Справа № 761/19701/13-ц
Провадження №2/761/6990/2013
іменем України
17 грудня 2013 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді: Осаулова А.А.
при секретарі: Вольда М.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в приміщенні суду цивільну справу за позовом:
ОСОБА_1
до ОСОБА_2 (законного представника в інтересах малолітньої
ОСОБА_3)
Третя особа: ЖЕК «Діброва»
про стягнення компенсації витрат по сплаті комунальних послуг на утримання і
збереження майна, що перебуває у спільній частковій власності,
за позовом: ОСОБА_4 (законного представника в інтересах
малолітньої ОСОБА_5)
До ОСОБА_2 (законного представника в інтересах малолітньої
ОСОБА_3)
третя особа: ЖЕК «Діброва»
про стягнення компенсації витрат по сплаті комунальних послуг на утримання
майна, що перебуває у спільній частковій власності,
Позивач ОСОБА_1 звернулась до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до відповідача до ОСОБА_2 (законного представника в інтересах малолітньої ОСОБА_3), третя особа: ЖЕК «Діброва», в якому просила стягнути компенсацію витрат по сплаті комунальних послуг на утримання і збереження майна, що перебуває у спільній частковій власності, а саме ? частини сплаченої нею суми за надані житлово-комунальні послуги по квартирі АДРЕСА_1 за період з 2009 року по березень 2013 року в сумі - 3599,60 грн.; інфляційні нарахування у розмірі - 881,90 грн. та 3,0 % річних в сумі - 484,32 грн., а також понесені судові витрати і витрати на правову допомогу.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідач як законний представник власника ? частини квартири АДРЕСА_1 - малолітньої ОСОБА_3, повинен нести обов»язки по утриманню вказаної квартири і сплати коштів за житлово-комунальні послуги. Між тим, протягом часу з моменту смерті спадкодавця ОСОБА_6 відповідач за утримання вказаної квартири не сплачувала, а за її утримання сплачувала увесь час тільки позивач згідно наданих квитанцій як за комунальні, так і за телекомунікаційні послуги. На даний час відповідач добровільно не бажає повернути позивачу ОСОБА_1 ? частину сплачених нею сум на утримання квартири, що за період з 01.01.2009 року по 01.03.2013 року складає - 3599,60 грн., тому позивач вимушений був звернутися до суду за його примусовим стягненням, а також просив суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3,0 % річних.
В процесі розгляду у справу вступив як третя особа, що заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, ОСОБА_4 в інтересах власника ? частини квартири АДРЕСА_1 - малолітньої ОСОБА_5, де також просив суд визначити порядок користування вказаною квартирою і стягнути з відповідача ОСОБА_2 компенсацію ? частини витрат на комунальні послуги і утримання вказаної квартири, абонентську плату за телефон в сумі - 725,31 грн., а саме з часу отримання в дар від ОСОБА_1 вказаної частини квартири з 11.03.2013 року по 01.10.2013 року. Також, просили стягнути з відповідача судові витрати у справі, в тому числі на правову допомогу.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник позовні вимоги згідно позовної заяви 11.12.2013 року про збільшення позовних вимог підтримали в повному обсязі та просив їх задовольнити з викладених у позовній заяві підстав, пояснивши, що окрім стягнення компенсації витрат за житлово-комунальні послуги, інфляційних витрат та 3% річних, необхідно стягнути з відповідача компенсацію витрат за утримання квартири в частини здійснення у ній аварійного ремонту внаслідок її залиття (заміна проводки електроживлення, труб, сантехніки).
Представник позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_7 в судовому засіданні в частині позовних вимог щодо визначення порядку користування квартирою АДРЕСА_1 відмовився, а інші позовні вимоги про стягнення ? частини компенсації витрат по сплаті комунальних платежів і оплату за телефон з березня 2013 року підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити з викладених у позовній заяві підстав, пояснивши, що власність зобов»язує, а оскільки позивач з моменту отримання від ОСОБА_1 у власність вказаної квартири самостійно проводив всі виплати на утримання квартири, тому необхідно стягнути з відповідача ? частину всіх витрат за утримання квартири, в тому числі і абонентську оплату за телефон.
Відповідач ОСОБА_2 та її представник в судовому засіданні позов не визнали та суду пояснили, що відповідач в квартирі АДРЕСА_1 ніколи не проживав і доступа до неї немає. Ніяких коштів за комунальні послуги відповідачу сплачувати не бажає, оскільки послугами в цій квартирі ні вона, ні дочка не отримували і договору про їх надання із ЖЕком не підписували. Право власності на свою частку квартири вони зареєстрували в 26.12.2011 року. Нарахування позивачем 3% річних і інфляційних витрат взагалі в даному випадку неможливо проводити, оскільки ніяких зобов»язань між нею і позивачем не було. Просили в задоволенні позову відмовити.
Третя особа - ЖЕК «Діброва» в судове засідання не з»явилась, хоча про дату і час розгляду справи повідомлялась, про причини неявки суду не повідомила.
Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позови ОСОБА_1 і ОСОБА_4 підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, згідно рішення Святошинського районного суду м.Києва від 26.11.2010 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 19.04.2011 року за позивачем - ОСОБА_1 та малолітньою ОСОБА_3 (представник якої - відповідач ОСОБА_2) було визнано право власності в порядку спадкування за кожною по ? частині квартири АДРЕСА_1 (а.с.6-9).
Державну реєстрацію право власності на ? частки кожним з власників було проведено КП «Київське міське БТІ», а саме ОСОБА_1 07.11.2011 року (а.с.10) і за ОСОБА_3 реєстрація проведена 26.12.2011 року (а.с.185).
Згідно договору дарування від 11.03.2013 року ОСОБА_1 подарувала всю свою ? частку власності у вказаній квартирі ОСОБА_5, законним представником якої є в процесі - позивач ОСОБА_4, що діє в інтересах останньої. Державну реєстрації права власності за новим власником ? частини цієї квартири було проведено 11.03.2013 року (а.с.126-127).
Вказані обставини в судовому засіданні також не оспорювались і підтримувались сторонами.
Відповідно до ч.3 п.2 ст.331 ЦК України якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Статтею 356 ЦК України передбачено, що власність двох і більше осіб із визначенням часток кожного з них є спільною частковою власністю.
Відповідно до п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 572 від 08 жовтня 1992 р. «Про механізм впровадження Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власник та наймач (орендар) квартири, житлового приміщення у гуртожитку зобов'язаний: укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем відповідно до типового договору; оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Згідно зі ст. 322 ЦК України тягар утримання майна покладається на власника, а саме: власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Враховуючи викладене, обов»язок по сплаті коштів за житлово-комунальні послуги покладається тільки на власника відповідно житла, а власником квартири АДРЕСА_1 відповідач стала тільки з моменту державної реєстрації вказаного майна, яке відбулось 26.12.2011 року, а тому тільки з цього часу відповідач повинна виконувати свій обов»язок по утриманню майна, тобто здійснювати оплату за комунальні послуги.
Згідно зі ч.2 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Одним із обов'язків споживача є здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом (ч.3 ст.20 Закону). Також, обов'язком споживача є укладення договору на надання житлово-комунальних послуг, підготовленого виконавцем на основі типового договору та забезпечення допуску представника виконавцявиробника до приміщення для проведення технічних і профілактичних оглядів та перевірки показників засобів обліку.
Відповідно платіжних документів по сплаті коштів за житлово-комунальні послуги по КП «ЖЕК «Діброва» за квартиру АДРЕСА_1 по березень 2013 року здійснювала тільки позивач ОСОБА_1, а з березня 2013 року новий власник (у цій справі третя особа, що заявляє самостійні вимоги ОСОБА_4) (а.с.50-63).
При цьому, КП «ЖЕК «Діброва» на вказану квартиру було вірно нараховано кошти лише за опалення і послуги за утримання будинку і прибудинкової території, оскільки як встановлено судом у цій квартирі ніхто не проживав, а отже інші житлово-комунальні послуги не отримував, а згідно довідки ТОВ «Київградсервіс» №260 зареєстрованих у цій квартирі немає (а.с.130).
Суд вважає невірними посилання позивачів на те, що необхідно провести стягнення коштів за утримання спільного часткового майна з січня 2009 року, тобто з часу прийняття спадщини у відповідності до ч.5 ст.1268 ЦК України, оскільки право власності згідно ст.331 ЦК України виникає з моменту державної реєстрації.
За таких обставин, підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_2 кошти компенсації за утримання спільного часткового майна - ? частини квартири АДРЕСА_1 виключно з моменту набуття права власності на цю квартиру, з моменту її державної реєстрації відповідачем з 26.12.2011 року.
Тому необхідно стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 за період з 01.01.2012 року по 01.03.2013 року відповідні кошти компенсації в сумі - 1270, 51 грн., а на користь нового власника 12 частини квартири - ОСОБА_4 кошти в сумі - 630,84 грн.
В решті позови задоволенню не підлягають, оскільки оплачені позивачами кошти абонентської плати за підключення і користування телефоном не підлягає компенсації відповідачем, так як він ніякого договору про надання таких послуг не укладав. Так, наданий стороною позивача договір №8380097497 від 18.10.2011 року був укладений позивачем ОСОБА_1 із ПАТ «Укртелеком» на свій власний розсуд (а.с.167-172), а тому вона і повинна здійснювати оплату згідно умов договору, оскільки погодилась на його укладання, що передбачено ст.526 ЦК України.
Також, не підлягають задоволенню і є безпідставними позовні вимоги ОСОБА_1 згідно заяви про збільшення позовних вимог від 11.12.2013 року в частині стягнення з відповідача ? суми коштів компенсації з ліквідації аварійної обстановки у цій квартирі при заміні електропроводки та сантехнічного обладнання.
Так, згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Між тим, на обґрунтування необхідності утримання квартири в належному стані і як наслідок проведення аварійного ремонту позивачем ОСОБА_1 було надано суду документи щодо заміни електролічильника, квитанції і чеки з купівлі електро та сантехнічного обладнання (а.с.156-163), але ніяких відомостей про необхідність заміни вказаного обладнання в квартирі та можливу загрозу знищення квартири чи іншого майна в разі не вчинення таких дій, суду надано не було. Вказана заміна обладнання були здійсненні позивачем на свій власний розсуд за відсутності обов»язкових і негайних обставин для цього.
Крім того, стягнення коштів інфляційних витрат та 3% річних з відповідача не відповідають вимогам закону з наступних підстав.
Так, основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між виробниками та споживачами, а також їхні права та обов'язки визначено у Законі України «Про житлово-комунальні послуги». Пунктом 10 ч. 3 ст. 20 цього Закону встановлена відповідальність за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені.
Разом із тим, відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.
Між тим, між позивачами та відповідачем у цій справі відсутні грошові зобов»язання, так як ніяких договорів між ними з визначення порядку сплати коштів компенсації за житлово-комунальні послуги укладено не було, а тому нарахування інфляційних витрат і 3 % річних і їх стягнення на користь позивача не ґрунтується на вимогах закону.
Також, суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивача в частинні стягнення з відповідача на користь позивача витрат, які понесенні позивачем за отримання останнім правової допомоги у повному обсязі, а саме у розмірі - 2083 грн. на користь позивача ОСОБА_1 та кошти в сумі - 2300 грн. на користь позивача ОСОБА_4 виходячи з наступного.
Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
Відповідно до п.4 ч.3 ст.124 Конституції України зазначено, що однією з засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості. Відповідно до ч.3 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з Договором № 48/2013 про надання правової допомоги від 30 січня 2013 року, укладеним між позивачем та адвокатом ОСОБА_8 АБ «Традиції професіоналів», останні прийняв на себе обов'язки, серед іншого, надавати послуги позивачу при розгляді справи в суді і представляти його інтереси в суді (а.с. 189). Також, згідно розділу зобов»язання клієнта зазначено, що за цим Договором клієнт сплачує адвокатам гонорар у порядку і в розмірах згідно додатка №1 до цього договору.
Між тим, суду було надано лише квитанцію до прибуткового касового ордеру №7 від 10.12.2013 року про часткову оплату за цим договором в сумі - 2083 грн., але ніякого додатка №1 надано суду не було (а.с.188).
Проте, під час розгляду справи в суді інтереси позивача ОСОБА_1 представляв іншій, ніж зазначено у договорі, адвокат за ордером ОСОБА_9 (а.с.139).
Також, між позивачем ОСОБА_4 та адвокатом ОСОБА_10 було укладено 18.10.2013 року договір про надання правової допомоги на надання консультаційних послуг і написання позовної заяви, за що відповідно до п.4.1 Договору позивач повинен був сплатити винагороду в сумі - 2300 грн. (а.с.190-193).
Суду було надано квитанцію до прибуткового касового ордеру в сумі - 2300 грн. від 18.10.2013 року за складання позову і надання консультації протягом 8 годин. (а.с.190).
Однак, під час розгляду справи в суді інтереси позивача ОСОБА_4 представляв не адвокат по угоді, а представник за довіреністю ОСОБА_7 (а.с.154).
Будь-яких інших доказів, які б свідчили про реальність надання позивачу ОСОБА_1 правової допомоги адвокатом ОСОБА_8 та адвокатом ОСОБА_10 позивачу ОСОБА_4, з якими було укладено договори, до позовної заяви не додано, як не додано розрахунку розміру компенсації витрат на правову допомогу, складеного відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», який би, зокрема, містив перелік наданих адвокатом послуг та кількість витрачених на це годин.
З врахуванням викладеного, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позивних вимог, оскільки відповідач повинен відшкодувати кошти компенсації за утримання спільного часткового майна - ? частини квартири, але тільки з моменту її державної реєстрації з 26.12.2011 року.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України суд присуджує до стягнення з відповідача на користь кожного з позивачів судові витрати у сумі по 229 грн. 41 коп., які сплачено позивачами за подання позовів до суду, виходячи із суми позовних вимог, які задоволено судом.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 57-60, 88, 169, 179, 212 - 215, 217, 218, 223, 224, 228, 294 ЦПК України; ст. ст. 257, 264, 267, 331, 356, 509, 525, 526, 610, 612, 625, 815, 901, 903, ЦК України, ст. ст. 64, 66, 67, 68, 156, 162 ЖК України; ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення компенсації витрат по сплаті комунальних послуг на утримання і збереження майна, що перебуває у спільній частковій власності, - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти компенсації витрат по сплаті комунальних послуг на утримання майна, що перебуває у спільній частковій власності, в сумі - 1270 (одна тисяча двісті сімдесят) гривень 51 коп. та кошти судового збору у розмірі - 229 (двісті двадцять дев»ять) гривень 40 коп.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення компенсації витрат по сплаті комунальних послуг на утримання майна, що перебуває у спільній частковій власності, - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 кошти компенсації витрат по сплаті комунальних послуг на утримання майна, що перебуває у спільній частковій власності, в сумі - 630 (шістсот тридцять) гривень 84 коп. та кошти судового збору у розмірі - 229 /двісті двадцять девять/ грн. 40 коп.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_4 - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя: