Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua
місто Харків
13.12.2013 р. справа №820/12574/13-а
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Сліденко А.В.,
за участі:
секретаря судового засідання - Алексєєнко О.В.,
представників:
позивача - Виговська А.В.,
відповідача - не прибув,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом
Публічного акціонерного товариства "Мегабанк"
до Галицького відділу державної виконавчої служби Львівського МУЮ
провизнання дій незаконними, скасування рішення, -
встановив:
Позивач, ПАТ «Мегабанк», в порядку адміністративного судочинства висунув вимоги про 1) визнання незаконними дій відповідача, Галицького ВДВС Львівського МУЮ, щодо винесення вимоги від 28.11.2013р. вих. В-2/24879 по зведеному виконавчому провадженню ВП №40810472, 2) скасувати вимогу відповідача, Галицького ВДВС Львівського МУЮ, від 28.11.2013р. вих.. В-2/24879 по зведеному виконавчому провадженню ВП №40810472.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що державний виконавець виніс неправомірне рішення про накладення арешту на кошти рахунку зі спеціальним статусом, які не можуть бути використані на інші цілі, ніж виконання публічного обов'язку перед фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування. ПАТ пояснював, що у зв'язку з цим постанова про накладення арешту на кошти цілком правомірно не виконана банківською установою, а державний виконавець не вправі змушувати до порушення закону, в тому числі і шляхом винесення спірної вимоги. Посилаючись на викладені вище міркування, позивач просив суд ухвалити рішення про задоволення позову.
Відповідач, Галицький ВДВС Львівського МУЮ власної письмової правової позиції по суті заявлених вимог до суду не подав.
Суд, вивчивши доводи позову, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
За матеріалами справи судом встановлено, що 21.11.2013р. відповідач в особі заступника начальника Галицького ВДВС Львівського МУЮ з посиланням на приписи ст. 59 Закону України «Про банки та банківську діяльність» та ст..ст.11, 52 Закону України «Про виконавче провадження» та у зв'язку з виконанням виконавчих листів окружного адміністративного суду про стягнення коштів, наказів і виконавчих листів місцевого загального суду про стягнення коштів виніс постанову ВП №40810472 про арешт коштів боржника - Дочірнього підприємства національної акціонерної компанії «Надра України» «Західукргеологія», якою наклав, арешт на кошти у межах суми 1.358.125,19грн., зокрема, на відкритих в ПАТ «Мегабанк» МФО 351629 розрахункових рахунках №26001130090, 26003130140, 26004130008, 2604130075, 26005130074, 26006130073, 26007130072, 2600797813009, 26008130101, 26047980130001.
Зазначена постанова 21.11.2013 р. була отримана позивачем, ПАТ «Мегабанк» в особі Львівської центральної регіональної філії, але не виконана з причини наявності у розрахункового рахунку №26047980130001 статусу рахунку зі спеціальним режимом використання коштів для обліку стану виконання зобов'язань перед Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.
Листом від 21.11.2013 р. позивач, ПАТ «Мегабанк», повернув постанову про накладення арешту на кошти від 21.11.2013 р. на адресу Галицького ВДВС Львівського МУЮ.
28.11.2013р. відповідач, Галицький ВДВС Львівського МУЮ в особі начальника даного територіального органу державної виконавчої служби України зобов'язав банківську установу виконати постанову від 21.11.2013 р. про накладення арешту на кошти.
Вирішуючи спір по суті та перевіряючи відповідність закону спірного рішення територіального органу ДВС України, суд бере до уваги, що критерії правомірності рішень та діянь суб'єкта владних повноважень викладені законодавцем в ч.3 ст.2 КАС України.
Досліджуючи обставини дотримання відповідачем згаданих критеріїв при реалізації владної управлінської функції у спірних правовідносинах, суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
За визначенням ч.1 ст.69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).
Керуючись приписами ст.11 КАС України, а також наведених норм процесуального закону, суд зазначає, що правовідносини з приводу примусового виконання рішень, в тому числі і винесених органами судової влади, унормовані, насамперед, приписами Закону України «Про виконавче провадження».
Так, право державного виконавця прийняти рішення з приводу накладення арешту на кошти, які перебувають на рахунках у банках, передбачено ч.3 ст.11, ст.ст.52 і 57 Закону України «Про виконавче провадження».
Обов'язковість вимог державного виконавця витікає з приписів ст.5 Закону України «Про виконавче провадження».
За загальним правилом діюче рішення суб'єкта владних повноважень підлягає виконанню особою, до якої звернені владні приписи правового акту індивідуальної дії, незалежно від ставлення цієї особи до такого рішення.
Прав на перевірку відповідності згаданого рішення вимогам закону зобов'язана особа не має, бо такими правами законодавець у приписах ст. 124 Конституції України наділив органи судової влади, а у приписах профільних законів - органи прокуратури чи органи адміністративного управління вищого рівня.
