ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 91016, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел./факс 55-17-32, inbox@lg.arbitr.gov.ua _____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
19 грудня 2013 року Справа № 913/2739/13
Провадження №23/913/2739/13
За позовом Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго», м. Луганськ,
до Луганського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Луганськ,
про визнання недійсним рішення № 01-24/186 від 29.08.2013,
Суддя Воронько В.Д.
Секретар судового засідання Сідорова О.А.
У засіданні брали участь:
від позивача - Айрапетян Д.Ю., довіреність № 111-д від 14.10.2013;
від відповідача - Карнаухова О.М., довіреність № 01-43/18 від 01.04.2013.
10.10.2013 до Господарського суду Луганської області звернулось Луганське міське комунальне підприємство «Теплокомуненерго» з позовом до Луганського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсним рішення № 01-24/186 від 29.08.2013.
В обґрунтування позову Луганським міським комунальним підприємством «Теплокомуненерго» зазначено про незгоду з рішенням адміністративної колегії Луганського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 01-24/186 від 29.08.2013 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» яким:
- визнано, що Луганське міське комунальне підприємство «Теплокомуненерго» у 2011-2012 роках та протягом січня-квітня 2013 року займало монопольне (домінуюче) становище на ринках транспортування та постачання (зокрема централізованого) теплової енергії та гарячої води із часткою 100 відсотків у межах території міста Луганська, де розташовані місцеві тепломережі, які перебувають у його законному користуванні (п. 1 рішення);
- визнано дії Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» з встановлення у договорах «про постачання теплової енергії» та «про закупівлю за державні кошти» умов не передбачених чинним законодавством України, розширення власних прав та звуження прав споживачів, зменшення власних зобов'язань та інших відхилень від Типового договору про надання послуг з централізованого теплопостачання порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50 та пунктом 1 частини 2 статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді зловживання монопольним становищем на ринку надання послуг постачання теплової енергії шляхом встановлення таких умов реалізації товару, які було б неможливо встановити за умов існування значної конкуренції на ринку (п. 2 рішення);
- зобов'язано Луганське міське комунальне підприємство «Теплокомуненерго» припинити порушення, визначене у пункті 2 цього рішення, шляхом приведення договірних відносин зі споживачами у відповідність до вимог чинного законодавства України, зокрема до Типового договору, встановленого Правилами 630, у двомісячний термін з дня отримання цього рішення;
- за порушення законодавства про захист економічної конкуренції на Луганське міське комунальне підприємство «Теплокомуненерго» вирішено накласти штраф у розмірі 60000 грн. 00 коп.
Позивач зазначені висновки адміністративної колегії Луганського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України вважає необґрунтованими та такими, що не відповідають діючому законодавству України, виходячи з наступного.
На думку позивача, відповідач, через те що невірно визначив у рішенні термін «послуги виробництва, постачання та транспортування теплової енергії», помилково вважає Луганське міське комунальне підприємство «Теплокомуненерго» виконавцем послуг централізованого опалення та гарячого водопостачання у місті Луганську.
Позивач ставить під сумнів твердження Адміністративної колегії, що Луганське міське комунальне підприємство «Теплокомуненерго» займає на ринку централізованого постачання теплової енергії та гарячої води із часткою 100 відсотків у межах території міста Луганська монопольне становище.
Луганське міське комунальне підприємство «Теплокомуненерго» зазначає, що ринок товару «теплова енергія» не є тотожнім ринку комунальної послуги «централізоване опалення та гаряче водопостачання», оскільки регулюються різними законами. Правовідносини у сфері надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення». Правовідносини у сфері постачання теплової енергії регулюються Законом України «Про теплопостачання», Постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 «Про затвердження Правил користування тепловою енергією».
Послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води надаються виконавцем послуг кінцем споживачам шляхом укладання договорів на підставі типових. З посиланням на Порядок визначення виконавця житлово-комунальних послуг у житловому фонді, затвердженому наказом Державного комітет з питань житлово-комунального господарства № 60 від 25.04.2005, позивач зазначив, що виконавцем житлово-комунальних послуг може бути суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг та який може забезпечити виконання обов'язків, визначених у частині другій статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Рішенням Луганської міської ради визначено балансоутримувачів та виконавців послуг з централізованого опалення і гарячого водопостачання у 2011-2012 роках в м. Луганську МКП «Жилсервіс» та ПП «Луганьбудсервіс». За доводами позивача, Луганське міське комунальне підприємство «Теплокомуненерго» операцій, що належать до компетенції виконавця житлово-комунальних послуг, не здійснює.
