04 грудня 2013 року Справа № 29543/10/9104
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коваля Р.Й.,
суддів Гуляка В.В.,
Судової-Хомюк Н.М.,
розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Садгірського районного суду м.Чернівці від 30.06.2010 р. в адміністративній справі № 2а-6/10 за позовом ОСОБА_2 до Чернівецької міської ради про визнання незаконним рішення,
03.06.2009 р. ОСОБА_2 звернулась до Садгірського районного суду м.Чернівці із вказаним позовом, якому просила визнати незаконним рішення 25 сесії V скликання Чернівецької міської ради від 28.02.2008 р. № 522, яким їй було відмовлено в безоплатній передачі у власність земельних ділянок та зобов'язати Чернівецьку міську раду безоплатно передати їй у власність земельні ділянки по АДРЕСА_1 та в АДРЕСА_2, площами 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, 0,12 для ведення садівництва, 0,10 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, 0,10 га для індивідуального дачного будівництва і 0,01 га для будівництва дачного гаража.
Позовні вимоги мотивовані тим, що для відновлення справедливості та часткової компенсації від держави збитків нанесених їй та її родині, відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», вона звернулась до комісії з питань поновлення прав реабілітованих та до Чернівецького міськвиконкому з заявою про повернення належного їй майна. Крім того звернулася з заявою до Чернівецької міської ради про виділення їй земельної ділянки, взамін конфіскованого майна, для подальшого будівництва та обслуговування житлового будинку, а також для інших потреб, згідно ЗК України, а саме: для ведення особистого селянського господарства, для ведення садівництва, для індивідуального дачного будівництва та для будівництва дачного гаража. Проте, рішенням Чернівецької міської ради їй було відмовлено задоволенні заяви, чим порушено її права та законні інтереси та що спричиняє їй моральні страждання.
Постановою Садгірського районного суду м.Чернівці від 30.06.2010 р. у задоволенні позову відмовлено.
З таким рішенням суду не погодилася позивач ОСОБА_2 і подала апеляційну скаргу, в якій покликається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати постанову суду першої інстанції і прийняти нову, якою її позов задовольнити. Вимоги апеляційної скарги обгрунтовує тими ж доводами, що й вимоги позовної заяви.
Особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, клопотань про розгляд справи за їх участю не подали, тому відповідно до п.2 ч. 1 ст.197 КАС України колегія суддів вважає можливим здійснювати розгляд справи у письмовому провадженні за наявними у ній матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів вважає, що дана апеляційна скарга є безпідставна і не належить до задоволення з наступних міркувань.
Як встановлено судом, позивач ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з мамою, як сім'я засудженого ОСОБА_3 були виселені на спецпослення до Омської області, Росія, з місця постійного проживання: с.Стара Жучка Садгірського району Чернівецької області, де знаходилися до 06.12.1957 р., що підтверджується довідкою ВІТ УМВС України в Чернівецькій області за № 021/11/ФО-863 від 24.06.1996 р.
На підставі постанови президії Чернівецького обласного суду від 13.02.1965 р. засуджений ОСОБА_3, а також репресовані ОСОБА_4 та ОСОБА_2 були реабілітовані з поверненням конфіскованого майна або відшкодування його вартості, відповідно до ст.3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17.04.1991 р.
З матеріалів справи видно, що, будинковолодіння АДРЕСА_3, яке належало батькові позивача, згідно рішення Чернівецької міської ради №1714 від 14.11.1951 р. продано іншій особі; цього належало Чернівецькій міській раді. У 1987 році будинковолодіння в 1987 році було продане гр-ці ОСОБА_6, у зв'язку з чим комісією була нарахована тільки вартість конфіскованого майна, яка підлягала виплаті спадкоємцям першої черги померлого ОСОБА_3, в сумі 64190 крб. За результатами оскарження вказане рішення було залишене без змін.
Рішенням Садгірського районного суду м.Чернівці від 21.12.1995 року (яке набрало законної сили згідно із ухвалою Чернівецького обласного суду від 24.01.1996 р.) було відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_7 та ОСОБА_2 до виконкому Чернівецької міської ради про повернення їм спірного будинковолодіння, як реабілітованим громадянам.
Від отримання компенсації за будинок за будинковолодіння АДРЕСА_3 позивач відмовилася через невідповідність та незначимість даного відшкодування.
Після чого, маючи на меті відновлення справедливості та хоча б часткової компенсації від держави за втрачену земельну ділянку, будинок та інше майно ОСОБА_2 звернулась до Чернівецької міської ради із заявою про виділення земельних ділянок для подальшого будівництва та обслуговування житлового будинку, а також для інших потреб.
