м. Миколаїв.
18 грудня 2013 року Справа № 814/5000/13-а
Суддя Миколаївського окружного адміністративного суду Зіньковський О.А., в порядку письмового провадження вирішив адміністративну справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦІАЛІЗОВАНА КОМПАНІЯ "МКФ", вул.Нікольська 23/1А, м.Миколаїв, 54030;
доДПІ у Центральному районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, вул.Потьомкінська 24/2, м.Миколаїв, 54030;
проскасування податкового повідомлення - рішення від 12.07.13р. №000262208, від 10.10.13р. №0004882208;
Товариство з обмеженою відповідальністю "Спеціалізована Компанія "МКФ" (позивач) звернулось з адміністративним позовом до ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області (відповідач) з вимогою визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 12.07.13р. №000262208 та від 10.10.13р. №0004882208.
Відповідач, в письмових запереченнях позовні вимоги не визнав, зазначив що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято у відповідності до чинного законодавства (а.с.57-61).
Сторони надали клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Відповідно до ст.122 та ст.128 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Дослідив матеріали справи суд, - встановив:
ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва ГУ Міндоходів Миколаївської області (надалі - відповідач) було проведено позапланову документальну невиїзну перевірку ТОВ "Спеціалізована компанія "МКФ" (позивач), про що складено акт перевірки від 25.06.13р. №591/22- 220/37104825 (т.1 а.с.13-46) з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ щодо відображення правових відносин з контрагентами-постачальниками ТОВ "Укрпромізол", ТОВ "Компай ЛТД" за серпень 2010р., ТОВ "Українські Торгівельні Шляхи" за грудень 2011р. та ПП ВКФ "Універсал-Центр" за січень, лютий, липень, серпень, вересень 2012р. та з податку на прибуток за ІІ-ІІІ кв.2010р., за ІІ-ІУ кв.2011р., та за ІІ-ІІІ кв. 2012р.
На підставі висновків акту відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішенн від 12.07.13р. №000262208 та від 10.10.13р. №0004882208 (т.1 а.с.47, 48) в частині зменшення розміру від'ємного значення ПДВ в сумі 58747,00грн. та донарахування ПДВ в сумі 307949,00грн. й застосування штрафних санкцій в сумі 76987,00грн.
Позивачем зазначені рішення були оскаржені в адміністративному порядку але скарги були залишені без задоволення (т.1, а.с.49-51).
Крім того, в акті перевірки відповідач також дійшов висновків, що у позивача та у його контрагентів (ТОВ "Укрпромізол", ТОВ "Компай ЛТД", ТОВ "Українські Торгівельні Шляхи", ПП ВКФ "Універсал-Центр") була відсутня можливість виконувати господарські операції, всі вони (операції) мають ознаки нереальних, фіктивних та безтоварних, бухгалтерські та фінансові документи складались без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, в зв'язку із чим дії позивача призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету.
Крім того, контрагенти позивача мали взаємовідносини із іншими підприємствами (у ланцюгу постачання), які також не довели реальність своїх господарських операцій, що на думку відповідача підтверджується актами перевірок інших податкових органів України.
В той же час, позивач зазначив, що відповідачем не прийняті до уваги первинні бухгалтерські, податкові та інші документи, що підтверджують реальність здійснення господарських операцій з контрагентами. Відповідачем протиправно (на думку позивача) взято до уваги отримані від інших контролюючих органів акти про неможливість проведення зустрічних звірок.
Розглянув матеріали справи, оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з наступних підстав:
Відповідно до п.п.21.1.1 п.21.1 ст.21 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.
Згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Тобто, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення їх в обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення первинних документів платника податків та результатів його безпосередньої господарської діяльності.
В той же час, судом встановлено, що відповідач дійшов певних висновків без достатньої мотивації, без дослідження всіх первинних документів позивача, а також із застосуванням припущень. Так, в Акті перевірки робиться посилання на відомості відображені в інших актах податкових органів про неможливість проведення зустрічних звірок та перевірок (Акт ДПІ у Ленінському районі м.Дніпропетровська від 01.10.12р. №1087/225/3268550 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Укрпромізол"", Акт ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва від 06.08.12р. №225/22-300/32884421 "Про неможливість проведення зустрічної перевірки ПП. ВКФ "Універсал-ЦЕНТР", Акт ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва від 11.01.13р. №13/22-200/32884421 "Про неможливість проведення зустрічної перевірки ПП ВКФ "Універсал-Центр").
В свою чергу, позивачем надано суду копії первинних документів, які підтверджують реальність господарських операцій позивача та відповідність наданих документів вимогам податкового законодавства.
