"17" грудня 2013 р.Справа № 915/1615/13
Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:
Головуючого судді: Бєляновського В.В.,
Суддів: Мишкіної М.А.,
Будішевської Л.О.
при секретарі - Бєлянкіній Г.Є.
за участю представників:
Від позивача: Міклухо І.А.
Від відповідача: Климович А.В., Ковальова - Слуцька В.О.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Миколаївської обласної державної телерадіокомпанії
на рішення господарського суду Миколаївської області
від 15 жовтня 2013 року
по справі № 915/1615/13
за позовом: Миколаївської обласної державної телерадіокомпанії
до відповідача: Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (Концерн РРТ) в особі Миколаївської філії Концерну РРТ
про стягнення 63 970,22 грн.
У вересні 2013 року Миколаївська обласна державна телерадіокомпанія (далі - Компанія) звернулася до господарського суду Миколаївської області з позовом до Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення в особі Миколаївської філії Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (далі - Концерн) та з урахуванням заяви про зміну підстави позову від 03.10.2013р. просила господарський суд на підставі ст. 224 ГК України зобов'язати відповідача відшкодувати витрати у сумі 63 970,22 грн., фактично понесені у зв'язку з пропуском працівників, відвідувачів Концерну в період з 01.04.2011р. по 31.05.2013р. через прохідну та ворота, які знаходяться на балансі Компанії.
Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що Компанія та Концерн розташовані на одній земельній ділянці огородженій єдиним парканом та мають єдиний вхід та в'їзд - електричні ворота та прохідна (КПП), які знаходяться на балансі Компанії. У зв'язку з відсутністю власного КПП у відповідача працівники останнього та його відвідувачі перетинають КПП Компанії. При цьому, охоронники, які працюють на КПП і є штатними працівниками Компанії, здійснюють пропуск співробітників та відвідувачів Концерну.
Концерн позов не визнав посилаючись на відсутність у нього господарського зобов'язання перед позивачем з відшкодування останньому витрат по утриманню прохідної та воріт, а також на неподання позивачем будь - яких фактичних даних, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 15.10.2013 року (суддя Гриньова - Новицька Т.В.) в задоволенні позову відмовлено з мотивів недоведеності позовних вимог.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням Компанія подала до Одеського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована порушенням норм процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та невідповідністю викладених у рішенні висновків обставинам справи.
При цьому, в якості додаткових доказів скаржником додано до своєї апеляційної скарги копії документів та матеріалів, які містяться у 2-х томах: 1-й том на 233 арк., 2-й том на 193 арк.
За вимогами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України додаткові докази приймаються судом апеляційної інстанції, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Разом з тим, в порушення приписів ч. 1 ст. 101 ГПК України заявник апеляційної скарги не обґрунтував, що перешкоджало йому на виконання вимог ст. 33 ГПК України надати суду першій інстанції зазначені документи і матеріали. Не зміг цього пояснити і представник позивача в засіданні суду апеляційної інстанції.
З огляду на наведене, додаткові докази додані скаржником до своєї апеляційної скарги не приймаються апеляційним судом до матеріалів справи.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення місцевого суду залишити без змін.
Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, Державна фінансова інспекція в Миколаївській області листом від 22.07.2013р. № 14-03-14-14/4845 повідомила позивача про те, що проведеною плановою виїзною ревізією фінансово - господарської діяльності Миколаївської обласної державної тередіокомпанії за період з 01.04.2011р. по 31.05.2013р. встановлено, що в порушення вимог ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» в період з 01.09.2011р. по 31.05.2013р. документально не оформлені операції по обслуговуванню контрольно - пропускним пунктом телерадіокомпанії працівників Миколаївській філії КРРТ, що призвело до покриття за рахунок бюджетних коштів витрат сторонньої юридичної особи в сумі 63,97 тис. грн., у зв'язку з чим фінінспекція виклала вимогу укласти договори про надання послуг, з урахування вимог ч. 3 ст. 631 ЦК України в частині врахування суми втрачених бюджетних коштів в розмірі 63,97 тис. грн.
