ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
№ 910/21089/13 18.12.13
За позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
доПриватного акціонерного товариства "Теодосія"
про стягнення 200 692,96 грн.
Суддя Літвінова М.Є.
Представники сторін:
від позивача: Чеботарьова І.Г. - представник за дов.;
від відповідача: Кубарєва Ю.О. - представник за дов.
Рішення прийняте 18.12.2013, у зв'язку з оголошеною перервою в судовому засіданні 25.11.2013 на 18.12.2013.
У судовому засіданні 18.12.2013, на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Теодосія" про стягнення інфляційних втрат у розмірі 16 182,95 грн., 3 % річних у розмірі 33 071,46 грн. та пені - 151 438,55 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків щодо оплати отриманого природного газу відповідно до умов договору №1011-ТБ купівлі-продажу природного газу від 30.09.2011.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.11.2013 року порушено провадження по справі № 910/21089/13, розгляд справи призначено на 25.11.2013.
У відзиві на позов відповідач просив суд застосувати строк позовної давності щодо заявленої до стягнення пені. Також відповідач заперечив проти періодів нарахування інфляційних втрат. Окрім того, у відзиві на позов відповідач звернув увагу суду щодо п. 7.2 Договору, яким встановлено, що неустойка нараховується протягом шести місяців, що передують моменту звернення з вимогою, претензією, позовом.
В судовому засіданні 25.11.2013 оголошено перерву на 18.12.2013, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
12.12.2013 через відділ діловодства суду від позивача надійшли заперечення на відзиві відповідача.
В судовому засіданні 18.12.2013, на підставі ч.2 ст.85 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та відповідача, господарський суд міста Києва,-
30.09.2011 між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (продавець) та Закритим акціонерним товариством "Теодосія", правонаступником якого є відповідач, (покупець) укладено Договір №1011-ТБ купівлі-продажу природного газу. У подальшому, між сторонами укладено ряд додаткових угод до зазначеного договору, якими вносились зміни щодо ціни поставленого природного газу.
Пунктом 1.1. Договору закріплено, що продавець зобов'язується передати покупцеві у IV кварталі 2011 року та 2012 році природний газ, (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезеного на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", далі - газ), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах цього Договору.
На виконання умов договору, а саме пункту 2.1. позивач поставив, а відповідач прийняв у період з жовтня 2011 по грудень 2012 природний газ на загальну суму 6 562 810,92 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, наявними у матеріалах справи.
Відповідно до п.6.1 Договору оплата за газ, здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 10 числа, наступного за місяцем поставки газу з поточних рахунків покупця (п. 6.2).
Відповідно до п.7.2 зазначеного Договору, за несвоєчасну оплату газу у строки, зазначені у п.6.1. цього Договору, покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. Неустойка нараховується продавцем протягом шести місяців, що передують моменту звернення з вимогою, претензією, позовом.
Так, станом на 15.08.2013 заборгованість за Договором за використаний природний газ сплачена.
З огляду на те, що Приватним акціонерним товариством "Теодосія" умови договору, щодо оплати отриманого природного газу, здійснювались з простроченням, позивач звернувся до суду із позовною заявою, у якій також просить стягнути на свою користь інфляційні втрати у розмірі 16 182,95 грн. грн., 3% річних 33 071,46 грн. та 151 438,55 грн. пені.
У відзиві на позов відповідач просив суд застосувати строк позовної давності щодо заявленої до стягнення пені. Також відповідач заперечив проти періодів нарахування інфляційних втрат. Окрім того, у відзиві на позов відповідач звернув увагу суду щодо п. 7.2 Договору, яким встановлено, що неустойка нараховується протягом шести місяців, що передують моменту звернення з вимогою, претензією, позовом.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, дійшов висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов"язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов"язків, якими зокрема є договори та інші правочини. Отже внаслідок укладання договору №1011-ТБ від 30.09.2011 між сторонами виникли цивільні права та обов'язки.
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України (далі ГК України) як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Одночасно, відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів до нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).
Зазначені вище норми Цивільного кодексу України кореспондуються положеннями статті 193 ГК України.
Статтею 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, частина 1 статті 625 ЦК України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.
З системного аналізу наведених законодавчих норм, вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, дефляція).
Згідно із роз'ясненням Вищого арбітражного суду України від 12.05.1999 №02-5/223 відповідні індекси інфляції розраховуються Державним комітетом статистики України (раніше - Міністерство статистики України), починаючи з серпня 1991 року щомісячно і публікуються у газеті "Урядовий кур'єр". Повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на державний комітет статистики України ці показники згідно зі статтями 19, 21 і 22 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися для визначення розміру завданих збитків.
Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", якщо сума боргу повинна бути сплачена в період з 1 по 15 числа відповідного місяця, то вона індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума повинна бути сплачена з 16 по 31 число відповідного місяця, то вона індексується з наступного місяця.
Враховуючи вище викладене, перевіривши розрахунок інфляційної складової суми боргу суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню у сумі розміром 5 321,88 грн.