Здобуття особою легальних підстав для невиконання покладеного на неї суб'єктом владних повноважень обов'язку можливо лише у спосіб застосування процедури адміністративного оскарження рішення органу управління (якщо законом факт оскарження визначений як підстава для зупинення перебігу строку виконання обов'язку) чи у спосіб застосування процедури судового оскарження рішення органу управління (якщо законом факт оскарження визначений як підстава для зупинення перебігу строку виконання обов'язку або в разі прийняття судом ухвали про забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень).
Як з'ясовано судом, у спірних правовідносинах банк наведеного правила не дотримався. Натомість на власний розсуд визначивши неможливість виконання постанови державного виконавця про накладення арешту на кошти, повернув постанову від 21.11.2013р. на адресу територіального органу державної виконавчої служби України.
Суд вважає, що саме така поведінка позивача, ПАТ «Мегабанк», не відповідає закону, позаяк, окрім розрахункового рахунку №26047980130001, в постанові державного виконавця від 21.11.2013р. про накладення арешту на кошти указані також і інші розрахункові рахунки, а саме: №26001130090, 26003130140, 26004130008, 2604130075, 26005130074, 26006130073, 26007130072, 2600797813009, 26008130101, відносно яких банк не мав жодних заперечень.
Оскільки на думку банку кошти на розрахунковому рахунку №26047980130001 належать не боржнику у виконавчому провадженні - ДП НАК «Надра України» «Західукргеологія», а іншому суб'єкту права зі статусом юридичної особи - Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, то постанова про накладення арешту на кошти від 21.11.2013р. підлягала обов'язковому виконанню в решті вимог.
Матеріали справи не містять жодних фактичних даних, які б засвідчували неможливість часткового виконання банком постанови про накладення арешту на кошти від 21.11.2013 р. в частині арешту коштів на тих рахунках, котрі на праві приватної власності належать саме ДП НАК «Надра України» «Західукргеологія». Будь-яких доводів з даного приводу банком у тексті позову не наведено.
Вирішуючи спір по суті, суд також зважає, що згідно з п.6 ч.1 ст.62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками органам державної виконавчої служби на їх письмову вимогу з питань виконання рішень судів та рішень, що підлягають примусовому виконанню відповідно до Закону України "Про виконавче провадження", стосовно стану рахунків конкретної юридичної особи або фізичної особи, фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності.
Судом встановлено, що у спірних правовідносинах відповідач склав і направив на адресу позивача письмову вимогу про надання інформації стосовно розрахункових рахунків боржника за виконавчим провадженням - ДП НАК «Надра України» «Західукргеологія», а банк отримав таку вимогу. Вказані обставини сторонами не заперечуються, визнаються, суд не має сумнівів в їх достовірності, а відтак, з огляду на приписи ст.ст.72 і 76 КАС України, такі обставини не підлягають додатковому дослідженню і доказуванню.
Листом від 26.11.2013р. №80-01 2970 позивач повідомив відповідача про те, що на окремих рахунках залишок коштів відсутній, а на інших недостатній для виконання зведеного провадження.
Суд відзначає, що така відповідь банка не може вважатись належним виконанням вимог п.6 ч.1 ст.62 Закону України «Про банки і банківську діяльність», адже текст листа не містить жодної предметної інформації про стан кожного рахунку, тобто суму коштів, котрі знаходяться на такому рахунку на дату надання розкриття інформації - банківської таємниці, як-то передбачено законом.
Вирішуючи справу, суд зважає, що за правилом ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Аналогічну вимогу до правової поведінки суб'єкта права, котрий відповідає наведеному у ст.3 КАС України визначенню суб'єкта владних повноважень, висуває законодавець в приписах ч.2 ст.19 Конституції України, де визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Дослідивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.86 КАС України, перевіривши обґрунтованість доводів сторін, суд приходить до висновку, що у спірних правовідносинах суб'єкт владних повноважень підставно та правильно реалізував управлінську функцію, наклавши арешт виключно на кошти, належні боржникові за виконавчим провадженням, процедури реалізації такої функції не порушив. Відсутність на одному із декількох розрахункових рахунків належних суб'єкту господарювання коштів зумовлює неможливість виконання рішення суб'єкта владних повноважень в частині, а не в цілому, як помилково вважав банк у спірних правовідносинах.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що захисту в порядку адміністративного судочинства підлягають реально наявні у учасників суспільних правовідносин права або інтереси.
Оскільки спірна вимога відповідача від 28.11.2013р. не покладає на банк жодних додаткових обов'язків, крім тих, котрі виникли на підставі постанови про накладення арешту на кошти від 21.11.2013 р., а відтак, не змінює стану суб'єктивних прав та обов'язків особи як учасника суспільних правовідносин, то суд не знаходить підстав для задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 8 і 19 Конституції України, ст.ст.7-11, ст.ст.158-163, ст.181, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
постановив:
Адміністративний позов ПАТ «Мегабанк» до Галицького ВДВС Львівського МУЮ про визнання незаконними дій, скасування рішення - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що постанова набирає законної сили згідно з ст..254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.
Роз'яснити, що постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч.3 ст. 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.
Постанова у повному обсязі складена 13.12.2013 р.
Суддя А.В. Сліденко