Іменем України
10 грудня 2013 року Справа №827/2799/13-а
місто Севастополь
12 год. 44 хв.
Окружний адміністративний суд міста Севастополя у складі:
судді - Балась Т.П., при секретарі - Нікішенко Г.О.,
за участю:
представника позивача - ОСОБА_1 - ОСОБА_2, довіреність від 07.11.2012 року ВТА №2307773;
представника відповідача - Севастопольської міської державної адміністрації - в судове засідання не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Севастопольської міської державної адміністрації про визнання протиправними та скасування розпоряджень, -
У листопаді 2013 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Севастополя з позовом до Севастопольської міської державної адміністрації про визнання протиправними та скасування розпоряджень №2156-р від 25.10.2010 року, №1003-р від 03.08.2011 року.
Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 13.11.2013 року поновлено строк звернення до суду та відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем вимог діючого законодавства при прийнятті спірних розпоряджень, оскільки Севастопольська міська державна адміністрація діяла з перевищенням повноважень та у спосіб, який не передбачений законом, зокрема, із порушенням Конституції України.
Представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, повідомлявся належним чином, причин неявки або про поважність причин неприбуття суду не повідомив.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, встановивши обставини у справі, дослідивши матеріали справи та письмові докази, вважає що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Таким чином, до юрисдикції адміністративних судів віднесено розгляд і вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, у яких вони вважають, що суб'єкт владних повноважень своїм рішенням, діями чи бездіяльністю порушив їхні права, свободи чи інтереси.
Судом встановлено, що розпорядженням Севастопольської міської державної адміністрації від 22.02.2010 року № 362-р ОСОБА_1 відповідно до статей 17,33,118,121 пункту 12 розділу Х Земельного кодексу України, Закону України "Про планування і забудову території" наданий дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтованою площею 0,5 га. для ведення особистого селянського господарства в районі села Колхозне.
На виконання зазначеного розпорядження позивачем у встановленому порядку розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Розпорядженням Севастопольської міської державної адміністрації від 06.04.2011 року №1137 ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку, площею 0,5 га. для ведення особистого селянського господарства, за адресою: АДРЕСА_1.
Розпорядженням Севастопольської міської державної адміністрації від 03.08.2011 року №1003-р на підставі протесту прокуратури м.Севастополя від 11.05.2011 року №05/3-617-11 було скасовано розпорядження голови Севастопольської міської державної адміністрації від 22.02.2010 року №362-р «Про надання дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою для ведення особистого селянського господарства а районі села Колхозне».
Також 25.10.2010 року розпорядженням Севастопольської міської державної адміністрації за №2156-р, на підставі протесту прокуратури м.Севастополя від 06.10.2010 року №07/4-152 вих-10 було скасовано розпорядження голови Севастопольської міської державної адміністрації від 06.04.2010 року №1137-р «Про передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1».
Преамбулою Закону України "Про місцеві державні адміністрації" від 09.04.1999 року № 586-XIV (далі - Закон) встановлено, що відповідно до Конституції України цей Закон визначає організацію, повноваження та порядок діяльності місцевих державних адміністрацій.
Відповідно до положень статті 1 Закону виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.
Статтею 3 Закону закріплені принципи діяльності місцевих державних адміністрацій, відповідно до яких вони діють на засадах: відповідальності перед людиною і державою за свою діяльність; верховенства права; законності; пріоритетності прав людини; гласності; поєднання державних і місцевих інтересів.
Частинами першою та другою статті 6 Закону передбачено, що на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень, голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів - накази. Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.
Згідно з частиною четвертою статті 41 Закону, акти місцевих державних адміністрацій ненормативного характеру, прийняті в межах їх повноважень, набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо самими актами не встановлено пізніший термін введення їх у дію. Ці акти доводяться до їх виконавців, а при потребі - оприлюднюються.
Відповідно до частини восьмої статті 118 Конституції України рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України, можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом України або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня.
Крім того, частиною першою, третьою статті 43 Закону передбачено, що акти місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України та Кабінету Міністрів України або інтересам територіальних громад чи окремих громадян, можуть бути оскаржені до органу виконавчої влади вищого рівня або до суду. Розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.