Крім того, стосовно тверджень відповідача, що позивачем у 2013 році укладено договори про закупівлю за державні кошти на постачання теплової енергії, що відрізняються від Типового договору, позивач зазначив, що у зв'язку з відсутністю в діючому законодавстві затвердженою форми типового договору на постачання теплової енергії та про закупівлі, позивач користується в цьому питанні загальними вимогами, що передбачені статтею 714 Цивільного кодексу України. З посиланням на ст. 19 Закону України «Про теплопостачання», позивач вказав, що теплогенеруюча організація повинна постачати теплову енергію споживачу на підставі договору купівлі-продажу. Підприємство позивача, посилаючись на норми діючого законодавства, уклало договори на постачання теплової енергії з юридичними особами, в т.ч. із виконавцем житлово-комунальних послуг.
Щодо семивідсоткового розміру штрафу, зазначеного у п. 7.3.1. договорів, позивач зазначив, що при укладанні договорів «про закупівлю за державні кошти» враховано п. 2.ст. 231 Господарського кодексу України.
Позивач наголосив на тому, що відповідачем в оскаржуваному рішення не зазначено, яким чином Луганське міське комунальне підприємство «Теплокомуненерго» звузило права споживачів, зокрема гр. Новіченка Н.Д., з яким взагалі не має жодних правових взаємовідносин.
Відповідач надав відзив на позов Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» в якому виклав заперечення проти вимог позивача, обґрунтувавши їх наступним.
При розгляді справи № 129 Луганським обласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України розглядались дії суб'єкта господарювання (позивача) при розробці та застосуванні договорів щодо постачання (зокрема централізованого) теплової енергії споживачам - юридичним особам.
Статтею 6 Закону України «Про природні монополії» визначено «постачання теплової енергії» як суміжний ринок у сфері діяльності суб'єктів природних монополій, а Закон України «Про теплопостачання» постачання теплової енергії визначає як теплопостачання та визначає що таке система централізованого теплопостачання, яку до речі, застосовує позивач та має ліцензію Міністерства з питань житлово-комунального господарства України на виробництво, постачання та транспортування теплової енергії.
Ринок теплової енергії може мати місце при наявності господарського обороту теплової енергії як товару, наявності відносин між продавцем і покупцем товару, але фактів продажу теплової енергії покупцеві, який купив (купує) та сам здійснив (здійснює) його транспортування або уклав договір з продавцем або третьою особою на транспортування до місця призначення не надав ні під час розгляду справи ні у позовній заяві - тільки посилається на ст. 19 Закону України «Про теплопостачання», в якій зазначено його право здійснювати продаж теплової енергії.
Відповідач також звернув увагу на те, що ринок «централізованого опалення» взагалі не розглядався, ні в матеріалах справи № 129 ні в рішенні від 29.08.2013 № 01-24/186 мова про нього не йшла.
Крім того, відповідач зазначив, що при розгляді заяви гр. Новіченка Є.Д. дій позивача щодо ущемлення його особистих інтересів виявлено не було, в оскаржуваному рішенні про дії щодо нього як про порушення законодавства про захист економічної конкуренції не йдеться, а дослідження правомірності відносин позивача з усіма його споживачами у справі № 219 про порушення антимонопольного законодавства розглядалась відповідачем з урахуванням п. 19 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затверджених розпорядженням Антимонопольного комітету України № 5 від 19.04.1994 (в редакції розпорядження Антимонопольного комітету України № 169-р від 29.06.1998).
Відповідач також наголосив на виявленні порушень позивачем законодавства про захист економічної конкуренції яке полягає у встановленні у договорах на постачання теплової енергії умов не передбачених чинним законодавством України та суттєвим відрізненням від типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630.
Розглянувши матеріали справи та враховуючи її обставини, суд дійшов до наступного.
Луганське міське комунальне підприємство «Теплокомуненерго» (ідентифікаційний код 24047779, 91005, Луганська область, м. Луганськ, вул. Куракіна, 23а), створене відповідно до рішення Виконавчого комітету Луганської міської ради народних депутатів від 24.01.1996 № 31, є комунальним унітарним комерційним підприємством. Власником підприємства є територіальна громада м. Луганська в особі Луганської міської ради. Із Статуту Підприємства вбачається, що предметом його діяльності є, між іншим, надання комунальних послуг споживачам (централізоване постачання гарячої води, централізоване опалення).