Так, судом було досліджено наступні докази щодо реальності правочинів між позивачем та його безпосередніми контрагентами (ТОВ "Укрпромізол", ТОВ "Компай ЛТД", ТОВ "Українські Торгівельні Шляхи", ПП ВКФ "Універсал-Центр"):
- договори постачання, акти здачі - прийняття робіт (надання послуг), податкові та видаткові накладні, розрахункові документи, акти приймання - передачі товарів на перевезення, акти взвішування вантажних автомобілів, товарно - транспортні накладні довіреності тощо (т.1, а.с.62-204, т.2, а.с.1-230, т.3, а.с.1-114).
На підставі наданих позивачем доказів, суд дійшов висновку, що господарські правовідносини позивача та його безпосередніх контрагентів були реальними, товарними, направленими на досягнення економічного ефекту та на отримання прибутку. Правочини не мають ознак нікчемності або фіктивності, не суперечать інтересам держави, оскільки були укладені та реалізовані в рамках законної господарської діяльності суб'єктів господарювання та підтверджені первинними документами.
Судом також встановлено, що позивач та його безпосередні контрагенти, які виписали податкові накладні, були зареєстровані як юридичні особи на момент вчинення відповідних господарських операцій. Вказані обставини не спростовані відповідачем.
Безпідставним та необґрунтованим також є посилання відповідача на господарську діяльність контрагентів (у ланцюгах) безпосередніх партнерів позивача. Суд приймає до уваги та досліджує господарські взаємовідносини тільки між позивачем та його безпосередніми контрагентами.
Відповідачем не надано суду будь - яких доказів застосування до контрагентів позивача фінансових санкцій, наявності вироків судів по закінченим кримінальним справам та інших допустимих та достатніх доказів на підтвердження наявності безтоварності (нереальності, нікчемності або недійсності) господарських операцій або порушення публічного порядку з боку контрагентів або позивача.
Безпідставним також є посилання відповідача в акті перевірки на порушення позивачем або його контрагентами норм цивільного та господарського законодавства з огляду на врегулювання спірних правовідносин саме нормами податкового законодавства.
Слід також зазначити, що відповідно до Порядку оформлення результатів перевірок з питань дотримання податкового та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10.08.05р. №327, зареєстрованому в МЮ України 25.08.05р. за №25/11205 (надалі - Порядок), а саме пп.2.4.1, 2.4.2 п.2.4, висновок акту перевірки повинен відображати узагальнений опис виявлених перевіркою порушень податкового, та іншого законодавства з посиланням на підпункти, пункти, статті нормативно-правових актів. Аналогічні вимоги до формування висновків акту перевірки містяться у п.4 Методичних рекомендацій щодо оформлення матеріалів документальних перевірок суб'єктів господарювання, затверджених наказом ДПА України від 11.09.08р. №584.
При розгляді справи, судом встановлено, що висновки Акта перевірки не відповідають вимогам чинного законодавства, викладені в ньому обставини ґрунтуються на припущеннях та на неперевірених даних, без зазначення первинних документів та без системного викладення порушень вимог чинного податкового законодавства з боку позивача.
Крім того, суд звертає увагу на таке.
В обґрунтування безтоварності (нереальності) правочинів відповідач посилається на акти інших податкових органів про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача.
В той же час, при складанні актів про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів, податковими інспекторами не досліджувались первинні документи. У зв'язку з чим, було порушено вимоги Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.10р. №984. Висновки про укладення безтоварних (нереальних, нікчемних, недійсних) правочинів є суб'єктивними припущеннями перевіряючих і не підтверджуються достатніми та необхідними доказами, в тому числі первинними документами.
Крім того, згідно Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затвердженого Постановою КМУ від 27.12.10р. №1232, зустрічна звірка полягає у зіставленні даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби, з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій і розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.
Як вбачається з вимог Порядку №1232 за результатами проведеної зустрічної звірки складається довідка.
Надані відповідачем акти про неможливість проведення зустрічних звірок та перевірок суб'єкта господарювання є різновидом податкової інформації, необхідної для виконання органами державної податкової служби покладених на них функцій та завдань, право на збір якої передбачено ст.72 Податкового кодексу України.
Але, оскільки зустрічні звірки не є перевірками, то за їх результатами не може складатись акт перевірки, тобто наслідками зустрічної звірки не можуть бути висновки про порушення податкового чи цивільного законодавства платником податків та прийматись податкові повідомлення-рішення про визначення грошових зобов'язань.
Не може бути також прийнято судом до уваги посилання відповідача на порушення позивачем та його контрагентами положень Інструкцій про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю та якістю, затверджених постановою Держарбітражу СРСР від 15.06.1965р. №П-6 та від 25.04.1966 №П-7 з огляду на таке.
Відповідно до положень ст.6, 44 ГК України одним із загальних принципів господарювання в Україні є свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом.
Згідно ст.67, 179 ГК України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
Водночас нормами Цивільного кодексу України визначено, що однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору (ст.3).
Згідно положень ст.204 ЦКУ встановлено презумпцію правомірності правочину, а саме - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідачем не надано суду доказів визнання недійсними правочинів (господарських договорів) позивача та його контрагентів.
Таким чином, сторони господарських відносин мають право включати в положення договорів (правочинів) які регулюють господарські відносин будь - які умови не заборонені чинним законодавством України та які не порушують зазначене законодавство.
Сторонами договору можуть застосовуватися положення Інструкцій Державного арбітражу СРСР у разі, якщо про це прямо передбачено в конкретних договорах (правочинах) щодо порядку приймання-передачі продукції (товарів).
Зазначена правова позиція висловлена також в Листі Міністерства економіки України від 11.10.2005 року №81-16/71, яким надано роз'яснення відповідно до застосування вказаних вище Інструкцій та встановлено, що повне застосування інструкцій Державного арбітражу СРСР не є обов'язковим у разі, коли відповідно до положень Цивільного кодексу України сторони договору поставки на власний розсуд врегулювали питання щодо порядку приймання-передачі продукції.
Аналогічне правове бачення зазначеного питання висловлене також і в сучасній судовій практиці (Ухвали ВАСУ від 04.09.13р. по справі №К/800/17598/13, від 28.01.13р. по справі №К/9991/72553/11, від 15.05.13р. по справі №К/9991/73161/12, від 30.05.13р. по справі №К/9991/91509/11).
В адміністративних справах суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідач, доказів наявності певних обставин, які свідчать про те, що позивач порушив вимоги чинного законодавства, укладаючи спірні правочини, завідомо діяв з умислом, спрямованим на досягнення такої мети, що суперечить інтересам держави та суспільства, не надав (ч.4 ст.71 КАС України).
Обґрунтованим, на думку суду, є також посилання позивача на відповідну судову практику. Так, в Постанові ВАСУ від 14.11.2012 року по справі №К/9991/50772/12 зазначено, що навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.
Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи із загальних засад судочинства.
Крім того, в Ухвалі ВАСУ від 19.02.2013р. по справі №К/9991/56274/12 було зазначено, що лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з ПДВ.
Відтак, не можуть бути безумовним свідченням правомірності висновків податкового органу результати зустрічних перевірок контрагента та результати автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України. (Ухвала ВАСУ від 22.08.12р. К/9991/42289/12).
Відповідачем не було надано суду доказів наявності фактів узгодженості дій позивача з недобросовісним постачальником або інших неправомірних дій з боку позивача.
Крім того, Вищий адміністративний суд України зазначав (постанови від 14.11.2012 року у справі №2а-9864/11/2670, від 19.02.13р. у справі №2а-6067/11/1470 та інші), що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентами податку до бюджету, від перебування постачальників за юридичною адресою, а також від їх господарських та виробничих можливостей.
Судження відповідача про відсутність у контрагентів позивача достатніх трудових ресурсів, матеріальних ресурсів, умов для здійснення господарських операцій, не підтверджено достатніми та допустимими доказами, як і не доведена відповідачем неможливість залучення до виконання господарських зобов'язань третіх осіб за цивільно-правовими угодами. Крім того, відсутність трудових ресурсів, устаткування тощо не можуть бути доказом неспроможності контрагентів виконати операції із надання послуг, поставки певного товару з огляду на відсутність законодавчого обмеження на здійснення посередницької діяльності та щодо використання у господарській діяльності лише власних основних засобів, транспортних засобів, як і найманої праці шляхом укладення трудових, а не цивільно-правових договорів.
Суд також зазначає, що вищенаведені висновки узгоджуються із правовими позиціями ВСУ при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах від 09.09.08р. у справі №21-500во08, від 01.06.10р. у справі №21-573во10 та від 31.01.11р. у справі №21-47а10 Верховний Суд України дійшов висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.
Крім того, зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд у своєму рішенні від 22.01.09р. в п.71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Згідно із ст.17 Закону "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" №3477-IV від 23.02.06р. українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на зазначену норму, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.
В адміністративних справах суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідач, доказів наявності певних обставин, які свідчать про те, що позивач порушив вимоги чинного податкового законодавства, не надав та, відповідно, не довів суду законність прийнятих податкових повідомлень - рішень.
За таких обставин, позовні вимоги є обґрунтованими, підкріплені належними та достатніми доказами, та, у зв'язку з цим, підлягають задоволенню в повному обсязі.
Керуючись статтями 2, 11, 158, 160-163 КАС України, адміністративний суд, -
1. Позов задовольнити.
2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 12.07.2013р. №000262208 та від 10.10.2013р. №0004882208.
3. Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦІАЛІЗОВАНА КОМПАНІЯ "МКФ" (код ЄДРПОУ 37104825) сплачений судовий збір в розмірі 487грн. 20коп.
Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 254 КАС України.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанову може бути оскаржено в порядку передбаченому статтями 185, 186 КАС України.
Апеляційна скарга подається до Одеського адміністративного апеляційного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Зіньковський О.А.