ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
12 грудня 2013 року № 826/17730/13-а
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Федорчука А.Б. розглянувши адміністративну справу в письмовому провадженні
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Столиці"
до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві
провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.07.2013 р. №0003602220 та від 19.09.2013 р. №0000842201
На підставі ч. 4 ст. 122 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.
Позивач, в особі Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Столиці", звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про визнання протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва ГУ Міндоходів у м. Києві від 12.07.13р. № 0003602220 та від 19.07.13 р. № 0000842201.
Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені Податковим органом із порушенням чинного законодавства України, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому, підлягають скасуванню.
Відповідач проти позовних вимог заперечує в повному обсязі. В обґрунтування заперечень зазначає, що операції по взаємовідносинах між Позивачем та його контрагентом не мали реального характеру. Фактично перевіркою встановлено документування операцій по регістрах бухгалтерського обліку, які стосуються лише факту перерахування грошових коштів, а отже, податкові повідомлення-рішення прийняті правомірно.
У відповідності до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Співробітниками ДПІ у Святошинському районі м. Києва ДПС було проведено документальну виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб столиці" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 р. по 31.12.2012 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 р. по 31.12.2012 р. За результатами перевірки складено акт від 27.06.2013 р. за №451/22.2.09/32313105 (надалі по тексту Акт перевірки).
В акті перевірки зазначено наступні порушення вимог законодавства: пп. 14.1.228 п. 14.1 ст.14 п.138.1, п. 138.2, п.п.138.4 ст.138 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-УІ (із змінами та доповненнями), в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 50114грн., в тому числі по періодах: у II кварталі 2012 року на суму 13636грн., у III кварталі 2012року на суму 15908грн., у IV кварталі 2012 року на суму 20570грн.; пп.14.1.36. п.14.1 ст.14, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-УІ (із змінами та доповненнями), в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 3795054грн., в тому числі: у липні 2011- 222716грн., у серпні 2011-460372грн., у вересні 2011- 502180грн., у жовтні 2011- 37715грн., у листопаді 2011 - 422467 грн., у грудні 2011 - 87675грн., у лютому 2012 - 161977 грн., у березні 2012 - 203574грн., у квітні 2012 - 519512грн., у травні 2012 - 430486 грн., у червні 2012- 325332 грн., у липні 2012 - 349978 грн., у грудні 2012 - 71070 грн.; п.п. 164.2.17 п.164.2 ст.164, п.п. 168.1 ст. 168, ст. 171 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-УІ (із змінами та доповненнями), що призвело до заниження зобов'язань по податку на доходи фізичних осіб у сумі 8448,05грн.
На підставі висновків акту перевірки Податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0003602220 від 12.07.2013 р., за яким ТОВ «Хліб столиці» донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 75171 грн., в тому числі за . основним платежем - 50114 грн. та за штрафною(фінансовою) санкцією - 25057 грн.; № 0003612220 від 12.07.13 р., за яким ТОВ «Хліб столиці» донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 5692581 грн., в тому числі за основним платежем - 3795054 грн. та за штрафною (фінансовою) санкцією - 1897527 грн.
Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями Позивачем було подано скаргу до Головного управління Міністерства доходів та зборів у м. Києві, за результатом розгляду Скарги ГУ Міндоходів у м. Києві було прийнято рішення від 06.09.2013 р. №4129/10/26-15-10-04-05, яким було скасовано податкове повідомлення-рішення № 0003612220 від 12.07.13 р. у частині сплати грошового зобов'язання у розмірі 2 217,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1 108,50 грн. в іншій частині залишено без змін, а скаргу задоволено частково.
Податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000842201 від 19 вересня 2013 року, за яким ТОВ «Хліб столиці» донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 5 689 256грн., в тому числі за основним платежем - 5 792 837 грн. та за штрафною (фінансовою санкцією) - 1 896 419 грн.
Крім того, Позивачем було подано скаргу до Міністерства доходів та зборів України, за результатом розгляду скарги Міністерства доходів та зборів України було прийнято рішення від 09.10.2013 р. №12830/6/99-99-10-01-15, яким податкові повідомлення-рішення залишені без змін, з урахуванням Рішення ГУ Міндоходів у м. Києві, а скаргу без задоволення.
Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також, норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.