Згідно Довідки АА № 858473 Головного управління статистики у Луганській області Державної служби статистики України, одним з основних видів діяльності Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря (клас 35.30). За Класифікатором видів економічної діяльності (КВЕД 2010) клас 35.30 «постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря» включає:
- виробництво, збирання та розподілення пари, гарячої води для центрального опалення, виробництва енергії та інших цілей
- виробництво та розподілення охолодженого повітря
- виробництво та розподілення охолодженої води з метою охолодження
- виробництво льоду як для харчових, так і для нехарчових цілей (для охолодження).
З Реєстру суб'єктів природних монополій у сфері теплопостачання та централізованого водопостачання та водовідведення, який формується Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, вбачається, що станом на 01.11.2013 Луганське міське комунальне підприємство «Теплокомуненерго» займає монопольне становище у сфері транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами у Луганській області.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель. Особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні конкурентної політики, та визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Антимонопольного комітету України.
Основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині: здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції; контролю за концентрацією, узгодженими діями суб'єктів господарювання та дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції під час регулювання цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій; сприяння розвитку добросовісної конкуренції; методичного забезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції; здійснення контролю щодо створення конкурентного середовища та захисту конкуренції у сфері державних закупівель ( ст. 3 Закону України «Про Антимонопольний комітет України»).
Правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності визначаються Законом України «Про захист економічної конкуренції», який спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин та застосовується до відносин, що впливають чи можуть вплинути на економічну конкуренцію на території України.
На підставі ст. 48 Закону України «Про захист економічної конкуренції», за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про: визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; визнання суб'єкта господарювання таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку; накладення штрафу; усунення наслідків порушень законодавства про захист економічної конкуренції, тощо.
Розпорядженням адміністративної колегії Луганського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 29.05.2013 № 01-23/136 розпочато справу № 129 у зв'язку з наявністю ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції в діях Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» які полягали у встановлені у договорах «про постачання теплової енергії» та «про закупівлю за державні кошти» умов не передбачених чинним законодавством України, розширені власних прав та звужені прав споживачів, зменшенні власних зобов'язань та інших відхиленнях від Типового договору про надання послуг з централізованого теплопостачання, передбаченого пунктом 2 статті 50 та пунктом 1 частини 2 статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді зловживання монопольним становищем на ринку послуг централізованого постачання теплової енергії шляхом встановлення таких умов реалізації товару, які було б неможливо встановити за умов існування значної конкуренції на ринку.
За наслідками розгляду справи адміністративна колегія Луганського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України прийнято рішення № 01-24/186 від 29.01.2013, яким:
1.Визнано, що Луганське міське комунальне підприємство «Теплокомуненерго» у 2011-2012 роках та протягом січня-квітня 2013 року займало монопольне (домінуюче) становище на ринках транспортування та постачання (зокрема централізованого) теплової енергії та гарячої води із часткою 100 відсотків у межах території міста Луганська, де розташовані місцеві тепломережі, які перебувають у його законному користуванні;
2.Визнано дії Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» з встановлення у договорах «про постачання теплової енергії» та «про закупівлю за державні кошти» умов не передбачених чинним законодавством України, розширення власних прав та звуження прав споживачів, зменшення власних зобов'язань та інших відхилень від Типового договору про надання послуг з централізованого теплопостачання порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50 та пунктом 1 частини 2 статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді зловживання монопольним становищем на ринку надання послуг постачання теплової енергії шляхом встановлення таких умов реалізації товару, які було б неможливо встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;
3.Зобов'язано Луганське міське комунальне підприємство «Теплокомуненерго» припинити порушення, визначене у пункті 2 цього рішення, шляхом приведення договірних відносин зі споживачами у відповідність до вимог чинного законодавства України, зокрема до Типового договору, встановленого Правилами 630, у двомісячний термін з дня отримання цього рішення;
4.За порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зазначене у пункті 2 цього рішення, накласти на Луганське міське комунальне підприємство «Теплокомуненерго» штраф у розмірі 60000 грн. 00 коп.
