ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
17 грудня 2013 року 11:17 № 826/13221/13-а
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., при секретарі судового засідання Паньківу В.В. розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Український інвестиційний холдінг"
до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від
16.05.2013р. №0003252220 та №0003262220
за участю представників сторін:
від позивача: Курков М.С., Кондибенко О.В.
від відповідача: Перепелюк О.В.
Відповідно до частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 17.12.2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Позивач, в особі Товариства з обмеженою відповідальністю "Український інвестиційний холдінг", звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.05.2013 р. №0003252220 та №0003262220.
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені Податковим органом із порушенням чинного законодавства України, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому, підлягають скасуванню.
Відповідачем позовні вимоги заперечуються з огляду на те, що в ході перевірки встановлено, що Позивачем придбано товар (роботи, послуги) у осіб, які не сплачувала податки, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємства та винесені вироки по посадовим особам контрагента позивача, наявні пояснення посадових осіб щодо фіктивності підприємств.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Співробітниками Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби було проведено документальну позапланову перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства Товариства з обмеженою відповідальністю "Український інвестиційний холдінг" з питань дотримання податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Саноіл Торг» за період з 01.01.2010 р. по 01.04.2013 р. За результатами перевірки складено Акт від 22.04.2013 р. №1413/22-205/36336201 (надалі - Акт перевірки).
В Акті перевірки зазначено наступні порушення: пп.139.1.6, пп.139.1.9, п. 139.1. ст. 139 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-УІ із змінами і доповненнями в результаті чого встановлено заниження податкового зобов'язання з податку на прибуток на суму 887372,00 грн. в т.ч.: за І квартал 2012 р. -283540,00 грн. та за ІІ квартал 2012 р. - 603832,00 грн.; п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-УІ зі змінами і доповненнями, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на суму 965119,00 грн., в т. ч.: за березень 2012 р. - 270038 грн., за квітень 2012 р. - 375065,00 грн.; за травень 2012 р. на суму - 184537,00 грн., за червень 2012 р. на суму 15476 грн., за березень 2013 р. - 120 003 грн.
Податковим органом на підставі Акту перевірки прийняті податкові повідомлення-рішення від 16.05.2013 року №0003252220, яким за позивачем визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 1 331 508,00 грн., за основним платежем +887372,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 443686,00 грн. та податкове повідомлення-рішення від 16.05.2013 року №0003262220, яким за позивачем визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1 447 677,00 грн., за основним платежем +965 119,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 482 558,00 грн.
Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями Позивачем було подано скарги до ГУ Міндоходів у м. Києві до Міністерства доходів та зборів України, за результатом розгляду скарги ГУ Міндоходів у м. Києві було прийнято рішення від 25.07.2013 р., яким податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скаргу без задоволення.
Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.
Судом встановлено, що між Позивачем (Покупець), з однієї сторони та ТОВ «Саноіл Торг» (Продавець), з іншого боку було укладено Договір купівлі-продажу №20-02-12 від 20.012012 р. (надалі по тексту Договір №20-02-12).
У відповідності до п. 1.1 - п. 1.2 Договору №20-02-12, Відповідно до умов даного договору Продавець зобов'язується передати у власність Покупця продукцію та матеріали (надалі також - товар), а Покупець зобов'язується прийняти товар та оплати його на умовах, визначених даним договором. Найменування, асортимент, кількість та вартість товару визначається сторонами у Специфікаціях, які є невід'ємними додатками до даного договору.
Згідно п. 2.1 - п.2.6 вищезазначеного договору, Загальна вартість договору визначається на підставі сум, зазначених у Специфікаціях. Ціна на товар фіксується на момент підписання сторонами відповідної Специфікації до договору та може бути змінена виключно за взаємним погодженням сторін. Розрахунки за даним договором здійснюються протягом 90 (дев'яносто) банківських днів від дати поставки товару Покупцю. У випадку з'ясування неможливості оплати товару у термін, визначений сторонами в даному договорі, Покупець зобов'язаний повернути Продавцю весь отриманий та неоплачений за договором товар. В такому випадку сторони підписують відповідний Акт повернення товару та приймають рішення щодо доцільності подальшого існування договірних відносин між ними. Розрахунки за даним договором проводяться в безготівковій формі, шляхом перерахування Покупцем грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця. Сторони можуть погодити інші форми та строки проведення розрахунків за даним договором шляхом підписання відповідної додаткової угоди до нього.
