10.4.1
Іменем України
16 грудня 2013 року Справа № 812/8897/13-а
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Свергун І.О.,
за участі секретаря - Северіної А.С.,
представника позивача - ОСОБА_1 (довіреність від 05.08.2013),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Луганська справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Сєвєродонецького міського центру зайнятості про визнання протиправним та скасування наказу від 08.12.2010 № 515,
24 жовтня 2013 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_2 до Сєвєродонецького міського центру зайнятості про визнання протиправним та скасування наказу від 08.12.2010 № 515.
В обґрунтування заявлених вимог позивач ОСОБА_2 зазначила, що 04.11.2005 наказом від 04.11.2005 № 6-к вона була прийнята на роботу в ТОВ «МАВІ Україна». З 03.08.2009 наказом від 03.08.2009 № 10-к її було звільнено з роботи за згодою сторін. 07.09.2009 позивач звернулася до Сєвєродонецького міського центру зайнятості з метою пошуку роботи. 14.09.2009 позивачу було надано статус безробітного та наказом від 14.09.2009 № НТ 090914 призначено допомогу по безробіттю.
02.06.2010 позивачу надано корінець направлення на працевлаштування до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, де 03.06.2010 її було працевлаштовано на посаду комерційного директора згідно з наказом № 01 та договором № 485.
08.12.2010 відповідачем було видано наказ № 515 про здійснення заходів по утриманню з гр. ОСОБА_2 суми матеріального забезпечення на випадок безробіття. Позивач не погоджується зі вказаним наказом, вважає його таким, що підлягає скасуванню, з наступних підстав.
Утримання суми матеріального забезпечення на випадок безробіття можливе лише в разі, якщо під час одержання допомоги по безробіттю безробітний своєчасно не подав відомості про обставини, що впливають на умови її виплати.
Позивач зазначає, що на час отримання допомоги по безробіттю вона не знаходилась у трудових відносинах, отже, у відповідача не було підстав виносити наказ від 08.12.2010 № 515.
У судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали позовні вимоги в повному обсязі з підстав, викладених у позові, просили визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 08.12.2010 № 515. Також пояснили суду, що наказ ТОВ «МАВІ Україна» від 05.05.2010 № 6-к про звільнення ОСОБА_2 не відповідає фактичним обставинам, підпис на наказі виконано не ОСОБА_2
Представником позивача було заявлено клопотання про забезпечення доказів шляхом призначення почеркознавчої експертизи. Ухвалою суду від 16.12.2013 у задоволення вказаного клопотання було відмовлено.
Представник відповідача в ході судового розгляду справи позовні вимоги не визнав, про що надав письмові заперечення, в яких посилається на наступне. Відповідач не погоджується з доводами позивача про те, що про оскаржений наказ він дізнався з дати винесення Донецьким апеляційним адміністративним судом ухвали від 16.10.2013 по справі № 812/1394/13-а. 10.12.2010 на адресу ОСОБА_2 було направлено лист, в якому Сєвєродонецький МЦЗ просить звернутися до установи в найближчий час. 14.12.2010 ОСОБА_2 звернулася до Сєвєродонецького МЦЗ. В ході прийому позивач не визнала грошові вимоги, які було їй пред'явлено згідно з наказом від 08.12.2010 № 515, відмовилась від підпису та отримання наказу, про що на даному наказі посадовими особами центру зайнятості було зроблено відмітку. Також ОСОБА_2 надала заяву від 14.12.2010 про те, що вона не працювала на підприємстві в період з 01.08.2009 по 05.05.2010, в наказі про звільнення від 05.05.2010 № 6-к стоїть не її підпис.
Відповідач зазначає, що 05.08.2013 в ході судового розгляду справи № 812/1394/13-а за позовом Сєвєродонецького міського центру зайнятості до ОСОБА_2 про стягнення сум виплаченого забезпечення в розмірі 10933,43 грн. за клопотанням позивача долучено в якості доказу копію наказу Сєвєродонецького міського центру зайнятості від 08.12.2010 № 515, який передано відповідачу для ознайомлення. Відповідач вважає доводи позивача необґрунтованими й недоведеними та просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
Суд, вислухавши пояснення сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступні факти та відповідні до них правовідносини.