Під час розгляду справи адміністративною колегією Луганського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України встановлено, що свою діяльність Луганське міське комунальне підприємство «Теплокомуненерго» здійснює згідно з ліцензією Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 345127, виданою 16.08.2007, на ринках послуг виробництва, постачання та транспортування теплової енергії. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про природні монополії» ринок транспортування теплової енергії віднесено до сфери діяльності суб'єктів природних монополій. Тому Луганське міське комунальне підприємство «Теплокомуненерго», як суб'єкт природної монополії займає на ринку транспортування теплової енергії монопольне (домінуюче) становище в територіальних межах м. Луганська в межах власних мереж із часткою 100 відсотків. Згідно ст. 6 вказаного Закону централізоване постачання теплової енергії є суміжним ринком на якому підприємство займає монопольне (домінуюче) становище в територіальних межах м. Луганська в межах діючих мереж із часткою 100 відсотків. Враховуючи викладене, адміністративна колегія Луганського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України прийшла до висновку, та вирішила визнати (п. 1 резолютивної частини рішення № 01-24/186 від 29.01.2013), що Луганське міське комунальне підприємство «Теплокомуненерго» відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» на ринках транспортування та постачання (зокрема централізованого) теплової енергії та гарячої води у 2011-2012 роках та в січні-квітні 2013 року займало монопольне (домінуюче) становище із часткою 100 відсотків у межах території міста Луганська, де розташовані місцеві тепломережі, які перебувають в його законному користуванні. Крім того, відповідач у письмових пояснення від 09.12.2013 № 04-10/3502 наголосив на тому, що така його позиція у даному питанні була вже підтверджена господарським судом в рішенні від 20.06.2013 у справі № 29н/5014/3207/2012(23н/5014/1055/2012), залишеним без змін судами апеляційної та касаційної інстанції.
Зазначене твердження позивач ставить під сумнів, обґрунтовуючи це тим, що Закон України «Про природні монополії» не розділяє постачання теплової енергії на централізоване та будь-яке інше. Проте, суд зазначені доводи позивача вважає безпідставними виходячи з наступного.
У зв'язку з тим, що Закон України «Про природні монополії» не розмежовує суміжний ринок постачання теплової енергії за видами систем постачання (централізоване, децентралізоване або помірно-централізоване), постачання теплової енергії за будь-якої системи постачання відноситься до суміжних ринків, що регулюються відповідно до Закону України «Про природні монополії».
Адміністративною колегією Луганського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України під час розгляду справи № 129 було також встановлено, що Луганське міське комунальне підприємство «Теплокомуненерго», на підставі ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та ст. 19 Закону України «Про теплопостачання», укладає зі споживачами (юридичними особами) договори на постачання (у тому числі централізованого) теплової енергії, але вони відрізняються від Типового договору, форма та зміст якого затверджені Постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення».
Позивач проти твердження відповідача про те, що укладені ним договори, досліджені Адміністративною колегією Луганського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, мають відповідати змісту Типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, заперечує оскільки вважає, що Луганське міське комунальне підприємство «Теплокомуненерго» не надає послуг з централізованого опалення а лише постачає теплову енергію, керуючись при цьому не Законом України «Про житлово-комунальні послуги» та Постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення» а нормами Цивільного кодексу України (зокрема ст. 714), Законом України «Про теплопостачання» та Постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 «Про затвердження Правил користування тепловою енергією».
Із зазначеними твердженнями позивача суд не погоджується з огляду на наступне.
Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо-та електропостачання, опалення, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством; споживачем житлово-комунальних послуг є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Тобто, кінцевий споживач отримує не теплову енергію, а відповідну житлово-комунальну/ комунальну послугу.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», виконавцем житлово-комунальних послуг є суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.
Статтею 19 вказаного Закону передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Отже, нормами спеціального закону передбачено, що відносини у сфері житлово-комунальних послуг повинні здійснюватись виключно на підставі укладеного між сторонами договору.
У сфері теплопостачання встановлюються відносини шляхом укладення договору про купівлю-продаж (постачання) теплової енергії між теплопостачальним підприємством і власником (будинку, групи будинків, житлового комплексу), або балансоутримувачем (ЖЕК, ОСББ, виконавець послуг, який надає послуги з управління та/або послуги із забезпечення гарячою водою, опаленням), а не з кінцевими споживачами - власниками приміщень таких будинків. Враховуючи відсутність затвердженого типового договору про купівлю-продаж (постачання) теплової енергії, такий договір укладається його сторонами з урахуванням норм законодавства, що регулює відносини у сфері теплопостачання (Закон України «Про теплопостачання», Правила користування тепловою енергією, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 N 1198) з дотриманням процедури укладення договорів, визначеної главою 53 Цивільного кодексу України;
У сфері житлово-комунальних/ комунальних встановлюються відносини шляхом укладення договору про надання відповідних послуг між власником, або балансоутримувачем (будинку, групи будинків, житлового комплексу), та кінцевими споживачами (власниками приміщень таких будинків). Такий договір укладається відповідно до типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 N 630.
