04 грудня 2013 року Справа № 876/4928/13
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коваля Р.Й.,
суддів Гуляка В.В.,
Судової-Хомюк Н.М.,
розглянувши у письмовому провадженні в місті Львові апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Снятинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області на постанову Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 01 липня 2011 року в адміністративній справі № 2-а-2632/11 за позовом ОСОБА_2 до управління праці та соціального захисту населення Снятинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області про визнання протиправними дій щодо невиплати щорічної допомоги на оздоровлення та зобов'язання перерахувати і виплатити зазначену допомогу,
19 травня 2011 року ОСОБА_2 звернулася до Снятинського районного суду Івано-Франківської області із вказаною позовною заявою, в якій зазначає, що згідно зі ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-XII від 28 лютого 1991 року (далі - Закон № 796-ХІІ) вона, як особа, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи І категорії, інвалід ІІІ групи, має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат.
Управління праці та соціального захисту населення Снятинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області (далі - УПСЗН Снятинської РДА) згадана допомога у 2010 році виплачена їй у жовтні 2010 року в розмірі 90 грн. На її вимогу провести виплату допомоги на оздоровлення у належному розмірі відповідач відмовив.
Тому просить визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування і виплати не у повному розмірі щорічної допомоги на оздоровлення та зобов'язати провести перерахунок і виплату зазначеної допомоги за 2010 рік.
Постановою Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 01 липня 2011 року позов задоволено. Визнано неправомірними дії УПСЗН Снятинської РДА щодо невиплати ОСОБА_2 як інваліду ІІІ групи внаслідок Чорнобильської катастрофи, щорічної допомоги на оздоровлення за 2010 рік у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, згідно з ч.4 ст.48 Закону № 796-ХІІ.
Зобов'язано УПСЗН Снятинської РДА провести нарахування та виплату ОСОБА_2, як інваліду ІІІ групи внаслідок Чорнобильської катастрофи, щорічної допомоги на оздоровлення за 2010 рік у розмірі, передбаченому ч.4 ст.48 Закону № 796-ХІІ, з урахуванням ст.53 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» та виплаченої суми.
Не погодившись із зазначеною постановою, її оскаржив відповідач УПСЗН Снятинської РДА і просив зазначене рішення суду першої інстанції скасувати, по-кликаючись на те, що судом при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми ма-теріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення позовних вимог.
Апеляційну скаргу відповідач обгрунтовує тим, що виплата зазначеної допомоги на оздоровлення позивачу в 2010 році була проведена в розмірі 90 грн. згідно вимог ст.48 Закону № 796-ХІІ, постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та в межах бюджетних асигнувань.
У зв'язку з неприбуттям у судове засідання осіб, які беруть участь у справі, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, відповідно до п.2 ч.1 ст.197 КАС України колегія суддів вважає можливим здійснювати розгляд справи у письмовому провадженні за наявними у ній матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідив-ши матеріали справи, колегія суддів вважає, що дана апеляційна скарга є безпідставна і не належить до задоволення з наступних міркувань.
Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, позивач ОСОБА_2 належить до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи першої категорії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1.
Відповідно до витягу із акту огляду МСЕК, позивачу за результатами первинного огляду з 27 лютого 2002 року встановлена інвалідність ІІІ групи, причиною якої визнано захворювання, пов'язане із наслідками Чорнобильської катастрофи.
У зв'язку із зазначеним та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивачу в 2010 році виплачено щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі 90 грн.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що щорічна одноразова грошова допомога на оздоровлення повинна надаватися позивачу у розмірі 4 мінімальних заробітних плат, як це визначено ст.48 Закону № 796-ХІІ, а не у вищезазначеному розмірі.
Такі висновки місцевого суду, на переконання колегії суддів, відповідають нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильними з огляду на таке.
Частиною 2 ст.3 Конституції України встановлено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Згідно зі ст.19 Конституції України та ч.1 ст.9 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти дише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У ч.3 ст.22 Конституції України зазначено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Частиною 1 ст. 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.
Згідно із ч.4 ст.48 Закону № 796-XII щорічна допомога на оздоровлення виплачується інвалідам ІІІ групи в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат.
Щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати (ч.ч.5, 7 ст.48 наведеного вище Закону).
Розмір мінімальної заробітної плати, визначається на момент виплати щорічної допомоги на оздоровлення згідно із законом України про Державний бюджет України на відповідний рік і не може коригуватися іншими нормативно-правовими актами.
Законом України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до дея-ких законодавчих актів України» зокрема було внесено зміни до ст.48 Закону № 796-XII.
Проте рішенням Конституційного суду України від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008 положення п.28 розділу II Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо внесення змін до ст.48 Закону № 796-XII було визнано неконституційними.
Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Згідно резолютивної частини зазначеного рішення, воно має преюдиціальне значен-ня для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносина-ми, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконститу-ційними та є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» хоча і надано право Кабінету Міністрів України встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолют-них сумах, в межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами, однак жодних змін вказаним Законом у ст.48 Закону № 796-XII внесено не було.
Відповідно до ст.71 Закону № 796-XII дія положень даного Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.
Згідно ч.4 ст.9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Таким чином, враховуючи загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що застосуванню підлягає стаття 48 Закону № 796-XII, а не постанова Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.
Також не заслуговує уваги твердження сторони відповідача про те, що порядок обчис-лення зазначених пенсій визначається Кабінетом Міністрів України, позаяк надання законо-давцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених Законом № 796-XII. Тобто Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону.
Крім того, колегія суддів вважає за потрібне наголосити, що відсутність бюджетних асигнувань, на що посилається апелянт, не можна взяти до уваги як підставу для відмови в задоволенні вимог позивача, так як невиконання чи неналежне виконання законів про виплати через відсутність бюджетних коштів не є підставою для виправдання недоплати пенсій відповідно до Закону № 796-XII. Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена в залежність від бюджетних асигнувань.
На це звернув увагу й Європейський Суд з прав людини, який у своєму рішенні від 8 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» зазначив, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
А згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що місцевий суд повно і всебічно дослідив та оцінив обставини у справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Із урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції є законною, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, відсутня невідповідність висновків суду обставинам справи, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.
Керуючись ст.ст.195, 197, 198 п.1 ч.1, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд
Апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Снятинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області залишити без задоволення, а постанову Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 01 липня 2011 року в адміністративній справі № 2-а-2632/11, - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.
Головуючий суддя Р.Й. Коваль
Судді В.В.Гуляк
Н.М.Судова-Хомюк