Справа №2-175/1249/13-ц
17 грудня 2013 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого - судді Бойка О.М.
при секретарі - Карпенко І.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Ювілейне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Дніпропетровська районна державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, реєстраційна служба Дніпропетровського РУЮ, головне управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області про визнання недійсними свідоцтва про право власності, свідоцтва про право власності на спадщину, визнання права власності на квартиру та на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом, скасування реєстрації місця проживання, а також за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа Дніпропетровська районна державна нотаріальна контора про визнання права власності на ? частини земельної ділянки,
У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник підтримали заявлений уточнений позов у повному та просили суд визнати недійсним свідоцтво про право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1, а також визнати недійсним свідоцтво про право власності на спадщину за заповітом виданих 31 травня 2012 року державним нотаріусом Дніпропетровської районної державної нотаріальної контори Кобрусєвою Л.В. на ім'я ОСОБА_2, з моменту їх видачі, скасувавши їх державну реєстрацію в електронному Державному реєстрі. Також просили визнати за ОСОБА_1, право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2.
Що стосується вимог за зустрічним позовом ОСОБА_2, вони вважали їх необґрунтованими, безпідставними, такими, що суперечать нормам чинного законодавства, тому просили суд у їх задоволенні відмовити у повному обсязі.
ОСОБА_2 та її представник у судовому засіданні подали зустрічну позовну заяву у якій просили визнати за нею право власності на ? частину земельної ділянки по АДРЕСА_1. Проти вимог за первісним позовом ОСОБА_1 заперечували у повному обсязі, вважаючи їх безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі.
Вислухавши пояснення сторін, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступного висновку.
Встановлено, що ОСОБА_2 як колишній дружині померлого ОСОБА_4 належить ? частина квартири АДРЕСА_1. Як на підставу зазначеного надала свідоцтво про право власності від 31 травня 2012 року, яке видано державним нотаріусом Дніпропетровської районної державної нотаріальної контори Кобрусєвою Л.В.
ОСОБА_2 обґрунтовує свої вимоги тим, що оскільки вона є власником ? частини квартири, то вона має право й на ? частину земельної ділянки, що була отримана її колишнім чоловіком ОСОБА_4 на підставі Державного Акту на право приватної власності на земельну ділянку за вищевказаною адресою площею 0,4141 га від 16.01.2002 року, оскільки земельна ділянка є спільною сумісною власністю на підставі того, що рішення виконкому Волоської сільської ради за №63 про надання земельної ділянки у приватну власність було прийнято 18 грудня 1996 року, коли вона та померлий перебували у зареєстрованому шлюбі.
Однак у судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 перебувала у шлюбі з ОСОБА_4 в період з 22 листопада 1958 року по 22 серпня 1997 року. На підставі рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 29.05.1997 року шлюб між ними був розірваний, про що 22.08.1997 року був зроблений відповідний актовий запис за №113 відділом реєстрації актів громадянського стану Дніпропетровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області. Отже, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 вважається припиненим з моменту його реєстрації органами реєстрації актів громадянського стану, що відповідало на той час нормам ст.44 КпШС України, тобто з 22 серпня 1997 року.
Згідно ст.22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Відповідно ст. 29 КпШС України передбачено, що якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов'язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Поділ спільного майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу. Для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності.
Як встановлено судом, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в момент розлучення у добровільному порядку поділили майно, що було ними нажито під час шлюбу. В наслідок цього поділу ОСОБА_2 отримала двокімнатну квартиру АДРЕСА_3, гараж, що розташований за адресою: АДРЕСА_4, автомобіль «ЗАЗ», дачний будинок та земельну ділянку в с. Антонівка, Дніпропетровського району, Дніпропетровської області, а ОСОБА_4 отримав квартиру АДРЕСА_1.
Про те, що шлюб розірвано, ОСОБА_2 достовірно знала з травня 1997 року, тому мала право в разі не згоди із добровільним поділом майна між ними, звернутися до суду протягом трьох років, тобто до травня 2000 року. Однак вона своїм правом не скористалася, тому втратила право на поділ майна подружжя після спливу строку, який їй був наданий законом для захисту свого права на майно.
Суд приходить до висновку, що державним нотаріусом Дніпропетровської районної державної нотаріальної контори Кобрусєвою Л.В. при видачі свідоцтва про право власності від 31 травня 2012 року, виданого ОСОБА_2 як колишній дружині померлого ОСОБА_4 на ? частину квартири АДРЕСА_1, було видано із порушенням норм чинного законодавства. Так, нотаріусом було застосовано до правовідносин норми чинного СК України про поділ майна подружжя проте, із таким висновком нотаріуса погодитись не можна, оскільки правовідносини сторін регулювались чинним на момент перебування у шлюбі Кодексом про шлюб та сім'ю.
