26 листопада 2013 року № 9104/24184/10
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гінди О.М.
суддів: Качмара В.Я., Ніколіна В.В.
за участі секретаря судових засідань: Волошин М.М.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 7 травня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_2 до прокуратури Чернівецької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій,-
встановив:
23 квітня 2008 року позивач - ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до відповідача - прокуратури Чернівецької області у якому просив: визнати недійсною відповідь відповідача від 17.04.2008 року № 05/1-2002-98 на заяву про злочин від 25.03.2008 року, а дії прокурора Косюти М.В. бездіяльністю та зобов'язати прокурора Косюту М.В. перевірити заяву позивача про злочин від 25.03.2008 року та у разі відсутності підстав для порушення кримінальної справи виконати вимоги ст.ст. 99, 99-1 КПК України.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 25.03.2008 року він звернуся до прокурора Чернівецької області з заявою про злочин, однак останній не виконав вимог ст.ст. 97, 99 КПК України та не прийняв процесуального рішення за цією заявою, а надав відповідь в порядку Закону України «Про звернення громадян».
Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 07.05.2009 року у задоволенні позову відмовлено.
Із цією постановою не погодився позивач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що така ухвалена з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.
Позивач в судове засідання суду апеляційної інстанції не прибув, хоча належним чином повідомлений про його дату, час та місце, що підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням про вручення повістки, а тому у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України його неприбуття не перешкоджає розгляду справи.
Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу заперечив та вказав, що даний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевірив матеріали справи та обговорив підстави і межі апеляційних вимог, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_2 звернувся до прокурора Чернівецької області з заявою про злочин в порядку ст.ст. 95, 97 КПК України.
На вказану заяву відповідачем надано відповідь від 17.04.2008 року № 05/1-2002-98 в якій повідомлено про відсутність підстав для вжиття заходів прокурорського реагування.
Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позов задоволеним бути не може, оскільки заява позивача не являється заявою про злочин, а тому відповідачем правомірно її розглянуто у відповідності Закону України «Про звернення громадян».
Однак, суд апеляційної інстанції з такими висновками суду першої інстанції не погоджується, оскільки вони зроблені без належного з'ясування того, чи є ця справа адміністративною.
Розглядаючи цей спір, суд першої інстанції не звернув увагу на положення частини другої статті 2 КАС України, якою визначено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно п. 2 ч. 3 ст.17 КАС України визначено, що компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства (редакції Закону чинній на час прийняття оскаржуваної постанови).
Також статтею 12 Закону України «Про звернення громадян» визначено, що його дія не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінально-процесуальним, цивільно-процесуальним, трудовим законодавством і законодавством про захист економічної конкуренції.
Відповідно ст. 1 КПК України призначенням Кримінально-процесуального кодексу України є визначення порядку провадження у кримінальних справах, а ст. 2 цього Кодексу встановлює, що завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.
Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 25.05.2001 року № 6-рп/2001, кримінальне судочинство - це врегульований нормами Кримінально-процесуального кодексу України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів.
Рішенням Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року N 19-рп/2011 роз'яснено, що положення статті 97 Кримінально-процесуального кодексу України в аспекті конституційного звернення і конституційного подання та в системному зв'язку з положеннями частини другої статті 55 Конституції України, частини третьої статті 110, частини п'ятої статті 234, частини другої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України, частини другої статті, пункту 2 частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України необхідно розуміти так, що скарги осіб стосовно прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб'єктом владних повноважень щодо заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини суди повинні розглядати і вирішувати у кримінальному судочинстві.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом в якому оскаржує дії відповідача щодо розгляду його заяви про злочин та просив зобов'язати відповідача прийняти відповідне рішення, як передбачено ст. 97 КПК України - тобто діяльності, яка регламентована нормами КПК України.
Оскільки предметом спору в даній частині є питання щодо порушення кримінальної справи, то такий спір, не відноситься до компетенції адміністративних судів і повинен вирішуватися в порядку кримінального судочинства.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Згідно частини першою статті 203 КАС України, постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.
З огляду на те, що оскаржувана постанова судом першої інстанції ухвалена з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про її скасування з закриттям провадження у справі.
Керуючись ст.ст. 157, 195, 196, 198, 200, 203, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -
ухвалив:
апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 7 травня 2009 року у справі № 2а-31/09/2470 - скасувати, а провадження у справі закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
На ухвалу протягом двадцяти днів з дня складення її у повному обсязі може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий: О.М. Гінда
Судді: В.Я. Качмар
В.В. Ніколін
Ухвала у повному обсязі складена та підписана 29.11.2013 року.