ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
19 листопада 2013 року 16:39 № 826/16887/13-а
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі Головуючого судді Погрібніченка І.М., суддів Іщука І.О., Шулежка В.П. при секретарі судового засідання Білоус А.С., за участю представників: позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2, відповідача - Малиш Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомОСОБА_4
доДержавної виконавчої служби України
проскасування постанови від 08 серпня 2013 року про стягнення виконавчого збору, -
На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 19 листопада 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4, позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом про:
- скасування постанови від 08.10.2013 року про стягнення з ОСОБА_4 (реєстраційний номер НОМЕР_1) виконавчого збору у розмірі 2 099 997,60 грн. по ВП № 31321716;
- скасування постанови від 08.10.2013 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження по ВП № 31321716;
- зобов'язання Державну виконавчу службу України зняти арешт з майна, яке не належить боржнику - ОСОБА_4 (реєстраційний номер НОМЕР_1) по ВП № 31321716, а саме: з квартири АДРЕСА_1; з будинку загальною площею 590,60 кв.м. за адресою АДРЕСА_2; з майнових прав на будинок загальною площею 590,60 кв.м. за адресою АДРЕСА_2.;
- зобов'язання Державну виконавчу службу скасувати всі вжиті та існуючі заходи примусового виконання рішення по ВП № 31321716, в тому числі скасувати заборону здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить ОСОБА_4 (реєстраційний номер НОМЕР_1);
- зобов'язання Державну виконавчу службу завершити виконавче провадження № 31321716.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 листопада 2013 року закрито провадження в частині вимог щодо:
- скасування постанови від 08.10.2013 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження по ВП № 31321716;
- зобов'язання Державну виконавчу службу України зняти арешт з майна, яке не належить боржнику - ОСОБА_4 (реєстраційний номер НОМЕР_1) по ВП № 31321716, а саме: з квартири АДРЕСА_1; з будинку загальною площею 590,60 кв.м. за адресою АДРЕСА_2; з майнових прав на будинок загальною площею 590,60 кв.м. за адресою АДРЕСА_2.;
- зобов'язання Державну виконавчу службу скасувати всі вжиті та існуючі заходи примусового виконання рішення по ВП № 31321716, в тому числі скасувати заборону здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить ОСОБА_4 (реєстраційний номер НОМЕР_1);
- зобов'язання Державну виконавчу службу завершити виконавче провадження № 31321716.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувана постанова про стягнення з боржника виконавчого збору є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки винесена відповідачем з порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження».
Окрім цього, позивач зазначає, що починаючи з дати відкриття виконавчого провадження (20.02.2012 р.) по 02.04.2012 року відповідачем не здійснено жодних заходів стосовно примусового виконання рішення, чим було порушено норми ст. 11 та ст.27 Закону України «Про виконавче провадження». Вказаний факт, як зазначає позивач, підтверджується наявною у матеріалах виконавчого провадження заявою стягувача від 27.03.2012 року про перевірку виконавчого провадження.
При цьому, постанова про стягнення з боржника виконавчого збору винесено відповідачем 08 жовтня 2013 року, тобто після закінчення шестимісячного терміну на проведення виконавчих дій з виконання рішення.
Позивач в обґрунтування своєї позиції також посилається на той факт, що постанову про відкриття виконавчого провадження ним не було отримано у строк, передбачений чинним законодавством, що унеможливило виконати рішення у строк, встановлений для добровільного виконання.
В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги повністю підтримали та просили їх задовольнити.
Представник відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечував, посилаючись на те, що оскаржувана постанова прийнята на підставі та у відповідності до норм чинного законодавства, а тому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
17 січня 2012 року Акціонерний банк «Банк регіонального розвитку» звернувся до Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з заявою № 22/69/1 (вх. № 10-0-35-431 від 10.02.2012 р.) про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа Печерського районного суду м. Києва від 14 липня 2011 року № 2-3215/11.
20 лютого 2012 року на підставі вищевказаної заяви та виконавчого листа головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби Маєвською Д.В. відкрито виконавче провадження ВП № 31321716 та надано боржнику строк для добровільного виконання.
08 жовтня 2013 року відповідачем винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору.
Незгода з вказаною постановою обумовила звернення позивача до суду з адміністративним позовом.
Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується з доводами ОСОБА_4, виходячи з наступного.
Згідно з ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої ст. 4 Закону України «Про державну виконавчу службу» від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р. № 606-XIV (далі - Закон 606-XIV) (в редакції на час винесення оскаржуваної постанови) - виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 11 Закону 606-XIV передбачено, що державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному ст. 28 Закону 606-XIV.
