14 листопада 2013 року Справа № 803/2167/13-a
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Костюкевича С.Ф.,
при секретарі судового засідання Кравчик В.В.,
за участю представника позивача Максимчука Ю.В.,
представника відповідача Януль О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротехніка» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
22 жовтня 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Агротехніка» (далі - ТзОВ «Агротехніка») звернулося з адміністративним позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинської області (далі - Луцька ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0005042201, № 0005032201 від 21.06.2013 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Луцькою ОДПІ з 27.05.2013 року по 31.05.2013 року проведено позапланову виїзну перевірку ТзОВ «Агротехніка» з питань здійснення фінансово-господарської діяльності із ТзОВ «Дайкор Торг», ТзОВ АК «СП Укрсоя», ПП «Індастріалсервіс» за період з 01.07.2010 року по 31.01.2013 року. За результатами перевірки був складений акт № 3126/22-1/21750952 від 06.06.2013 року. На підставі акта перевірки Луцькою ОДПІ були винесені податкові повідомлення - рішення від 26.06.2013 року № 0005032201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 39 476 грн. та штрафні (фінансові санкції) на суму 9 869 грн. , всього 49 345 грн. за порушення п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»; а також податкове повідомлення - рішення № 0005042201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 31 581 грн. та штрафні (фінансові санкції) на суму 7895 грн., всього 39 476 грн. за порушення п. 1.4 ст. 1, п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7, п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
ТзОВ «Агротехніка», не погодившись із даними рішеннями податкового органу, скористалося правом адміністративного оскарження, проте, рішенням Головного управління Міндоходів у Волинській області №1215/10/10.2-06 від 09.08.2013 року та рішенням Міністерства доходів і зборів України №11056/6/99-99-10-01-15 податкові повідомлення-рішення № 0005042201, № 0005032201 від 21.06.2013 року залишено без змін, а скарги без задоволення.
Позивач не погоджується з висновками податкового органу про нікчемність правочинів, укладених з контрагентами: ТзОВ АК «СП Укрсоя» та ПП «Індастріалсервіс», оскільки вони були зроблені на підставі актів за результатами перевірок контрагентів позивача, зроблених іншими податковими органами, при цьому реальність здійснення господарських операцій по даних правочинах підтверджується належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського обліку, які надавались під час проведення перевірки. Переконаний, що господарські операції між ТзОВ «Агротехніка» та ТзОВ АК «СП Укрсоя», ПП «Індастріалсервіс» були проведені у відповідності до вимог чинного податкового законодавства та підтверджені належним чином оформленими первинними документами. Вважає, що вищевказані податкові повідомлення-рішення винесені з порушенням норм законодавства, а тому підлягають визнанню протиправними та скасуванню.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві, додатково суду пояснив, що на підприємстві працює 10 працівників і яке згідно статуту займається виготовленням кормосумішей для тварин. Зазначив, що під час перевірки проведеної Луцькою ОДПІ на ТзОВ «Агротехніка» підставою виявлених порушень стали отримані податковим органом акти перевірок контрагентів позивача, а саме ТзОВ АК «СП Укрсоя», ПП «Індастріалсервіс», при цьому податковою не зроблено жодних досліджень по ланцюгу поставок. Висновки про відсутність реального характеру відносин позивача із вказаними контрагентами є надуманими та не підтверджуються належними доказами, зокрема у позивача наявні всі видаткові та податкові накладні на придбаний товар та інші передбачені документи. Придбаний у даних постачальників товар був використаний позивачем в ході своєї основної господарської діяльності, що підтверджується наданими в судовому засіданні доказами. В зв'язку з наведеним просять позов задовольнити, визнавши протиправними і скасувавши оскаржувані податкові повідомлення-рішення.
