Головуючий суддя у 1-й інстанції:Мамалуй М.В..
12 грудня 2013 року колегія суддів Судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Донецької області в складі:
головуючого судді Огурецького В.П.
суддів Гаврилової М.В., Смірнової В.В.
за участю:
прокурора Саєнко М.М.
представника потерпілої ОСОБА_1
захисника ОСОБА_2
засудженого ОСОБА_3
розглянувши кримінальну справу за апеляційними скаргами прокурора, засудженого ОСОБА_3, захисника ОСОБА_2, який діє в інтересах засудженого ОСОБА_3, представника потерпілого ОСОБА_4 - ОСОБА_1 на вирок Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 08 квітня 2013 року, яким:
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, уродженець м. Бєлицьке Донецької області, українець, громадянин України, з вищої освітою, одружений, який працював на шахті «Бєлицька» ділянка УПР-1 гірником підземним, військовозобов'язаний, не судимий, зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1, -
визнаний винним у скоєнні злочину, передбаченому ч. 1 ст. 115 КК України та призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на 7 (сім) років.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4, моральну шкоду у розмірі 20 000(двадцять тисяч гривень).
Встановила:
Згідно вироку, 11 липня 2010 приблизно о 21.00 годині між ОСОБА_3 та його батьком ОСОБА_5, за місцем їх спільного проживання: АДРЕСА_1 відбулася сварка. В результаті чого ОСОБА_5 взяв у гаражі мотузку та пригрожуючи покінчити життя самогубством через повішення, пішов. ОСОБА_3, побоюючись приведення батьком своїх погроз у виконання, став шукати останнього в прилеглих лісопосадках та дворах будинків. У ході цього, приблизно в 21.45 годині, ОСОБА_3, перебуваючи на вул. Радянської м. Бєлицьке, побачив раніше незнайомого йому ОСОБА_6, який їхав назустріч йому на велосипеді з боку автотраси. На питання ОСОБА_3, чи не бачив ОСОБА_6 чоловіка у зазначеному йому одязі, останній висловився на адресу ОСОБА_3 та його батька грубою нецензурною лайкою, після чого продовжив свій шлях, звернувши на вул. Вознесенського м. Білицьке. ОСОБА_3, сприйнявши слова ОСОБА_6 як тяжку образу щодо себе та свого батька, побіг за ОСОБА_6 Наздогнавши останнього на автодорозі між будинками № 15 та № 16 вул. Вознесенського м. Бєлицьке, ОСОБА_3 руками скинув потерпілого на асфальт, після чого з метою умисного вбивства ОСОБА_6, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді смерті потерпілого, завдав йому численних ударів руками по різним частинам тіла, від яких ОСОБА_6 помер на місці.
У результаті дій підсудного ОСОБА_3 потерпілому ОСОБА_6 згідно висновку судово-медичної експертизи, були заподіяні тілесні ушкодження у вигляді: закритої щелепно - мозкової травми з крововиливами під м'які мозкові оболонки, перелому нижньої щелепи, тупої травми грудної клітини та живота з переломами ребер справа і зліва, пошкодженням пристінкової плеври праворуч, правостороннім гемотораксом, підкапсульним крововиливом правої нирки, садна правої брови, садна правої і лівої тім'яно-потиличної, тім'яної ліворуч, тім'яно-скроневої, лобно-тім'яної областей, садна правого ліктя, синців правого ока, нижньої щелепи, виличної, шийної, тім'яно-потиличної області зліва , крововиливи верхньої та нижньої губ, кута рота праворуч, відсутність двох зубів верхньої щелепи зліва. Смерть ОСОБА_6 настала внаслідок поєднаної травми тіла: перелому нижньої щелепи, закритою черепно-мозкової травми з крововиливами під м'які мозкові оболонки, закритої тупої травми грудної клітини і живота з переломами ребер, пошкодженням пристінкової плеври праворуч, правостороннім гемотораксом та підкапсульним крововиливом правої нирки.
В апеляціях:
Прокурор, не оспорюючи фактичних обставин справи, вважає вирок таким, що підлягає скасуванню, внаслідок м'якості. Тому просить вирок суду скасувати та постановити новий вирок, яким призначити ОСОБА_3 покарання за ч. 1 ст. 115 КК України до 12 років позбавлення волі.