Тобто у контексті Закону України «Про теплопостачання» споживачем є власник, або балансоутримувач (будинку, групи будинків, житлового комплексу), який використовує теплову енергію для господарських і технологічних потреб, таких як для опалення, для підігріву питної води та для інших господарських і технологічних потреб, і не є споживачем. Кінцевим споживачем є власник окремого приміщення, який в результаті господарської і технологічної діяльності балансоутримувача отримує відповідні житлово-комунальні/комунальні послуги.
Контрагенти позивача за договорами, дослідженими адміністративною колегією Луганського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України у справі № 129, є саме кінцевими споживачами, які споживають теплову енергію для задоволення власних комунальних потреб.
Так, зі змісту договорів про поставку теплової енергії № 1087 від 11.06.2012 (з Товариством з обмеженою відповідальністю «Азовритейл»), № 1112 від 01.10.2012 (з Міжнародною благодійною організацією Благодійний фонд «СОС Дитяче містечко»), № 1136 від 23.01.2013 (з фізичною особою Баранцовим А.В.), № 589 від 01.11.2010 (з фізичною особою - підприємцем Бахтином В.В.), № 1124 від 04.12.2012 (з фізичною особою - підприємцем Бершак О.В.) вбачається, що вся теплова енергія, яка виробляється на об'єктах теплозабезпечуючого підприємства, Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго», виробляється для опалення та гарячого водопостачання споживачів, контрагентів позивача за переліченими договорами, а грошові кошти за ці послуги сплачуються споживачами безпосередньо Луганському міському комунальному підприємству «Теплокомуненерго».
Зі змісту договорів про закупівлю за державні кошти № 292 від 05.02.2013 (з Комунальним дошкільним навчальним закладом ясла-садок комбінованого типу № 1), № 380 від 26.02.2013 (з Комунальним закладом «Луганська школа І-ІІІ ступеня № 19»), № 415 від 16.01.2013 (з Комунальним дошкільним навчальним закладом ясла-садок комбінованого типу № 79), № 1215 від 22.02.2013 (з Луганським обласним інститутом післядипломної педагогічної освіти), № 1321 від 01.03.2013 (з Луганським обласним медичним училищем) вбачається, що теплова енергія, яка постачається Луганським міським комунальним підприємством «Теплокомуненерго», постачається для централізованого опалення, гарячого водопостачання (відкритого та закритого) та для підігріву холодної води споживачів, контрагентів позивача за переліченими договорами.
Таким чином, єдиними договірними відносинами з надання комунальної послуги з теплопостачання зазначеним вище споживачам Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго», є вищевказані договори.
Фактичні обставини свідчать, що виконавцем житлово-комунальної послуги з постачання теплової енергії в гарячій воді Товариству з обмеженою відповідальністю «Азовритейл», Міжнародній благодійній організації Благодійний фонд «СОС Дитяче містечко», фізичній особі Баранцову А.В., фізичній особі - підприємцю Бахтину В.В., фізичній особі - підприємцю Бершак О.В., Комунальному дошкільному навчальному закладу ясла-садок комбінованого типу № 1, Комунальному закладу «Луганська школа І-ІІІ ступеня № 19», Комунальному дошкільному навчальному закладу ясла-садок комбінованого типу № 79, Луганському обласному інституту післядипломної педагогічної освіти та Луганському обласному медичному училищу за договорами, дослідженими адміністративною колегією Луганського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України у справі № 129, є Луганське міське комунальне підприємство «Теплокомуненерго», а споживачами цієї послуги є саме перелічені вище особи. Аналогічна позиція визначена в рішенні господарського суду Луганської області від 20.06.2013 у справі № 29н/5014/3207/2012(23н/5014/1055/2012), залишеним без змін судами апеляційної та касаційної інстанції.
Стосовно рішень Виконавчого комітету Луганської міської ради № 38/1 від 12.02.2007 та № 340/17 від 09.11.2013 про уповноваження на укладення договорів, № 38/2 від 08.02.2012 про визначення виконавця житлового-комунальних послуг, на які посилається позивач в обґрунтування позовних доводів слід зазначити наступне.
Зазначеними рішеннями Виконавчий комітет Луганської міської ради визначає виконавців житлово-комунальних послуг у житловому фонді відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та Порядку визначення виконавця житлово-комунальних послуг у житловому фонді, затвердженого наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 25.04.2005 № 60.
Відповідно до ст. 4 Житлового кодексу України, жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української РСР, утворюють житловий фонд.
