ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601 м. Київ, вул. К. Каменєва, 8, корпус 1
місто Київ
07 листопада 2013 року Справа №826/14476/13-а
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів:
головуючої судді: суддів:Пісоцької О.В., Донця В.А., Костенка Д.А.,
розглянувши у приміщенні суду у місті Києві у порядку письмового провадження справу
за позовною заявоюгромадянина Ірану ОСОБА_5
доДержавної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві
провизнання неправомірними дій, визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
Громадянин Ірану ОСОБА_5 (далі - ОСОБА_5, позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України, відповідач-1), Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві (далі - ГУ ДМС в м. Києві, відповідач-2), в якому просить:
- визнати неправомірними дії відповідача-2, пов'язані з повідомленням позивача про прийняття відповідачем-1 рішення №415-13 від 18 липня 2013 року про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- визнати неправомірним та скасувати рішення відповідача-1 від 18 липня 2013 року №415-13 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов'язати відповідача-1 визнати позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
В обґрунтування позову ОСОБА_5 зазначив про те, що він, маючи цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань через релігійні переконання та політичні погляди, у випадку залишення України та повернення до Ірану звернувся до Головного управління ДМС України в м. Києві з заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Разом з тим, після проходження всіх співбесід отримав повідомлення від 23 липня 2013 року №135 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, підставою якого названо рішення ДМС України від 18 липня 2013 року №415-13. Позивач вважає рішення відповідача незаконним, необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинам справи та прийнято з суто формальним підходом до розгляду справи. Зауважував на тому, що відбулось порушення з боку відповідача-2 встановленого законом порядку повідомлення про прийняття ДМС України рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зазначає, що відповідач-1 не виконав обов'язків, покладених на нього вказаним Законом, а також - не збирав, не аналізував даних щодо ситуації в країні належності, які наявні у відкритих джерелах.
Додатково у судовому засіданні ОСОБА_5 зазначив, що не повинен знати російською або українською мовою Божих заповідей, а тому їх викладання він здійснює у довільній формі та на прийнятній йому мові. Просив врахувати, що з моменту його повернення у країну належності, він може переслідуватись, піддаватись тортурам і йому загрожує смерть, оскільки організація «Моджахедін-е Хальк Іран», прихильником якої він був, відслідковує «відступників» та суворо їх карає.
Державна міграційна служба України та Головне управління Державної міграційної служби України в м. Києві стосовно задоволення позову заперечують. У судовому засіданні представник відповідачів вказувала на те, що позивач не надав жодних документів та матеріалів, які б свідчили, що ОСОБА_5 переслідувався в Ірані за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Зазначила, що на підтвердження факту зміни релігії позивач не надав документів, які б підтверджували його членство у релігійній громаді, а також не зміг надати повної відповіді стосовно Божих заповідей, що вказує на те, що позивач навіть не знає основ християнської релігії. Звертала увагу суду на те, що листом Головного управління Служби безпеки України в місті Києві рекомендовано прийняти рішення про відмову у визнанні біженцем, а листом РА Укрбюро Інтерполу МВС України повідомлено, що організація «Моджахедін-е Хальк Іран», прихильником якої був позивач, визнана міжнародною терористичною організацією. Додатково вказувала на те, що згідно з Законом України «Про біженців та осіб, що потребують додаткового чи тимчасового захисту» особа, яка подає клопотання про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна обґрунтувати свої побоювання стати жертвою переслідування в країні належності. Разом з тим, за результатами вивчення матеріалів особової справи позивача, не було встановлено достатніх підстав для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Ухвалою суду від 16 жовтня 2013 року (протокольною) розгляд справи продовжено у порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, врахувавши пояснення позивача, представників сторін, судом встановлено наступне.
Позивач є громадянином Ірану, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Тебріз Ірану, неодружений, за національністю - турок, за віросповіданням - християнин-протестант. До України прибув 09 червня 2002 року нелегально за фальшивим паспортом.
22 лютого 2012 року ОСОБА_5 звернувся до ГУ ДМС України в м. Києві з заявою про надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.
