Справа № 367/3650/13-ц Головуючий у І інстанції Оладько С.І.
Провадження № 22-ц/780/5836/13 Доповідач у 2 інстанції Таргоній
Категорія 44 20.12.2013
Іменем України
11 грудня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого судді Таргоній Д.О.,
суддів: Приходька К.П., Голуб С.А.,
за участю секретаря - Дмитренко Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 12 липня 2013 року у справі за позовом прокурора м. Ірпеня до Коцюбинської селищної ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 як законного представника малолітньої ОСОБА_4, третя особа: комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство» про визнання недійсними рішення, державного акту на право власності на землю, визнання права власності на земельну ділянку,-
У лютому 2013 року прокурор м. Ірпеня Київської області звернувся до суду в інтересах держави із вказаним вище позовом, який мотивував тим, що в ході перевірки дотримання вимог земельного законодавства прокуратурою виявлено факт порушення Коцюбинською селищною радою Київської області вимог закону при виділенні громадянам земельних ділянок. Посилався, що рішенням Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року № 2174/25-5 було затверджено проект землеустрою та передано у власність відповідачу ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1500 га для будівництва і обслуговування будинку по АДРЕСА_1. На підставі даного рішення ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 469752 (кадастровий номер 3210946200:01:042:0040).
Вказував, що передача у власність ОСОБА_2 земельної ділянки відбулася з порушенням низки вимог чинного законодавста. Зокрема надана відповідачу земельна ділянка перебуває за межами сел. Коцюбинське, яке не має генерального плану, а отже селищна рада не мала права нею розпоряджатися.
Крім того, спірна ділянка відповідно до рішення РМ УРСР № 673 від 20 червня 1956 року перебуває у постійному користуванні КП «Святошинське лісопаркове господарство» і відноситься до земель лісогосподарського призначення, що стверджується проектом організації лісового господарства і таксаційними описами ділянки. Отже, дана ділянка лісового фонду передана у власність ОСОБА_2 без її вилучення у встановленому порядку у КП «Святошинське лісопаркове господарство» та без зміни її цільового призначення. Крім того, при передачі ділянки у власність ОСОБА_2 проект землеустрою не проходив державну експертизу, що є порушенням ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації».
Зазначав, що в послідуючому ОСОБА_2 провів відчуження спірної ділянки на підставі договору купівлі-продажу від 02 червня 2009 року відповідачу ОСОБА_3, який отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 527227. Останнім, в свою чергу, спірна земельна ділянка була відчужена на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 03 вересня 2009 року з ОСОБА_1, яка діяла від імені і в інтересах своєї малолітньої доньки ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1, про що на державному акті, виданому на ім'я ОСОБА_3, зроблено відмітку про перехід права власності до ОСОБА_4 в особі ОСОБА_1
Позивач вважає, що укладений між відповідачами договори купівлі-продажу на підставі ст. 228 ЦК України є нікчемними правочинами, бо порушують публічний порядок, а відтак не потребують визнання їх недійсним. Відповідно, видані на підставі цих договорів державні акти на ім'я ОСОБА_2, ОСОБА_3 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_4 в особі ОСОБА_1 слід визнати недійсними, як отримані з порушенням вимог чинного законодавства.
У зв'язку з наведеним, просив визнати недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року щодо передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1500 га для будівництва і обслуговування будинку по АДРЕСА_1, визнати недійсним виданий ОСОБА_2 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 469752, визнати недійсним виданий ОСОБА_3 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 527227, з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_4 в особі ОСОБА_1 та скасувати їх державну реєстрацію, а також просив визнати за державою право власності на земельну ділянку площею 0,1500 га по АДРЕСА_1.
Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 12 липня 2013 року позов прокурора задоволено частково. Визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року щодо передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1500 га, визнано недійсним виданий ОСОБА_2 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 469752, визнано недійсним виданий на ім'я ОСОБА_3 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 527227, з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_4 в особі ОСОБА_1 та скасувано їх державну реєстрацію. В решті позову відмовлено.
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 30 серпня 2013 року залишено без задоволення заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення.
У вересні 2013 року відповідачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати заочне рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, закрити провадження у справі в частині позовних вимог про визнання недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року № 2174/25-5, в іншій частині ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В обгрунтування апеляційної скарги посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального права. Зокрема зазначає, що вимоги в частині визнання незаконним рішення Коцюбинської селищної ради не підлягає розгляду в суді в порядку цивільного судочинства, а повинно розглядатись відповідно до положень ст. 17 КАС України. Крім того, державни акт, виданий на ім'я ОСОБА_3 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_4 в особі ОСОБА_1, є похідними від договорів купівлі-продажу від 02 червня 2009 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, та від 23 вересня 2009 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_4 Судовим рішенням дані договори недійсними не визнавались, а отже відсутні підстави для визнання недійсними виданих на підставі цих договорів державних актів.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Задовольняючи позов частково і визнаючи недійсними рішення селищної ради та державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 909753, суд обгрунтовував свої висновки тим, що на момент прийняття Коцюбинською селищною радою рішення від 25 грудня 2008 року щодо передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1500 га межі сел. Коцюбинське у встановленому законом порядку визначені не були, генеральний план населеного пункту відсутній. Отже, селищною радою не було з'ясовано чи знаходиться виділена земельна ділянка в межах селища, а відтак розпоряджатися цією ділянкою рада не мала права, що у свою чергу відповідно до ст.152 ЗК України є підставою для визнання недійсними оспорюваних рішення і державного акту.
Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Відповідно до ч. 3 ст. 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі одержання земельних ділянок із земель комунальної власності у межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до ст. 173 ЗК України межа району, села, селища, міста, району у місті - це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій.
Відповідно до ч. 2 ст. 174 ЗК України рішення про встановлення, зміну меж сіл, селищ, які входять до складу відповідного району, приймаються районною радою за поданням відповідних сільських, селищних рад. Рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищ, які не входять до складу відповідного району, або у разі, якщо районна рада не утворена, приймаються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням відповідних сільських, селищних рад.
Згідно ст. 176 ЗК України межі адміністративно-територіальних одиниць посвідчуються державним актом України.
Відповідно до ч. 12 розділу X «Перехідні положення» ЗК України, до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що рішенням Коцюбинської селищної ради Київської області від 25 грудня 2008 року затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку для будівництва і обслуговування будинку площею 0,1500 га по АДРЕСА_1. На підставі даного рішення ОСОБА_2 27 лютого 2009 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 469752 (кадастровий номер 3210946200:01:042:0040).
Також судом встановлено, що на час передачі Коцюбинської селищною радою у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки межі селища Коцюбинське Київської області у встановленому законом порядку не установлювалися, проект встановлення меж не розроблявся і не затверджувався, державний акт генеральний план населеного пункту був відсутній.
За таких обставин суд обгрунтовано задоволив вимоги прокурора про визнання недійсним рішення про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки та державного акта, виданого на його ім'я.
Проте, колегія суддів не може погодитися із висновками суду в частині визнання недійсним виданого на ім'я ОСОБА_3 державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 527227 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_4 в особі ОСОБА_1 та скасування його державної реєстрації, оскільки суд у порушення вимог статей 213, 214 ЦПК України в достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин, що потягло невірне вирішення спору в цій частині.
Так судом встановлено, що 02 червня 2009 року ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу провів відчуження спірної земельної ділянки відповідачу ОСОБА_3, який отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 527227.
ОСОБА_3, в свою чергу, спірна земельна ділянка була відчужена на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 03 вересня 2009 року з ОСОБА_1, яка діяла від імені і в інтересах своєї малолітньої доньки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, про що на державному акті, виданому на ім'я ОСОБА_3, зроблено відмітку про перехід права власності до ОСОБА_4 в особі ОСОБА_1
Задовольняючи вимоги прокурора в цій частині, суд виходив з того, що у зв'язку із визнанням недійсним рішення ради про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки та державного акта серії ЯЖ № 469752, є правові підстави для визнання недійсним виданого на ім'я покупця земельної ділянки ОСОБА_3 державного акта серії ЯГ № 527227, з відміткою про перехід права власності до наступного покупця - ОСОБА_4 в особі ОСОБА_1, та скасування його державної реєстрації.
При цьому суд залишив поза увагою підстави позову прокурора, який мотивував вимоги тим, що укладений між відповідачами договір купівлі-продажу спірної ділянки є нікчемним згідно положень ст. 228 ЦК України як такий, що порушує публічний порядок, і не потребує визнання його недійсним. Саме у зв'язку з нікчемністю договору прокурор вважав, що виданий ОСОБА_3 державний акт слід визнати недійсним.
Ухвалюючи рішення в цій частині, суд прийшов до правильного висновку про необгрунтованість посилань прокурора на нікчемність договорів купівлі-продажу від 02 червня 2009 року та 03 вересня 2009 року, поскільки прокурор не надав доказів, що даний правочин порушує публічний порядок. Однак, прийшовши до таких висновків, суд на порушення вимог ст.81, 131, 152 ЗК України, ст. 204 ЦК України, та всупереч попереднім висновкам про відсутність підстав вважати договір купівлі-продажу нікчемним, визнав державний акт, виданий ОСОБА_3 серії ЯГ № 527227, з відміткою про перехід права власності до наступного покупця - ОСОБА_4 в особі ОСОБА_1,недійсним.
Наведене свідчить про порушення вимог процесуального закону щодо законності і обгрунтованості рішення.
Крім того, суд не звернув уваги, що правовою підставою видачі ОСОБА_3 державного акту є договір купівлі-продажу від 02 червня 2009 року року, що прямо вказано у державному акті серії ЯГ № 527227. Відповідно, без вирішення питання щодо правомірності набуття ОСОБА_3 права на спірну ділянку за цивільно-правовою угодою, як це передбачає п.«в» ч.3 ст.152 ЗК України, підстави для визнання недійсним державного акту, виданого на підставі цієї угоди, відсутні. Це стосується також і договору купівлі-продажу від 03 вересня 2009 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_4, на підставі якого на державному акті серії ЯГ № 527227 зроблено відповідну відмітку про перехід права власності.
Зазначені вище порушення, які допустив суд першої інстанції, призвели до неправильного вирішення спору в оскаржуваній частині.
Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними чи неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог щодо визнання недійсним державного акту серії ЯГ № 527227 з відміткою про перехід права власності, ухвалене з порушенням норм матеріального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.
Відповідно до положень ч.1 ст. 81, ст. 131 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), громадяни України набувають права власності на земельні ділянки в тому числі на підставі придбання за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами. Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.
Згідно ст. 126 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.
За змістом вказаних норм правовою підставою набуття громадянином права власності на земельну ділянку є укладення ним цивільно-правової угоди, а державний акт, що видається на підставі такої угоди, лише посвідчує право особи на земельну ділянку. Отже, без встановлення судом недійсності (невідповідності вимогам закону) правочину, як правової підстави придбання громадянином земельної ділянки, визнання недійсним державного акту, виданого на підставі цього правочину, є в даному випадку є необгрунтованим.
Такі висновки відповідають приписам щодо презумпції правомірності правочину, встановленим ст. 204 ЦК України, згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Крім того, такі висновки узгоджуються із положеннями ч. 3 ст. 152 ЗК України, згідно якої захист порушених прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється в тому числі шляхом заявлення позову про визнання угоди недійсною.
Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, з яким колегія суддів погоджується, зазначивши в рішенні, що укладений між відповідачами ОСОБА_2 і ОСОБА_3 договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 02 червня 2009 року, а також договір купівлі-продажу між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, яка діяла в інтересах малолітньої ОСОБА_4, не є такими, що порушують публічний порядок, поскільки укладені між приватними особами і його предметом є майно, що перебуває у приватній власності.
За таких обставин, а також враховуючи приписи ст. 204 ЦК України щодо презумпції правомірності правочину, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 527227, виданого ОСОБА_3 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_4 в особі ОСОБА_1 на підставі вказаних договорів з підстав вказаних прокурором у позові.
Доводи прокурора в суді апеляційної інстанції про те, що визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку вважається окремим способом захисту порушених прав і не пов'язане із вирішенням питання про правомірність набуття особою права власності на земельну ділянку, необгрунтовані.
Такі доводи суперечать вимогам закону, зокрема ст. 328 ЦК України, згідно якої право власності набувається на підставах, не заборонених законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
При цьому колегія суддів враховує правовий висновок, який зробив Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 2 жовтня 2013 року при розгляді справи № 6-93цс 13, предметом якої був спір про визнання державного акту на право приватної власності на землю недійсним за позовом прокурора. При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок, відповідно до якого державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади, тому вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення, на підставі якого такий акт виданий, і дотримання вимог, передбачених земельним законодавством, зокрема статтями 116, 118 ЗК України. Аналогічний правовий висновок зробив Верховний Суд України при розгляді справи № 6-92цс 13.
За змістом наведеної правової позиції стосовно спору в даній справі вирішення питання про правомірність видачі державного акта на право власності на земельну ділянку безпосередньо залежить від законності правочину, на підставі якого такий акт виданий.
В той же час, колегія суддів апеляційного суду вважає необгрунтованими доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції правил підвідомчості справи та неможливості розгляду в суді загальної юрисдикції, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 15 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Виходячи з положень норм Земельного кодексу України, глав 27, 33, 34 Цивільного кодексу України, статті 15 ЦПК України, справи з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками підсудні загальним судам.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія судів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 12 липня 2013 року - скасувати в частині визнання недійсним виданого на ім'я ОСОБА_3 державного акта серії ЯГ № 527227 на право власності на земельну ділянку площею 0,15 га кадастровий номер 3210946200:01:042:0040 по АДРЕСА_1 із відміткою про перехід права власності на ОСОБА_4 в особі ОСОБА_1 і скасування його державної реєстрації - скасувати і в цій частині ухвалити нове рішення.
Відмовити в позові прокурора м. Ірпеня Київської області в інтересах держави до ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акту серії ЯГ № 527227 на право власності на земельну ділянку площею 0,15 га кадастровий номер 3210946200:01:042:0040 по АДРЕСА_1 із відміткою про перехід права власності на ОСОБА_4 в особі ОСОБА_1 і скасування його державної реєстрації.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: