04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"11" грудня 2013 р. Справа№ 910/10729/13
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Суліма В.В.
суддів: Рєпіної Л.О.
Тарасенко К.В.
за участю представників сторін
від позивача: Тугая В.А. - представник за дов. б/н від 07.05.2013р.;
від відповідача: не з'явився;
від третьої особи: Москаленко І.О. - адвокат;
розглянувши апеляційну скаргу Компанії "ВІЛКОКС ВЕНЧЕРЗ ЛТД"
на рішення Господарського суду м. Києва від 04.09.2013 р.
у справі № 910/10729/13 (головуючий суддя: Любченко М.О. судді: Пригунова А.Б. Літвінова М.Є.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "М ЕДІА ІНФО"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Фінанс Груп"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Компанія "ВІЛКОКС ВЕНЧЕРЗ ЛТД"
про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі
Товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "МЕДІО ІНФО" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Фінанс Груп" (далі - відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Компанія "ВІЛКОКС ВЕНЧЕРЗ ЛТД" про визнання недійсним договору купівлі-продажу (відчуження) частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Телерадіосвіт" ціною 540 550 грн., який укладений 21.05.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "МЕДІА ІНФО" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Фінанс Груп".
Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.09.2013р. відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДІА ІНФО", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Фінанс Груп", м. Київ про визнання недійсним договору купівлі-продажу (відчуження) частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Телерадіосвіт" ціною 540550,00 грн., який укладений 21.05.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "МЕДІА ІНФО" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Фінанс Груп".
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Компанія "ВІЛКОКС ВЕНЧЕРЗ ЛТД" звернулася до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2013р. у справі №910/10729/13 та прийняти нове рішення, яким задовольнити вимоги позивача, визнати недійсним договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Телерадіосвіт» від 21.05.2013р., укладений між позивачем та відповідачем згідно поданої позовної заяви.
Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права (ч. 2 ст. 98 Цивільного кодексу України).
Крім того, апелянт зазначає про упередженість суду першої інстанції при відмові у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі №910/10729/13 до розгляду справи №910/9021/13.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.10.2013р. у справі №910/10729/13, скарга прийнята до розгляду та порушено апеляційне провадження.
13.11.2013р. ухвалою Київського апеляційного господарського суду розгляд справи було відкладено на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
Представник відповідача в засідання Київського апеляційного господарського суду 11.12.2013р. не з'явився, був належним чином повідомлений про місце та час розгляду апеляційної скарги, що підтверджується відміткою відділу діловодства на зворотному боці ухвали Київського апеляційного господарського суду від 13.11.2013р.
Дана відмітка, за умови, що її оформлено до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 13.08.2008 № 01-8/482 «Про деякі питання застосування норм господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року»).
Крім того, враховуючи, що судом явка уповноважених представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалася, позивач не скористався належними йому процесуальними правами приймати участь в судовому засіданні 11.12.2013р., Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника відповідача за наявними в ній матеріалами на підставі ст. 101 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2013р. підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення, з наступних підстав.
Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.
Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи 21.05.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "МЕДІА ІНФО" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Фінанс Груп" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу (відчуження) частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Телерадіосвіт" (далі - договір), предметом якого відповідно до умов договору є зобов'язання продавця відступити на користь покупця частку у статутному капіталі (корпоративні права) Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Телерадіосвіт" у розмірі 540550,00 грн., що становить 100% статутного капіталу товариства.
Відповідно до п. 2.1 договору право власності на частку (корпоративні права) Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Телерадіосвіт" переходить до покупця з моменту підписання сторонами договору та державної реєстрації відповідних змін до статуту.
Згідно п. 3.1 договору продаж частки у статутному капіталі товариства здійснюється за ціною в розмірі 540 550,00 грн.
Відповідно до п. 3.2 договору сума коштів, що визначена п.3.1 цього договору, підлягає сплаті покупцем на користь продавця в повному обсязі протягом 180 днів з моменту підписання сторонами договору.
Згідно з п. 6.3 цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання ними своїх зобов'язань або розірвання договору.
За змістом п. 2.6 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 Цивільного кодексу України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 Господарського кодексу України тощо).
Відповідно до ч.3 ст. 639 Цивільного кодексу України, якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.
Як вказувалось вище, згідно з п. 6.3 спірного правочину цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання ними своїх зобов'язань або розірвання договору.
Як свідчать матеріали справи та правильно встановлено судом першої інстанції договір було підписано з боку продавця директором Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДІА ІНФО" Радченком О.А., а з боку покупця - директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Фінанс Груп" Бідною О.І.
