18 грудня 2013 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ у складі:
головуючого Макарчука М.А.,
суддів: Мазур Л.М., Матвєєвої О.А.,
Маляренка А.В., Нагорняка В.А.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Процівської сільської ради, Комунального підприємства «Бориспільське районне бюро технічної інвентаризації» про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на житловий будинок, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, Процівської сільської ради, Комунального підприємства «Бориспільське районне бюро технічної інвентаризації», про визнання права власності, за касаційною скаргою ОСОБА_3, правонаступником якого є ОСОБА_5, на рішення апеляційного суду Київської області від 26 березня 2013 року,
У квітні 2008 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на житловий будинок, уточнивши позовні вимоги, просив суд визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 02 серпня 1997 року, видане Бориспільською нотаріальною конторою на ім'я ОСОБА_4 на спадкове майно, яке складається з жилого будинку з надвірними будівлями, що знаходиться по АДРЕСА_1, належного померлій ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконкомом Процівської сільської ради 16 листопада 1996 року за № 42/90 та зареєстрованого в реєстровій книзі Бориспільського бюро технічної інвентаризації 21 листопада 1996 року за № 199, визнати за ним право власності на житловий будинок з господарськими будівлями, розташований по АДРЕСА_1.
На обгрунтування своїх вимог зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла ОСОБА_7, яка була його дружиною. Після її смерті відкрилась спадщина на належну їй частку майна, в тому числі на спірний житловий будинок. На думку позивача, спадщину після померлої ОСОБА_7 на житловий будинок він прийняв шляхом фактичного проживання зі спадкодавцем у побудованому ними разом житловому будинку та шляхом управління і володіння спадковим майном, а тому за отриманням свідоцтва про право на спадщину за законом до нотаріальної контори він не звертався. Позивач також зазначає, що факт прийняття спадщини підтверджується фактичним управлінням і володінням спадковим майном та свідоцтвом про право власності за законом на вклади. На даний час відповідач зареєструвала за собою право власності на спірний житловий будинок на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Однак свідоцтво № 42/190 про право власності на спірний житловий будинок на ім'я ОСОБА_6, на підставі якого було видано свідоцтво про право спадщини за заповітом відповідачу, визнано судом недійсним, а тому свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане на ім'я ОСОБА_4 на спадкове майно, а саме: житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1, є незаконним та повинно бути визнане в судовому порядку недійсним, а право власності на спірний житловий будинок визнане за позивачем.
Відповідач ОСОБА_4 звернулась до суду із зустрічним позовом про визнання права власності за нею на спірний житловий будинок, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що ОСОБА_6, яка була її бабусею, померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року. За життя вона була власником спірного будинку, 1975 року будівництва, по АДРЕСА_1, а на момент смерті склала заповіт від 31 серпня 1976 року на своє домоволодіння на неї. На ОСОБА_7 спірне майно ніколи не було зареєстроване, а отже ОСОБА_3 не міг його успадкувати, оскільки воно його дружині ніколи не належало. На даний час право власності на спірний будинок зареєстроване за ОСОБА_4 та видано технічний паспорт. Оскільки ОСОБА_3 оспорює її право власності, просила суд, посилаючись на ст. 392 ЦК України, визнати за нею право власності на спірний будинок.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 січня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено повністю, зустрічний позов ОСОБА_4 залишено без задоволення.
Рішенням апеляційного суду Київської області від 26 березня 2013 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Процівської сільської ради, Комунального підприємства «Бориспільське районне бюро технічної інвентаризації» про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на житловий будинок відмовлено.
В іншій частині рішення суду залишено без змін.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 правонаступником якого є ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року померла ОСОБА_6 (т.1, а. с. 211).
Відповідно до довідки Процівської сільської ради від 05 липня 1999 року № 130 згідно з даними погосподарських книг за 1974-1976 роки в погосподарському номері 572 за ОСОБА_6 значиться жилий будинок 1937 року зведення, в книзі за 1986-1988 року рік зведення значиться -1980 року (т.1, ст. 254).
Згідно з свідоцтвом про укладення шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_7 - дочка померлої ОСОБА_6 уклали шлюб 30 грудня 1987 року (т.1, ст. 10).
ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_7 померла (т.1, а. с. 11).
Згідно із заповітом від 31 серпня 1976 року ОСОБА_6 заповіла все своє майно онуці ОСОБА_4 ( т.1, а. с. 143).
ОСОБА_4 прийняла спадщину за заповітом та 02 серпня 1997 року отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом (т.1, а.с.14).
Висновки апеляційного суду про те, що ОСОБА_4 в установленому законом порядку набула права власності на успадковане за заповітом домоволодіння ОСОБА_6 та про те, що відсутні підстави для скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом, є обґрунтованими та такими, що відповідають матеріалам справи.
Разом з тим, встановивши всі обставини у справі, апеляційний суд застосував до спірних правовідносин як правову підставу вирішення спору положення ч. 5 ст. 1268 ЦК України, які не підлягали застосуванню з огляду на наступне.
Відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року.
У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.
При цьому слід враховувати, що норми п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, згідно з якими цей ЦК України застосовується також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом, слід розуміти таким чином, що правила книги шостої ЦК України може бути застосовано лише до спадщини, яка відкрилася після 1 липня 2003 року і не була прийнята ніким зі спадкоємців, право на спадкування яких виникло відповідно до норм статей 529 - 531 ЦК УРСР.
При вирішенні спорів про спадкування, спадщина за якими відкрилась і була прийнята до 1 січня 2004 року, не допускається застосування судами норм ЦК України 2003 року, а застосуванню підлягають норми законодавства, чинного на час відкриття спадщини, зокрема ЦК УРСР.
Однією з підстав для зміни рішення суду першої інстанції є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права (стаття 309 ЦПК України). Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
Зважаючи на те, що в справі не вимагається додаткової перевірки доказів, обставини справи встановлені судом повно й правильно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, оскаржуване рішення апеляційного суду необхідно змінити, виключивши з мотивувальної частини посилання на статтю 1268 ЦК України, як на правову підставу вирішення спору.
Керуючись п. 5 ч.1 ст. 336, ст. ст. 341, 346 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_3, правонаступником якого є ОСОБА_5, задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Київської області від 26 березня 2013 року змінити.
Виключити з мотивувальної частини посилання на статті 376, 1268 ЦК України, як на правову підставу вирішення спору.
У решті рішення апеляційного суду Київської області від 26 березня 2013 року залишити без змін.
Рішення оскарженню не підлягає.
Головуючий М.А. Макарчук
Судді: Л.М. Мазур
А.В. Маляренко
О.А. Матвєєва
В.А. Нагорняк