17 грудня 2013 року Справа № 91988/12
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ніколіна В.В.,
суддів Заверухи О.Б., Гінди О.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Бережанському районі на постанову Бережанського районного суду Тернопільської області від 09 серпня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Бережанському районі про визнання дій протиправними та зобов'язання провести перерахунок пенсії,
16.06.2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив визнати неправомірними дії управління Пенсійного фонду України в Бережанському районі (далі - УПФ України в Бережанському районі) при нарахуванні йому пенсії згідно із вимогами ст.ст. 49, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (Закон № 796-XII) та зобов'язати відповідача починаючи з 07.04.2011 року здійснити перерахунок та виплатити йому державну пенсію з розрахунку 6 мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію виходячи з її розміру у 50 % мінімальної пенсії за віком, обчисленої відповідно до ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Постановою цього ж суду від 09.08.2011 року, прийнятою у скороченому провадженні, вищевказаний позов задоволено, визнано протиправною відмову УПФ України в Бережанському районі у проведенні перерахунку пенсії позивача згідно із вимогами ст.ст. 49, 50, 54 Закону № 796-XII та зобов'язано відповідача починаючи з 07.04.2011 року провести йому перерахунок і виплату державної пенсії у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком з урахуванням виплачених сум.
У поданій апеляційній скарзі УПФ України в Бережанському районі просить зазначене судове рішення скасувати і ухвалити нове про відмову у задоволенні заявленого ОСОБА_1 адміністративного позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та неповноту з'ясування істотних обставин справи. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що встановлений ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розміру пенсій, призначених відповідно до зазначеного Закону, і не може враховуватися для перерахунків або підвищень інших пенсій, в тому числі пенсій, призначених згідно із Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Просить врахувати, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією даного Закону здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, а не Пенсійного фонду України. Стверджує, що пенсію позивачу правомірно було обчислено відповідно до положень ст. 54 Закону № 796-XII із змінами, внесеними Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Незважаючи на те, що ці зміни Конституційним Судом України 22 травня 2008 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), порядок обчислення розмірів пенсії інвалідів, щодо яких встановлено причинний зв'язок з аварією на ЧАЕС, залишився неврегульованим, а рішення щодо збільшення бюджетних призначень на фінансування цих витрат не приймалося. Вказує на те, що при розрахунку розміру пенсії позивача необхідно керуватися насамперед постановами КМ України № 530 від 28.05.2008 року та № 654 від 16.07.2008 року. Стверджує, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом не були враховані положення бюджетного законодавства України, а також видаткові можливості основного фінансового документу держави і Пенсійного фонду України.
З урахуванням вимог ч. 8 ст. 1832 та п. 3 ч. 1 ст. 197 КАС України апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апелянта у їх сукупності, апеляційний суд приходить до переконання, що подана апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних мотивів.
Встановлено, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи першої категорії та визнаний інвалідом ІIІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, а тому відповідно до ст.ст. 50, 54 Закону № 796-XII має право на одержання пенсії, не нижчої 6 мінімальних пенсій за віком, і додаткову пенсію у розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року визнано такими, що не відповідають Конституції України положення п. 28 Розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», якими було змінено редакції ст.ст. 50, 54 вищевказаного Закону та обмежено право на отримання спірної пенсії, із вказівкою на те, що дане рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей законів, що визнані неконституційними.
Відповідно до ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
За таких обставин апеляційний суд приходить до переконання про підставність адміністративного позову ОСОБА_1 щодо зобов'язання УПФ України в Бережанському районі провести перерахунок і виплату належної йому пенсії по інвалідності виходячи з положень ст.ст. 50, 54, 67 Закону № 796-XII та правомірність задоволення цих вимог судом першої інстанції.
Відповідно до вимог ст. 8 КАС України адміністративний суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, за яким зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. У своєму рішенні у справі «Кечко проти України» від 08.11.2005 року Європейський Суд з прав людини звертає увагу на те, що у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з бюджету. Держава може вводити, припиняти або закінчувати виплату цих надбавок. Проте, якщо правове положення, що діє, передбачає виплату певних надбавок, і дотримані всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, поки відповідне положення є таким, що діє (п. 23). Одночасно Європейський Суд з прав людини не прийняв аргумент уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність засобів як на причину невиконання своїх зобов'язань (п. 26).
