м. Миколаїв
01 листопада 2013 року Справа № 2а-5858/11/1470
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мельника О. М. за участю секретаря судового засідання розглянувши адміністративну справу
за позовомДержавної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, вул. Г.Петрової, 2-А, м. Миколаїв, 54029
доФізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1
прозастосування арешту коштів,
Державна податкова інспекція у Заводському районі м. Миколаєва, правонаступником якої є Державна податкова інспекція у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (позивач) звернувся з адміністративним позовом про застосування арешту коштів на рахунках фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (відповідач).
Позовні вимоги обґрунтував тим, що в порушення вимог законодавства представник підприємства безпідставно не допустив перевіряючих до проведення перевірки ФОП ОСОБА_1 З огляду на наявність не допуску до перевірки з боку відповідача у позивача виникло право застосування адміністративного арешту коштів підприємства.
Відповідач заперечував проти задоволення позову, доводи виклав в своїх запереченнях.
Суд дослідив наявні в матеріалах справи докази та дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні позову з огляду на таке.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 знаходиться на податковому обліку в ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва з 24.03.2008.
Згідно з пп. 20.1.4 п.20.1 ст.20 Кодексу, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.
Згідно із пунктом 94.4. статті 94 Податкового кодексу України арешт може бути накладено органом державної податкової служби на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.
Відповідно підпункту 94.6.2 пункту 94.6. статті 94 Податкового кодексу України застосування адміністративного арешту коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення органу державної податкової служби до суду.
Відповідно до пункту 94.1. статті 94 Податкового кодексу України адміністративний арешт майна платника податків (далі-арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.
Суд зазначає, що арешт коштів на рахунку платника податків є різновидом адміністративного арешту, який застосовуються виключно на підставі рішення суду (на відміну від адміністративного арешту іншого майна, який здійснюється за рішенням керівника податкового органу).
Згідно із пунктом 94.2. статті 94 Податкового кодексу України арешт майна може бути застосовано, якщо з'ясовується одна з таких обставин: платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі; фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон; платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб органу державної податкової служби; відсутні свідоцтва про державну реєстрацію суб'єктів господарювання, дозволи (ліцензії) на її здійснення, торгові патенти, сертифікати відповідності реєстраторів розрахункових операцій; відсутня реєстрація особи як платника податків в органі державної податкової служби, якщо така реєстрація є обов'язковою відповідно до цього Кодексу, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам; платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі; платник податків не допускає податкового керуючого до складення акта опису майна, яке передається в податкову заставу, та/або акта опису (виділення) майна для його продажу.
Наявність у відповідача податкового боргу позивачем не доведена, а тому суд вважає, що відсутні, саме як виключні, підстави для застосування адміністративного арешту коштів.
Винятковість адміністративного арешту законодавець чітко пов'язує із обставинами, визначеними пунктом 94.2. статті 94 Податкового кодексу України, що виникли між платником податків та податковим органом.
Стаття 94 Податкового кодексу України регулює механізм та процедуру застосування адміністративного арешту саме майна платника податків, який може бути повним або умовним, прийняти за рішенням керівника податкового органу або за рішенням суду.
Частини друга та третя підпункту 94.6.2 статті 96 Податкового кодексу України містять можливість застосування на підставі рішення суду арешту коштів на рахунку платника податків, але при цьому відсутні передбачені законом підстави для його застосування, строк дії такого арешту і таке інше. З аналізу статті 94 Податкового кодексу України вбачається, що ці поняття "майна" та "коштів" не можна ототожнювати, законодавець чітко їх розділяє. Аналіз зазначених вище правових норм дозволяє зробити висновок, що арешт коштів є додатковим заходом відповідальності платника податків з метою припинення його неправомірної поведінки.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі не допуску до перевірки позивач прийняв рішення від 02.08.2011 №3/24-041, яким застосовано умовний адміністративний арешт майна платника податків суб'єкта господарювання-фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з вимогою тимчасово зупинити відчуження його майна. Обґрунтованість адміністративного арешту майна відповідача постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 09.08.2011 по справі № 2а-5856/11/1470 було відмовлено повністю. Вказана постанова була оскаржена ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва в апеляційному порядку.
04.09.2012 Одеський апеляційний адміністративний суд прийняв ухвалу, якою апеляційну скаргу залишив без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду без змін. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13.11.2012 у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ДПІ було відмовлено.
Крім того, процедуру застосування адміністративного арешту майна платника податків визначено Порядком застосування адміністративного арешту майна платника податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 07.11.2011 року № 1398, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04.01.2012 року за № 9/20322 (надалі - Порядок № 1398).
Відповідно до пункту 7.1. Порядку № 1398, арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення органу державної податкової служби до суду.
Згідно з пунктом 7.3. Порядку № 1398, для застосування арешту коштів на рахунку платника податків орган державної податкової служби подає до суду позовну заяву у порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, у день прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків.
Враховуючи наведені положення, випливає, що реалізація права податкового органу на застосування адміністративного арешту коштів на рахунках платника податків може здійснюватися виключно шляхом безпосереднього звернення до адміністративного суду з позовом про накладення арешту на кошти на рахунку платника податків в день прийняття відповідного рішення про накладення арешту на майно платника податку.
Як вбачається з матеріалів справи, рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків № 3/24-041, було прийнято податковим органом 02.08.2011. Всупереч наведеним нормам чинного законодавства, із вищезазначеним адміністративним позовом податковий орган звернувся 03.08.2011, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції суду за № 17680, тобто з порушенням встановленого строку звернення до суду.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено наявність у відповідача обставин, які є підставами для застосування адміністративного арешту у вигляді арешту коштів на банківському рахунку, у зв'язку із чим позовні вимоги податкового органу не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів та у доведенні перед судом їх переконливості.
Керуючись ст. 2, 7, 17, 94, 158, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.
Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.
Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.
Суддя О.М. Мельник