14 березня 2012 року наказом №71 відповідачем-2 відмовлено позивачеві в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 серпня 2012 року у справі №2а-9813/12/2670, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2012 року, позовні вимоги громадянина Ірану ОСОБА_5 до ДМС України та ГУ ДМС України у м. Києві задоволено в повному обсязі: визнано неправомірним та скасовано наказ ГУ ДМС України у м. Києві №71 від 14 березня 2012 року «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту»; визнано неправомірним та скасовано рішення ДМС України №73-12 від 17 травня 2012 року «Про відхилення скарги на рішення органу міграційної служби про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту»; зобов'язано ГУ ДМС України в м. Києві повторно розглянути заяву-анкету громадянина Ірану ОСОБА_5 про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту від 22 лютого 2012 року.
Так, в заяві від 22 лютого 2012 року ОСОБА_5 вказував на те, що був вимушений поїхати з країни походження по політичних причинах. Зазначив, що за участь в організації «Моджахедін Хальк», членство в якій заборонено в Ірані, був засуджений до 10 років позбавлення волі. Після звільнення у лютому 2002 року, був змушений раз на місяць з'являтись в міліції. Тим не менше, продовжував свою діяльність та зустрічався з одним із членів своєї групи, з яким вони писали лозунги на стінах та планували поїхати з Ірану. Зазначив, що його зрадили і він утік до Тегерану, а потім в Україну. Вказав, що в Україні він змінив віру, став християнином, відвідує церкву та вивчає Біблію. Зазначив, що в разі повернення до країни приналежності його життю, безпеці та свободі буде загрожувати небезпека, його можуть заарештувати, піддавати тортурам та навіть вбити за його активну політичну діяльність та за зміну віросповідання.
Під час розгляду зазначеної заяви ГУ ДМС України в м. Києві з позивачем проведено співбесіду, про що свідчить протокол співбесіди від 02 березня 2012 року. Так, позивач повідомив, що він разом з сім'єю мешкав у м. Тебріз. Приблизно з 1987 року він приєднався до політичної організації «Моджахедін Хальк», яка заборонена в Ірані. Зазначена партія виступала проти влади Ірану, після революції партія почала воювати проти Ісламської республіки Іран. Головною ідеєю партії «Моджахедін Хальк» була демократія. Позивач в цій партії розповсюджував аудіо касети, роздавав літературу та агітував людей. В 1992 році під час того, як він розклеював плакати лідера організації, його затримала служба безпеки. Пізніше суд «Енгелаб» засудив його до 10 років позбавлення волі. Відбувши покарання, позивач продовжував діяльність у партії «Моджахедін Хальк». Після того, як він дізнався, що заарештувано його друга, вирішив втекти з країни. Головною метою виїзду з Ірану вказав те, що його переслідувала служба безпеки і він отримав повістку з суду. Зазначив, що повернувся б до Ірану, якби точно знав, що його не будуть переслідувати через те, що він прийняв християнську релігію, а також, якщо зміниться влада в Ірані.
Під час співбесіди, яка зафіксована у протоколі від 29 січня 2013 року, позивач повідомив, що уряд Ірану заборонив йому виїздити за кордон і раз на місяць він був зобов'язаний з'являтись у відділення служби безпеки Ірану «Еттелоат», щоб поставити відмітку про те, що він нікуди не виїхав. Зазначив, що погроз від служби безпеки він не отримував і не був об'єктом переслідування.
Повідомив, що у 2002 році почав відвідувати християнсько-протестантську церкву та в 2004 році змінив віру, прийнявши обряд водохрещення. Зазначив, що про його зміну релігії знають представники посольства, тому що він вважає, що в той час, коли він знаходиться в приміщенні протестантської громади, то не виключно, що там можуть бути представники посольства. Однак, жодних погроз чи натяків на те, що йому необхідно припинити займатись віровченням християнства останній не отримував. Метою звернення до міграційної служби вказав те, що хоче отримати статус біженця в Україні і перебувати на її території легально.
Наказом ГУ ДМС України в м. Києві від 30 січня 2013 року №39 прийнято рішення про оформлення документів громадянина Ірану ОСОБА_5 для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Під час додаткової співбесіди, яка зафіксована в протоколі від 14 лютого 2013 року, позивач зазначив, що з початку 2012 року є членом релігійної громади «Свята трійця». Вказав, що проповідує Біблію в різних місцях для різних людей, а особливо для іранців, арабів та турків, намагається віддавати десятину та відвідувати усі зібрання, які проводить церква. Також навчається в даній церкві для того, щоб у майбутньому стати пастором. Зазначив, що так як Іран - це ісламська держава, за зміну релігії його можуть вбити чи посадити до в'язниці. Також вказав, що на даний час не підтримує засади та ідеологію партії «Моджахедін Хальк», прихильником якої він був раніше, до того ж дана політична організація вже не існує. Разом з тим, зазначив, що якби дійсно змінився б режим в Ірані, почалась демократія, то він би обов'язково повернувся на Батьківщину.
