16 грудня 2013 р. Справа № 902/1250/13
Суддя господарського суду Мельник П.А., при секретарі судового засідання Віннік О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс-1" (с. Ставчани, Пустомитівський район, Львівська область, 81118)
до: державного підприємства "підприємство Стрижавської виправної колонії управління державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області (№81)" (вул. Алеї, буд. 30, смт. Стрижавка, Вінницький район, Вінницька область, 23210)
про стягнення 38918,18 грн. заборгованості,
За участю представників сторін:
позивача: Магрель І.В. - за дорученням;
відповідача: Мельничук І.В. - за дорученням.
В провадженні судді господарського суду Вінницької області Тварковського А.А. перебувала справа № 902/1250/13 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс-1" до державного підприємства "підприємство Стрижавської виправної колонії управління державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області (№81)" про стягнення 38918,18 грн. заборгованості.
За наслідками розгляду вказаної справи 24.09.2013 року прийнято ухвалу про припинення провадження у справі, яку в подальшому було оскаржено в апеляційному порядку.
26.11.2013 року до господарського суду Вінницької області повернулась справа № 902/1250/13 після її перегляду Рівненським апеляційним господарським судом.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 04.11.2013 року скасовано ухвалу господарського суду Вінницької області від 24.09.2013 р.; справу № 902/1250/13 передано на розгляд по суті до господарського суду Вінницької області.
Згідно автоматизованого розподілу справу розподілено судді Мельнику П.А.
Ухвалою суду від 28.11.13 р. справу прийнято до свого провадження та призначено засідання на 16.12.13 р.
16.12.13 р. через канцелярію суду представником позивача подано заяву (вх.№ 08-46/15021/13) про зменшення позовних вимог, згідно вимог якої просить стягнути з відповідача 28750,00 грн. основного боргу, 4008,44 грн. 10% річних та 5031,70 грн. пені.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, просила суд їх задовольнити з урахуванням поданої до суду заяви про зменшення розміру позовних вимог.
Відповідач в судовому засіданні проти позову заперечив, разом з тим, просив суд розгляд справи відкласти для проведення звірки з позивачем. Представник позивача проти відкладення розгляду справи заперечив, просив суд розглянути справу по суті.
Судом клопотання, заявлене відповідачем, було відхилене, оскільки суд вважає, що наявні в матеріалах справи документи є достатніми для розгляду справи по суті.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс-1" та державним підприємством "Підприємство Стрижавської виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області (№ 81)" укладено договір транспортного перевезення № 0625/Б від 25.06.2012 року (далі договір) .
Відповідно до п.1.1. договору Перевізник зобов'язується надати Замовнику послуги по перевезенню Вантажу на умовах, визначених цим Договором, а також у випадку перевезень за межами України відповідно до Конвенції про договір міжнародних перевезень вантажів (КДПВ), Митної Конвенції про міжнародні перевезення вантажів з застосуванням книжки МДП (Конвенції МДП), автомобільним транспортом, а Замовник прийняти й оплатити виконані Перевізником послуги по перевезенню.
Відповідно до п.1.2. договору конкретні умови по перевезенню оформлюються заявками Замовниками на перевезення Вантажу, в яких передбачаються конкретні умови для належного виконання умов Договору.
Відповідно до п. 3.2. договору оплата наданих Перевізником за даним Договором послуг здійснюється замовником шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Перевізника протягом 5 (п'яти) банківських днів після виконання послуг з перевезення. Датою виконання послуг є дата підписання акту виконаних робіт. У випадку відсутності акту виконаних робіт з будь яких причин, датою виконання перевезення вважається дата надання послуг з перевезення, що зазначена в будь-якому іншому документі, що може підтвердити факт надання послуги.
Відповідно до п.3.3. договору сторони визнають, що достатнім та належним доказом надання послуг з перевезення Перевізником та відповідно їх прийняття Замовником є або підписаний Сторонами акт виконаних робіт, або товарно-транспортний документ (СМR), або інший документ, що може підтвердити факт надання та прийняття послуг за цим договором.
Згідно п.7.2. договору всі додаткові угоди, додатки та заявки до даного Договору оформлюються в письмовому вигляді і вступають в силу не раніше дати їх підписання уповноваженими представниками сторін. Всі додаткові угоди, додатки та заявки до даного Договору є його невід'ємними частинами. Сторони визнають юридичну силу Договору, додаткових угод, додатків (заявок) актів надання послуг, підписаних та переданих за допомогою факсимільного зв'язку та/або електронної пошти до моменту обміну на оригінали.
