Справа: № 2а-5959/12/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Терлецька О.О. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.
Іменем України
12 грудня 2013 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Оксененка О.М.,
суддів - Бистрик Г.М., Усенка В.Г.,
при секретарі - Січкаренко Т.М.,
за участю представника позивача - Рубан Л.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області державної податкової служби на постанову Київського окружного адміністративного суду від 30 січня 2013 року у справі за адміністративним позовом публічного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» до Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Публічне акціонерне товариство «Миронівський завод по виготовленню круп та комбікормів» звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.11.2012 № 0001322301 та № 0001332301.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 30 січня 2013 року позовні вимоги задоволено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.
В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного і всебічного з'ясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у період з 31.10.2012 року по 06.11.2012 року посадовими особами Миронівської МДПІ Київської області проведено позапланову виїзну документальну перевірку ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп та комбікормів» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ПП «Кристал-Г» код ЄДРПОУ 37151115 за період з 01.04.2011 по 31.12.2011 р., за результатами якої складено Акт від 12.11.2012 року №201/22-011/00951770.
В ході перевірки відповідачем зроблено висновок про порушення позивачем ст.ст. 134, 138, 139 Податкового кодексу України, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99р. №996-XIV (із змінами та доповненнями), ст. 185, 186, 187, 188, 200, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, статей 203, 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України, в частині недодержання вимог в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків.
На підставі висновків, викладених у Акті перевірки, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 26.11.2012 № 0001322301 та № 0001332301, якими позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 587237,10 грн. та збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 510640,66 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оспорювані податкові повідомлення-рішення є безпідставними і підлягають скасуванню як протиправні.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу).
Згідно абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, якою визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.
Також, відповідно до п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно п.п.198.2, 198.3 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України).
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Згідно п. 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України № 165 від 30.05.1997 затвердженим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за № 233/2037, визначено один випадок недійсності податкової накладної, а отже і неможливості формування на її підставі податкового кредиту - якщо вона заповнена особою, яка не зареєстрована як платник ПДВ.
Крім того, відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Колегія суддів зазначає, що із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.
Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.
Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.
При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності.
З матеріалів справи вбачається, що в перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з ПП «Кристал-Г».
Так, судом першої інстанції встановлено, що 28 березня 2011 року між позивачем та ПП «Кристал-Г» було укладено договір поставки №60 (далі - Договір поставки). За умовами цього договору постачальник (ПП «Кристал-Г») продав, а покупець (позивач) купив жмих соняшниковий та соєвий в кількості та за цінами, вказаними в Специфікаціях, видаткових та податкових накладних.
Реальність виконання вказаного договору підтверджується наступними первинними і розрахунковими документами: товарно-транспортними накладними, видатковими та податковими накладними, банківські виписки.
На підтвердження використання товару, придбаного у ПП «Кристал-Г» за Договором поставки, позивачем надано акти списання сировини у виробництво, які містяться в матеріалах справи.
Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.
Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договорів, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що відповідач, в свою чергу, як на підтвердження правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень, посилається на Акти ДПІ Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська «Про неможливість проведення зустрічної звірки даних контрагента ПП «Кристал-Г» з питань дотримання господарських відносин з платником податків ТОВ «ДЗ Лінк» за січень-червень 2011 року» та «Про неможливість проведення зустрічної звірки даних контрагента ПП «Кристал-Г» з питань дотримання господарських відносин з платником податків ПАТ «Миронівський ЗВКК».
Зокрема в Акті ДПІ в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська від 27.02.2012 № 594/23-2/37151115 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ПП «Кристал-Г» щодо підтвердження господарських операцій з ТОВ «ЗД Лінк» за січень-червень 2011 року встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (робіт, послуг) за січень-червень 2011 року та ПП «Кристал-Г» визнано «податковою ямою».
Як зазначено в акті перевірки ПП «Кристал_Г» постановою господарського суду Запорізької області від 23.08.2011 року №16/50098/4784/11 підриємствл визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру. Посадовими особами ПП «Кристал-Г» до перевірки не надано документального підтвердження наявності власних офісних, складських приміщень, наявності виробничих потужностей, автотранспорту.
Згідно акта від 17.10.2011 № 16/5009/4784 ДПІ в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська ПП «Кристал-Г» має стан -16 припинено.
За цих обставин відповідач вважає, що укладений позивачем з ПП «Кристал-Г» договір, податкові накладні та інші первинні документи не мають юридичної сили первинних документів, не відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р.№ 88, що унеможливлює їх відображення в регістрах бухгалтерського та податкового обліку, у податковій звітності.
Суд апеляційної інстанції вважає такі посилання необґрунтованими з огляду на наступне.
Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» установлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Саме такими відомостями керувався позивач у процесі договірних відносин з контрагентами.
Колегією суддів встановлено, що на час здійснення господарських операцій з ПП «Кристал-Г», останній був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платників ПДВ.
Нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.
Колегія суддів вважає, що встановлені обставини справи підтверджують дійсність господарських операцій та їх реальний характер, договірні зобов'язання були виконані сторонами належним чином, а тому суму податкового кредиту позивачем було сформовано правомірно.
Таким чином, відповідачем не наведено беззаперечних доводів та не подано будь-яких належних доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди, факт здійснення господарських операцій, за наслідками виконання яких у позивача виникло від'ємне значення податку.
Слід також відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «безтоварності» здійснених позивачем господарських операцій чи вироків у кримінальних справах щодо наявності вини, умислу, направленого на незаконне заволодіння майном держави, в діях посадових осіб ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» чи ПП «Кристал-Г».
З вказаного слідує, що належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, відтак, правочини, укладені позивачем з ПП «Кристал-Г» відповідають нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача з контрагентом, що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.
Що ж стосується твердження відповідача про те, що правочини, укладені між позивачем та ПП «Кристал-Г» є нікчемними, то з цього приводу колегія суддів зазначає, що апеляційна скарга не містить доводів для визнання їх такими, згідно з діючим законодавством.
Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Разом з тим, у відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що відповідачами не було доведено законність та обґрунтованість прийнятого ним рішення та вчинених дій, а тому суд першої інстанції дійшов правильних висновків про обґрунтованість позовних вимог.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 30 січня 2013 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.
Головуючий суддя: О.М. Оксененко
Судді:
Г.М. Бистрик
В.Г. Усенко
Ухвалу в повному тексті виготовлено 17.12.2013 року.
.
Головуючий суддя Оксененко О.М.
Судді: Бистрик Г.М.
Усенко В.Г.