Супровідними листами № 530, № 531 від 17.06.2013р. Компанія направила на адресу Концерну підписані зі свого боку три договори № 1-2011 від 01.04.2011р., № 1-2012 від 03.01.2012р., № 1-2013 від 17.06.2013р. про відшкодування витрат балансоутримувача та розрахунки по утриманню прохідної з пропозицією їх підписати.
Проте, у відповідь на ці звернення, листом від 01.07.2013р. № 604/03 Концерн відхилив пропозицію Компанії щодо укладення зазначених договорів з посиланням на те, що ні у фінансовому плані, а ні у плані закупівель Концерну не закладено витрати за спільне користування прохідною, яка знаходиться на балансі Компанії.
Дані обставини стали підставою для звернення позивача до господарського суду з даним позовом про зобов'язання Концерну відшкодувати витрати у сумі 63 970,22 грн., фактично понесені у зв'язку з пропуском працівників, відвідувачів Концерну в період з 01.04.2011р. по 31.05.2013р. через прохідну та ворота, які знаходяться на балансі Компанії.
Як на підставу своїх позовних вимог позивач посилається на копію листа Державної фінансової інспекції в Миколаївській області від 22.07.2013р. № 14-03-14-14/4845 з вимогою укладення договорів про надання послуг в частині врахування суми втрачених бюджетних коштів в розмірі 63,97 тис. грн.; копію листа Концерну від 05.06.2013р. № 549/03 з інформацією щодо середньої чисельності працівників філії та кількості автомобільного транспорту, що належать філії та її співробітникам; копії листів Компанії № 530, № 531 від 17.06.2013р. про направлення Концерну проектів договорів з пропозицією їх укладення; розрахунки на відшкодування витрат Компанії по утриманню прохідної за 2011р., 2012р., 2013р.; копії проектів договорів № 1-2011 від 01.04.2011р., № 1-2012 від 03.01.2012р., № 1-2013 від 17.06.2013р. про відшкодування витрат балансоутримувача; копію листа Концерну від 01.07.2013р. № 604/03 про неприйняття пропозиції Компанії щодо укладення зазначених договорів; копію витягу з технічного паспорту на нежитловий об'єкт розташований за адресою: м. Миколаїв, пр-т Леніна, № 24Б з копіями схематичного плану земельної ділянки, з яких на думку позивача випливає обов'язок відповідача відшкодувати фактично понесені ним витрати по утриманню прохідної.
Правовими підставами такої відповідальності позивач вказує ст. 224 ГК України, відповідно до якої учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно з положеннями ст. 147 ГК України збитки, завдані суб'єкту господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону.
За статтею 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання.
Отже, як вбачається з матеріалів справи, предметом спору є наявність чи відсутність підстав для покладення на відповідача відповідальності у вигляді відшкодування збитків у сумі 63970,22 грн., завданих у зв'язку з пропуском працівників та відвідувачів Концерну в період з 01.04.2011р. по 31.05.2013р. через прохідну та ворота, які знаходяться на балансі Компанії.
Місцевий господарський суд приймаючи рішення про відмову у позові обґрунтував його посиланнями на приписи ст. ст. 2, 3, 173, 174, 175, 224 ГК України та на підставі встановлених обставин даної справи, виходив із того, що факт понесення збитків у сумі 63970,22 грн. позивач мав підтвердити первинними документами на виплату заробітної плати охоронникам, на оплату опалення, телефонного зв'язку, електропостачання тощо, проте таких доказів суду не надав. Враховуючи наведене суд першої інстанції з посиланням на ст. ст. 33, 34 ГПК України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Колегія суддів в цілому погоджується з прийнятим місцевим судом судовим рішенням, однак вважає, що мотиви, з яких позивачу слід відмовити в задоволенні позову є іншими, ніж ті, що наведені судом у мотивувальній частині рішення, з огляду на таке.
Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Згідно з ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
За змістом ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду врегульовано статтею 1166 ЦК України, згідно з якою майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Для визначення юридичних підстав застосування такої міри відповідальності, як відшкодування завданої шкоди, суду необхідно з'ясувати наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та шкодою, вину відповідача.
За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Фактичною підставою є вчинення правопорушення. Отже, хто зі своєї вини заподіяв іншому шкоду, зобов'язаний її відшкодувати. За таких обставин, розмір майнової шкоди визначає розмір цивільної відповідальності. При цьому, протиправна поведінка учасника у сфері позадоговірних (деліктних) відносин повинна бути наслідком порушення імперативних приписів діючого законодавства. Обов'язок доведення факту протиправності поведінки відповідача, наявності та розміру завданої шкоди та прямого причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою покладено на позивача.
Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.
Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах про відшкодування шкоди (постанова Верховного Суду України від 20.06.2011р. по справі № N 2/121-30/118).
Вказані обставини підлягають доведенню належними та допустимими доказами у розумінні ст. ст. 33 та 34 ГПК України. При цьому, слід зазначити, що доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.
Виходячи з цього, позивач повинен був довести наявність шкоди і неправомірної поведінки відповідача, безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням шкоди, розмір відшкодування.
Разом з тим, із змісту позовної заяви Компанії та заяви про зміну підстави позову не вбачається, що позивачем наводилися доводи щодо наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, необхідних для застосування до відповідача такої міри відповідальності, як відшкодування майнової шкоди. А також, із змісту судового рішення не вбачається, що судом такі доводи перевірялися та робилися відповідні висновки.
Як вбачається з матеріалів справи, порядок пропуску на територію Миколаївської філії Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення співробітників, відвідувачів та транспорту у спірний період визначала Інструкція охороннику на прохідній підприємства, затверджена керівником Миколаївської філії 10.09.2008 року та погоджена генеральним директором Миколаївської обласної державної телерадіокомпанії. Тобто, позивач не заперечував проти користування працівниками та відвідувачами Концерну прохідною та воротами, які знаходяться у нього на балансі, та не вимагав від останнього відшкодовувати йому витрати пов'язані з їх утриманням.
Виявлені проведеною ревізією фінансово - господарської діяльності Компанії порушення не встановлюють юридичних підстав для покладення на відповідача відповідальності у вигляді відшкодування шкоди у зв'язку з пропуском його працівників і відвідувачів через прохідну та ворота Компанії.
Здійснені позивачем розрахунки на відшкодування витрат по утриманню прохідної за спірний період є теоретичними, побудовані на абстрактних даних та не підтверджені відповідними первинними документами, що беззаперечно свідчили б про конкретний розмір шкоди, якої позивач міг би уникнути, якщо б відповідач не здійснював протиправні дії.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку щодо відсутності всіх елементів складу цивільного правопорушення, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт наявності в діях відповідача таких складових як: протиправна поведінка особи, яка заподіяла шкоду, наявність шкоди та її розмір, причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача і шкодою, а також в матеріалах справи не міститься доказів, які б підтверджували вину відповідача у завданні шкоди, що унеможливлює притягнення останнього до відповідальності у вигляді відшкодування шкоди.
Враховуючи вищевикладене, правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Слід зазначити, що місцевий господарський суд фактично ухилився від дослідження та правової оцінки вказаних обставин, які мають істотне значення для даної справи. Разом з тим колегія суддів вважає, що допущені місцевим господарським судом помилки у застосуванні норм матеріального права при вирішенні даного спору не призвели до неправильного вирішення спору по суті заявлених вимог, у зв'язку з чим не є підставами для скасування прийнятого у даній справі судового рішення, а обумовлюють лише відмову у задоволенні позову з підстав, викладених у даній постанові.
З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 99, 101-105 ГПК України, колегія суддів -,
Рішення господарського суду Миколаївської області від 15.10.2013 року у справі № 915/1615/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу Миколаївської обласної державної телерадіокомпанії - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя: Бєляновський В.В.
Судді: Мишкіна М.А.
Будішевська Л.О.