За таких обставин, враховуючи, що позивач звернувся до суду з позовом про визнання договору від 21.05.2013р. недійсним, господарським судом було встановлено, що спірний договір було вчинено 21.05.2013р. з моменту його підписання представниками сторін.
Згідно із ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.
Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст. 20 Господарського кодексу України.
За приписом ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
Відповідно до ст.ст. 215, 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
За приписами ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
За змістом Постанови № 9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.
Так, обґрунтовуючи свої вимоги позивач посилається на те, що рішення про укладення договору від 21.05.2013р. купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Телерадіосвіт" було прийнято одноособово директором Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДІА ІНФО" без проведення загальних зборів, що, на думку позивача, є підставою для визнання вказаного договору недійсним у зв'язку з недотриманням вимог ч.2 ст.203 Цивільного кодексу України.
За приписами ст. 1 Закону України "Про господарські товариства" господарськими товариствами цим Законом визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. До господарських товариств належить, зокрема, товариство з обмеженою відповідальністю, яке діє на підставі статуту.
Відповідно до ст. 50 Закону України "Про господарські товариства" товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний капітал, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.
Так, на момент укладення спірного договору 21.05.2013р. діяв статут Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДІА ІНФО" в редакції, яка затверджена рішенням загальних зборів учасників, що оформлене протоколом №4/04/2013 від 18.04.2013р. Вказану редакцію статуту позивача було зареєстровано 19.04.2013р. державним реєстратором Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації за №10681050009029232.
Відповідно до п. 6.2 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДІА ІНФО" в редакції від 19.04.2013р. керівництво поточною діяльністю товариства здійснює директор товариства, який є вищою посадовою особою товариства та обирається загальними зборами учасників товариства.
Згідно з протоколом №2 від 31.03.2011р. загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДІА ІНФО" на посаду директора товариства з 01.04.2011р. було призначено Радченка Олега Анатолійовича.
Як вбачається з витягу серії АГ №125056 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 21.05.2013р. керівником Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДІА ІНФО" є Радченко Олег Анатолійович.
Згідно п. 6.3 статуту директор товариства, зокрема, самостійно вирішує питання діяльності товариства, за винятком віднесених цим статутом до компетенції загальних зборів учасників товариства; укладає від імені товариства угоди та інші юридичні акти в межах, встановлених планами товариства, цим статутом та чинним законодавством України; розпоряджається майном та коштами товариства, а також банківськими рахунками товариства в межах, встановлених цим статутом та законодавством; без довіреності виконує дії від імені товариства.
З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказаним актом не віднесено вирішення питання щодо розпорядження частками товариства в статутних капіталах інших юридичних осіб до виключної компетенції загальних зборів.
Відповідно до ч.2 ст.203 Цивільного кодексу України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Діючий статут Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДІА ІНФО" в редакції від 19.04.2013р., не містить жодних положень, якими б було передбачено обмеження прав директора представляти інтереси товариства та підписувати договори, у тому числі, щодо відчуження часток у статутних капіталах інших юридичних осіб.
Крім того, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника щодо неправомірності рішення загальних зборів від 18.04.2013р., яким було затверджено нову редакцію статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДІА ІНФО", оскільки в матеріалах справи відсутні, а скаржником не надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції відомості про визнання недійсним рішення від 18.04.2013р. загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДІА ІНФО", тобто вказане рішення є чинним та має обов'язковий характер для його учасників.
Як зазначалось, 19.04.2013р. статут в новій редакції було зареєстровано державним реєстратором Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації за №10681050009029232.
Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.
Згідно з ч.3 ст.4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" зміни до установчих документів юридичної особи, а також зміна прізвища та/або імені, та/або по батькові (далі - імені) або місця проживання фізичної особи - підприємця підлягають обов'язковій державній реєстрації шляхом внесення відповідних змін до записів Єдиного державного реєстру в порядку, встановленому цим Законом.
За приписами ч.1 ст.18 вказаного Закону України, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Тобто, станом на момент розгляду справи в суді першої інстанції статут Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДІА ІНФО" в редакції від 19.04.2013р. був дійсним та містив достовірну інформацію.
Крім того, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника, щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а саме ч. 2 ст. 98 Цивільного кодексу України, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.2 ст.98 Цивільного кодексу України рішення про внесення змін до статуту товариства, відчуження майна товариства на суму, що становить п'ятдесят і більше відсотків майна товариства, та про ліквідацію товариства приймаються більшістю загальних зборів не менш як у 3/4 голосів, якщо інше не встановлено законом.