Крім того, нотаріусом при видачі зазначеного свідоцтва було порушено вимоги порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства Юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 року. Відповідно до глави 11 вищезазначеної інструкції, зокрема п. 1. Видача свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя. П.п. 1.1. Глави 11 вищезазначеної інструкції передбачено, що у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з подальшим повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна.
Відповідно до ст.21 СК України, Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Згідно до глави 22 КпШС, особи, які бажають зареєструвати шлюб, подають заяву до органу реєстрації актів громадянського стану за місцем проживання однієї з осіб, які вступають у шлюб, або за місцем проживання їх батьків. Як вбачається з ст. 13 КпШС, реєстрація шлюбу встановлюється як в інтересах державних і громадських, так і з метою охорони особистих і майнових прав та інтересів подружжя і дітей. Права і обов'язки подружжя породжує лише шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану. Час виникнення прав і обов'язків подружжя визначається моментом реєстрації шлюбу в органах реєстрації актів громадянського стану.
Отже, за змістом норм КпШС для позивачки ОСОБА_2 та померлого ОСОБА_4 законодавством був встановлений певний період яким їх можна було вважати подружжям - з моменту реєстрації шлюбу і до його розірвання та відповідної реєстрації в органах РАЦС.
На підставі зазначеного, суд приходить до висновку, що у державного нотаріуса Дніпропетровської районної державної нотаріальної контори Кобрусєвою Л.В. при видачі свідоцтва про право власності від 31 травня 2012 року, ОСОБА_2 не було підстав застосовувати главу 11 порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства Юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 року, оскільки шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було розірвано в травні 1997 року на підставі рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області та за змістом норм вищезазначеного порядку, норм КпШС та норм СК України зазначені особи вже не були подружжям саме на момент видачі свідоцтва.
Отже, суд приходить до висновку про те, що свідоцтво про право власності на ? частину майна, яке придбане подружжям за час шлюбу, було видане державним нотаріусом Дніпропетровської районної державної нотаріальної контори з порушенням закону, тому воно є недійсним з моменту видачі. На підставі чого, є незаконною державна реєстрація в електронному Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно права власності на ? частину квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_2.
Нормою ст.182 ЦК України передбачена державна реєстрація права власності на нерухомі речі, його виникнення, перехід та припинення. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
За правилами ч.3 ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» державній реєстрації підлягають заявлені речові права на нерухоме майно за наявності документів, що встановлюють виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно і подаються для державної реєстрації прав, які повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно ст. 15 Закону державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: внесення записів до Державного реєстру прав. Згідно ст. 19 Закону державна реєстрація прав проводиться на підставі рішень судів, що набрали законної сили. Нормою ст. 26 Закону передбачено, що у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
Оскільки свідоцтво про право власності на майно було видано з порушення чинного законодавства, то реєстрація права власності на спірне майно в Державному реєстрі прав підлягає скасуванню.
Відповідно до Конституції України усі суб'єкти права власності рівні перед законом (частина четверта статті 13); кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом (частини перша, друга статті 41); правовий режим власності визначається виключно законами України (пункт 7 частини першої статті 92).
Згідно ст.5 Закону України «Про нотаріат» нотаріус зобов'язаний здійснювати свої професійні обов'язки відповідно до цього Закону і принесеної присяги, дотримуватися правил професійної етики, сприяти громадянам, підприємствам, установам і організаціям у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, роз'яснювати права і обов'язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду, відмовити у вчиненні нотаріальної дії в разі її невідповідності законодавству України.
Нормою ст.34 Закону передбачено, що нотаріуси вчиняють такі нотаріальні дії - видають свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя.
Проте як вбачається з матеріалів справи, на день видачі спірного свідоцтва, 31.05.2012 року, ОСОБА_2 не була дружиною померлого ОСОБА_4, оскільки останній з 30.09.1997 року перебував у шлюбних відносинах з ОСОБА_1, що підтверджується відповідним свідоцтвом про шлюбу серії НОМЕР_1, актовий запис №5. За таких обставин, нотаріус повинна була відмовити у вчиненні нотаріальної дії з підстав пропуску строку на заявлені вимоги про поділ майна подружжя та з підстав того, що чинним законодавством не передбачено видача такого свідоцтва колишній дружині.
Згідно ст.42 Закону вчинення нотаріальної дії може бути відкладено в разі необхідності витребування додаткових відомостей або документів від фізичних та юридичних осіб або надсилання документів на експертизу, а також якщо відповідно до закону нотаріус повинен впевнитись у відсутності у заінтересованих осіб заперечень проти вчинення цієї дії.
