5
Справа № 344/14033/13-ц
Провадження № 22ц/779/3155/2013
Категорія 25
Головуючий у І інстанції: Максимчин Ю.Д.
Суддя-доповідач: Ковалюк Я.Ю.
20 грудня 2013 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого Ковалюка Я.Ю.
суддів: Горейко М.Д., Шалаути Г.І.
секретаря Петріва Д.Б.-Турів О.М.
з участю представників апелянта: НАСК »Оранта» - Стефанишина П.В.; Генеральної прокуратури України - Ворох А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до національної акціонерної страхової компанії «Оранта», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Генеральна прокуратура України про стягнення 147720грн. страхової суми по державному обов'язковому особистому страхуванню працівника прокуратури, за апеляційними скаргами представника відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» - Стефанишина Петра Володимировича, представника Генеральної прокуратури України - Гудзь Олександра Миколайовича на рішення Івано-Франківського міського суду від 05 листопада 2013 року,-
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 05 листопада 2013 року позов ОСОБА_4 до НАСК «Оранта», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Генеральна прокуратура України про стягнення 147720грн. страхової суми по державному обов'язковому особистому страхуванню працівника прокуратури - задоволено.
Стягнуто з НАСК «Оранта» за місцезнаходженням Івано-Франківської обласної дирекції НАСК «Оранта» на користь ОСОБА_4 страхову суму в розмірі 147720грн. та 1477грн. 20коп. судового збору.
На дане рішення представник НАСК «Оранта» - Стефанишин П.В. та представник Генеральної прокуратури України - Гудзь О.М. подали апеляційні скарги, в яких посилаються на порушення судом норм матеріального процесуального права.
Так, представник НАСК «Оранта» - Стефанишин П.В. зазначає, що суд першої інстанції, помилково вважав встановлений ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2012 року факт, що на ОСОБА_4 поширюється положення статті 50 ЗУ «Про прокуратуру» і порядок умов державного обов'язкового особистого страхування працівників прокуратури, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №486 від 19.08.1992 року «Про затвердження порядку та умов державного обов'язкового особистого страхування працівників прокуратури», оскільки в даній ухвалі вказано: «…на ОСОБА_4 не поширюється положення статті 50 ЗУ «Про прокуратуру» і порядок умов державного обов'язкового особистого страхування працівників прокуратури, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №486 від 19.08.1992 року «Про затвердження порядку та умов державного обов'язкового особистого страхування працівників прокуратури», а позивач, подаючи копію зазначеної ухвали, як доказ у справі, видалив частку «не».
Крім того вказує, що судом не взято до уваги роз'яснення рішення Конституційного Суду України від 25.10.2007 року щодо даних категорій справ, де зазначено, що відповідно до ч.5 ст.17 Конституції України, ст.16 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 19.08.1992 року №488 «Умов державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сум, передбачають зобов'язання Міністерства оборони України, як страхувальника військовослужбовців, які проходять службу на посадах прокурорів, лише у випадках, коли страхові події сталися при виконанні ними функцій військової служби.
Просить рішення суду першої інстанції скасувати та відмовити в задоволенні в позові.
Представник Генеральної прокуратури України вказує, що згідно висновку Івано-Франківської обласної МСЕК серії МСЕ №164300 від 30.11.2005 року, ОСОБА_4 встановлено інвалідність третьої групи з втратою 50% професійної працездатності, пов'язаної з проходженням служби в органах військової прокуратури.
Зазначає, що залежно від обставин настання страхової події, Конституційний Суд України у рішенні від 25.10.2007 року №10-рп пов'язує підстави для застосування відповідного закону. Таким чином у разі настання страхової події у військовослужбовців, які проходять службу на посадах прокурорів, при виконанні ними функцій військової служби, такі випадки підпадають під категорію страхових виплат, не пов'язаних з виконанням прокурорських повноважень.
Вважає, що судом неправильно застосовано норми матеріального права, а саме: постанови Кабінету Міністрів України від 19.08.1992 року №486, яка втратила чинність 02.03.2010 року та не підлягає застосуванню до даних правовідносин.
Просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
В судовому засіданні представники апелянтів доводи поданих ними апеляційних скарг підтримали, просили про їх задоволення.