Представник потерпілого ОСОБА_4- ОСОБА_1 просить вирок суду скасувати в частині призначеного покарання та призначити засудженому ОСОБА_3 покарання за ч. 1 ст. 115 КК України у вигляді 12 років позбавлення волі, з посиланням на той факт, що вбито особу похилого віку, необґрунтовано визнано обставиною, що пом'якшує покарання - щире каяття засудженого. Апелянт посилається на той факт, що судом необґрунтовано знижено розмір стягнутої моральної шкоди на користь потерпілої, без урахування глибини моральних страждань, пов'язаною з втратою чоловіка, а тому просить задовольнити позов у повному обсязі.
Захисник ОСОБА_2 просить вирок суду скасувати та направити справу на новий судовий розгляд, оскільки з прийняти рішенням суду не згоден, у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону, однобічністю та неповнотою судового слідства. Зазначає, що висновки стаціонарної комплексної психолого - психіатричної експертизи є необґрунтованим та суперечним іншим матеріалами кримінальної справи з ряду причин. Також вважає, що суд не об'єктивно підійшов до розгляду даної справи, обмежившись у визначенні констатацією фактів на користь потерпілої, з явним ухилом та доведеністю провини у здійсненні саме навмисного вбивства. Також суд не дав належну оцінку свідченням фахівця психіатра.
Засуджений ОСОБА_3 просить вирок суду змінити та перекваліфікувати його дії з ч. 1 ст. 115 КК України на ст.116 КК України. В обґрунтування своїх апеляційних вимог, зазначає, що при розгляді справи, був порушений порядок направлення ОСОБА_3 для проходження судово - психіатричної експертизи, також йому належним чином не було надано права ставити питання експерту під час допиту у судовому засіданні. Крім того, вказує, що 01.02.2012 року та 14.02.2012 року судовий процес не фіксувався технічними засобами. Стверджує, що в протоколі судового засідання невірно вказано факт оголошення ухвали суду від 16.11.2011 року о направленні ОСОБА_3 для проходження судово - психіатричної експертизи. Зазначає, що на ухвалу Добропільського міськрайонного суду донецької області від 26.03.2012 року о направленні справи прокурору для організації додаткового розслідування ним буда подана апеляційна скарга та доповнення до неї, однак в матеріалах кримінальної справи вказані апеляції відсутні.
Заслухавши доповідача по справі, засудженого ОСОБА_3 та його захисника ОСОБА_2, які підтримували доводи своїх апеляцій та заперечували проти задоволення апеляцій прокурора та представника потерпілої, представника потерпілої ОСОБА_1 та прокурора, які підтримували доводи своїх апеляцій та заперечували проти задоволення апеляцій засудженого та його захисника, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів приходить до висновку, що апеляції засудженого та його захисника не підлягають задоволенню, а апеляції представника потерпілого та прокурора підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.
Висновки суду про те, що ОСОБА_3 вчинив умисне вбивство ОСОБА_6 на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних стосунків відповідають фактичним обставинам справи і ґрунтуються на досліджених у судовому засіданні доказах, яким суд дав належну оцінку у вироку.
Доводи апеляцій захисника та засудженого про те, що висновки стаціонарної комплексної психолого - психіатричної експертизи необґрунтовані та порушено порядок направлення засудженого ОСОБА_3 на вказану експертизу не знайшли свого підтвердження.
З матеріалів справи вбачається, що експертиза на яку посилається засуджений, проводилася при розгляді справи у суді першої інстанції під час обвинувачення останнього за ст. 116 КК України(а.с. 39 т. 2). В подальшому справу було повернуто на додаткове розслідування та після його проведення дії ОСОБА_3 кваліфіковано за ч. 1 ст. 115 КК України. Апеляційний суд розглядає справу лише в межах апеляції, а суд першої інстанції розглядає справу в межах пред'явленого обвинувачення, а тому порушення призначення експертизи відсутні. Що стосується питання неведення аудіозапису судового процесу, матеріали справи не містять клопотань фіксування процесу технічними засобами, а тому він відсутній.