ГУ ДМС України в м. Києві 29 квітня 2013 року за результатами розгляду справи №12 KYIV 57-01 складено висновок щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Згідно з зазначеним висновком відповідно до статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту» рекомендовано прийняти рішення про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У висновку зазначено, що у позивача не існує обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань та стосовно якого встановлено загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, відсутні умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 цього Закону.
Рішенням ДМС України від 18 липня 2013 року №415-13 зазначений висновок підтримано та відмовлено ОСОБА_5 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення щодо їх задоволення, оцінивши, відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору в межах заявлених вимог, суд дійшов наступних висновків.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначає Закон України «Про біженців та осіб, що потребують додаткового чи тимчасового захисту» від 08 липня 2011 року №3671-VI в редакції, яка діяла на час прийняття відповідачем оскаржуваного рішення (далі - Закон України №3671).
Пунктом 1 статті 1 Закону України №3671 визначено, що біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Водночас, згідно з пунктом 13 вказаної статті Закону, особа, яка потребує додаткового захисту, є особою, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України №3671 особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У частині 1 статті 7 Закону України №3671 визначено, що оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
За частинами 1 та 2 статті 9 Закону України №3671 розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.
Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.
При цьому, згідно з частиною 8 зазначеної статті Закону, у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатись з відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається. Такі звернення розглядаються у строк, визначений законодавством України.
Тобто, з наведених норм вбачається, що міграційний орган, зобов'язаний розглянути заяву про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, для встановлення додаткової інформації, необхідної для оцінки достовірності повідомленого, провести з нею співбесіду та у разі виникнення сумнівів щодо такої достовірності, звернутись до відповідних органів для підтвердження або спростування наданих заявником відомостей.
Крім того, Законом України «Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» від 18 березня 2004 року №1629-IV визначено, що метою адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу є досягнення відповідності правової системи України acquis соmmunautairе з урахуванням критеріїв, що висуваються Європейським Союзом (ЄС) до держав, які мають намір вступити до нього. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС є пріоритетною складовою процесу інтеграції України до Європейського Союзу, що, в свою чергу, є пріоритетним напрямом української зовнішньої політики.
Відповідно до Директиви Європейського Союзу «Про мінімальні стандарти кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи осіб, що потребують іншої форми міжнародного захисту, та суть захисту, що надається» від 29 квітня 2004 року, яка використовується у практиці Європейського Суду з прав людини, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови:
- заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву;
- усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів;
- твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними не суперечать конкретній та загальній інформації за його справою;
- заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви;
- встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців, особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця або особою, яка потребує додаткового захисту. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з'ясування суб'єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення таких спорів.
Як вбачається з особової справи позивача, копії матеріалів якої (заяви, анкети, протоколи співбесід) містяться у даній адміністративній справі, ОСОБА_5 повідомляє міграційну службу, що підставою для його звернення до міграційного органу є побоювання повернутись до країни громадянської належності через те, що він був прихильником партії «Моджахедін Хальк» і якщо представники режиму, який панує в Ірані, дізнаються про це, йому неодмінно загрожуватиме небезпека. Зазначив й те, що у зв'язку з тим, що він змінив релігію та прийняв християнство його можуть посадити до в'язниці або вбити.
Разом з тим, позивач під час співбесід, проведених міграційним органом, вказував на те, що після відбування покарання у в'язниці, він не отримував погроз і не був об'єктом переслідування через те, що був прихильником партії «Моджахедін Хальк». Позивач наголошував на тому, що якби дійсно змінився б режим в Ірані, почалась демократія та релігія, яка є основною на даний час (іслам), змінилась на християнство, то він би обов'язково повернувся на Батьківщину.