При цьому, відповідно до положень пунктів 3.7.1, 3.7.2 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (в редакції на час винесення оскаржуваної постанови) постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю на наступний день після завершення строку, наданого боржнику для самостійного виконання рішення. У постанові про стягнення виконавчого збору визначається розмір виконавчого збору, що підлягає стягненню, зазначений у частині першій статті 28 Закону. Примусове стягнення виконавчого збору здійснюється відповідно до вимог Закону. Якщо рішення про стягнення коштів було виконано боржником частково до початку його примусового виконання, виконавчий збір стягується з суми, яка не була сплачена боржником самостійно.
Частиною першою ст. 28 Закону № 606-XIV передбачено, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно із ч. 2 ст. 28 Закону № 606-XIV виконавчий збір не стягується за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, стягнення виконавчого збору, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, відшкодування витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, і стягнення штрафів, накладених відповідно до вимог цього Закону.
Відповідно до вимог частин 3 та 4 статті 28 Закону № 606-XIV постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю. При наступних пред'явленнях до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута при попередньому виконанні. Розмір фактично стягнутого з боржника виконавчого збору державний виконавець зазначає у виконавчому документі.
У разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню на основі виконавчого документа, виконавчий збір повертається боржникові ( ч. 6 ст. 28 Закону № 606-XIV).
Частиною сьомою ст. 28 Закону № 606-XIV передбачено, що у разі завершення виконавчого провадження з виконання рішення немайнового характеру та в разі закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених статтею 49 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору.
Отже, як вбачається з норм чинного законодавства, право на винесення постанови про стягнення виконавчого збору у державного виконавця виникає з наступного дня, який слідує за останнім днем спливу 7-денного терміну наданого боржнику для добровільного виконання та не пов'язується з фактом вчинення відповідачем тих чи інших дій з примусового виконання.
Як зазначалося раніше, 20 лютого 2012 року відповідачем на підставі виконавчого листа Печерського районного суду м. Києві від 14 липня 2011 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та надано боржнику (ОСОБА_4) строк для добровільного виконання вказаної постанови протягом семи днів з моменту її винесення (отримання).
Вказана постанова була надіслана позивачу листом № 12-0-35-431-5/1 від 22 лютого 2012 року.
Суд звертає увагу на той факт, що в наданих матеріалах виконавчого провадження відсутні докази, які б доводили факт отримання зазначеного листа позивачем.
Проте, під час розгляду справи встановлено, що представник ОСОБА_4 знайомився 15.05.2012 року з матеріалами виконавчого провадження ВП № 31321716, у зв'язку із чим 7-денний строк, наданий для добровільного виконання судового рішення та постанови державного виконавця повинен обчислюватися саме з цієї дати.
Як підтверджено матеріалами справи, позивач судове рішення у вказаний термін не виконав, а оскаржувана постанова була винесена на стадії примусового виконання.
Судом також не беруться до уваги посилання ОСОБА_4 в його позовній заяві на факт відсутності будь-яких зобов'язань в останнього перед Акціонерним банком «Банк регіонального розвитку» за умовами Кредитного договору № 14/10-161 від 01 листопада 2006 року, у зв'язку з укладенням між ОСОБА_4 та Акціонерним банком «Банк регіонального розвитку» Договору про відступлення права вимоги (цесії) № 43 від 30.08.2013 р. Вказаним договором було об'єднано позичальника та кредитора в одній особі - позивача.
При цьому, суд зазначає, що заява Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку» про повернення виконавчого документа стягувачеві була подана після винесення державним виконавцем Державної виконавчої служби України постанови про стягнення виконавчого збору з боржника, а саме 10 жовтня 2013 року, а її подання не звільняє відповідно до вимог вищевказаного законодавства боржника від сплати виконавчого збору.
Отже, постанова про стягнення з боржника виконавчого збору від 08 жовтня 2013 року ґрунтується на вимогах чинного законодавства, у зв'язку із чим підстави для її скасування у суду відсутні.
Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. ст. 69, 70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Під час розгляду справи доводи позивача були спростовані.
Враховуючи вищезазначене, суд всебічно, повно та об'єктивно, за правилами, встановленими ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін по справі, вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, у зв'язку із чим в задоволені адміністративного позову слід відмовити повністю.
Враховуючи положення ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, відшкодування судового збору позивачу не підлягає.
Керуючись ст. ст. 69-71, ст. 94, ст. 128, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_4 відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Головуючий суддя І.М. Погрібніченко
Судді: І.О. Іщук
В.П. Шулежко
Повний текст постанови виготовлений та підписаний 25.11.2013 р.