Доводи апеляцій засудженого та захисника про те, що ОСОБА_3 вчинив вбивство у стані сильного душевного хвилювання викликаного тяжкою образою з боку потерпілого, безпідставні.
Судом першої інстанції дано належну критичну оцінку амбулаторній комплексній експертизі № 940 від 11 серпня 2010 року та додаткової комплексної судової психолого-психіатричної експертизи № 1005 від 17 серпня 2011 року щодо перебування ОСОБА_3 на момент скоєння злочину в стані фізіологічного афекту.
Колегія суддів підтримує висновки суду першої інстанції, що вказані експертизи проведені однобічно, не узгоджуються з іншими доказами по справі, а саме показань свідків та засудженого, а висновки судової психолого- психіатричної експертизи №301К від 23 грудня 2011 року узгоджується з матеріалами кримінальної справи.
Колегією суддів в судовому засіданні досліджено акт стаціонарної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи № 301К від 23 грудня 2011 року, з мотивувальної частини якої вбачається, що експерти провели дослідження і дали оцінку психічного і психологічного стану ОСОБА_3 на підставі особистої бесіди з останнім та нагляду за ним, інших даних, що містяться в матеріалах справи. Так, ОСОБА_3 пояснив членам експертної комісії, що до того як все сталося вів звичайний спосіб життя. З потерпілим раніше незнайомий, у день коли все сталося приблизно о 13.00 випив приблизно 100 гр. горілки, почувався тверезим. Коли знаходився у своєї співмешканки зателефонувала сестра, сказала, що батько п'яний та кидається на матір. Коли прибіг додому, побачив, що батько виганяє автомобіль з гаражу, тоді він вирвав з автомобілю броне провід. Батько почав кидатися на нього, порвав футболку, сварилися, внаслідок того, що останній ображає матір. Коли вийшла матір, залишив її з батьком та переодягнувся, коли повернувся мати сказала, що батько взяв мотузку та пішов вішатися в бік очисних споруд. Пояснив, що був розстроєний поведінкою батька, перелякався за його життя та пішов його шукати. Не знайшовши батька, прибіг додому та посварився з матір'ю, що вона його відпустила, сказав, що треба телефонувати Мешкановим, щоб шукати його на автомобілі. ОСОБА_3 пояснював, що коли вийшов на вулицю, було темно, по тротуару на велосипеді їхав чоловік з боку очисних споруд, запитав, чи не бачив він мужика. Чоловік проїхав далі та почав кричати, що і його б не бачив та обізвав його особою нетрадиційної орієнтації, на що він розлютився, йому стало неприємно та почав кричати йому вслід, щоб він повертався. Потім побіг за чоловіком, обігнав двох людей, через 60-70 метрів та наздогнав його. Коли підбіг до чоловіка, кричав, навіщо ти мене ображаєш, ти мені батька не повернеш. Пояснив, що так говорив, оскільки вважав, що він міг бачити батька. Скинув чоловіка з велосипеду на асфальт, став бити його кулаком правої руки по обличчю, куди саме не бачив - було темно, бив сильно зі злістю, приблизно п'ять разів та кричав, навіщо ти мене ображаєш, не знаєш може в мене сталося лихо. Чоловік не чинив опір, падав, матюкався, бив його не більше хвилини, чув як з вікна кричала жінка, що викличе міліцію. Зазначив, що крикнув їй - викликай, та перестав бити чоловіка, пішов додому, хотів взяти автомобіль, пошукати батька, сил не було, з причин того чи батько пропав, чи того, що побив чоловіка. Потім приїхала двоюрідна сестра з дядьком поїхали шукати батька, не знайшли, на дзвінки батько не відповідав, пізніше повідомив, що йде додому. Після цього перевдягнувся в інші брюки, почав розминати руку, на питання сестри, що сталося, сказав, що побив чоловіка. Пішов до співмешканки та ліг спати.