Представник відповідача в судовому засіданні та в письмових запереченнях позов не визнала. Суду пояснила, що за результатами проведеної перевірки ТзОВ «Агротехніка» завищено валові витрати та занижено податок на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 39 476 грн., занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету по взаємовідносинах ТзОВ АК «СП Укрсоя», ПП «Індастріалсервіс» на загальну суму 31 581 грн. Також вказала, що на адресу Луцької ОДПІ надійшли акти перевірок контрагентів - постачальників, проведених іншими податковими органами, якими зроблено висновок, що встановлені операції купівлі-продажу не спричиняють реального настання правових наслідків. Наголосила, що доказів про прийняття податкових повідомлень-рішень відносно контрагентів позивача немає, як і доказів про порушення податкового законодавства, підробку документів чи інші службові зловживання. Підтвердила, що податкові накладні були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі платників ПДВ і в Реєстрі отриманих і виданих податкових накладних. З врахуванням цього вважають, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення сформовані у відповідності до норм чинного законодавства, а відтак просить суд в позові відмовити повністю.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в справі, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає до задоволення, враховуючи наступне.
Частина 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серія А01 № 152375 позивач ТзОВ «Агротехніка» є юридичною особою, яка зареєстрована виконавчим комітетом Луцької міської ради 30.01.1997 року за юридичною адресою: Волинська область, місто Луцьк, вулиця Єршова, 11. Відповідно до довідки з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України АА № 504915 від 17.07.2012 року виданої Головним управлінням статистики у Волинській області видами діяльності за КВЕД визначено: вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур; виробництво олії та тваринних жирів; виробництво готових кормів для тварин, що утримуються на фермах; діяльність посередників у торгівлі продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; оптова торгівля іншими продуктами харчування, у тому числі рибою, ракоподібними і молюсками.
Судом встановлено, що на підставі направлення на перевірку від 27.05.2013 року, виданого Луцькою ОДПІ, наказу № 1616 від 27.05.2013 року про проведення перевірки працівниками даного податкового органу з 27.05.2013 року по 31.05.2013 року проведена позапланова виїзна перевірка ТзОВ «Агротехніка» з питань здійснення фінансово-господарської діяльності із ТзОВ «Дайкор Торг», ТзОВ АК «СП Укрсоя», ПП «Індастріалсервіс» за період з 01.07.2010 року по 31.01.2013 року. За результатами перевірки складено акт № 3126/22.1/21750952 від 06.06.2013 року. Перевіркою встановлені порушення п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» - ТзОВ «Агротехніка» по взаємовідносинах з ТзОВ АК «СП Укрсоя», ПП «Індастріалсервіс» завищено валові витрати та занижено податок на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 39 476 грн., в т.ч. за 3 квартал 2010 року на суму 36 041 грн. та за 4 квартал 2010 року на суму 3 435 грн.; п. 1.4 ст. 1, п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7, п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» - ТзОВ «Агротехніка» занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету по взаємовідносинах ТзОВ АК «СП Укрсоя», ПП «Індастріалсервіс» на загальну суму 31 581 грн., в т.ч. за липень 2010 року на суму 28 833 грн., за листопад 2010 року на суму 2 748 грн.
На підставі вищевказаного акту перевірки Луцькою ОДПІ винесені податкові повідомлення-рішення від 21.06.2013 року: № 0005032201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 39 476 грн. та штрафні (фінансові санкції) на суму 9 869 грн. , всього 49 345 грн. та № 0005042201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 31 581 грн. та штрафні (фінансові санкції) на суму 7895 грн., всього 39 476 грн.
На вищевказане податкове повідомлення-рішення позивачем була подана скарга до Головного управління Міндоходів у Волинській області, однак, рішенням про результати розгляду первинної скарги № 1215/10/10.2-06 від 09.08.2013 року податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скарга без задоволення. ТзОВ «Агротехніка» була подана скарга у Міністерство доходів і зборів України, проте рішенням про результати розгляду скарги № 11056/6/99-99-10-01-15 від 16.09.2013 року оскаржувані податкові повідомлення-рішення Луцької ОДПІ залишено без змін, а скаргу - без задоволення.
