Справа № 530/2555/13-ц
Номер провадження 2/530/914/13
9 грудня 2013 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого - судді Должко С.Р., при секретарі Водолага Л.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Зіньків справу за позовом
ОСОБА_1 до Зіньківської міської ради, Полтавської області, третя особа ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно: житловий будинок, земельну ділянку, у тому числі в порядку спадкування за законом, -
В провадженні Зіньківського районного суду Полтавської області знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Зіньківської міської ради, Полтавської області, третя особа ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно: житловий будинок, земельну ділянку, у тому числі в порядку спадкування за законом.
З позовної заяви вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 74 років помер чоловік позивача, ОСОБА_3, свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2, видане 13 березня 2013 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Зіньківського районного управління юстиції Полтавської області.
Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 11 червня 1969 року, ОСОБА_3 і ОСОБА_1 вступили у шлюб 11 червня 1969 року і після реєстрації шлюбу позивачу присвоєне прізвище «ОСОБА_1».
На час смерті чоловіка, позивач постійно проживала з ним за адресою: АДРЕСА_1, тому за нормами ч.З ст.1268 ЦК України вважає себе такою, що прийняла спадщину чоловіка. Про відмову від спадщини не заявляла.
Розпоряджень на випадок своє смерті чоловік позивача не робив, заповіту не складав, спадкування відбувається за законом.
Крім неї, спадкоємцем першої черги майна чоловіка, є їх спільна дочка ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка постійно проживає в м. Детмольд, Німеччина. Яка заяви про прийняття спадщини нотаріусу не подавала, спадщину не прийняла.
Вимог кредиторів до позивача, як спадкоємця, не заявлено.
Спадщина ОСОБА_3 складається з його права на 1/2 частину житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0.06 га, яка розташована за цією ж адресою і була передана ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
08 листопада 2013 року, позивачка через свого представника, ОСОБА_6, подала Герасименко Л.В. - державному нотаріусу Зіньківської державної нотаріальної контори заяву про видачу на її ім'я свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/2 частину житлового будинку та на земельну ділянку. У видачі свідоцтв про право на спадщину на частку у житловому будинку та земельну ділянку площею 0.06 га нотаріус відмовила на підставі ч.З ст.З Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст. 79-1 Земельного кодексу України, Закону України «Про земельний кадастр», п.11 ч.І ст. 346 ЦК України, п.4.18, п. 4.20 п.4 гл. 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, ст. 49 Закону України «Про нотаріат» через відсутність правовстановлюючих документів на житловий будинок та відсутність витягу з Державного земельного кадастру на земельну ділянку.
Про відмову у вчиненні нотаріальної дії держаний нотаріус 8 листопада 2013 року видала постанову №1180/02-31 та роз'яснила про право звернутися до суду за захистом невизнаних прав.
Житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 набутий за час шлюбу з ОСОБА_3 і, станом на 05.08.1992 року, його будівництво було завершеним. 15 жовтня 1997 року рішенням Зіньківської міської ради №610 чоловіку позивачки було передано безоплатно у приватну власність раніше надану земельну ділянку під будівництво індивідуального житлового будинку і господарських споруд площею 0.06 га за цією ж адресою.
22 травня 2001 року ОСОБА_3 отримав державний акт на право приватної власності на вказану землю.
Приватним підприємством «Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» проведено роботи з інвентаризації нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 та виготовлено технічний паспорт станом на 06 вересня 2013 року. В технічному паспорті на житловий будинок, інвентаризаційна справа №2758, позначено будови, будівництво яких, станом на 1989 рік, завершене та визначено їхню інвентаризаційну вартість, яка складає суму 147937,00 грн.
Згідно роз'яснень Державної реєстраційної служби України від 12.03.2013 № 95-06- 15-13 «Щодо державної реєстрації прав з видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно, збудоване до 1992 року» для проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно, збудоване до 05.08.1992 року, документом, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, є технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна.
На звернення позивача Відділ Держземагентства у Зіньківському районі Полтавської області письмово за вих.. № 01-09/493 від 01.10.2013 р. повідомив, що відомості про земельну ділянку площею 0.06 га, яка належала чоловікові, у Державному земельному кадастрі відсутні. Нормативно-грошова оцінка вказаної земельної ділянки складає суму 24702,00 гривень.
Відсутність правовстановлюючих документів на житловий будинок та відсутність відомостей про земельну ділянку у Державному земельному кадастрі перешкоджають позивачу належним чином оформити своє право на 1/2 частину житлового будинку, як співвласника майна набутого у шлюбі, а також оформити та зареєструвати спадщину.
