"17" грудня 2013 р.Справа № 916/983/13
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Л.І. Бойко
суддів: Т.А. Величко, С.В. Таран
при секретарі судового засідання Альошиній Г.М.,
за участю представників сторін:
від прокуратури - Уразовський В.І.;
від позивачів:
від Міністерства оборони України - Добров Ю.В.;
від Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району - Добров Ю.В.;
від відповідача - не з'явились;
від третьої особи - не з'явились;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області
на рішення господарського суду Одеської області від 30.09.2013р.
у справі № 916/983/13
за позовом Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави, в особі Міністерства оборони України, в особі Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району
до Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Карпати"
про визнання недійсним та скасування розпорядження
Білгород-Дністровський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави, в особі Міністерства оборони України, в особі Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпати", в якій просить суд визнати недійсним та скасувати розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області №80/А-2007 від 26.03.2007р. „Про затвердження Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ „Карпати" на умовах оренди із земель запасу Веселодолинської сільської ради".
Рішенням господарського суду Одеської області від 30.09.2013 року позовні вимоги задоволено.
Визнано недійсним та скасовано розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області № 80/А-2007 від 26.03.2007р. „Про затвердження Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ „Карпати" на умовах оренди із земель запасу Веселодолинської сільської ради".
Стягнуто з Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області на користь Державного бюджету України 1147 (одна тисяча сто сорок сім) грн. судового збору.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням Тарутинська районна державна адміністрація Одеської області звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави, в особі Міністерства оборони України, в особі Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши пояснення представників сторін та прокуратури, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Як свідчать матеріали справи і встановлено судом, відповідно до постанови Ради народних комісарів Української РСР від 18.12.1945р. №2002/063 „Об отводе 20000 гектаров земли на территории Бородинского, Тарутинского и Саратского районов, Измаильской области для организации окружного артполигона ОДВО", що затверджена розпорядженням Раднаркому СРСР від 19.01.1946р. № 742рс вирішено відвести на території Бородинського, Тарутинського та Саратського районів Ізмаїльської області під окружний артилерійський полігон Одеського військового округу 20000 га землі (в межах визначених у схемі, що додавалась).
Прийнятою Ізмаїльським обласним виконавчим комітетом та Бюро обкому КП(б)У постановою від 12.02.1946р. № 53/9-ОП "О порядке передачи в натуре земель Одесскому Военному Округу, для учебного артилерийского лагеря под полигон, согласно постановлению СНК УССР от 18.12.1945 года за №2002/063" регулювався порядок виконання постанови Ради народних комісарів Української РСР від 18.12.1945р. №2002/063, яке полягало у відселенні селянських господарств, які до цього розміщувались на території відведення.
В подальшому, у Акті від 10 червня 1946 р. обласною комісією по передачі земель ОДВО, яка діяла на виконання постанови Ради народних комісарів Української РСР від 18.12.1945р. №2002/063 та постанови Ізмаїльського обласного виконавчого комітету від 12.02.1946р. №53/9-ОП констатувалось відведення земельної ділянки на площі 23600 га в натурі за рахунок земель Саратського, Тарутинського, Бородинського, Староказачанського та Арцизького районів. При цьому, у Акті від 10 червня 1946 р. зазначено, що при відводі земель в натурі, у зв'язку з рельєфом місцевості (з метою включення деяких висотних пунктів) виникла необхідність у збільшенні площі артполігону, у зв'язку з чим фактично відведено під полігон на 3600 га більше, ніж було передбачено проектом, що було узгоджено районними організаціями.
Рішенням звуженого засідання Ізмаїльського обласного виконавчого комітету №7 від 10.06.1946р. затверджено акт обласної комісії від 10.06.1946р. про передачу земельної ділянки площею 23600 га під учбовий артилерійський полігон Одеського військового округу.
В подальшому, як вбачається з залученої до матеріалів справи копії рішення звуженого засідання Ізмаїльського обласного виконавчого комітету №3 від 22.04.1947р. на підставі вказівки Ради Міністрів УРСР від 20.03.1947р. № 0293 та заявки командування Одеського військового округу про необхідність розширення Тарутинського артполігону, вирішено провести розширення існуючого Тарутинського артполігону в межах Бородинського, Старокозацького, Саратського та Тарутинського районів на загальній площі 9440 га за рахунок перелічених у рішенні землекористувачів.
Як вбачається з наявних у матеріалах справи копій акту інвентаризації земель Міністерства оборони України на території Тарутинського району Одеської області (інвентаризація проводилась на підставі розпорядження районної державної адміністрації №11 від 22.02.1993р.) та акту інвентаризації земель Тарутинського загальновійськового полігону та угідь військового радгоспу „Чорноморський" (інвентаризація проводилась на підставі листа державного секретаря Міністерства оборони України від 07.04.2003р. № 01-17-1864 і доручення голови Одеської облдержадміністрації), членами комісії фіксувалась належність земельної ділянки площею 23943,8 га Тарутинському загальновійськовому полігону. Згідно довідки Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району від 07.08.2012р. №1162, станом на 01.08.2012р. на картковому обліку Білгород-Дністровської КЕЧ району рахується земельна ділянка № 92 військового містечка 11 загальною площею 24229,5 га, з яких військовий радгосп „Чорноморський" використовує земельну ділянку площею 689,83 га, на яку виготовлений Державник акт нового зразку № ОД23-120 від 05.06.1995р.