Судом встановлено, що між ТОВ «Хліб столиці» (Орендар), з однієї сторони та ТОВ «Норта Транс» (Орендодавець), з іншої сторони було укладено наступні договори оренди транспортних засобів: Договір оренди автотранспортного засобу № 15-А від 15 вересня 2011 р., за умовами Договору Орендодавець передає, а Орендар приймає в тимчасове платне користування автомобіль марки: SKODA OKTAVIA TOUR 1.6I, державний номер: АА9036АН, 2006 року випуску, Передача Автомобіля в оренду оформляється актом приймання-передачі, який був укладений 16 вересня 2011 року; Договір оперативної оренди автомобіля № 14-А від 22.12.2011 р., за яким Орендодавець передає, а Орендар приймає в користування наступний об'єкт оренди: Автомобіль марки: ТОYОТА AVENSIS 1.8т, 2006 року випуску; сірого кольору; державний номер: АА7515АМ, номер кузова: SB1BR56L60Е164096, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу ААС 497121 виданого в м. Києві, МРЕВ-9, 26 вересня 2006г., акт приймання-передачі автомобіля підписаний 22.12.2011 року; Договір оперативної оренди автомобіля № 15-А від 22.12.2011 р., за яким Орендодавець передає, а Орендар приймає в користування наступний об'єкт оренди: Автомобіль марки: SKODA SUPERB ELEGANCE 1.8 т, 2006 року випуску; чорного кольору; державний номер: АА7511АМ, номер кузова: TMBBL23U26B047943, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу ААС 467037 виданого в м. Києві, МРЕВ-9, 27 червня 2006р., акт приймання-передачі автомобіля підписаний 22.12.2011 року; Договір оперативної оренди автомобіля № 16-А від 22.12.2011 р., за яким Орендодавець передає, а Орендар приймає в користування наступний об'єкт оренди: Автомобіль марки: SKODA OKTAVIA 1.6 т, 2006 року випуску; чорного кольору; державний номер: АА7514АМ, номер кузова: ТМВВА41Z16В072509, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу ААС 467036 виданого в м. Києві, МРЕВ-9, 27 червня 2006р., акт приймання-передачі автомобіля підписаний 22.12.2011 року.
У відповідності до умов вищезазначених Договорів на ТОВ «Хліб столиці», як на Орендаря покладався обов'язок підтримання автомобілів у технічно справному стані, здійснювати профілактичне обслуговування та поточний ремонт.
Також, ТОВ «Хліб столиці» було укладено Договори на обслуговування транспортного засобу з наступними контрагентами: з ТОВ «Шоукар Гараж» було укладено Договір про технічне обслуговування та ремонт транспортного засобу № 311 від 30.11.2011 р.; з ТОВ «АВТОЛАЙФ ЦЕНТР» Договір про технічне обслуговування та ремонт транспортного засобу № 226 від 23.02.2012р; з ТОВ «АТЛ» Договір про технічне обслуговування та ремонт транспортного засобу № 312-10/12 від 31 жовтня 2012 року; з ТОВ «Альфа-Левел» угоду про надання послуг №М 02/11/89 від 24.02.2011 р.
Позивач зазначає, що при експлуатації вищевказаних автомобілів ТОВ «Хліб столиці», згідно з вимогами Наказу Держкомстату від 17.02.1998, № 74 "Про затвердження типової форми первинного обліку роботи службового легкового автомобіля та Інструкції про порядок її застосування", здійснювало оформлення подорожніх листів (копії містяться в матеріалах справи).
Крім того, згідно п. 16 Постанови Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 № 1388 "Про затвердження Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів" встановлено, що за бажанням власника транспортного засобу - фізичної особи надати право керування таким засобом іншій фізичній особі чи за бажанням фізичної або юридичної особи, якій власник транспортного засобу передав у встановленому порядку право користування і (або) розпорядження транспортними засобами, підрозділ Державтоінспекції видає за зверненням такого власника тимчасовий реєстраційний талон на строк, зазначений у його заяві, або документах, які підтверджують право користування і (або) розпорядження транспортним засобом.
З аналізу вищезазначених норм Суд приходить до висновку, що отримання тимчасового реєстраційного талону є правом, а не обов'язком і його відсутність не означає, що орендовані ТОВ «Хліб столиці» транспортні засоби використовувались неправомірно чи без належних правових підстав.
Позивач зазначає, що однією зі сфер діяльності ТОВ «Хліб столиці» є забезпечення дочірніх підприємств ПАТ «Київхліб» харчовою сировиною, яка використовується ними для виготовлення хлібобулочних та кондитерських виробів.
На протягом 2011 р. та 2012 р. між ТОВ «Хліб Столиці» та дочірніми підприємствами ВАТ «Київхліб» було укладено наступні договори доручення: №2/Д від 01.01.2011 р. ДП ВАТ «Київхліб» «Хлібокомбінат»; № 4 від 01.01.2011 р. ДП ВАТ «Київхліб» «Булочно-кондитерський комбінат»; №6/Д від 01.01.2011 р. ДП ВАТ «Київхліб» «Дослідний хлібозавод»; №8/Д від 01.01.2011 р. ДП ВАТ «Київхліб» «Хлібокомбінат №10»; №10/Д від 01.01.2011 р. ДП ВАТ «Київхліб» «Хлібокомбінат №11»; №12/Д від 01.01.2011 р. ДП ВАТ «Київхліб» «Хлібокомбінат №12»; №18/Д від 01.01.2011 р. ДП ВАТ «Київхліб» «Фастівський хлібокомбінат»; №16/Д від 01.01.2011 р. ДП ВАТ «Київхліб» «Сквирський хлібозавод»; №14/Д від 01.01.2011 р. ДП ВАТ «Київхліб» «Білоцерківський хлібокомбінат»; №2/Д від 01.01.2012 р. ДП ВАТ «Київхліб» «Хлібокомбінат» № 2; №4/Д від 01.01.2012 р. ДП ВАТ «Київхліб» «Булочно-кондитерський комбінат»; №6/Д від 01.01.2012 р. ДП ВАТ «Київхліб» «Дослідний хлібозавод»; №8/Д від 01.01.2012 р. ДП ВАТ «Київхліб» «Хлібокомбінат №10»; №10/Д від 01.01.2012 р. ДП ВАТ «Київхліб» «Хлібокомбінат №11»; №12/Д від 01.01.2012 р. ДП ВАТ «Київхліб» «Хлібокомбінат №12»; №18/Д від 01.01.2012 р. ДП ВАТ «Київхліб» «Фастівський хлібокомбінат»; №16/Д від 01.01.2012 р. ДП ВАТ «Київхліб» «Сквирський хлібозавод»; №14/Д від 01.01.2012 р. ДП ВАТ «Київхліб» «Білоцерківський хлібокомбінат»; №20/Д від 01.01.2012 р. ДП ВАТ «Київхліб» «Макарівський хлібозавод».
На підставі договорів доручення, укладених між ТОВ «Хліб столиці» (Повірений) та ДП ПАТ «Київхліб» (Довіритель), ТОВ «Хліб столиці» зобов'язувалось укладати договори на закупку товарів та виконання доручень наданих Довірителями.
Так, на підставі договорів доручення та для виконання вищезазначених договорів ТОВ «Хліб Столиці» (Покупець), з одного боку та ТОВ «Укрзерногруп» (Постачальник), з іншого боку було укладено договори поставки № 256 від 29 червня 2011 р. та № 89 Д від 01 січня 2012 року.
У відповідності до умов договору поставки № 256 від 29 червня 2011 р. Постачальник (ТОВ «Укрзерногруп») зобов'язується поставити та передати у власність, а Покупець (ТОВ «Хліб столиці») прийняти та оплатити товар - харчову сировину, згідно із специфікаціями.
Пунктом 1.3, Договору передбачено, що поставка товару здійснюється на умовах СРТ місто Київ за адресою, зазначеною Покупцем у графіку поставки.
Так, п. 2.3. вищезазначених договорів визначено, що товар передається Постачальником і приймається Покупцем відповідно до видаткових накладних.
Також, між ТОВ «Хліб столиці» (Покупець), з однієї сторони та ТОВ «ЕНЗІМ ТЕХНОЛОГІ» (Постачальник), з іншого боку було укладено договір поставки № 37 від 03 січня 2012 р.
Згідно п. 11 Договору № 37, Постачальник зобов'язується поставити та передати у власність, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар-харчову сировину. За договором поставлявся грецький горіх, який потім продавався на дочірні підприємства ПАТ «Київхліб».
Крім того, ТОВ «Хліб столиці» (Покупець) було укладено з ТОВ «Оптовик плюс» (Постачальник) Договір поставки № 57 від 01.01 2012 р., за яким Постачальник зобов'язується поставити та передати у власність, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар-харчову сировину. За договором поставлявся тмин, ізюм, фундук, мак, які потім продавалися на дочірні підприємства ПАТ «Київхліб».
Зобов'язання сторін за Договорами були виконані належним чином та в повному обсязі, що підтверджується: актами здачі-приймання робіт, нарядом замовленням, накладними, актами здачі-приймання виконаних робіт,подорожніми листами, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, видатковими накладними, платіжними дорученнями (оригінали були дослідженні в судовому засіданні, а копії залучені до матеріалів справи).
Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.
Законом, що визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України "Про податок на додану вартість".
Оскільки матеріали справи містять податкові накладні, надані позивачу його контрагентами, відповідачем в акті перевірки не зазначено жодних посилань щодо несплати ними податку на додану вартість до бюджету, судом вбачаються неправомірними посилання відповідача, викладені в акті перевірки.
У відповідності ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Суд звертає увагу, що на час проведення перевірки та на час розгляду справи Відповідачем не надано переконливих доказів про те, що контрагента Позивача було ліквідовано або припинено підприємницьку діяльність даного контрагента під час укладання та виконання договору.
Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 02.06.2011 р. N 742/11/13-11, оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.
Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.
Водночас податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.
Судам потрібно враховувати, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.
Суд звертає увагу на те, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
З врахування викладених норм права Суд вважає, що податковим органом не доведені обставини на підтвердження того, що укладаючи оскаржені договори сторони діяли з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п.5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.
З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що Позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначені договори були укладено з метою настання реальних обставин, а тому висновки викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.
Слід відмітити, що сторонами не заперечується та обставина, що на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентом, контрагент позивача та Позивач, як юридичні особи були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та були зареєстровані платником податку на додану вартість.
Податкове законодавство не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з податків, як припущення контролюючого органу щодо ознак фіктивності правочинів або існування тверджень податкового органу щодо нікчемності правочинів, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується належним чином завіреними копіями письмових доказів, наявних в матеріалах справи.
Крім того, за п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними": при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.
Однак, відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно будь-кого Позивача та контрагента за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договір, укладений позивачем з даним товариством до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.
Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "фіктивності" здійснених позивачем господарських операцій.
Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про фіктивність проведених позивачем господарських операцій.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07.
З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що Позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначені договори були укладені з метою настання реальних обставин, а тому висновки викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.
Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п.5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.
Водночас статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
У відповідності до ч. 2 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9. Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно до статті 198.3 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно зі статтею 198.1 вищезазначеного кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Статтею 198.2 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до статті 201.10 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
При цьому згідно із статтею 201.8, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що Позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначені договірні взаємовідносини були укладені з метою настання реальних обставин, а тому, висновки викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.
У відповідності до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України (який набрав чинності в цій частині з 01 квітня 2011 року та діяв в період взаємовідносин позивача з контрагентами) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.
При цьому, підпунктом є) підпункту 138.10.2 п.138.10 ст.138 Податкового кодексу України до складу інших витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, зокрема, плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків.
Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього кодексу.
У відповідності до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Визначення терміну «господарська діяльність» міститься в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин). Так, згідно п.1.32 ст.1 вищезазначеного Закону господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
Згідно пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01 січня 2011 року, господарська діяльність - діяльність особи, пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
З вищенаведених норм слідує, що обов'язковими ознаками господарської діяльності є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.
З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що Позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначені договірні взаємовідносини були укладені з метою настання реальних обставин, а тому, висновки викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.
Первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансові звітність в Україні" від 16.07.1999р № 996-XIY. Частина 2 ст. 9 вказаного Закону висуває до первинних документів такий обов'язковий реквізит як зміст та обсяг господарської операції.
На момент укладення договорів, складання актів приймання виконаних робіт (наданих послуг) та податкових накладних, контрагенти Позивача, як юридичні особи не було припинено, ліквідовано.
Доказів, які б свідчили про наявність вироку суду відносно позивача чи його контрагентів, а саме відносно посадових осіб цих суб'єктів господарювання, який би набрав законної сили, під час розгляду справи, податковим органом надано не було.
Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що позовні вимоги Позивача в щодо скасування податкових повідомлень-рішень підлягають задоволенню.
Аналогічна позиція викладена в Постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2013 року по справі 2а-15590/12/2670; Ухвалі ВАСУ від 15 жовтня 2013 року К/800/11789/13; Ухвалах ВАСУ: від 05 червня 2013 року К/9991/58219/12; від 22 жовтня 2012 р. К/9991/52018/12; від 01 жовтня 2012 р. К/9991/42373/12, від 16 жовтня 2013 р. К/800/45872/13, від 30 жовтня 2013 р. К-40444/10.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.
Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва ГУ Міндоходів у м. Києві від 12.07.13р. № 0003602220 та від 19.07.13 р. № 0000842201.
Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.Б. Федорчук