іменем україни
11 грудня 2013 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Дьоміної О.О.,
суддів: Дем'яносова М.В.,Коротуна В.М.,
Касьяна О.П.,Попович О.В.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення вартості витрат, понесених при будівництві об'єктів, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Полтавської області від 24 липня 2013 року,
ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом про відшкодування ОСОБА_7 витрат, пов'язаних із будівництвом об'єктів на земельній ділянці, розташованій по АДРЕСА_1, на якій знаходиться житловий будинок, що належить їм на праві спільної часткової власності.
Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 26 червня 2013 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 29 968 грн витрат, понесених на будівництво об'єктів.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 24 липня 2013 року рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 26 червня 2013 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Не погодившись із рішенням апеляційного суду, ОСОБА_6 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 та знаходиться на земельній ділянці загальною площею 598 кв. м, є спільною частковою власністю ОСОБА_6 та ОСОБА_7, яким належить по Ѕ частці у праві спільної часткової власності на це нерухоме майно.
Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 3 жовтня 2011 року, яке набрало законної сили, визначено порядок користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 за варіантом розподілу № 1 висновку № 487 судової будівельно-технічної експертизи від 9 серпня 2010 року (а.с. 3-4).
Зважаючи на те, що ОСОБА_6 з 1982 року самостійно здійснив будівництво споруд та провів роботи на спільній земельній ділянці (зробив водяну свердловину, оглядову яму для водяної магістралі, асфальтові тротуарні доріжки, огорожу із шифера, що встановлені на фундаменті, сходинки із перилами, ворота, тамбур до будинку, бетонні опори укріплення, бетонні тротуарні бордюри та бетонний фундамент під огорожу), він звернувся до суду з позовом про відшкодування співвласником витрат, пов'язаних із проведеними роботами.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості вимог позивача та вирішив справу на підставі частини 3 статті 358 ЦК України.
Апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасував і ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову, так як вважав, що позивач не довів наявності у нього права вимоги до відповідача щодо сплати грошової компенсації вартості побудованих ним споруд.
Однак з такими висновками суду апеляційної інстанції повністю погодитися не можна, оскільки вони не відповідають вимогам закону та не ґрунтуються на доказах, наявних у матеріалах справи.
Відповідно до частини 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, що складає зміст права власності (частина 1 статті 317 ЦК України).
Статтею 321 ЦК України передбачено конституційний принцип, закріплений у статті 41 Конституції України, за яким право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Положеннями частин 1, 2 статті 355 ЦК України визначено, що майно, яке є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Відповідно до частини 1 статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Частиною 1 статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації (частини 2, 3 статті 358 ЦК України).
Згідно зі статтею 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.
Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.
З огляду на співвідношення норм статей 358, 364 ЦК України можна дійти до висновку про те, що положення статті 358 ЦК України врегульовують порядок здійснення співвласниками права часткової власності без виділу частки в натурі. Встановлення співвласниками порядку користування майном не припиняє право спільної часткової власності на нього.
У зв'язку із цим правова природа компенсації, що встановлена частиною 3 статті 358 ЦК України та частиною 2 статті 364 ЦК України, різна. У першому випадку співвласник має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації у разі, якщо надання йому у володіння і користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності, є неможливим. При цьому право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, не припиняється.
Натомість, якщо співвласник має намір реалізувати право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності, однак виділ не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), він має право одержати грошову або іншу матеріальну компенсацію вартості його частки від інших співвласників. За таких обставин право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.
Апеляційний суд на зазначені положення ЦК України уваги не звернув та безпідставно застосував до спірних правовідносин норм статті 364 ЦК України про виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності.
Крім цього, суд апеляційної інстанції належним чином не з'ясував питання про те, коли роботи, вартість яких позивач просив відшкодувати ОСОБА_7, були ним проведені та чи дійсно ці роботи здійснювалися без участі відповідача.
Апеляційний суд також не визначився із тим, чи є перелічені вище роботи діями з утримання майна, що є у спільній частковій власності, та чи поширюється на спірні правовідносини норма статті 360 ЦК України, згідно до якою співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
За таких обставин суд неправильно застосував норми матеріального права, на порушення норм процесуального права не встановив усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, відтак ухвалене в справі судове рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд з підстав, передбачених частинами 2, 3 статті 338 ЦПК України.
Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Полтавської області від 24 липня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.О. Дьоміна
Судді:М.В. Дем'яносов
О.П. Касьян
В.М. Коротун
О.В. Попович