Як вбачається з усних та письмових пояснень представника Міністерства оборони України, Міністерство не зверталось з клопотанням про відмову від користування земельною ділянкою Тарутинського артполігону та згода на передачу земельних ділянок Тарутинського артполігону іншим особам не надавалась.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області №101/А-2005 від 05.05.2005р. "Про використання земель Тарутинського загальновійськового полігону" та п.1 розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області №368/А-2005 від 14.12.2005р. "Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями" припинено право користування земельною ділянкою 23 253,17 га, яка була надана у користування військовій частині А-1366 для організації загальновійськового полігону і розташована на території Веселодолинської сільської ради та переведено зазначену земельну ділянку до остаточного вирішення земельних суперечок до земель запасу Веселодолинської сільської ради.
В подальшому, згідно оспорюваного у справі розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області №80/А-2007 від 26.03.2007р. „Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ „Карпати" на умовах оренди із земель запасу Веселодолинської сільської ради" затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ „Карпати" площею 160 га в довгострокову оренду строком на 49 років із земель запасу Веселодолинської сільської ради.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012р. по справі №2-а-3436/08/1570 визнано протиправним та скасовано розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області №101/А-2005 від 05.05.2005р. "Про використання земель Тарутинського загальновійськового полігону" та п.1 розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області №368/А-2005 від 14.12.2005р. "Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями". При дослідженні доказів у справі Одеським апеляційним адміністративним судом було встановлено, що право постійного землекористування у Одеського військового округу виникло згідно з постановою Ради народних комісарів УРСР від 1945р. та на підставі рішення Ізмаїльського облвиконкому від 1946р., так як чинне на той час законодавство не визначало момент, з якого особа набувала прав землекористування, у зв'язку з прийняттям певного рішення. Крім того, суд дійшов висновку про те, що, незважаючи на відсутність державного акту, право постійного користування землями Тарутинського загальновійськового полігону залишається за Міністерством оборони України, а тому вказані земельні ділянки відносяться до земель оборони, належать державі на праві власності та відповідним військовим формуванням на праві постійного користування.
Позовні вимоги у справі обґрунтовані незаконністю розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області №80/А-2007 від 26.03.2007р. „Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ „Карпати" на умовах оренди із земель запасу Веселодолинської сільської ради", як такого що порушує право Міністерства оборони України на земельну ділянку, яка входить до складу земель Тарутинського загальновійськового полігону, відсутністю у Тарутинської райдержадміністрації Одеської області правових підстав на розпорядження земельною ділянкою, що відноситься до земель оборони. Позовні вимоги у справі направлені на визнання недійсним та скасування розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області №80/А-2007 від 26.03.2007р.
Господарський суд Одеської області задовольняючи позовні вимоги зазначив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено Одеським апеляційним адміністративним судом при дослідженні доказів у справі №2-а-3436/08/1570, апеляційний адміністративний суд виходив з того, що оскільки чинне на той час законодавство (Земельний кодекс УРСР 1992 року) не визначало момент, з якого особа набувала прав землекористування, право постійного землекористування у Одеського військового округу виникло згідно з постановою Ради народних комісарів УРСР від 1945р. та на підставі рішення Ізмаїльського облвиконкому від 1946р., про які зазначалося вище по тексту даної постанови. Прийнятими у подальшому Земельними кодексами (1970 року, 1990 року) було встановлено, що право власності та право постійного користування земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельних ділянок на місцевості та видачі державного акту, що посвічує відповідне право. Але, з урахуванням принципу дії законів у часі, вказані нормативно-правові акти поширювали свою дію на відносини, що виникли після набрання ними чинності. Як Земельний кодекс УРСР 1970р., так і Земельний кодекс України 1990р. серед підстав припинення прав користування земельними ділянками не передбачали не оформлення або не переоформлення раніше наданих прав. Поряд з цим апеляційний адміністративний суд послався на рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 року № 5-рп/2005 у справі № 1-17/2005(справа про постійне користування земельними ділянками), в якому зазначено, що юридичні особи з підстави непереоформлення права постійного землекористування на право власності або право користування землею не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою.