Суд дослідивши матеріали справи, проаналізувавши законодавство України, яке регулює спірні правовідносини, приходить до висновку, що не заслуговує на увагу суду висновок відповідача про порушення позивачем п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 1.4 ст. 1, п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7, п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та спростовується наступним.
Щодо податкового кредиту з податку на додану вартість суд зазначає.
Пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, що діяв на момент укладення договорів) передбачено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно із підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 вищеназваного Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону «Про податок на додану вартість» визначає, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.
Як передбачено підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Разом з тим у підпункті 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону «Про податок на додану вартість» визначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).
Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
При цьому щодо формування позивачем податкового кредиту з податку на прибуток підприємств слід зазначити наступне.
Порядок обчислення та сплати податку на прибуток підприємств до 01.04.2011 року регулювались Законом № 283/97-ВР, а з 01.04.2011 року - ПК України.
Відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», який діяв на час укладення договорів об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.
Згідно з пунктом 4.1 статті 4 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.
Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
У відповідності до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.
Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
З аналізу положень вищенаведених нормативно-правових законодавчих актів вбачається, що не можуть належати до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Разом з цим, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог чи, іншими документами, передбаченими законодавством. Також з проаналізованих норм випливає, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.
Висновок Луцької ОДПІ про нереальність угод, укладених між ТзОВ «Агротехніка» та ТзОВ АК «СП Укрсоя», ПП «Індастріалсрвіс» базується на висновках інших податкових органів, зроблених за результатами проведених перевірок даних контрагентів, зокрема: ТзОВ АК «СП Укрсоя» - акт ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва №896/22-225/32184015 від 12.11.2012 року; ПП «Індастріалсрвіс» - акт Луцької ОДПІ №5524/22-1/36892640 від 25.10.2012 року, якими встановлено відсутність укладення угод з метою настання реальних наслідків, а правочини, вчинені удавано, з метою ухилення від сплати податків третіх осіб.
У зв'язку з цим, перевіркою позивача зроблено висновок про те, що усі операції з ТзОВ АК «СП Укрсоя», ПП «Індастріалсрвіс» не спричиняють реального настання правових наслідків, а відтак є нікчемними.
Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини вищеназваний висновок про нікчемність укладених між позивачем та ТзОВ АК «СП Укрсоя», ПП «Індастріалсрвіс» договорів вважає неправомірним та спростовується наступним.
Щодо правовідносин позивача з ПП «Індастріалсервіс» суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що в листопаді 2010 року між ТзОВ «Агротехніка» та ПП «Індастріалсервіс» було досягнуто домовленості про надання транспортних послуг по перевезенню вантажів.
Реальність проведення зазначеної вище господарської операції позивач підтверджує наданою копією акта здачі-прийомки виконаних робіт №60 від 04.11.2010 року відповідно до якого ПП «Індастріалсервіс» здійснило перевезення кукурудзи на замовлення ТзОВ «Агротехніка»
Оплата за надану послугу проведена у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням №3051 від 10.12.2010 року.
Формування податкового кредиту за фактом цієї поставки здійснювалось позивачем на підставі податкової накладної №335 від 04.11.2010 року, яка відображена у реєстрі отриманих податкових накладних за листопад 2010 року під №22 та включена до податкового кредиту за листопад 2010 року.
За таких обставин висновок податкової інспекції про нереальність укладення угоди з ПП «Індастріалсервіс» є надуманим.
Щодо правовідносин позивача з ТзОВ АК «СП Укрсоя» суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що між ТзОВ АК «СП Укрсоя» (постачальник) та ТзОВ «Агротехніка» (покупець) укладено договір поставки №20 від 09.07.2010 року відповідно до якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцеві жмих соєвий ГОСТ 27149-95, масло соєве ДСТУ 4534:2006 в кількості та по ціні згідно з Специфікаціями або накладними, що є невід'ємними частинами договору, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити його в порядку та на умовах визначених цим договором або специфікаціями. До вказаного договору поставки 09.07.2010 року було укладено 6 специфікацій на продаж масла соєвого. В п. 2.1 вказаних специфікацій вказується, що куплений товар покупець забирає самостійно своїм автотранспортом.
Реальність проведення зазначеної вище господарської операції з придбання масла соєвого позивач підтверджує наданою копією видаткової накладної №398 від 16.07.2010 року, копією картки рахунка 631 за липень 2010 року в якій вказано операції з придбання масла соєвого (олії), оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 201 за липень 2010 року про зберігання сировини на складах.
Оплата за придбаний товар проведена у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями №1855 від 16.07.2010 року, №1922 від 22.07.2010 року.
Формування податкового кредиту за фактом цих покупок здійснювалось позивачем на підставі податкової накладної №323 від 16.07.2010 року.
Доставка придбаного товару здійснювалась покупцем ТзОВ «Агротехніка».
Придбаний товар у ТзОВ АК «СП Укрсоя» був використаний позивачем в ході своєї основної господарської діяльності під час виробництва готових кормів для тварин, що підтверджується наступним.
Судом встановлено, що використання вищевказаного масла соєвого (олії) підтверджується рецептами кормо сумішей для тварин для приготування яких і використовується масло соєве (олія) та звітами з виробництва готової продукції за період з 09.10.2010 року по 03.11.2010 року(том.1 а.с.211-245). Виготовлена продукція, а саме кормо суміші для тварин передавалися на різні виробничі склади ТзОВ «Агротехніка» в різних населених пунктах, що підтверджується копіями накладних на передачу готової продукції: №57 від 02.11.2010 року, №61 від 03.11.2010 року, №62 від 04.11.2010 року, №63 від 05.11.2010 року, №66 від 08.11.2010 року, №70 від 09.11.2010 року, №71 від 10.11.2010 року, №72 від 11.11.2010 року, №73 від 12.11.2010 року, №74 від 15.11.2010 року, №89 від 16.11.2010 року, №96 від 22.11.2010 року, №114 від 30.11.2010 року№115 від 30.11.2010 року.
Формування податкового кредиту за фактом цих робіт підтверджується податковими деклараціями з податку на додану вартість та розшифровками податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів за серпень, листопад 2010 року (том.1 а.с.52-64).
ТзОВ «Агротехніка» були укладені договори найму (оренди) транспортних засобів, а саме: №30/04-2 від 30.04.2013 року, №10/08-3 від 10.08.2010 року, №27/09-2 від 27.09.2010 року, №16/09-1 від 16.09.2009 року, №02/1 від 02.02.2009 року, №11/06-2 від 11.06.2009 року з ТзОВ «Птахокомплекс «Губин»; №1/30/07-09 від 30.07.2009 року з ТзОВ «Полтрекс»; №8/16-09 від 13.10.2009 року, №8/15-09 від 02.06.2009 року з ТзОВ «СМП», до вказаних договорів були укладені акти приймання передачі транспортних засобів (том.1 а.с.142-181). З даних договорів оренди вбачається, що у позивача в перевіряємому періоді були наявні транспортні засоби, якими він міг розпоряджатися та здійснювати різні поставки. Відповідно до оборотно-сальдової відомості по рахунку 105 вбачається, що в періоді з 01.01.2013 року по 01.11.2013 року у позивача є наявні власні транспортні засоби, якими можна здійснювати перевезення. З інформаційної довідки №1-4/1170 від 01.11.2013 року встановлено, що ТзОВ «Агротехніка у 2010 році використовувало орендовані транспортні засоби, а з 2013 року ще й власні.
Також на підтвердження здійснення господарських операцій та діяльності підприємства позивачем подано штатний розпис ТзОВ «Агротехніка», журнали-ордера і відомості по рахунку 661 розрахунки за заробітною платою за липень та листопад 2010 року (том.1 а.с.183-196).
Подані позивачем докази свідчать про те, що внаслідок виготовлення кормо сумішей для тварин було використано масло соєве (олію) придбане у ТзОВ АК «СП Укрсоя» у своїй господарській діяльності, ТзОВ «Агротехніка» досягнено економічного ефекту у власній господарській діяльності та отримано прибуток від виготовлення продукції. Факт того, що позивачем використано в своїй діяльності придбане масло соєве (олію) у ТзОВ АК «СП Укрсоя» підтверджується наданими позивачем та приєднаними до матеріалів справи належним чином оформленими рецептами для приготування кормо сумішей для тварин, звітами з виробництва готової продукції, накладними на передачу готової продукції.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні регулює Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Стаття 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачає первинні облікові документи та регістри бухгалтерського обліку. Так, згідно з частиною 1 цієї статті, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно із статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
На підтвердження виконання спірних операцій з перевезення кукурудзи та придбання масла соєвого (олії) підприємством подано акт здачі-прийомки виконаних робіт, податкові та видаткові накладні, платіжні доручення, які містять всі обов'язкові реквізити, які дають змогу ідентифікувати, як юридичну так і господарську сутність укладених правочинів, їхніх учасників, а також грошову складову вчинених господарських операцій, а відтак наявні дефекти форми, на які акцентує увагу Луцька ОДПІ, не є підставою для визнання цих документів недійсними.
Порушень в оформленні цих документів, які б могли слугувати про нереальність спірних операцій, судом не виявлено.
Акт перевірки не містить об'єктивного аналізу господарських операцій вчинених позивачем з ТзОВ АК «СП Укрсоя» та ПП «Індастріалсервіс», натомість ґрунтується виключно на припущеннях про те, що вони не могли відбутись.
Висновки Луцької ОДПІ про відсутність реального характеру відносин із ТзОВ АК «СП Укрсоя» та ПП «Індастріалсервіс», у всіх випадках не підтверджуються належними і допустимими доказами, а ґрунтуються на аналізі лише баз даних податкового органу з відомостями про чисельність працюючих та податкової звітності з ПДВ, без фактичного з'ясування контролюючим органом реального майнового стану суб'єкта господарювання та перевірки його фінансово-господарської діяльності за період, коли виникли спірні правовідносини.
Ні в Акті перевірки Луцької ОДПІ, ні в судовому засіданні представником відповідача не представлено доказів, які б свідчили про нереальність господарських операцій між ТзОВ «Агротехніка» та ТзОВ АК «СП Укрсоя» та ПП «Індастріалсервіс» меті та завданні статутної діяльності товариства, незвичності цих господарських операцій для її учасників, збитковості цих операцій, інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про їх фіктивність, а також те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами, цілями ділового характеру, а дії ТзОВ «Агротехніка» та його контрагентів були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.
Також з актів перевірки та заперечень поданих представником позивача слідує, що основою висновків податкового органу про заниження платником податків податку на прибуток та податку на додану вартість стали Акти перевірки контрагентів позивача, яким встановлено порушення частини 1 статті 201, частин 1-6 статті 203, статтей 215, 216, 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТзОВ «Агротехніка» з ТзОВ АК «СП Укрсоя» та ПП «Індастріалсервіс».
Суд вважає такий висновок податкової інспекції про заниження позивачем податку на прибуток та податку на додану вартість, який зроблений лише на підставі актів перевірки контрагентів позивача, передчасним, оскільки податковий орган не дослідив та не взяв до уваги первинні документи, які надавалися позивачем під час проведення перевірок. Окрім того, в ході судового розгляду даної справи підприємством належними первинними документами підтверджено реальність вчинення господарських операцій між ТзОВ «Агротехніка» т ТзОВ АК «СП Укрсоя» та ПП «Індастріалсервіс», які стали підставою для формування даних податкового обліку.
Зважаючи на вищевикладене, суд вважає, що включений позивачем в податкові декларації податковий кредит з ПДВ та податку на прибуток підтверджений відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, податковими накладними, оформленими у відповідності до вимог законодавства, які були надані працівникам податкового органу під час проведення перевірки.