Пленум Верховного Суду України у п. 5 постанови № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» звернув увагу на те, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.
Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
Відповідно до положень ст. 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій включаються мінімальний розмір заробітної плати, мінімальний розмір пенсії за віком, неоподатковуваний мінімум доходів громадян, розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат.
З урахуванням наведених норм апеляційний суд приходить до переконання, що законодавством України Кабінету Міністрів України не надано повноважень щодо встановлення розміру мінімальної пенсії за віком або по встановленню в абсолютних цифрах розмірів соціальних виплат, які відповідно до чинного законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної пенсії за віком або розміру мінімальної заробітної плати. Встановлюючи у постановах № 530 від 28.05.2008 року та № 654 від 16.07.2008 року вищезазначений суб'єкт владних повноважень вийшов за межі своїх повноважень, оскільки не уповноважений Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зменшувати закріплені останнім конкретні розміри доплат, пенсій і компенсацій.
У вказаному Законі викладено основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я. Пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень. Тому звуження підзаконним актом змісту та обсягу права, наданого Законом № 796-XII, є неправомірним і безпідставним.
Крім того, з статей 50 та 54 Закону № 796-XII випливає, що під час визначення розміру пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
З огляду на викладене апеляційний суд приходить до переконання, що положення частини третьої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, не слід брати до уваги, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачкою конституційної гарантії та права на отримання пенсії і щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтями 50 та 54 Закону № 796-XII.
Відповідно до частини третьої статті 67 Закону № 796-XII, яка набрала чинності 31 жовтня 2006 року, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до 1, 2, 3, 4 категорій, та розмір щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.
Аналіз зазначеної норми, яка носить імперативний характер, на переконання апеляційного суд свідчить, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму і цей перерахунок здійснюється з дня встановлення такого мінімуму.
Відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму. Оскільки позивачу слід визначати пенсію, виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивача повинен проводитись, виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.
Тому відмова УПФ України в Бережанському районі у проведенні такого перерахунку у разі встановлення нового розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, є протиправною.
Доводи апелянта на законність прийнятої постанови не впливають та вищевказаних висновків суду не спростовують.
Разом із тим, відповідно до ст. 201 КАС України підставою для зміни постанови суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.
Відповідно до пункту 7 частини 1 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 14 червня 2011 року у 2011 році норми і положення статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.
Кабінетом Міністрів України на виконання пункту 7 частини 1 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» прийнято постанову від 6 липня 2011 року № 745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», яка набрала чинності 23 липня 2011 року.
Вирішуючи даний публічно-правовий спір суд першої інстанції по суті правильно вирішив справу, однак при цьому не уточнив кінцевої дати перерахунку пенсії позивача, який потрібно здійснити до 22 липня 2011 року. Крім того, помилково допустив негайне виконання ухваленої постанови в цілому, хоча системний аналіз положень ч.ч. 1 та 2 ст. 256 КАС України вказує на можливість негайного виконання судових рішень у справах цієї категорії виключно у межах суми стягнення за один місяць. Тому оскаржувану постанову необхідно змінити.
Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 201 ч. 1 п. 1, 205, 207, 211, 254 КАС України суд,
апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Бережанському районі задовольнити частково.
Постанову Бережанського районного суду Тернопільської області від 09 серпня 2011 року у справі № 2а-3982/11 змінити, виклавши резолютивну частину судового рішення у такому вигляді.
Визнати протиправною відмову управління Пенсійного фонду України в Бережанському районі Волинської області у перерахунку та невиплаті ОСОБА_1 державної пенсії, як особі, яка віднесена до першої категорії та є інвалідом ІІІ групи, захворювання якого пов'язане з Чорнобильською катастрофою, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю та проведенні доплати до пенсії відповідно до ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Бережанському районі Волинської області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 державної пенсії, як особі, яка віднесена до першої категорії та є інвалідом ІІІ групи, захворювання якого пов'язане з Чорнобильською катастрофою, та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі встановленому ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 07 квітня 2011 року до 22 липня 2011 року, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, що визначається згідно із ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням виплачених сум.
На підставі п.1 ч.1 ст. 256 КАС України допустити вищезазначену постанову до негайного виконання у межах стягнення за один місяць.
Відповідно до вимог ч. 10 ст. 183-2 КАС України постанова є остаточною і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В.В.Ніколін
Судді О.Б. Заверуха
О.М. Гінда