В п. 3.1 - п. 3.5 даного договору зазначено наступне, що Умови поставки товару, конкретне місце фактичного приймання-передачі товару визначається сторонами у Специфікаціях. Термін поставки відбувається у строки, зазначені у специфікаціях. Продавець має право дострокової поставки, при умові письмового погодження такої поставки з Покупцем. Допускається поставка товару партіями та часткове відвантаження товару. Право власності на Товар переходить до Покупця з моменту передачі товару Покупцю. Продавець зобов'язаний до фактичного передання товару Покупцю зберігати товар, не допускаючи його погіршення. Необхідні для цього обґрунтовані витрати Покупець зобов'язаний відшкодувати Продавцю за його вимогою. Товар вважається поставленим Продавцем і прийнятим Покупцем з моменту підписання сторонами відповідного Акту приймання-передачі товару. За кожним фактом відвантаження (передачі) Товару складається Акт приймання-передачі Товару. До кожного Акту приймання передачі Товару сторони оформлюють видаткову накладну та податкову накладну. Інші документи оформляються за погодженням сторін. Приймання товару по кількості та якості здійснюється у відповідності до вимог відповідних ДСТУ та/або ГОСТ на Товар. Якщо під час приймання - передачі товару Покупець виявить дефектний товар або товар, який не відповідає погодженим сторонами якісним характеристикам, Продавець зобов'язаний протягом З (трьох) робочих днів від дати отримання відповідного повідомлення від Покупця замінити товар на товар належної якості.
Між сторонами було підписано Специфікації: №1 поставка товару - м. Кривий Ріг, вул. Транспортна,1; вул. Каменедробильна, 24; №2 поставка товару - м. Миколаїв, вул. Громадянська, 117; №3 поставка товару - ТОВ «Миколаївське підприємство «Укрхарчосбудсировина» Миколаївська обл., Жовтневий район, с. Галицинівка, вул. Набережна, 27; №4 поставка товару - ТОВ «Евері», м. Миколаїв, вул. Проектна, 1А; №5 поставка товару - ТОВ «Евері», м. Миколаїв, вул. вул. Громадянська, 117; №6 поставка товару - ТОВ «Евері», м. Миколаїв, вул. вул. Громадянська, 117.
Позивачем надано суду на підтвердження виконаних робіт наступні документи: видаткові накладні, Акти приймання-передачі, банківські виписки.
Суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні наступні докази: накази про відрядження працівників Позивача до м. Миколаїв на дати коли отримувались товари від ТОВ «Санойл Торг» (шляхові лист, видаткові касові ордери на отримання готівки в касі для забезпечення відрядження, та або ін. докази на поїздки до цього міста, зокрема докази переміщення товарів з місця поставки згідно з Специфікаціями№1,2,3,4,5,6 до порту), копії зовнішньоекономічних договорів з Покупцем (Покупцями) товарів (п. 2.8 Договору Комісії №2001К від 20.01.12р.).
Суд також звертає увагу, що під час розгляду справи представником Відповідача наголошував, що олія перевозилася не в ємкостях, а самоскидами в термінал та бортовими причепами, що в свою чергу не спростовувалося Позивачем.
Крім того, Суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні сертифікати відповідності, лабораторні картки.
Для з'ясування всіх обставин справи, Судом було надіслано Судовий запит до ТОВ «АТ Каргілл», на адресу Суду надійшло повідомлення від ТОВ «АТ Каргілл» від 19.12.2013 р. №6641, в якому повідомляється, що взаємовідносин у ТОВ «АТ Каргілл» з ТОВ "Український інвестиційний холдінг" не має та ніколи не було.
Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.
Відповідно абз. 11 ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" ніде ґавою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Відповідно до абзацу 2 п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Відповідно до п. 2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.
Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між Позивачем та його контрагентом, обставини використання придбаного товару у власній господарській діяльності позивача та встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (чи були платниками податку на додану вартість).
Згідно п.9.1, п. 9.2, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.4 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.95 р. первинні документи для надання їм юридичної сили та доказовості повинні мати обов'язкові реквізити, у тому числі посада, прізвище і підписи осіб, відповідальних за дозвіл на здійснення господарської операції і складання первинного документу.
Суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні дані щодо виду, часу, змісту та обсягу господарської операції (на підтвердження операцій, переміщення, якості, зберігання товарів та ін.), одиницю виміру господарської операції, що не підтверджує факту їх надання та не дає можливості зробити висновки щодо того за чий рахунок здійснювало перевезення товарів та зв'язку цих витрат з фінансово-господарською діяльністю підприємства-Позивача.
Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Як вбачається з обставин справи, позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних контрагентом, у зв'язку з отриманням послуг.
Суд звертає увагу, що навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі недоведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Враховуючи викладене, судом не встановлено, а позивачем не доведено, що здійснені ним господарські операції з контрагентом носять реальний характер, а отримані послуги (товар) використані в межах господарської діяльності.
Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.
Крім того, аналогічна позиція викладене в Постанові Верховного суду України від 05.03.2012 р., Вищий адміністративний суд України в Постанові від 20.02.2013 р. по справі №К9991/59409/12, Постанові від 27.03.2013 р. по справі №К/9991/56892/12, Постанові від 13.02.2013 р. по справі №К/9991/69822/12, Постанова від 22.06.11р. по справі К/9991/15429/11, Ухвалі від 05.10.11р. по справі К 9991/14602/11.
Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд приходить до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які не підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про не обґрунтованість позовних вимог, а отже, податкові повідомлення-рішення прийняті з урахуванням всіх обставин.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.Б. Федорчук