Як вбачається зі змісту довідки без номеру та дати позивача, станом на 21.05.2013р. балансова вартість активів Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДІА ІНФО" складала 1319927,16 грн., в свою чергу, як зазначено вище було відчужено частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Телерадіосвіт" в розмірі 540550,00 грн., що становить менше 50 % майна товариства.
Приймаючи до уваги викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
При цьому, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні заяви б/н від 09.07.2013р. Компанії "ВІЛКОКС ВЕНЧЕРЗ ЛТД" про об'єднання справ в одне провадження, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.58 Господарського процесуального кодексу України в одній позовній заяві може бути об'єднано кілька вимог, зв'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. Суддя має право об'єднати кілька однорідних позовних заяв або справ, у яких беруть участь ті ж самі сторони, в одну справу, про що зазначається в ухвалі про порушення справи або в рішенні.
Відповідно до п. 3.6 Постанови № 18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами (зокрема, про стягнення неповернутого кредиту, відсотків за користування кредитом і неустойки; про визнання недійсним акта і про відшкодування заподіяної у зв'язку з його виданням шкоди; про стягнення вартості недостачі товару, одержаного за кількома транспортними документами і оформленої одним актом приймання або коли такий товар сплачено за одним розрахунковим документом; про спонукання до виконання зобов'язань за господарським договором і про застосування заходів майнової відповідальності за його невиконання тощо). Право об'єднати кілька однорідних позовних заяв або справ, у яких беруть участь ті ж самі сторони, надане також судді. При цьому останній вправі вирішувати питання про об'єднання лише тих заяв (справ), які перебувають в його провадженні.
Однорідними можуть вважатися позовні заяви, які пов'язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим же позивачем до одного й того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного й того ж відповідача. Однорідними ж позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов'язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.
Спосіб захисту опосередковує предмет позову, яким є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Вона визначається спірними правовідносинами - суб'єктивним правом і обов'язком позивача і відповідача. Предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин.
Підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що стверджують позов, зокрема факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення.
Доказами в господарському судочинстві є будь-які відомості, отримані у визначеному законом порядку, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, на яких обґрунтовуються вимоги і заперечення осіб, що беруть участь у справі, та інші обставини, які мають значення для правильного розгляду справи.
Предмет і підстава позову сприяють з'ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов'язку.
У даному випадку, враховуючи загальну кількість заявлених позовних вимог у справах №910/12610/10 та №910/10729/13, їх зміст, кількість учасників судового процесу, господарський суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що об'єднання зазначених справ суттєво утруднить вирішення спору.
Крім того, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника щодо упередженості суду першої інстанції при відмові у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі №910/10729/13 до розгляду справи №910/9021/13, з огляду на наступне.
За приписами ст.79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.
Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід у кожному конкретному випадку з'ясовувати як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом та чим обумовлюється неможливість розгляду справи.
При цьому, пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.
Неможливість розгляду справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно в даній справі, зокрема, внаслідок непідвідомчості господарському суду певного виду спорів, обмеженості предметом позову, неможливістю розгляду тотожної справи, певної черговості розгляду вимог.
За висновками суду, всі фактичні обставини правовідносин, які виникли між сторонами можуть бути встановлені судом на підставі доказів, наданих в процесі судового розгляду учасниками процесу по цій справі, внаслідок чого суд не позбавлений можливості з урахуванням приписів ст.43 Господарського процесуального кодексу України винести повне та обґрунтоване судове рішення без зупинення провадження по справі. Судом першої інстанції було враховано, що на момент розгляду даної справи рішенням від 23.08.2013р. по справі №910/9021/13 Господарським судом міста Києва було відмовлено у задоволенні позову Компанії "ВІЛКОКС ВЕНЧЕРЗ ЛТД" до Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДІА ІНФО", Балмор Інвест Лімітед, Головного управління юстиції у місті Києві в особі відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Голосіївського району реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства та скасування державної реєстрації змін до установчих документів.
Таким чином, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку.
Доводи апелянта щодо неправильного застосування норм процесуального та матеріального права не знайшли свого підтвердження.
На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняте господарським судом рішення відповідає ст. ст. 43, 85 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, підстав для скасування рішення, в тому числі, з мотивів, наведених в апеляційній скарзі не вбачається.
За таких обставин, рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2013р. у справі №910/10729/13 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Компанії "ВІЛКОКС ВЕНЧЕРЗ ЛТД" - задоволенню не підлягають.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Компанії "ВІЛКОКС ВЕНЧЕРЗ ЛТД" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2013р. у справі №910/10729/13 - залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/10729/13 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя В.В. Сулім
Судді Л.О. Рєпіна
К.В. Тарасенко