Заслухавши представника позивача, яка підтримала позовні вимоги, зачитавши заяву відповідачів, які позовні вимоги визнали в повному обсязі, розглянувши наявні матеріали справи, дослідивши та проаналізувавши письмові докази по справі, і давши їм належну оцінку суд знаходить, що заявлені вимоги обґрунтовані і такі, що підлягають задоволенню з наступних підстав.
У відповідності до ст.. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цивільно-процесуального кодексу України.
Відповідно ст. 213 ЦПК України, - рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Як передбачено нормою ст. 2 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право". Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 "Про судове рішення у цивільній справі", - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
За змістом ст. 10 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Згідно ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою…
Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
У відповідності до ч. 5 ст. З Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.
Згідно з положеннями ст. 1277 ЦК ( 435-15 ) у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.
Відповідно до положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ), основні терміни, використані в цьому Законі, мають таке значення: зокрема, територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр; районні та обласні ради - органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст. Згідно з ст.5 Закону система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення. Відповідно до ст.10 цього ж Закону сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Пленуму Верховного Суду України у п. 24 Постанови № 7 від 30 травня 2008 р. Про судову практику у справах про спадкування роз'яснив, що при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Статтею 17 Загальної декларації прав людини, передбачено - ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 74 роки помер чоловік позивача, ОСОБА_3, про що видане свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2, яке видане 13 березня 2013 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Зіньківського районного управління юстиції Полтавської області.
Подружні відносини позивача із спадкодавцем, підтверджуються свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 від 11 червня 1969 року, згідно якого ОСОБА_3 і ОСОБА_1 вступили у шлюб 11 червня 1969 року і після реєстрації шлюбу позивачу присвоєне прізвище «ОСОБА_1».
На час смерті чоловіка, позивач постійно проживала з ним за адресою: АДРЕСА_1, тому за нормами ч.З ст.1268 ЦК України вважається такою, що прийняла спадщину чоловіка. Про відмову від спадщини вона не заявляла.
Розпоряджень на випадок своє смерті, ОСОБА_3, не робив, заповіту не складав, спадкування відбувається за законом.
Крім позивача, спадкоємцем першої черги майна чоловіка, є спільна дочка ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка постійно проживає в м. Детмольд, Німеччина, яка заяви про прийняття спадщини нотаріусу не подавала, спадщини не прийняла.
Вимог кредиторів до позивача, як спадкоємця, не заявлено.
Спадщина ОСОБА_3 складається з його права на 1/2 частину житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0.06 га, яка розташована за цією ж адресою і була передана ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Частиною 1 ст. 1297 Цивільного кодексу України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
08 листопада 2013 року через свого представника, ОСОБА_6, позивач подала Герасименко Л.В. - державному нотаріусу Зіньківської державної нотаріальної контори заяву про видачу на своє ім'я свідоцтв про право на спадщину за законом на 1/2 частину житлового будинку та на земельну ділянку. У видачі свідоцтв про право на спадщину на частку у житловому будинку та земельну ділянку площею 0.06 га нотаріус відмовила на підставі ч.З ст.З Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст. 79-1 Земельного кодексу України, Закону України «Про земельний кадастр», п.11 ч.І ст. 346 ЦК України, п.4.18, п. 4.20 п.4 гл. 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, ст. 49 Закону України «Про нотаріат» із-за відсутності правовстановлюючих документів на житловий будинок та відсутність витягу з Державного земельного кадастру на земельну ділянку.
Про відмову у вчиненні нотаріальної дії держаний нотаріус 8 листопада 2013 року видала постанову №1180/02-31 та роз'яснила позивачу право звернутися до суду за захистом невизнаних прав.
Житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 набутий за час шлюбу позивачки з ОСОБА_3 і станом на 05.08.1989 року його будівництво було завершеним. 15 жовтня 1997 року рішенням Зіньківської міської ради №610, ОСОБА_3 передано безоплатно у приватну власність раніше надану земельну ділянку під будівництво індивідуального житлового будинку і господарських споруд площею 0.06 га за цією ж адресою.
22 травня 2001 року ОСОБА_3, отримав державний акт на право приватної власності на вказану землю.
Відповідно до ст.ст. 22, 28 Кодексу про шлюб та сім'ю України (норми якого діяли в часі виникнення майнових прав) майно, нажите позивачем за час шлюбу з ОСОБА_3, а саме житловий будинок, є спільною сумісною власністю, рівність часток у якому презумпується. Земельна ділянка, є особистою власністю ОСОБА_3, так як була приватизована ним, шляхом реалізації його особистого права на безоплатну приватизацію згідно з Декретом КМУ «Про приватизацію земельних ділянок» №15-92.