Перевіривши розрахунок 3% річних, суд визнав його обґрунтованим та таким, що відповідає нормам чинного законодавства України, а вимогу позивача про стягнення з відповідача суми 3% річних розміром 33 071,46 грн. такою, що підлягає задоволенню.
Щодо нарахованої суми пені суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
Згідно із положень статей 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є пеня.
Відповідно до частини 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Відповідальність відповідача у вигляді пені за порушення зобов'язання щодо повного та своєчасного здійснення оплати газу, перебачена пунктом 7.2. Договору.
Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.
Відповідно до частини першої статті 223 ГК України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.
За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.
Поняття позовної давності міститься в статті 256 ЦК України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Порядок обчислення позовної давності в силу вимог частини другої статті 260 ЦК України не може бути змінений за домовленістю сторін.
Відтак, частиною шостою статті 232 ГК України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.
Враховуючи викладене, суд погоджується з позицією позивача, про те, що положення пункту 7.2 договору, в якому сторони фактично змінили порядок обчислення позовної давності за вимогами про стягнення пені за прострочену суму, оскільки встановили, що строк позовної давності за вимогами про стягнення неустойки починає свій перебіг не з моменту прострочення платежу, а з дати, що визначається шляхом зворотнього відрахунку шести місяців від дати звернення виконавця з позовом, суперечать вимогам частини другої статті 260, статті 261 ЦК України та частини шостої статті 232 ГК України.
Аналогічна правова позиція визначена в постанові Верховного суду України від 04.12.2012 у справі №17/034-11
Як було вже зазначено, відповідно до п. 6.2 Договору остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 10 числа наступногоза місяцем поставки газу з поточних рахунків покупця, а приймання-передача газу у відповідному місяці продажу оформлюється актом.
Зі змісту зазначеного пункту договору випливає, що момент прострочення відповідачем виконання зобов'язання встановлюється щодо кожного підписаного акту окремо, і як наслідок, пеня також має нараховуватись на суму боргу за кожним актом передачі-приймання газу окремо.
Таким чином, суд визнав обґрунтованим розрахунок пені за шість місяців, визначених частиною шостою статті 232 ГК України, та в межах передбаченого пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України річного строку позовної давності, у розмірі 151 283,01 грн. пені (за актом передачі-приймання від 30 листопада 2011 року за період з 06.01.2012 по 22.02.2012 в сумі 3 880,13 грн., за актом передачі-приймання від 31 грудня 2011 року за період з 11.01.2012 по 07.03.2012 в сумі 12 950,02 грн., за актом передачі-приймання від 31 січня 2012 року за період з 11.02.2012 по 30.03.2012 в сумі 17 080,88 грн., за актом передачі-приймання від 29 лютого 2012 року за період з 11.03.2012 по 24.05.2012 в сумі 22 278,77 грн., за актом передачі-приймання від 31 березня 2012 року за період з 11.04.2012 по 10.10.2012 в сумі 45 248,02 грн., за актом передачі-приймання від 30 квітня 2012 року за період з 11.05.2012 по 09.11.2012 в сумі 28 466,80 грн. (за перерахунком суду), за актом передачі-приймання від 31 травня 2012 року за період з 11.06.2012 по 10.12.2012 в сумі 2 502,48 грн., за актом передачі-приймання від 30.06.2012 за період з 11.07.2012 по 26.12.2012 в сумі 2 963,16 грн., за актом передачі-приймання від 31 липня 2012 за період з 11.08.2012 по 27.12.2012 в сумі 2 364,66 грн., за актом передачі-приймання від 31 серпня 2012 за період з 11.09.2012 по 28.12.2012 в сумі 2 020,36 грн., за актом передачі-приймання від 30 вересня 2012 за період з 11.10.2012 по 28.12.2012 в сумі 1 504,44 грн., за актом передачі-приймання від 31 жовтня 2012 року за період з 11.11.2012 по 28.12.2012 в сумі 843,93 грн., за актом передачі-приймання від 30 листопада 2012 року за період з 11.12.2012 по 29.12.2012 в сумі 2 316,92 грн., за актом передачі-приймання від 31 грудня 2012 року за період з 11.01.2013 по 11.02.2013 в сумі 6 862,44 грн.).
Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення пені - 151 283,01 грн., 3 % річних - 33 071,46 грн., інфляційних втрат - 5 321,88.
Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1.Позов задовольнити частково.
2.Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Теодосія" (02068, м. Київ, вул.. Архітектора Вербицького, 1, код 30689644) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, код 20077720) пеню у розмірі 151 283,01 грн. (сто п'ятдесят одна тисяча двісті вісімдесят три гривні 01 коп.), 3 % річних - 33 071,46 грн. (тридцять три тисячі сімдесят одна гривня 46 коп.), інфляційні втрати - 5 321,88 грн. (п'ять тисяч триста двадцять одна гривня 88 коп.) та 3 793,50 грн. (три тисячі сімсот дев'яносто три гривні 50 коп.) судового збору.
3.В іншій частині позову відмовити.
4.Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
5.Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Дата підписання
повного тексту рішення: 19.12.2013
Суддя М.Є. Літвінова