У зв'язку із викладеним та на підставі статті 116 Конституції України, статей 13, 77, 84 Земельного кодексу України, статей 3, 14 Закону України "Про Збройні Сили України", статті 1 Закону України "Про використання земель оборони", статей 3, 4, 6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", пункту 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого указом Президента України від 06.04.2011р. №406/2011, пункту 44 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Зборойних Сил України та основних правил користування наданими землями і Керівництва з обліку земель (земельних ділянок) в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України, затверджених наказом Міністра оборони України №483 від 22.12.1997р., апеляційний адміністративний суд дійшов висновку про те, що, незважаючи на відсутність державного акту, право постійного користування вищезазначеними землями залишається за Міністерством оборони України, а тому вони відносяться до земель оборони, належать державі на праві власності та за відповідними військовими формуваннями закріплені на праві постійного користування. Тому виключно Кабінет Міністрів України має право припиняти право користування земельною ділянкою, що входить до складу земель оборони. Одночасно суд зазначив, що всупереч частини 5 статті 116, статті 149 Земельного кодексу України рішення про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки уповноваженим органом не приймалося, а згода Міністром оборони України на її вилучення не надавалася.
В силу вимог частини четвертої статті 35 Господарського процесуального кодексу України рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.
Отже, встановлений Одеським апеляційним адміністративним судом у постанові від 14.06.2012р. по справі №2-а-3436/08/1570 факт належності спірної земельної ділянки до земель оборони має преюдиціальне значення і є обов'язковим для господарського суду при вирішенні даної справи по суті.
Згідно із статтею 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.
Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування (частина 2 статті 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України").
Відповідно до статті 3 Закону України "Про Збройні Сили України", Положення про Міністерство оборони України, затвердженого указом Президента України від 06.04.2011р. №406/2011, Міністерство оборони України, зокрема, надає згоду або відмовляє в наданні згоди на відчуження майнових об'єктів, що відносяться до основних фондів підприємств, установ і організацій, які належать до сфери управління Міноборони України, а також на передачу в заставу цілісних майнових комплексів підприємств, будівель та споруд, що належать до сфери управління Міноборони України, його структурних підрозділів; здійснює у межах повноважень інші функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери управління Міноборони України; здійснює в установленому порядку відчуження військового майна, передачу його до сфери управління центральних чи місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам та організаціям, які провадять діяльність в інтересах національної безпеки і оборони, та в комунальну власність, готує пропозиції щодо зміни цільового призначення земельних ділянок Збройних Сил.
Статтею 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" передбачено, що військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
За приписами статті 4 вищенаведеного Закону війської частини ведуть облік закріпленого за ними майна в органах квартирно-експлуатаційної служби збройних Сил України. Згідно індивідуальної картки №95 обліку земельної ділянки на обліку Білгород-Дністровської КЕЧ району за Міністерством оборони України рахується земельна ділянка площею 24229,5га військового містечка №11, розташована за адресою: Одеська область, Тарутинський район, с.Надеждівка.
За приписами статті 77 Земельного кодексу України, яка кореспондується із статтею 1 Закону України "Про використання земель оборони", землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно законодавства України.
Пунктом "б" частини 3 статті 84 Земельного кодексу України визначено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення.
Відповідно до абзацу третього частини 5 статті 20 Земельного кодексу України земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України "Про використання земель оборони".
Частина 5 статті 116 Конституції України наділяє Кабінет Міністрів України повноваженням здійснювати управління державної власності відповідно до закону. Відповідно до статті 1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпорядженням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.
Відповідно до статті 317 Цивільного кодексу України право володіння, користування та розпорядження своїм майном належить власнику цього майна. Статтею 319 Цивільного кодексу України визначено, що лише власник має право вчиняти стосовно свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, а статтею 321 цього Кодексу передбачено принцип непорушності права власності.
Отже, землі оборони знаходяться в управлінні та користуванні Міністерства оборони, тоді як власником цих земель є держава в особі Кабінету Міністрів України, який ними розпоряджається.
Таким чином, апеляційна інстанція погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що Тарутинська райдержадміністрація, приймаючи оскаржуване розпорядження, перевищила свої повноваження щодо володіння, користування і розпорядження земельними ділянками із земель Тарутинського артполігону.
Частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
В роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 26.10.2000р. №02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів " (з подальшими змінами) зазначено, що підставами для визнання акта недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку із прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.
Водночас апеляційна інстанція зазначає, що незважаючи на відсутність у позивачів державного акту про право постійного користування спірною земельною ділянкою, який посвідчує наявність відповідного права, право постійного користування, набуте на підставі постанови Ради народних комісарів УРСР від 1945 року та рішення Ізмаїльського облвиконкому від 1946 року, залишається за Міністерством оборони України, а тому ці землі відносяться до земель оборони, є державною власністю та за відповідними військовими формуваннями закріплені на праві постійного користування. Поряд з цим, розформування військової частини А 1366 (правонаступником якої є військова частина А 0242).
Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеним.
Враховуючи зазаначене судова колегія дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи, прийняте в результаті повного і всебічного дослідження всіх обставин справи та оцінки доказів, тому підстави для його зміни чи скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 101,103 - 105 ГПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області залишити без задоволення, рішення господарського суду Одеської області від 30.09.2013р.у справі № 916/983/13 без змін.
Постанова в порядку ст. 105 Господарського Процесуального Кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена у касаційному порядку.
Повний текст підписано 20.12.2013р.
Головуючий суддя Л.І. Бойко
Суддя Т.А. Величко
Суддя С.В. Таран