Крім того, на підтвердження того факту, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 поділили в добровільному порядку спільне майно свідчить те, що 02.02.2002 року приватним нотаріусом ОСОБА_5 був посвідчений договір купівлі-продажу гаражу, що розташований по АДРЕСА_4, який був придбаний подружжям ОСОБА_2 під час шлюбу і відчужений в наслідок добровільного поділу майна подружжя. Проте, факт добровільного поділу майна відповідачка за первісним позовом укрила від нотаріуса при отриманні свідоцтва про право на спадщину, а остання, в свою чергу, ці факти не перевірила.
Відповідно ст.50 Закону нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
Згідно ст.71 Закону у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна. Свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з них видається нотаріусом за місцем відкриття спадщини.
Ураховуючи сутність даної нотаріальної дії, важливим є здійснення перевірки факту перебування майна в спільній сумісній власності осіб. Для цього нотаріус повинен витребувати свідоцтво про реєстрацію шлюбу. Згідно з під п. 3.1 п. З гл. 11 розд. II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України при видачі свідоцтва нотаріус вимагає документ, який посвідчує шлюбні відносини, в порядку, встановленому чинним законодавством. На примірнику свідоцтва, що залишається у матеріалах нотаріальної справи, робиться відмітка, у якій зазначаються найменування поданого для огляду документа, його номер, дата та найменування юридичної особи, що його видала.
Таким, чином, на час видачі свідоцтва, ОСОБА_2 не була дружиною спадкодавця, в неї не було документа, що посвідчував би їхні шлюбні відносини, тому нотаріус не мав права видавати оспорювань свідоцтво. Крім того, в свідоцтві нотаріусом зазначено, що воно видано на підставі ст.63 Сімейного Кодексу України. Але посилання на цю норму є незаконним, оскільки правовідносини щодо поділу майна подружжя виникли між ОСОБА_2 та її колишнім чоловіком на підставі Кодексу про шлюб та сім'ю України, що діяв на той час і втратив чинність з 01.01.2004 року.
Відповідно главі №11 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (затверджений Наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 року за №296/5, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 року за № 282/20595) видача свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з подальшим повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна. У повідомленні, що надсилається спадкоємцям померлого, які прийняли спадщину, зазначається склад спільного майна подружжя, на частку якого другий із подружжя, що є живим, просить видати свідоцтво про право власності, а також роз'яснюється право звернення до суду у випадку оспорювання спадкоємцями майнових вимог того з подружжя, що залишився живим. Цим же Порядком передбачені підстави видачі свідоцтва про право власності на спільне майно подружжя. При видачі свідоцтва нотаріус вимагає документ, який посвідчує шлюбні відносини, в порядку, встановленому чинним законодавством. На примірнику свідоцтва, що залишається у матеріалах нотаріальної справи, робиться відмітка, у якій зазначаються найменування поданого для огляду документа, його номер, дата та найменування юридичної особи, що його видала. Якщо до складу майна, на частку якого видається свідоцтво, входить майно, що підлягає реєстрації, нотаріус вимагає подання документів, які підтверджують право власності подружжя на таке майно. Отже, видача свідоцтва про право власності в разі смерті колишнього чоловіка не передбачена чинним законодавством України.
Враховуючи зазначені норми чинного законодавства та обставини справи, суд дійшов висновку про те, що свідоцтво про право власності, що видано державним нотаріусом Дніпропетровської районної державної нотаріальної контори 31 травня 2012 року, та зареєстровано в реєстрі за №1-1749, є недійсним з моменту його видачі.
В зв'язку з тим, що свідоцтво про право власності є недійсним з моменту його видачі, є незаконною реєстрація місця проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1. Так, ОСОБА_2 без згоди позивачки за первісним позовом зареєструвалася в квартирі 20.11.2012 року на підставі вищевказаного свідоцтва, що підтверджує відповідною довідкою, що міститься в матеріалах справи, проте в квартирі не проживає уже тривалий час, відразу після придбання спадкодавцем спірної квартири за договором купівлі-продажу.
Так, житловим законодавством ОСОБА_1 гарантовані права власника житлового приміщення. Статтею 150 ЖК України передбачено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Відповідно до ст.155 ЖК України жилі будинки (квартири), що є у приватній власності громадян, не може бути в них вилучено, власника не може бути позбавлено права користування жилим будинком (квартирою), крім випадків, установлених законодавством Союзу РСР і Української РСР.
В зв'язку з тим, що свідоцтво про право власності на ім'я ОСОБА_2 є недійсним з моменту його видачі, є недійсним і свідоцтво про право на спадщину за заповітом, що було видано 31 травня 2012 року державним нотаріусом Дніпропетровської районної державної нотаріальної контори Кобрусєвою Л.В. за реєстровим №1-1752 на ім'я ОСОБА_1, з моменту його видачі.