Позивачем були повністю виконані зобов'язання передбачені укладеним договором, що підтверджується актами виконання робіт (надання послуг), які обопільно підписані між сторонами та скріплені мокрими печатками останніх.
Відповідно до п.3.5. договору сторони погодили, що у випадку коли у Замовника перед Перевізником існує неоплачена заборгованість за надані послуги з перевезення, то кожне перерахування коштів від Замовника на поточний рахунок Перевізника, незалежно від цільового призначення, зараховується насамперед на погашення самої давньої заборгованості, яка існує перед Перевізником.
Загальна заборгованість відповідача за надані послуги станом становить 30 250,00 грн., яка станом на день розгляду справи в суді залишена не сплаченою.
Відповідно до п. 3.4. договору у випадку прострочення оплати наданих послуг Перевізника, Замовник виплачує Перевізнику неустойку (пеню) в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу, а також 10% річних від простроченої суми заборгованості відповідно до ст. 625 ЦК України.
Внаслідок неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань, останньому було нараховано 5056,44 грн. пені та 3611,74 грн. 10 % річних.
З урахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Беручи до уваги зміст укладеного договору, характер взятих на себе сторонами зобов'язань, суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини регулювання яких здійснюється главою 32 "Правове регулювання перевезення вантажів", ст.ст. 306-316 ГК України, главою 64 "Перевезення", ст.ст.908-928 ЦК України.
Згідно ч.ч.1, 6 ст.306 ГК України перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною 1 ст.307 ГК України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Відповідно до ст.909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.
За перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата (ч.1 ст.916 ЦК України).
Статтею 920 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)
Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Позивачем свої зобов'язання згідно договору виконано в повному обсязі, що підтверджено доказами, які містяться в матеріалах справи.
Аналізуючи викладені обставини, судом, поряд з тим, розглянуто подану позивачем заяву №б/н від 14.12.2013 р. про зменшення розміру позовних вимог, в результаті чого суд дійшов наступних висновків.
Згідно з ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
При цьому суд враховує положення п. 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову.
Виходячи з виписок, які надані позивачем разом із даною заявою, суд не вправі задовільнити її вимоги в повному обсязі, оскільки, як свідчать останні, проплата відповідачем у розмірі 500,00 грн відбулась 27.06.13 р. та 1000,00 грн. 15.07.13 р., тобто, до порушення провадження по справі. Відтак, суд прийшов до висновку, що 1 500,00 грн. заявлені позивачем безпідставно, так як звернувся останній до суду, згідно відмітки шмепеля поштового зв''язку 30.08.13 р., тобто, з урахуванням здійснених проплат.
З огляду на викладене, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу підлягають задоволенню в сумі 28 750,00 грн. як правомірні та обґрунтовані.
Крім суми основного боргу, позивачем заявлено до стягнення 5031,70 грн. пені та 4008,44 % річних.
Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.
Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України - неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до п. 3.4. договору у випадку прострочення оплати наданих послуг Перевізника, Замовник виплачує Перевізнику неустойку (пеню) в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу, а також 10% річних від простроченої суми заборгованості відповідно до ст. 625 ЦК України.
Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум, суд дійшов висновку про правильність їх обчислення, відтак позов в цій частині підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.
За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Всупереч вище наведеному та вимогам суду відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення заборгованості за надані послуги, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).
Враховуючи викладене позов підлягає задоволенню частково.
Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ст. 49 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 4-3,4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, ст.ст. 82, 84, 85, 87, 115, 116 ГПК України, суд-
Позов задовольнити частково.
Клопотання позивача про зменшення позовних вимог задовільнити частково.
Стягнути з державного підприємства "підприємство Стрижавської виправної колонії управління державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області (№81)" (код ЄДРПОУ 08679600, вул. Алеї, буд. 30, смт. Стрижавка, Вінницький район, Вінницька область, 23210) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс-1" ( с. Ставчани, Пустомитівський р-н, Львівська обл., 81118, ідент код 32602104) 28 750,00 грн. основного боргу, 4008,44 грн. 10 % річних, 5031,70 грн. пені та 1670,63 грн. судового збору.
В решті позову відмовити.
Видати наказ після набранням рішення законної сили.
Копію рішення надіслати сторонам по справі.
Повне рішення складено 20 грудня 2013 р.
Суддя Мельник П.А.
віддрук. прим.:
1 - до справи
2 - позивачу (с. Ставчани, Пустомитівський район, Львівська область, 81118)
3 - відповідачу (вул. Алеї, буд. 30, смт. Стрижавка, Вінницький район, Вінницька область)