Статтею 39 Закону дано вичерпний перелік повноважень голів місцевих державних адміністрацій, до якого не входить скасування власних попередніх розпоряджень.
Тобто, законодавством чітко обумовлено коло суб'єктів, яким надано повноваження скасовувати розпорядження голови державної адміністрації. Такими суб'єктами є Президент України, голова місцевої державної адміністрації вищого рівня або суд.
Виходячи із системного аналізу вказаних норм, суд дійшов висновку, що скасування власного розпорядження головою місцевої державної адміністрації свідчить про вихід ним за межі власних повноважень та суперечить вимогам Закону.
Аналогічну правову позицію зазначено Верховним судом України в постанові від 05 березня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Севастопольської міської державної адміністрації, третя особа - закрите акціонерне товариство "С. Перовської", про визнання протиправним та скасування розпорядження.
Як вбачається з документів доданих відповідачем, розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації розпорядження від 25.10.2010 року №2156-р, від 03.08.2011 року №1003-р були прийняті на підставі протесту прокурора. Однак, цей факт судом до уваги не приймається, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 121 Конституції України, прокуратура України становить єдину систему, на яку покладається, в тому числі, і нагляд за додержанням законів органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.
Статтями 1, 9 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів місцевими радами, їх виконавчими органами, здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами, предметом нагляду за додержанням і застосуванням законів є, також і відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам.
Статтею 21 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що протест на акт, що суперечить закону, приноситься прокурором, його заступником до органу, який його видав, або до вищестоящого органу. У такому ж порядку приноситься протест на незаконні рішення чи дії посадової особи. У протесті прокурор ставить питання про скасування акта або приведення його у відповідність з законом, а також припинення незаконної дії посадової особи, поновлення порушеного права. Протест прокурора зупиняє дію опротестованого акта і підлягає обов'язковому розгляду відповідним органом або посадовою особою у десятиденний строк після його надходження. Про наслідки розгляду протесту в цей же строк повідомляється прокурору.
Тобто, відповідно до зазначеної норми права, протест прокурора не є рішенням суб'єкта владних повноважень, обов'язковим для виконання; протест - це думка прокурора, яка надсилається відповідному органу для вирішення питання по суті, та не дає підстав цьому органу діяти за межами наданих йому повноважень та в супереч норм діючого законодавства.
Крім того, слід зазначити, що у даних спірних правовідносинах, прокурор міста Севастополя приніс протест на акт органу, який його видав, але не мав права його скасовувати, не скориставшись наданою йому законом альтернативною можливістю внесення протесту до вищестоящого органу.
У Конституції України закріплено принцип, за яким людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" місцева державна адміністрація діє на засадах відповідальності перед людиною і державою за свою діяльність, керується при виконанні функції, покладених на неї, принципами верховенства права та законності і пріоритетності прав людини.
Враховуючи зазначені норм права, суд вважає, що місцеві державні адміністрації, у тому числі відповідач, не можуть скасовувати свої рішення, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.
З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку про відсутність у Севастопольської міської державної адміністрації законних підстав для прийняття розпорядження від 25.10.2010 року №2156-р «Про скасування розпорядження голови міської державної адміністрації від 06.04.2010 року №1137-р» та від 03.08.2011 року №1003-р «Про скасування розпорядження голови міської державної адміністрації від 22.02.2010 року №362-р».
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданнями адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Аналіз діючих нормативно-правових актів дозволяє зробити висновок, що відповідач при винесенні оскаржуваних рішень діяв з перевищенням своїх повноважень.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, а розпорядження від 25.10.2010 року №2156-р, від 03.08.2011 року №1003-р підлягають скасуванню.
Керуючись статтями 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позов задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації №2156-р від 25.10.2010 року.
3. Визнати протиправним та скасувати розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації №2156-р від 25.10.2010 року.
4. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 68,82 (шістдесят вісім гривень 82 копійки).
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного адміністративного суду у порядку і строки, передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.П. Балась
Повний текст постанови складено 17.12.2013 року.