Відповідач в запереченнях на вказаний позов посилається на лист Головного управління Служби безпеки України в місті Києві від 17 червня 2013 року №51/1/2-4842, яким рекомендовано прийняти рішення про відмову у визнанні біженцем, та на лист РА Укрбюро Інтерполу МВС України від 17 червня 2013 року №ІР/1603/07/С63/8018/ТЕ1/R1/1, відповідно до якого організація «Моджахедін-е Хальк Іран», прихильником якої був позивач, визнана міжнародною терористичною організацією. Разом з тим, на дослідження суду не надано вказаних документів чи їх копій.
Так, надаючи оцінку правомірності рішення міграційної служби, суд не залишає поза увагою об'єктивну сторону звернення позивача за притулком в Україні.
Як зазначено в «Короткому погляді на релігійні, соціальні, політичні та культурні права християн в Ірані» Посольства Ісламської республіки Іран в Україні, 29 червня 2012 року «…влада Ірану терпимо та з необхідною повагою відноситься до традиційного християнства. Релігійні меншини, зокрема, християни, повністю вільні у відправленні своїх релігійних обрядів, а також проведенні релігійних та народних свят. На сьогоднішній день по всьому Ірану налічується близько 400 церков, як діючих, так і зарахованих до категорії історичних пам'яток. Не дивлячись на те, що чисельність християн в Ірані зовсім невелика і вони не володіють достатнім кворумом для того, щоб відповідно до закону, мати свого представника в парламенті, Конституція передбачає для них виняток, відповідно до якого, іранські християни мають можливість обирати трьох представників до Іранського парламенту…».
Разом з тим, позивачем було долучено до матеріалів справи копію доповіді Amnesty International 2013 «о ситуации в стране/визиты»(рос.), в якому міститься інформація стосовно відношення до осіб, які відмовившись від ісламу сповідують іншу релігію. Так, зазначено наступне: «…Пастора ОСОБА_7, арестованого в 2009 году, в 2010 году признали виновным в «вероотступничестве», а затем приговорили к смертной казни. Верховный суд утвердил приговор, однако верховный лидер Ирана, на рассмотрение которого направили это дело, отменил обвинительный вердикт. Пастора отпустили на свободу в сентябре, после того как он отбыл три года за крещение мусульман…» (рос.).
У звіті Ірландського центру документації біженців від 28 червня 2012 року зазначено: «…бывшие мусульмане, принявшие христианство, зачастую подвергаются гонениям, плохому обращению, привлекаются к ответственности за свои религиозные убеждения и регулярно обвиняются в (веро)отступничестве. Некоторые лица, принявшие христианство, лишаются жизни без суда и следствия на протяжении многих лет…» (рос.).
«…Привлечение к ответственности возможно даже за не предусмотренные законом «преступления», например, за «отступничество (отказ) от ислама». Это возможно на основании положений Конституции и законодательства, в соответствии с которыми судьи должны использовать свои знания (канонического) исламского права при рассмотрении дел, по которым отсутствует соответствующее правовое регулирование в национальном законодательстве…» (рос.)
Є необхідним звернути увагу на те, що ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластись як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в Україні, через деякий час після від'їзду з країни походження (тобто, ситуація в країні походження змінилася після від'їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від'їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно бути на час вирішення заяви особи, яка звернулась до міграційного органу. Вказана правова позиція наявна у Постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» від 25 червня 2009 року №1.
Водночас, розглядаючи заяву позивача, відповідачем не встановлено, чи дійсно останній змінив віросповідання і чи можливо на даний час його віднести до категорії осіб, які відступились від ісламу.
Так, у висновку №12 KYIV 57-01 від 29 квітня 2013 року відповідачем досліджено копію свідоцтва НОМЕР_1, видане релігійною організацією «Посольством Божим» ОСОБА_5, за яким останній прийняв водохрещення 26 жовтня 2004 року. Неврахування вказаного свідоцтва і відповідної обставини головним спеціалістом міграційної служби зумовлене тим, що «...пошукач не надав жодного разу оригінал даного документу…». Разом з тим, міграційною службою всупереч вимогам статті 8 Закону України №3671 не направлялись відповідні запити, не встановлювалась легітимність вказаної релігійної організації. Крім того, вихід позивача з релігійної організації не може усувати обставини, якщо така існувала, щодо прийняття обряду водохрещення.
Не досліджувалась належним чином й обставина, на яку посилався позивач під час співбесід та яка зазначена у висновку, стосовно богослужіння в релігійній громаді «Трійця», а саме: взагалі не встановлено існування вказаної організації та перебування в ній ОСОБА_5.