Судом установлено, що позивач ОСОБА_2 була взята на облік в Сєвєродонецькому міському центрі зайнятості 14.09.2009 та отримувала соціальні послуги та забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». Наказом Сєвєродорнецького МЦЗ від 03.06.2010 припинено виплату допомоги по безробіттю позивачу та знято її з обліку. Вказані обставини не заперечуються сторонами та підтверджуються постановою Луганського окружного адміністративного суду від 22.08.2013 та ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013 у справі № 812/1394/13-а за позовом Сєвєродонецького міського центру зайнятості до ОСОБА_2 про стягнення суми виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг (арк. справи 50-54).
Відповідно до частини 1 статті 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
В подальшому Сєвєродонецьким МЦЗ отримано інформацію про те, що під час перебування на обліку в центрі зайнятості ОСОБА_2 отримувала заробітну плату в ТОВ «МАВІ Україна».
За результатами розслідування Сєвєродонецьким МЦЗ складено акт 08.12.2010 № 81, згідно з яким ТОВ «МАВІ Україна» була виплачена заробітна плата ОСОБА_2 за період роботи з 14.09.2009 по 05.05.2010; період виплати допомоги по безробіттю у період перебування ОСОБА_2 на обліку підлягає перегляду (арк. справи 58).
08 грудня 2010 року відповідачем прийнято наказ № 515 про утримання з ОСОБА_2 зайво отриманої суми матеріального забезпечення (арк. справи 6).
Позивач не погоджується зі вказаним наказом, вважає його протиправним.
При вирішенні позовних вимог суд керується наступним.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 № 803-XII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 803), безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.
Для одержання статусу безробітного, громадянин особисто подає у день, що настає після закінчення встановленого строку пошуку роботи, до центру зайнятості відповідну заяву та письмову інформацію про те, що він не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів та не зареєстрований як фізична особа підприємець.
У разі відсутності підходящої роботи рішення про надання громадянам статусу безробітних приймається державною службою зайнятості з восьмого дня після реєстрації у центрі зайнятості за місцем проживання.
У випадку безробіття згідно з частиною першою статті 6 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 № 1533-III в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1533), застраховані особи мають право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги.
Відповідно до статті 7 Закону № 1533 видами забезпечення за цим Законом є: допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності; допомога по частковому безробіттю; матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного; допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні.
Статтею 2 Закону № 1533 встановлено принцип цільового використання коштів страхування на випадок безробіття.
З метою дотримання вказаного принципу частиною 2 статті 34 Закону № 1533 фонду визначено обов'язки:
виплачувати забезпечення та надавати соціальні послуги, передбачені цим Законом;
вживати заходів до раціонального використання коштів і забезпечення фінансової стабільності Фонду;
контролювати правильність витрат за страхуванням на випадок безробіття, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань страхування на випадок безробіття, правильність призначення роботодавцем та виплати застрахованим особам допомоги по частковому безробіттю.
Частинами 2 та 3 статті 36 Закону № 1533 встановлено, що застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг. Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.
Судом установлено, що наказом ТОВ «МАВІ Україна» від 04.11.2005 № 6-к позивач ОСОБА_2 була прийнята на роботу з 04.11.2005 агентом з оформлення митних документів за сумісництвом з неповним робочим днем (арк. справи 44).
Наказом ТОВ «МАВІ Україна» від 05.05.2010 № 6-к ОСОБА_2 було звільнено за угодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП України) з 05.05.2010 (арк. справи 45).
Згідно з пунктом «а» частини 3 статті 1 Закону № 803 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, в Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах, працюючі по найму на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном у фізичних осіб.
Таким чином, позивач ОСОБА_2 на момент взяття її на облік у центрі зайнятості з 14.09.2009 та до 05.05.2010 вважалася зайнятою особою.
