30 жовтня 2013 р.Справа № 2-а-1561/09/1512
Категорія: 10.3.1 Головуючий в 1 інстанції: Галій Степан Петрович
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого - судді Скрипченка В.О.,
суддів Золотнікова О.С., Осіпова Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Київському районі м. Одеси на постанову Київського районного суду м. Одеси від 30 червня 2009 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Київському районі м. Одеси про виплату щомісячної державної соціальної допомоги до пенсії, -
28 квітня 2009 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України у Київському районі м. Одеси про зобов'язання нарахувати та виплатити невиплачене підвищення до пенсії, передбачене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
В обґрунтування позову зазначалося, що ОСОБА_1 є пенсіонером та має статус дитини війни. Відповідно до діючого законодавства дітям війни пенсія підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком. Однак зазначене підвищення до пенсії не нараховується та не виплачується позивачу в повному обсязі, що порушує гарантоване Конституцією України та Законом України «Про соціальний захист дітей війни» право громадян, які мають статус дитини війни, на отримання соціальних гарантій.
Постановою Київського районного суду м. Одеси від 30 червня 2009 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Управління Пенсійного фонду України у Київському районі м. Одеси на користь позивача державну соціальну допомогу за період з 10 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 23 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, що складає 2462, 47 грн.
Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, Управління Пенсійного фонду України у Київському районі м. Одеси в апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Зокрема, судом не взято до уваги положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а також постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530.
Згідно вимог п. 1 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю. Враховуючи, що зазначених клопотань не надходило, колегія суддів вважає, що справа може бути розглянута в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером, перебуває на обліку в Управління Пенсійного фонду України у Київському районі м. Одеси та має статус дитини війни згідно з посвідченням.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з наявності у позивача права на щомісячне підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком.
Проте, судом не прийнято до уваги порушення позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами про перерахунок підвищення до пенсії за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України (в редакції, що діяла на момент виникнення спору) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно ст. 100 КАС України (в редакції, що діяла на момент виникнення спору) адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Таким чином, з урахуванням норм процесуального права позовні вимоги позивача підлягають залишенню без розгляду за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.
Разом з тим суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог позивача з 23 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які мають статус дитини війни, на їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України «Про соціальний захист дітей війни».
На підставі ст. 6 названого Закону (в редакції до 28 грудня 2007 року) дітям війни пенсія або щомісячне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Наявність такого права у позивача є визначальним для вирішення даного спору. Крім того, це право гарантується ч. 2 ст. 46 Конституції України, а також ч. 2 ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», відповідно до якої державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Рішенням Конституційного Суду України № 10 рп/2008 року від 22 травня 2008 року, положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», що стосується виплати доплати «дітям війни» визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Як зазначено вище, згідно наведеним нормам Закону, позивач має право на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, до яких відносяться і пенсії, визначаються Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».
Відповідно до ст. 17 зазначеного Закону мінімальний розмір пенсії за віком, як основна державна соціальна гарантія, встановлюється законами.
Встановлення розміру мінімальної пенсії за віком Кабінетом Міністрів України суперечить наведеним нормам закону.
На підставі ч. 3 ст. 46 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Із врахуванням наведеної конституційної норми, розмір мінімальної пенсії за віком, з якого має обраховуватися підвищення до пенсії позивачу, не може бути нижчим від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Аналогічне положення щодо визначення розміру мінімальної пенсії за віком міститься в ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Будь-якими іншими діючими нормативно-правовими актами розмір мінімальної пенсії за віком не визначається.
На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку щодо не взяття до уваги положень ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання щомісячного підвищення пенсії виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Таким чином, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії позивачу підлягають застосуванню ч. 3 ст. 46 Конституції України, ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (в редакції до 28 грудня 2007 року), ст. 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» і ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а не постанова Кабінету Міністрів України № 530 від 28 травня 2008 року «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.
Із врахуванням наведених положень чинного законодавства України, а також зазначеного Рішення Конституційного Суду України, висновок суду першої інстанції про задоволення вимог ОСОБА_1 в частині зобов'язання відповідача провести виплату підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком з 23 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року є правильним.
Безпідставними є і посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплати зазначеного підвищення пенсії у вказаному розмірі, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань, які встановлені статтею 46 Конституції України та Законом України «Про соціальний захист дітей війни».
Крім того, судом першої інстанції порушено норми процесуального права щодо визначення конкретної суми перерахунку, оскільки, суд не може підміняти державний орган, дії чи бездіяльність якого оскаржуються, здійснюючи замість неправомірних дій чи бездіяльності, які визнаються протиправними, інші дії, які б відповідали закону та належали до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
Встановивши, що відповідач порушив норми права, які регулюють спірні правовідносини, адміністративний суд може визнати такі дії чи бездіяльність протиправними і зобов'язати відповідача провести нарахування та виплату належних сум допомоги відповідно до закону за конкретні періоди, а не визначати конкретні суми пенсії.
Оскільки судом першої інстанції при повному встановленні фактичних обставин справи порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, постановлене судове рішення на підставі п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення вимог позивача.
Керуючись ст. ст. 184, 195, 197, 198, 202, 203, 205, 207, 254 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Київському районі м. Одеси задовольнити частково.
Постанову Київського районного суду м. Одеси від 30 червня 2009 року скасувати та прийняти нову постанову суду.
Позовні вимоги ОСОБА_1 в частині зобов'язання Управління Пенсійного фонду України у Київському районі м. Одеси здійснити нарахування підвищення до пенсії позивачу у розмірі 30 % мінімального розміру пенсії за період з 10 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року залишити без розгляду.
В іншій частині прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у Київському районі м. Одеси здійснити перерахунок та виплатити підвищення до пенсії ОСОБА_1 передбачене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (в редакції до 28 грудня 2007 року), за період з 23 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року.
В іншій частині ОСОБА_1 відмовити у задоволенні позовних вимог.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий В.О.Скрипченко
Суддя О.С.Золотніков
Суддя Ю.В.Осіпов