Проаналізувавши вищевикладене, суд приходить до висновку, що оскільки факт поставки товарів та надання послуг підтверджується відповідними бухгалтерськими документами про одержання цього товару, а також сплату коштів продавцю товару, тому підстави для визнання укладених правочинів нікчемними, відсутні.
Крім того, ні відповідачем в акті перевірки чи в письмових запереченнях, ні представником відповідача в судовому засіданні не надано будь-яких належних та допустимих доказів, які б вказували, що господарські операції між позивачем та ТзОВ АК «СП Укрсоя» та ПП «Індастріалсервіс» суперечили чинному законодавству чи моральним засадам суспільства, або порушували публічний порядок.
Відповідно до статті 207 Господарського кодексу України (ГК України) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути, на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним повністю або в частині.
Необхідними умовами для визнання зобов'язання недійсним відповідно до частини 1 статті 207 ГК України є, зокрема, його вчинення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.
Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов'язання і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.
Таким чином, при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.
Відповідачем (податковим органом) не доведено суду, що господарські зобов'язання між позивачем та ТзОВ АК «СП Укрсоя» та ПП «Індастріалсервіс», вчинені з метою, заздалегідь суперечною інтересам держави та суспільства, та не були спрямовані на реальне настання правових наслідків.
Відповідно до статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Сторони самостійно визначають форму договору. В силу статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про відсутність волевиявлення за істотними умовами договору однією із сторін; спір між сторонами щодо недійсності договору відсутній.
Як встановлено судом, умови вищезгаданих договорів поставки сторонами були виконані, про що свідчать досліджені в судовому засіданні докази.
Судом досліджені первинні документи, що містять відомості про обставини, які є предметом доказування у даній справі, та пов'язані з рухом активів, виконанням зобов'язань, останні відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах та підтверджують обґрунтованість визначення податкового кредиту з податку на додану вартість та з податку на прибуток.
Крім того, чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству та дотримання постачальників товару вимог податкового законодавства, навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку.
Діюче податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.
Як встановлено судом та знайшло своє підтвердження в матеріалах справи, між позивачем та ТзОВ АК «СП Укрсоя» та ПП «Індастріалсервіс» укладено господарські договори, факт виконання яких підтверджений належним чином оформленими первинними документами.
Крім того, на момент укладення угод та їх виконання, позивач та його контрагенти були наділені належною господарською компетенцією, знаходилися в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України. Доказів, які б свідчили про відсутність у них відповідної правоздатності відповідачем не надано.
Позивач надав належні та допустимі докази на підтвердження того, що господарські операції із суб'єктами господарювання носили реальний характер, послуги були виконані належним чином, товари були поставлені та оплачені.
Доводи відповідача про нікчемність угод, укладених між позивачем та ТзОВ АК «СП Укрсоя» та ПП «Індастріалсервіс», судом не приймаються до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту розірвання, визнання недійсними чи неукладення вказаних правочинів. Також, відповідачем не було надано належних та допустимих доказів нікчемності договорів, укладених позивачем з ТзОВ АК «СП Укрсоя» та ПП «Індастріалсервіс», фіктивної господарської діяльності контрагента позивача, безтоварності господарських операцій, відсутність зв'язку укладеної угоди з господарською діяльністю позивача, притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб вказаних підприємств за ухилення від сплати податків або інші податкові правопорушення, а також, що укладені правочини порушують публічний порядок відповідно до ч.2 ст. 228 ЦКУ.
Слід зазначити, що якщо контрагент (постачальник по ланцюгу) не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Посилання податкової інспекції, як на підставу нереальності операцій позивача з контрагентами ТзОВ АК «СП Укрсоя» та ПП «Індастріалсервіс» на акт перевірки №5524/22-1/36892640 від 25.10.2012 року по ПП «Індастріалсервіс» та акт №896/22-225/32184015 від 12.11.2012 року не може бути підставою для визнання нереальності наступних угод укладених з позивачем, оскільки відповідачем у даній справі будь-яких доказів про прийняття рішень податковою інспекцією на підставі вказаних актів перевірки не надано, як і не надано будь-яких доказів підробки документів чи службового зловживання, а також притягнення до відповідальності винних осіб.
Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом.
Слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.
В матеріалах справи відсутні докази на предмет визнання недійсним в установленому порядку вищевказаних договорів та порушення законодавства України в момент складання наявних у позивача податкових накладних. Крім того, відповідачем в судовому засіданні не додано будь-яких доказів, що за результатами перевірок контрагентів позивача відповідними податковими інспекціями приймалися податкові повідомлення-рішення по цих контрагентах. Водночас зібраними у справі доказами підтверджується реальність господарських операцій позивача, а відтак спростовуються висновки акту перевірки про порушення позивачем вимог податкового законодавства.
Слід зазначити, що відповідач не звертався до суду із позовом про визнання недійсним договорів укладених позивачем з ТзОВ АК «СП Укрсоя» та ПП «Індастріалсервіс», та в акті перевірки Луцької ОДПІ не зазначено, чи винесено обвинувальний вирок щодо будь-кого з посадових осіб та чи притягнуто будь-кого з посадових осіб ТзОВ АК «СП Укрсоя» та ПП «Індастріалсервіс» до кримінальної відповідальності за злочини передбачені статтями 205, 212 Кримінального кодексу України щодо створення та господарської діяльності ТзОВ АК «СП Укрсоя» та ПП «Індастріалсервіс» з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.
Таким чином, актом перевірки ТзОВ «Агротехніка» не спростовано встановленої статтею 204 ЦК України презумпції правомірності вчинених позивачем правочинів, так як на думку суду, єдиним мотивом для висновку про нікчемність спірних правочинів є складені акти за результатами перевірок контрагентів позивача, проведених іншими податковими. Однак, в силу приписів статтей 8 і 19 Конституції України лише висновку одного органу державної податкової служби України про нікчемність вчинених платником податків правочинів є недостатнім для висновку іншого органу державної податкової служби України про порушення контрагентом такого платника податків законів з питань оподаткування.
Належними та допустимими в розумінні статті 124 Конституції України, статті 70 КАС України доказами вчинення платником податків нікчемного правочину можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі, або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином, або рішення суду про визнання правочину недійсним.
В ході розгляду справи відповідачем не подано суду жодних доказів порушення адміністративного чи кримінального провадження відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в актах фактами діяльності контрагентів платників податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.
Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Під час розгляду справи ні відповідачем, ні його представниками в судовому засіданні, не спростовано достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірними правочинами та не доведений факт порушення позивачем п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 1.4 ст. 1, п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7, п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Таким чином, беручи до уваги досліджені в судовому засіданні обставини та письмові докази, в їх сукупності, суд приходить до висновку про безпідставність встановлених Луцькою ОДПІ в акті позапланової виїзної перевірки ТзОВ «Агротехніка» обставин, з огляду на що оскаржувані податкові повідомлення - рішення від 21.06.2013 року № 0005032201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 39 476 грн. та штрафні (фінансові санкції) на суму 9 869 грн. , всього 49 345 грн., а також податкове повідомлення - рішення № 0005042201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 31 581 грн. та штрафні (фінансові санкції) на суму 7895 грн., всього 39 476 грн. слід визнати протиправними та скасувати.
Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Оскільки представник позивача в судовому засіданні відмовився від стягнення сплаченого судового збору, тому судовий збір не стягується.
Керуючись статтями 11, 17, 94, 71, 158, 160, 162, 163, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі статтей 4, 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", статтей 1, 7 Закону України «Про податок на додану вартість», статтей 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", статтей 216, 228, 639 Цивільного кодексу, статті 207 Господарського кодексу, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Податкові повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області від 21.06.2013 року № 0005042201 та № 0005032201 скасувати.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, повний текст якої буде виготовлено 19 листопада 2013 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.
Головуючий С.Ф. Костюкевич