Виплата ТОВ «МАВІ Україна» ОСОБА_2 доходу підтверджується податковими розрахунками форми № 1ДФ за 4 квартал 2009 року, 1 квартал 2010 року, 2 квартал 2010 року (арк. справи 38-40).
Вказані обставини також установлено судовими рішеннями в справі № 812/1394/13-а, які набрали законної сили, та не потребують доказування.
Суд не бере до уваги посилання позивача на те, що підпис на наказі ТОВ «МАВІ Україна» від 05.05.2010 № 6-к про звільнення належить не ОСОБА_2, а іншій особі, оскільки питання щодо правомірності винесення даного наказу, ознайомлення позивача з наказом про звільнення та взагалі питання звільнення позивача не є предметом даного спору та має розглядатися в іншому порядку. Будь-яких доказів на підтвердження своїх доводів позивачем не надано. Натомість належними доказами в розумінні статей 69, 70 КАС України підтверджено перебування позивача в трудових відносинах з ТОВ «МАВІ Україна» в період знаходження на обліку в центрі зайнятості та отримання позивачем доходу.
Відповідно до пункту 20 Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 року № 219, чинного на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок № 219), громадяни, зареєстровані як такі, що шукають роботу, та безробітні, знімаються з обліку з дня працевлаштування, в тому числі на сезонні або загальнодержавні оплачувані громадські роботи, державної реєстрації фізичної особи - підприємця, укладення цивільно-правового договору, предметом якого є діяльність, спрямована на виконання власними силами робіт, надання послуг. При цьому в картці робиться запис про прийняття на роботу, зазначаються дата і номер наказу, дата видачі та номер реєстраційного свідоцтва, дата укладення цивільно-правового договору.
Згідно з пунктом 21 Порядку № 219 громадяни, зареєстровані як такі, що шукають роботу, і безробітні, знімаються з обліку згідно з наказом керівника центру зайнятості, що зазначається в картці.
Беручи до уваги вищенаведені норми, суд дійшов висновку, що позивач, порушуючи норми Закону України «Про зайнятість населення», не повідомила центр зайнятості про перебування в трудових відносинах з ТОВ «МАВІ Україна», що спричинило безпідставне надання їй статусу безробітної особи та незаконну виплату допомоги по безробіттю та інших соціальних послуг у загальному розмірі 10933,43 грн.
Враховуючи викладене, суд вважає, що при винесенні наказу від 08.12.2010 № 515 про утримання зайво виплаченої суми матеріального забезпечення відповідач діяв правомірно та у відповідності до норм чинного законодавства України.
Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В даному випадку відповідач довів правомірність прийняття спірного наказу.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, безпідставними, й такими, що не підлягають задоволенню.
Щодо питання дотримання позивачем строку звернення до суду слід зазначити наступне.
Частиною 1 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною 2 цієї статті для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини 5 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів, встановлюється місячний строк.
Відповідачем не надано суду доказів, які б підтверджували вручення позивачу спірного наказу. Посилання відповідача на те, що позивач відмовилася від підпису та отримання наказу, про що було зроблено відмітку на наказі, суд до уваги не бере, оскільки відповідач міг направити даний наказ на адресу позивача засобами поштового зв'язку, однак, не скористався такою можливістю. Доводи відповідача про те, що копію наказу було вручено позивачу в ході судового розгляду справи № 812/1394/13-а, не підтверджено належними та допустимими доказами.
Крім того, беручи до уваги практику Європейського суду з прав людини, суд зазначає таке. В рішеннях по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський суд з прав людини зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За таких обставин спір розглянуто судом по суті.
Питання розподілу судових витрат визначено статтею 94 Кодексу адміністративного судочинства України.
Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, підстав для відшкодування позивачу понесених судових витрат немає.
Керуючись статтями 2, 6, 7, 11, 17, 94, 158-163, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Сєвєродонецького міського центру зайнятості про визнання протиправним та скасування наказу від 08.12.2010 № 515 відмовити повністю.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
Постанову складено в повному обсязі 20 грудня 2013 року.
Суддя І.О. Свергун