03 грудня 2013 року Справа № 9104/90393/12
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гінди О.М.
суддів: Заверухи О.Б., Ніколіна В.В.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Коломийської районної державної адміністрації Івано-Франківської області на постанову Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 13 липня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Коломийської районної державної адміністрації Івано-Франківської області про визнання неправомірними дій та зобов'язання здійснити нарахування та виплату щорічної допомоги до 5 травня,-
встановив:
15.06.2011 року позивач направив до суду поштою адміністративний позов в якому просив визнати незаконною відмову відповідача та зобов'язати його нарахувати і виплатити недоплачену щорічну допомогу до 5 травня за 2011 рік, у розмірі 3-ох мінімальних заробітних плат відповідно до ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2011 рік.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилався на те, що йому як особі, яка має статус учасника війни, відповідно до вимог ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» повинна виплачуватись щорічна разова грошова допомога до 5 травня у розмірі 3-ох мінімальних пенсій за віком. Однак така допомога, як вважає позивач, відповідачем йому була виплачена не в повному розмірі.
Оскарженою постановою, прийнятою в порядку скороченого провадження, адміністративний позов задоволено. Визнано неправомірними дії відповідача та зобов'язано його провести нарахування позивачу разової грошової допомоги до 5 травня 2011 року, у відповідності до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», в розмірі 3 мінімальних пенсій за віком, урахуванням виплачених сум.
Не погодившись з цією постановою, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає скасуванню з підстав викладених в апеляційній скарзі. Просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт посилається на те, що оскільки відповідач не є розпорядником бюджетних коштів, то відповідно нарахування та виплата позивачу допомоги як учаснику війни, здійснено в межах виділених на це коштів та згідно чинного на момент проведення виплати бюджетного законодавства. Також, апелянт зазначає, що судом першої інстанції безпідставно застосовано до спірних правовідносин ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Враховуючи те, що постанова суду першої інстанції прийнята в порядку скороченого провадження, відповідно до ст. 197 КАС України апеляційний розгляд даної справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави і межі апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач згідно зі ст.ст. 5-6 Закону України «Про статус ветеранів, гарантії їх соціального захисту» (тут та далі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) є учасником війни, що підтверджується відповідним посвідченням, а тому має право на пільги визначені цим Законом.
Статтею 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" визначено, що учасникам війни, щорічно до 5 травня виплачується разова грошова допомога у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком.
Відповідно до вимог статті 17 вищевказаного Закону фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.
Законом України від 19.06.2003 р. N 968-IV вище згаданий Закон доповнено статтею 171 відповідно до частини 4 якої, особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.
Враховуючи викладені правові положення, суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції, про наявність у позивача права на отримання щорічно до 5 травня допомоги у розмірі 3-ох мінімальних пенсій за віком, що передбачена ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Однак, як вбачається із наявного в матеріалах справи заперечення (а.с. 11), позивачу у 2011 році допомога до 5 травня виплачена у розмірі 120 грн., який є значно менший, а ніж розмір визначений вказаним вище законом.
Враховуючи те, що позивачу допомога до 5 травня у 2011 році виплачена не у повному розмірі, що визначений законом, суд першої інстанції прийшов до правильного та обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог позивача та зобов'язання нарахувати позивачу допомогу до 5 травня за 2011 рік у розмірі 3-ох мінімальних пенсій за віком, з урахуванням виплачених сум.
Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги посилання апелянта на положення постанови КМ України від 04.04.2011 року № 341 «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується у 2011 році відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань»», оскільки відповідно до ч. 4 ст. 9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Враховуючи загальні засади пріоритету законів над підзаконними нормативними актами, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при нарахуванні та виплаті позивачу допомоги до 5 травня керуватися слід Законом України «Про статус ветеранів, гарантії їх соціального захисту».
При цьому, нарахування та виплату позивачу допомоги, відповідачу слід проводи з урахуванням положень ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки чинним законодавством України розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає. Відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на підвищення пенсії виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування оскарженої постанови, суд апеляційної інстанції не вбачає.
Керуючись ст.ст. 11, 183-2, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд -
ухвалив:
апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Коломийської районної державної адміністрації Івано-Франківської області - залишити без задоволення, а постанову Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 13 липня 2011 року у справі № 2а-9689/11- без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.
Ухвала є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий: О.М. Гінда
Судді: О.Б.Заверуха
В.В. Ніколін