У частині 5 статті 10 Закону України №3671 визначено, що за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відтак, враховуючи інформацію стосовно поводження в Ірані з особами, які змінили іслам на іншу релігію, невстановлення відповідачами обставини, які б могли підтвердити/спростувати наявність суб'єктивної сторони в доводах позивача стосовно побоювань щодо переслідування за його релігійною належністю, суд дійшов висновку, що рішення ДМС України про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, має передчасний характер, що вказує на необхідність задоволення вимог ОСОБА_5 у відповідній частині.
Стосовно вимог, звернутих до ГУ ДМС України в м. Києві, є необхідним зазначити наступне.
Згідно з частиною 13 статті 10 Закону України №3671 у разі, якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, прийняв рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа цього центрального органу виконавчої влади протягом семи робочих днів з дня його отримання надсилає або видає особі, стосовно якої прийнято зазначене рішення, письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.
Так, на виконання вимог статті 10 Закону України №3671 та відповідно до пункту 7 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 405/2011, за підписом уповноваженої посадової особи центрального органу - першого заступника начальника Головного управління ДМС України в м. Києві О.В.Дергач - надіслано позивачу повідомлення про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Водночас, зі змісту вказаного документу вбачається, що останній лише містить інформацію про наявність рішення ДМС України від 18 липня 2013 року №415-13 та посилання на норми Закону України №3671, тоді як причин відмови не викладено взагалі.
Отже, врахувавши межі повноважень ДМС України, стадію вирішення заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також - те, що перший заступник начальника Головного управління ДМС України в м. Києві О.В.Дергач під час видання зазначеного повідомлення мав виконати вимоги статті 10 Закону України №3671 як уповноважена посадова особа центрального органу, тому є наявним висновок, що відповідальність за невиконання вказаних вимог законодавства покладається на відповідача-1.
Наведений висновок та встановлена обставина вказують на обґрунтованість позовної вимоги №2, а також - на необхідність зміни способу захисту порушеного права ОСОБА_5 у відповідній частині.
У частині 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Частина 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Доказів, які б свідчили про правомірність та обґрунтованість прийнятого рішення відповідачем-1 та спростовували невиконання вимог частини 13 статті 10 Закону України №3671 у відповідній частині, на розгляд суду не надано.
Водночас, слід зауважити на тому, що здійснення судового захисту особи, чиє право порушено органами державної влади чи місцевого самоврядування внаслідок порушення ними положень Конституції та законів України у спосіб, що відповідає визначеним у законодавстві способам захисту порушеного права, є здійснення судом його повноважень органу судової влади у межах Конституції та законів України.
Крім того, згідно з частиною 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд, зокрема, може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Стаття 162 Кодексу адміністративного судочинства України визначає повноваження суду при вирішенні справи, за частиною 2 якої, зокрема, передбачено, що суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, враховуючи наведене, положення, зокрема, вказаних статей Кодексу, а також - наявність у ДМС України дискреційних повноважень, до яких відповідно до Закону України №3671 віднесено, зокрема, прийняття рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і визначення уповноваженої особи, - суд дійшов висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_5 шляхом:
- визнання протиправним та скасування рішення відповідача-1 «про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» від 18 липня 2013 року №415-13;
- визнання протиправними дій уповноваженої особи ДМС України в частині невикладення у повідомленні «про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» від 23 липня 2013 року №135 причин відмови ОСОБА_5 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов'язання відповідача-1 розглянути повторно питання про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у порядку та строки, передбачені законодавством.
В решті частини вимог позов ОСОБА_5 задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 7, 9, 11, 69-72, 86, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України Окружний адміністративний суд міста Києва
Позов громадянина Ірану ОСОБА_5 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України «про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» від 18 липня 2013 року №415-13.
Визнати протиправними дії уповноваженої особи Державної міграційної служби України в частині невикладення у повідомленні «про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» від 23 липня 2013 року №135 причин відмови громадянину Ірану ОСОБА_5 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Зобов'язати Державну міграційну службу України розглянути повторно питання про визнання громадянина Ірану ОСОБА_5 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у порядку та строки, передбачені законодавством.
У задоволенні решти частини позовних вимог громадянину Ірану ОСОБА_5 відмовити.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуюча суддя Судді (підпис) (підпис) (підпис)О.В. Пісоцька В.А. Донець Д.А. Костенко