Приватним підприємством «Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» проведено роботи з інвентаризації нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 та виготовлено технічний паспорт станом на 06 вересня 2013 року. В технічному паспорті на житловий будинок, інвентаризаційна справа №2758, позначено будови, будівництво яких, станом на 1989 рік, завершене та визначено їхню інвентаризаційну вартість, яка складає суму 147937,00 грн.
Згідно роз'яснень Державної реєстраційної служби України від 12.03.2013 № 95-06- 15-13 «Щодо державної реєстрації прав з видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно, збудоване до 1992 року» для проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно, збудоване до 05.08.1992 року, документом, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, є технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна.
Згідно зі ст.5 ЦК України, до правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство, зокрема Цивільний кодекс України PCP (в редакції 1991 року), Закон України PCP «Про власність» (в редакції 1991 року).
Статтею 79-1 Земельного кодексу України встановлено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Відповідно до ч.І ст. 1 Закону України «Про земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки це - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера. У разі якщо відомості про земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).
Згідно п.11 ч.І ст.346 ЦК України у разі смерті власника право власності припиняється.
У архівному витягу №01-47/26 від 18.11.2013 року вказано, що згідно з рішенням виконавчого комітету Зіньківської районної Ради народних депутатів Полтавської області від 28.03.1988 року №67 « Про оформлення права особистої власності на житлові будинки в селах району» вирішили оформити право особистої власності на житлові будинки, які належать громадянам району. Виконавчим місцевим Радам народних депутатів оформити видачу власникам житлових будинків свідоцтв на право особистої власності, які необхідно зареєструвати в Полтавському міжміському бюро технічної інвентаризації.
Згідно зі ст.5 ЦК України, до правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство, зокрема Цивільний кодекс Української PCP (в редакції 1991 року), Закон Української PCP «Про власність» (в редакції 1991 року).
Згідно ст. 13, ст. 16 Закону України «Про власність» (чинного на час виникнення майнових прав) житловий будинок, як об'єкт приватної власності набутий у шлюбі, є спільною сумісною власністю подружжя..
Відповідно до п. 11 ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі смерті власника.
Відповідно до ст. ст. 1217, 1218, ЦК України спадщина здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ч.І, ч.5. ст. 1268 ЦК України спадкоємець має право прийняти спадщину, яка незалежно від часу прийняття належить спадкоємцю з часу відкриття спадщини.
Відповідно до ч. 5 ст. З Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" право власності,та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.
Пунктом 2 абз.1 розділу VII прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Державний земельний кадастр» встановлено, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.
Згідно норми ст. 1277 ЦК ( 435-15 ) у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.
З цих підстав позов заявлено до Зіньківської міської Полтавської області - органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини та за місцем знаходження об'єкта нерухомого майна, про право на частку в якому заявлено цей позов.
Згідно з планом ПП Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, на плані технічного паспорта позначено житловий будинок літ.: А-1 (1984 року побудови) , літня кухня, літерою В2 (1989 року побудови), гараж, літерою, в.1 (1989 року побудови), сарай, літерою - В (1989 року побудови), сарай, літерою - в1 (1988 року побудови), гараж, літерою - В1 (1989 року побудови), погріб, літерою - в (1989 року побудови), навіс, літерою - в2 (1993 року побудови), вбиральня, літерою Б (1984 року побудови), колодязь питний, літерою - К (1989 року побудови), ворота огорожі - №5 (1993 року побудови), огорожа №6 (1993 року побудови), хвіртка №4 (1993 року побудови) .
Виділено земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0.06 га з присадибного фонду.
Керуючись ст.ст. 3, 10,11,15,30, 57-61, 212-221 ЦПК України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Зіньківської міської ради, Полтавської області, третя особа ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно: житловий будинок, земельну ділянку, у тому числі в порядку спадкування за законом - задовольнити повністю.
Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, мешканкою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 право приватної власності на:
- житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, який в цілому складається з позначеного на плані технічного паспорта на житловий будинок літерами та цифрами: житлового будинку літ. А-1, вбиральні літ. Б, сараю літ. В, погребу літ. в, сараю літ. в1, гаража літ. В1, навісу літ.в2, літньої кухні літ. В2, колодязя питного літ. К, хвіртки № 4, воріт огорожі №5, огорожі № 6, в тому числі на 1/2 частку житлового будинку в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3.
- земельну ділянку площею 0.06 га, з цільовим призначенням (використанням) «для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд», що розташована на території м. Зіньків, провулок Свердлова, 21, Зіньківської міської ради та належала ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю IV-ПЛ №044158, зареєстрованого в Книзі реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за № 743 від 22 травня 2001 p., в порядку спадкування за законом після смерті і ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 .
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Полтавської області через Зіньківський районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з моменту його оголошення.
Написано власноручно.
Суддя Зіньківського
районного суду Полтавської області С.Р. Должко