10 грудня 2013 р.Справа № 815/5310/13-а
Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Андрухів В. В.
Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду в складі:
Судді доповідача - Потапчука В.О.
суддів - Коваля М.П.
- Семенюка Г.В.
при секретарі - Алексєєвої Н.М
представника відповідача - Державної міграційної служби України - Ващиліна Н.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2013 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, в якому просив визнати нечинним рішення Державної міграційної служби України від 10 червня 2013 року №365-13, яким йому було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язати відповідача прийняти рішення про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Позивач обґрунтував свої вимоги тим, що в травні 2012 року він звернувся до Управління у справах біженців ГУДМС України в Одеській області із заявою про надання захисту в України. 18.07.2013 року позивач отримав повідомлення Управління у справах біженців ГУ ДМС України в Одеській області за № 123 від 15 липня 2013 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видане на підставі рішення ДМС від 10 червня 2013 року №365-13. Позивач вважає вищевказане рішення незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки воно приймалося без врахування та без дослідження всіх обставин, які мають юридичне значення і стосуються справи, з формальних підстав, внаслідок чого порушені його права. Позивач зазначав, що є громадянином Сирійської Арабської Республіки, проживав в м. Тартус, район Альхамрат, службу в армії не проходив оскільки був студентом. Також позивач зазначив, що перебував на території України з 2005 року по учбовій візі, закінчив навчання і отримав вищу освіту, ступінь магістра. В 2010 році одружився на громадянці України . Останній раз в'їхав до України в серпні 2011 року по запрошенню дружини. В подальшому не може повернутися до своєї країни на підставі того, що конфлікт в Сирії набуває все більш міжконфесійний характер, тому будучи алавітом за віросповіданням має ризик переслідувань за цією ознакою, що становить небезпеку для життя.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2013 року - відмовлено у задоволенні позову.
Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції позивачем подано апеляційну скаргу у якій зазначено, що постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права у зв'язку з чим апелянт просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нову, якою задовольнити позовні вимоги позивача.
Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції позивачем подано апеляційну скаргу у якій зазначено, що постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права у зв'язку з чим апелянт просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нову, якою задовольнити позовні вимоги позивача.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, який доповів зміст рішення, яке оскаржено, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, вислухавши думку учасників процесу, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу відхилити з наступних підстав.
Згідно ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Так, судом першої інстанції встановлено, що позивач народився в Сирії, м.Тартус. За національністю араб. За віросповіданням - мусульманин - суніт.
Позивач покинув Сирію легально, 21.08.2011 року з аеропорту м. Дамаск вилетів офіційно до України, аеропорт «Бориспіль» м. Київ. В паспорті, під час останнього виїзду з країни походження отримав візу П (по запрошенню дружини). Вперше в'їхав в Україну в 2005 році на навчання по учбовій візі.
28 травня 2012 року позивач звернувся до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного Управління Міндоходів в Одеській області, Міністерства доходів і зборів України звернувся до Управління у справах біженців ГУДМС України в Одеській області із заявою про надання захисту в України, зазначивши причину - неможливість повернення до своєї країни через військові дії та небезпеку для життя.
19 червня 2012 року наказом № 47 заступника начальника Управління у справах біженців ГУДМС України в Одеській області у відповідності до ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" прийнято рішення здійснити оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або додаткового захисту позивача особова справа ODS_12/221.
16 лютого 2013 року за результатами розгляду особової справи ODS_12/221 позивачу Управління у справах біженців ГУДМС України в Одеській області на підставі абз. 4 п.1 ст.6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" дійшло до висновку щодо відмови позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
10 червня 2013 року Рішенням Державної міграційної служби України №365-13 позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абз. 4 ч.1 ст.6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», як особі, стосовно якої встановлено, що умови передбачені п.1 та п.13 ч.1 ст. 1 Закону відсутні.
При вирішенні питання суд першої інстанції дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача.
Колегія суддів вважає правильним такий висновок суду першої інстанції виходячи з наступного.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до п.4 ч.1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі.
Згідно з ч. 5 ст. 10 Закону за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Необхідність доказування наявності умов для надання статусу біженця знаходить своє підтвердження у міжнародно-правових документах. Згідно з п. 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", поняття "біженець" включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.
При цьому "побоювання стати жертвою переслідувань" складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи "побоювання". "Побоювання" є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.
Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальна інформація по країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.
Крім того, Директива Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту" від 27.04.2004 № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.
З матеріалів справи колегія суддів вбачає, що причиною звернення до міграційної служби стало наступне: позивач перебував на території України з 2005 року по учбові візі, закінчив навчання і отримав вищу освіту, ступінь магістра, в 2010 році одружився на громадянці України останній раз в'їхав до України в серпні 2011 року по запрошенню дружини, в подальшому не може повернутися до своєї країни, затвердженням заявника, через військові дії та небезпеку для життя.
З аналізу особової справи позивача, колегія суддів вбачає, що розповідь позивача не містить фактів ризику стосовно особистих переслідувань в країні походження, позивач не навів жодного факту переслідування членів родини на батьківщині, особистих переслідувань сам позивач не зазнав, покинув країну через бажання навчатися в Україні, не може повернутися в Сирію через те, що зараз там йдуть військові дії, направлені на зміну діючої влади.
Разом з тим, як вбачається з інформації по країні походження, яка була детально проаналізована у висновку органів міграційної служби, рідне місто позивача - м.Тартус є досить спокійним містом, де не ведуться бойові дії. Крім того, як позивач зазначив, у позові та підтвердив у судовому засіданні за віросповіданням він є алавітом, які становлять на сьогодні більшість у м. Тартус .
Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що позивач добровільно залишив територію країни громадянського походження до початку внутрішнього конфлікту, метою звернення до Державної міграційної служби України було отримання тимчасової легалізації, проте на даний час позивач має інші, ніж отримання захисту, підстави для легалізації на території України, оскільки одружений на громадянці України.
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Ухвалюючи рішення по справі, колегія суддів також бере до уваги Рекомендації УВКБ ООН з питання міжнародного захисту відносно осіб, що покидають Сирійську Арабську Республіку за грудень 2012 року, та при цьому враховує ту обставину, що позивач не відповідає конвенційним критеріям біженця, а додатковий захист надається на індивідуальній основі, і з врахуванням інформації по країні походження позивача, зокрема, щодо обстановки в місті Тартус (рідному місті позивача), підстав для надання позивачу додаткового захисту суд також не вбачає.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваної постанови суд першої інстанції дійшов вірних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 206 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2013 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.
Повний текст ухвали виготовлено 11 грудня 2013 року.
Суддя-доповідач: Потапчук В.О. Судді: Коваль М.П.
Семенюк Г.В.