Позивач апеляційні скарги заперечив, вважає їх безпідставними, а рішення суду законним та обґрунтованим.
Вислухавши доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши письмові матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційних скарг з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Проте, вказаним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_4
Однак з даним висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, виходячи з нищенаведеного.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач проходив військову службу в органах військової прокуратури з 10.07.1980 по 02.12.2005 року включно (всього 25 років 4 місяці 4 дні).
На час прийому в органи військової прокуратури ОСОБА_4, згідно із висновком військово-лікарської комісії, був здоровий та придатний до військової служби як у мирний, так і у воєнний час.
Відповідно до свідоцтва про хворобу №200 від 08.08.2005 року та висновку військово-лікарської комісії, позивач за станом здоров'я визнаний придатним до військової служби у мирний час, обмежено придатним у воєнний час. На підставі цього висновку останнього звільнено з військової служби у запас за пунктом 67 підпунктом «б» (за станом здоров'я) Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України.
Згідно з висновком Івано-Франківської обласної МСЕК серії МСЕ №164300 від 30.11.2005 року ОСОБА_4 встановлено інвалідність 3-ї групи з втратою 50% професійної працездатності, пов'язаної з проходженням військової служби в органах військової прокуратури.
Саме залежно від обставин настання страхової події Конституційний Суд України у рішенні від 25.10.2007 року № 10-рп пов'язує підстави для застосування відповідного закону.
Таким чином у разі настання страхової події у військовослужбовців, які проходять службу на посадах прокурорів, при виконанні ними функцій військової служби такі випадки підпадають під категорію страхових виплат, не пов'язаних з виконанням прокурорських повноважень.
Згідно зі ст.46-1, ч.5 ст.52 Закону України "Про прокуратуру" в редакції, до діяла на час виникнення спірних правовідносин, військовослужбовці військових прокуратур у своїй діяльності керувалися Законом України "Про прокуратуру", а службу проходили відповідно до Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види постачання і забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.
Відповідно до ст.16 Закону України "Про соціальний і правовий захист
військовослужбовців та членів їх сімей" в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, військовослужбовці,військовозобов'язані, призвані на збори, підлягали державному обов'язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на час загибелі або смерті, а також в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотковому відношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті.
Наведені обставини засвідчують, що після втрати позивачем працездатності у період проходження військової служби у нього виникло право ставити питання про виплату страхових сум згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.1992 № 488, яка є чинною. Місцевим судом неправильно застосовано норми матеріального права, а саме норми постанови Кабінету Міністрів України від 19.08.1992 №486, яка втратила чинність 02.03.2010 року та не підлягає застосуванню до даних правовідносин. Відповідно до законів України про Державний бюджет України до липня 2012 року фінансування військових прокуратур, у яких по 2005 рік проходив військову службу позивач, передбачалося по програмі видатків на утримання Міністерства оборони України, про що ОСОБА_4 у 2008 році неодноразово роз'яснювалось керівництвом Генеральної прокуратури України.
Оскільки позовні вимоги про стягнення страхової суми ґрунтуються саме у застосуванні постанови Кабінету Міністрів України від 19.08.1992 року № 486, яка не поширюється на дані правовідносини, що також підтверджується ухвалою Львівського Апеляційного Адміністративного суду від 10.10.2012 року, яка набрала законної сили, позов ОСОБА_4 до НАСК «Оранта» задоволенню не підлягає.
На зазначене суд першої інстанції уваги не звернув і таким чином дійшов помилкового висновку про задоволення позову.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційних скарг, у зв'язку з чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 218, 307, 309, 313,314,316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційні скарги представника відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» - Стефанишина Петра Володимировича, представника Генеральної прокуратури України - Гудзь Олександра Миколайовича задовольнити.
Рішення Івано-Франківського міського суду від 05 листопада 2013 року скасувати та увалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_4 до національної акціонерної страхової компанії «Оранта», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Генеральна прокуратура України про стягнення 147720грн. страхової суми по державному обов'язковому особистому страхуванню працівника прокуратури - відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання ним законної сили.
Головуючий Я.Ю. Ковалюк
Судді: М.Д. Горейко
Г.І. Шалаута
Згідно з оригіналом
Суддя Я.Ю. Ковалюк