Житловий фонд включає:
жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд);
жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їх об'єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд);
жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів);
жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд);
квартири в багатоквартирних жилих будинках, садибні (одноквартирні) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях усіх форм власності, що надаються громадянам, які відповідно до закону потребують соціального захисту (житловий фонд соціального призначення).
До житлового фонду включаються також жилі будинки, що належать державно-колгоспним та іншим державно-кооперативним об'єднанням, підприємствам і організаціям. Відповідно до Основ житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік до цих будинків застосовуються правила, встановлені для громадського житлового фонду.
До житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.
Таким чином, контрагенти позивача, за дослідженими адміністративною колегією Луганського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України договорами, не відносяться до житлового фонду та на них не розповсюджується дія зазначених вище рішень Виконавчого комітету Луганської міської ради.
Адміністративною колегією Луганського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України встановлено, що у договорах «про закупівлю за державні кошти» від 16.01.2013 № 415, від 05.02.2013 № 292, від 22.02.2013 № 1215, від 26.02.2013 № 380, від 01.03.2013 № 1312 у розділі 7 (відповідальність сторін) встановлена відповідальність споживача: пункт 7.3.1. - штраф у розмірі семи відсотків суми прострочення платежу; пункт 7.3.2. - платіж у розмірі подвійної вартості нанесених збитків, наприклад за роботу з простроченим терміном метрологічної повірки; пункт 7.3.5. - платіж у розмірі подвійної вартості товару при самовільному відключенні від теплової мережі, таких видів відповідальності Типовим договором не передбачено. Крім того, у договорах від 01.06.2012 № 1087, від 01.10.2012 № 1112, від 04.12.2012 № 1124, від 23.01.2013 № 1136 «на постачання теплової енергії» у пункті 6.7. встановлено: «В случае ... окончания срока госповерки прибора коммерческого учета тепловой энергии оплата производится по норме потребления...» (мова оригіналу) та в розділі 8.2. - «Потребитель несет ответственность за:» (мова оригіналу) п. 8.2.2. - у розмірі до двохсот неоподаткованих мінімумів громадян за не допуск до систем теплоспоживання; п. 8.2.3. - у розмірі до двохсот неоподатковуваних мінімумів громадян за роботу з простроченим терміном метрологічної повірки; п. 8.2.4. - у розмірі до п'ятисот неоподаткованих мінімумів громадян за самовільне відключення від теплової мережі. Такі умови Типовим договором також не передбачені, а статтею 31 Закону України «Про теплопостачання» визначено, що штрафні санкції з цих питань, зокрема за не допуск до систем теплоспоживання, мають право застосовувати уповноважені органи і цією ж статтею вказані уповноважені органи та зазначено, що такі суми штрафів перераховуються до Державного бюджету України.
Відповідно до ст. 10 Закону України «Про природні монополії», суб'єкти природних монополій зобов'язані: дотримуватися встановленого порядку ціноутворення, стандартів і показників безпеки та якості товару, а також інших умов та правил здійснення підприємницької діяльності, визначених у ліцензіях на здійснення підприємницької діяльності у сферах природних монополій та на суміжних ринках; забезпечувати на недискримінаційних умовах реалізацію вироблених ними товарів споживачам, а також не чинити перешкод для реалізації угод між виробниками, що здійснюють діяльність на суміжних ринках, та споживачами.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», виконавець зобов'язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за недотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
Порівнюючи досліджені відповідачем договори, що укладені позивачем із споживачами, суд приходить до висновку, що значний ряд їх умов не відповідають Типовому договору, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005. Висновки Луганського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, викладені в оскаржуваному позивачем рішенні, щодо невідповідності умов договорів Типовому договору знайшли своє підтвердження під час судового розгляду справи.
Таким чином, матеріалами справи, її фактичними обставинами доведено порушення позивачем законодавства про захист економічної конкуренції, що полягають у розширені власних прав та звуженні прав споживачів, зменшення власних зобов'язань та інших відхилень від Типового договору про надання послуг з централізованого теплопостачання, що передбачені п. 2 ч. 1 ст. 50 та п. 1 ч. 2 ст. 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді зловживання монопольним становищем на ринку надання послуг постачання теплової енергії шляхом встановлення таких умов реалізації товару, які було б неможливо встановити за умов існування значної конкуренції на ринку.
За таких обставин у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.
У судовому засіданні відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.У задоволені позову відмовити.
2.Судові витрати покласти на позивача.
3.Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
4. Повне рішення складено і підписано - 24.12.2013.
Суддя В.Д.Воронько