Європейська Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (ст.1 Першого Протоколу) гарантує захист права власності і попереджає про недопустимість з боку держави свавільного захоплення права власності, втручання в право безперешкодного користування та вільне володіння своїм майном. Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Визнання права власності на квартиру і захист прав первісного позивача передбачено і чинним цивільним законодавством України.
На підставі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Крім того, на підставі ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права.
Відповідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Цивільним законодавством передбачено регулювання правовідносин щодо здійснення права на спадкування.
Нормою ст. 1216 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкоємцеві на момент відкриття спадщини і не припинились в наслідок його смерті (ст.1218ЦК України).
За правилами ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи. Визначені у заповіті. Право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.
Відповідно ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
Крім того, посилання ОСОБА_2 на те, що на підставі вимог земельного законодавства земельна ділянка, що була отримана спадкодавцем в порядку приватизації, належить їй в розмірі ? частини, на праві спільної сумісної власності, оскільки згідно рішення виконкому Волоської сільської ради за №63 від 18.12.1996 року ОСОБА_4 ділянка була передана у приватну власність. Проте Вимоги ОСОБА_2 є незаконними, оскільки право власності на земельну ділянку виникає у особи після реєстрації Державного акту на земельну ділянку. Земельна ділянка не була придбана подружжям ОСОБА_2 під час шлюбу, а отримана у приватну власність ОСОБА_4 вже після розірвання шлюбу і його право зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №3094 16 січня 2002 року, тобто ОСОБА_4 отримав у приватну власність земельну ділянку у відповідності до норм ст. 118 ЗК України.
Відповідно ст. 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення ( ст.Л20 ЗК України).
Згідно ст. 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод.
Статтею 125 ЗК України (в редакції що діяла на 2002 рік) визначено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України (ст.126 ЗК України).
Отже, ОСОБА_4 право власності на земельну ділянку набуте у відповідності до вимог ст.ст. 118, 125, 126 ЗК України у приватну власність, тому саме ОСОБА_1 має право власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом після смерті її чоловіка ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2), у якому померлий все своє майно заповідав їй і даний заповіт посвідчений 02.02.2002 року приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі за №502.
Оскільки судом встановлено неможливість оформлення позивачкою спадкового прав у встановленому законом порядку, а задоволення позову не суперечить закону, не порушує законних прав чи інтересів інших осіб, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню у повному обсязі.
Враховуючи зазначені обставини справи та норми чинного законодавства, суд приходить до висновку про необґрунтованість та безпідставність пред'явлених позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_2
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.
Проте ОСОБА_2 а ні її представником не надано суду належних доказів на підтвердження своїх доводів, а тому суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні зустрічного позовну у повному обсязі.
На підставі ст.ст. 8,328,373,376,1216,1233,1268,1270,1296,1297 ЦК України, ст.ст. 125,126 ЗК України, та керуючись ст.ст. 7,10,11,27,31,57,60,61,174,212-215 ЦПК України, Конституцією України, ЖК України, ЗК України, Закону України «Про нотаріат», Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», суд -
Позовні вимоги за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Дніпропетровська районна державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, реєстраційна служба Дніпропетровського РУЮ, головне управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області про визнання недійсними свідоцтва про право власності, свідоцтва про право власності на спадщину, визнання права власності на квартиру та на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом, скасування реєстрації місця проживання - задовольнити.
Визнати недійсним свідоцтво про право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1, видане 31 травня 2012 року державним нотаріусом Дніпропетровської районної державної нотаріальної контори Кобрусєвою Л.В. за реєстровим №1-1749 на ім'я ОСОБА_2, з моменту його видачі.
Скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 в електронному Державному реєстрі прав на ? частину квартири АДРЕСА_1.
Скасувати реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1.
Визнати недійсним свідоцтво про право власності на спадщину за заповітом виданого 31 травня 2012 року державним нотаріусом Дніпропетровської районної державної нотаріальної контори Кобрусєвою Л.В. за реєстровим №1-1752 на ім'я ОСОБА_1, з моменту його видачі.
Скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 в електронному Державному реєстрі прав на ? частину квартири АДРЕСА_1.
Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2.
Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 право власності на земельну ділянку площею 0,4141, що розташована по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2, якому вона належала згідно Державного акту серії III-ДП №114242, зареєстрованого в книзі записів Державних актів на право приватної власності на землю за №3094.
У задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа Дніпропетровська районна державна нотаріальна контора про визнання права власності на ?? частини земельної ділянки - відмовити у повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Дніпропетровської області через Дніпропетровський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя О.М. Бойко