Проте, рішенням 25 сесії V скликання Чернівецької міської ради від 28.02.2008 р. № 522 їй було відмовлено в задоволенні заяви.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що рішення 25 сесії V скликання Чернівецької міської ради від 28.02.2008 р. № 522 є обґрунтованим та законним, оскільки відсутні законні підстави для передачі позивачу зазначених нею земельних ділянок.
Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, є вірним, так як він відповідає нормам матеріального права, встановленим обставинам справи і є правильним з огляду на таке.
Відповідно Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій» від 17.04.1991р., вилучені будівлі та інше майно по можливості, повертаються репресованому або його спадкоємцям натурою. При відсутності такої можливості заявнику відшкодовується вартість будівель та майна.
Порядок виплати компенсації, повернення майна або відшкодування його вартості реабілітованим регулюється Положенням, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.
Положенням про порядок виплати грошової компенсації, повернення майна або відшкодування його вартості реабілітованим громадянам або їх спадкоємцям, затвердженим Кабінетом Міністрів України 18.02.1993 р. № 112 передбачено, що комісії з питань поновлення прав реабілітованих визначають склад майна, яке підлягає поверненню реабілітованому і встановлюють його вартість на підставі документів про вилучення і реалізацію майна, одержаних з архівів та інших установ.
Судом встановлено, що питання поверненням позивачу конфіскованого майна або відшкодування його вартості було в законному порядку вирішено, однак позивач відмовилась від отримання компенсації за будинковолодіння АДРЕСА_3.
Враховуючи вищенаведене та аналізуючи положення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій» від 17.04.1991 р., колегія суддів приходить до висновку, що законодавством не передбачено, що компенсація конфіскованого майна або відшкодування його вартості вирішується за рахунок відведення земельної ділянки відповідною місцевою владою, а тому такі вимоги позивача є необґрунтованими.
Щодо законності рішення 25 сесії V скликання Чернівецької міської ради від 28.02.2008 р. № 522 про відмову в безоплатній передачі у власність земельних ділянок, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевою самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до п.«а» ч.1 ст.12 ЗК України, п.34 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, виключно на пленарних засіданнях до компетенції міських рад відносяться питання щодо регулювання земельних відносин.
Згідно зі ст.39 ЗК України, використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови.
Пунктом 12 Перехідних положень ЗК України передбачено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Відповідно до ст.10 Закону України «Про планування і забудову територій», планування територій на місцевому рівні забезпечується відповідними місцевими радами та їх виконавчими органами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями відповідно до їх повноважень, визначених законом, і полягає у розробленні та затвердженні генеральних планів населених пунктів, схем планування територій на місцевому рівні та іншої містобудівної документації, регулюванні використання їх територій, ухваленні та реалізації відповідних рішень про дотримання містобудівної документації.
Як встановлено судом та підтвердено матеріалами справи, рішенням виконавчого комітету міської ради від 09.10.2007 р. № 782/19 затверджено Положення про проведення конкурсу на розробку детального плану території багатоповерхової житлової забудови в АДРЕСА_1. Згідно викопіювання з Генерального плану забудови м.Чернівці, затвердженого рішенням 26 сесії міської ради IV скликання від 04.11.2004 р. № 562, землі в АДРЕСА_1 відносяться до території житлової садибної забудови (одноповерхова, двоповерхова житлова забудова).
З листа департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин міської ради від 18.03.2009 р. № 6-05/101 видно, що земельна ділянка на АДРЕСА_1 відповідно до Генерального плану м.Чернівці відноситься до території житлової садибної забудови.
Також, рішенням сесії Чернівецької міської ради від 25.08.2005 р. № 817 затверджено схему забудови житлового району площею 82,0 га на АДРЕСА_2.
Крім того, із листа департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин міської ради від 18.03.2009 р. № 6-05/1011 видно, що земельна ділянка на АДРЕСА_2 відповідно до Генерального плану м.Чернівці відноситься до резервної території житлової ущільненої садибної забудови.
Судом встановлено, що позивач не стоїть на черзі на отримання земельної ділянки, відсутня відповідна необхідна технічна документація на можливість передачі відповідних земельних ділянок позивачу.
Аналізуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення 25 сесії V скликання Чернівецької міської ради від 28.02.2008 р. № 522 є обґрунтованим, прийнятим на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
У відповідності до ст.159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Із урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції є законною, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.
Керуючись ст.ст.195, 197, 198 п.1 ч.1, 200, 205 ч.1 п.1, 206, 254 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Садгірського районного суду м.Чернівці від 30.06.2010 р. в адміністративній справі № 2а-6/10, - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.
Головуючий суддя Р.Й. Коваль
Судді В.В.Гуляк
Н.М.Судова-Хомюк