачем та відповідачем договору позики (оформленого у вигляді розписки), а також встановлено факт невиконання відповідачем, на відміну від позивача, своїх зобов'язань за даним договором позики, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення боргу з відповідача є обґрунтованими, а отже такими, що підлягають задоволенню у відповідності до вимог ст. 11 ЦПК України в межах заявлених позовних вимог.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд на підставі ст. 88 ЦПК України, враховуючи результат вирішення справи, вважає за необхідне судові витрати у справі, що складаються з судового збору покласти на відповідача.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 11, 15, 16, 22, 525 - 526, 533, ст. 1046, ч. 2 ст. 1048, ч. 1 ст. 1049 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 57, 60 - 61, 88, 157, 197, 209, 224 - 232 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу цивільній справі № 201/11842/13-ц, - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за розпискою від 14 квітня 2009 року у сумі 79930,00 гривень.
Судові витрати у справі, що складаються з судового збору, стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 у сумі 799,30 гривень.
Заочне рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст. ст. 223, 232 ЦПК України.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана відповідачем протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.
Заочне рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подання протягом десяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Суддя: А.В. Брага