26 листопада 2013 р.Справа № 816/5171/13-а
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Бершова Г.Є.
Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 10.10.2013р. по справі № 816/5171/13-а
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області
про скасування податкових повідомлень-рішень,
Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1О.) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі - відповідач, ДПІ у м. Полтаві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19 лютого 2013 року №0000151703, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 71 410,00 грн., з яких, за основним платежем 57128,00 грн. та 14282,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, а також №0000161703, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 57 362,00 грн., з яких: за основним платежем 55755,25 грн. та 1606,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 10.10.13 року задоволено частково позов.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів №0000151703 від 19 лютого 2013 року .
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів №0000161703 від 19 лютого 2013 року в частині визначення основного платежу з податку з доходів фізичних осіб в розмірі 42846,00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на прийняття оскаржуваного рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції оскаржувану постанову скасувати в частині задоволення позову та прийняти в цій частині нову постанову якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
Представник позивача та представник відповідача у судове засідання апеляційної інстанції не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомили.
Крім того, представником позивача було заявлено клопотання про перенесення розгляду справи.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття в судове засідання без поважних причин представника сторони або третьої особи, які прибули в судове засідання, або неповідомлення ним про причини неприбуття не є перешкодою для розгляду справи. Проте за клопотанням сторони та з урахуванням обставин у справі суд може відкласти її розгляд.
До клопотання про перенесення розгляду справи, яке надійшло до суду, не додано доказів поважності причин неприбуття у судове засідання призначене на 19.11.2013 року.
Враховуючи положення ч.4 ст.196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку, що неприбуття представників сторін не перешкоджає судовому розгляду справи, оскільки вони були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження.
У відповідності до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, письмових заперечень, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що позивач ФОП ОСОБА_1 зареєстрований у якості суб'єкта господарювання виконавчим комітетом Полтавської міської ради (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) (арк. с. 11). З 20.06.2008 ФОП ОСОБА_1 перебуває на обліку у ДПІ у м. Полтаві, з 26.08.2008 є платником ПДВ (арк. с. 130, 131).
Видами економічної діяльності ФОП ОСОБА_1 є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин.
Працівниками Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області 09.01.2013 по 29.01.2013 року, була проведена документальну виїзну планову перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ФОП ОСОБА_1 за період з 01.10.2010 по 31.12.2011 року.
За результатами проведеної перевірки було складений Акт перевірки від 05.02.2013 №496/1703/НОМЕР_1 (арк. с. 16-24).
Відповідно до висновків Акту перевірки № 496/1703/НОМЕР_1 від 05.02.2013 р., відповідачем зроблено висновок про заниження позивачем податку на додану вартість на 57 128,00 грн за жовтень 2010 року, чим порушено вимоги підпункту 3.1.1. пункту 3.1. статті 3, пункту 4.1., підпункту 4.5.1. пункту 4.5. статті 4, підпункту 7.4.5.пункту 7.4., підпункту 7.7.1 пункту 7.7.статті 7 Закону України "Про податок а додану вартість", а також заниження податку з доходів фізичних осіб на суму 55755,25 грн (за 2010 рік на 49328,25 грн та за 2011 рік на 6427,00 грн), чим порушено вимоги підпункту 5.2.1. пункту 5.2., підпункту 5.3.1. та 5.3.9. пункту 5.3. статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", підпункту 138.10.3. пункту 138.10. статті 138, підпункту 139.1.9. пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (арк. с. 24).
На підставі вищевказаного акту відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення №0000151703, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 71 410,00 грн., з яких, за основним платежем 57128,00 грн та 14282,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями, а також №0000161703, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 57 362,00 грн., з яких: за основним платежем 55755,25 грн. та 1606,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Не погодившись з винесеними рішеннями позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Задовольняючи позовні вимоги в частині скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів №0000151703 від 19 лютого 2013 року та повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів №0000161703 від 19 лютого 2013 року в частині визначення основного платежу з податку з доходів фізичних осіб в розмірі 42846,00 грн. суд першої інстанції дійшов до висновку, що вимоги позивача правомірні та такі, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.
Колегія суддів погоджується в зазначеній частині з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Відповідно до пункту 5.2.1. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. При цьому не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків сплачених (нарахованих) платником податку протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг, основних засобів) для подальшого використання в межах господарської діяльності.
Згідно з п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", відповідно до якого право на податковий кредит виникає у платника по даті здійснення першої з подій: або списання коштів з рахунку в оплату товарів (робіт, послуг), або отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Приписами п.п. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. При цьому податкова накладна має бути оформлена відповідно до вимог п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".
Як вбачається з матеріалів справи, 01.07.2010 р. між ФОП ОСОБА_1 та ПП "Райдуга" укладено договір купівлі-продажу №01/07-2010, за умовами якого останній зобов'язався поставити позивачеві зернові культури (а.с. с. 65).
На виконання умов Договору № 01/07-2010 від 01.07.2010 р. ПП "Райдуга" було поставлено на адресу позивача сою на загальну суму 342768,00 грн, з яких: сума ПДВ - 57128,00 грн., що підтверджується виписаними податковими та видатковими накладними, квитанціями до прибуткових касових ордерів (а.с. 65-71).
На підставі отриманих податкових накладних ФОП ОСОБА_1 сума податку на додану вартість включена до складу податкового кредиту у розмірі 57128,00 грн., віднесено до складу витрат 42 846,00 грн.
Оглянувши податкові накладні, виписані ПП "Райдуга" для документального оформлення виконання умов договорів купівлі-продажу зернової культури, колегія суддів не знаходить підстав для визнання їх такими, що не відповідають вимогам оформлення первинних документів бухгалтерської та податкової звітності. Будь-яких порушень щодо оформлення податкових накладних судом не встановлено, зауваження до змісту та форми зазначених документів у податкового органу відсутні.
З метою здійснення транспортування придбаної у ПП "Райдуга" сої, 01.09.2010 р. ФОП ОСОБА_1 уклав договір з ТОВ "Пролінг-2006" про надання транспортних послуг, на підтвердження чого позивач надав договір, акти прийому-передачі виконаних робіт (надання послуг), квитанції до прибуткових касових ордерів (арк. с.154-157).
Крім того, в подальшому придбану у ТОВ "Райдуга" сою позивач реалізовував ТОВ "Українське зерно", ТОВ "Нібулон", ТОВ "Кернел-Трейд", ТОВ "Хлібінвестбуд", на підтвердження чого надано суду договори, видаткові та податкові накладні, товарно-транспортні накладні (арк. с. 72-104, 140-154, 158-165).
Колегія суддів також вважає за необхідне відзначити, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч. З ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави та суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).
Проте, відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб позивача або за викладеними у акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.
Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.
Висновок про те, що платник не несе відповідальності за порушення, допущені його контрагентом узгоджується з практикою Європейського Суду (Рішення Європейського Суду від 22 січня 2009 року у справі «Булвес» АД проти Болгарії (заява № 3991/03), відповідно до п. 714 якого, визначено, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.
Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятого ним податкового повідомлення - рішення в частині скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів №0000151703 від 19 лютого 2013 року та повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів №0000161703 від 19 лютого 2013 року в частині визначення основного платежу з податку з доходів фізичних осіб в розмірі 42846,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції в частині задоволення позовних вимог дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає до уваги, оскільки викладена правова позиція не є обґрунтованою та підтвердженою матеріалами справи.
Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення.
Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 10.10.2013р. по справі № 816/5171/13-а залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.
Головуючий суддя Бершов Г.Є.
Судді Катунов В.В. Ральченко І.М.