З аналізу ситуації інкримінованого діяння та фаз емоційного стану, який містить вказана експертиза вбачається, що матеріали справи не містять ознак афектогенної ситуації. Перша - предафектна фаза -можливо присутня, внаслідок приниження його чоловічої гідності з боку потерпілого, яке було на фоні емоційної напруги ОСОБА_3 внаслідок погрози батька самогубством та спровокувало агресивну реакцію щодо ОСОБА_6. Друга - власно афекту - відсутня, оскільки під час скоєння інкримінованого діяння у ОСОБА_3 не відмічалося порушення довільної регуляції діяльності та часткового звуження свідомості з фрагментарністю сприяння та неповнотою його як у часі так і в просторі. Він описував характер своїх емоційних прояв, послідовність дій, кількість нанесених ударів, поведінку потерпілого, власні висловлювання. Третя - постаффективна фаза - відсутня, оскільки у ОСОБА_3 зберігалися спогади та загальна оцінка всіх подій, не має ознак психовегетативного та інтелектуально-мнестичного виснаження в поведінці ОСОБА_3, який продовжував пошуки батька після нанесення пошкоджень потерпілому, повідомлення сестрі про побиття чоловіка.
Відповідно до вимог п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 року № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я особи» , що вбивство вчинене в стані сильного душевного хвилювання, характеризується не лише умислом, а й таким емоційним станом винного, який значною мірою знижував його здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними.
Висновки суду також ґрунтуються на показаннях свідків, даних судово-медичної експертизи, даних огляду місця події, інших доказах по справі.
Наявність умислу у засудженого ОСОБА_3 на скоєння вбивства ОСОБА_6. свідчить кількість та сила ударів, локалізація та кількість ушкоджень життєво-важливих органів потерпілого.
Дії засудженого правильно кваліфіковані судом першої інстанції за ч. 1 ст. 115 КК України.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 378 КПК України 1960 року апеляційний суд скасовує вирок суду першої інстанції і постановляє свій вирок у випадках необхідності застосування більш суворого покарання.
Статтею 372 КПК України 1960 року передбачено, що невідповідним ступеню тяжкості злочину та особі засудженого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею КК України, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим як внаслідок
Відповідно до ст. 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Колегія суддів вважає обґрунтованими доводи прокурора та представника потерпілої щодо невідповідності призначеного судом покарання засудженому ОСОБА_3 ступеню тяжкості скоєного злочину та особі засудженого.
Висновок суду про призначення ОСОБА_3 мінімального покарання, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 115 КК України не можна вважати обґрунтованим. Таке покарання є явно несправедливим внаслідок м'якості.
Суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_3 визнав як обставину, що пом'якшує покарання - щире каяття у скоєнні злочину, а також часткове відшкодування шкоди. Фактично є підстави визнати, що ОСОБА_3 вину визнав частково, оскільки факт заподіяння вбивства не заперечував.
При призначення покарання апеляційний суд враховує ступень тяжкості скоєного злочину, дані про особу ОСОБА_3, який за місцем мешкання та роботи характеризується позитивно, дітей на утриманні не має, на обліку у лікарів нарколога та психіатру не знаходиться, раніше не судимий. Колегія суддів визнає як обставину, що пом'якшує призначене покарання те, що засуджений вибачився перед потерпілою та добровільно відшкодував матеріальну та частково моральну шкоду.
Вказані обставини в своєї сукупності, на думку колегії суддів, свідчать про необхідність призначення ОСОБА_3 більш суворого покарання ніж суд першої інстанції, у межах санкції ч. 1 ст. 115 КК України, у зв'язку з чим вважає за необхідне скасувати вироку суду першої інстанції в частині засудження ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 115 КК України.
Частиною 3 ст. 23 ЦК України передбачено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
З матеріалів справи видно, що сума заявленого цивільного позову представником потерпілої ОСОБА_1 складає 30 000 грн., однак суд першої інстанції в порушення вимог закону частково задовольняючи цивільний позов та знизивши суму відшкодування до 20 000 грн., не мотивував свого рішення. Колегія суддів вважає, що відповідно до вимог розумності і справедливості суми відшкодування моральної шкоди необхідно встановити 30 000 тис. гривень, змінивши в цій частині вирок.
Керуючись вимогами ст.ст. 366, 378 КПК України 1960 року і п.п. 11, 15 Перехідних положень КПК України, апеляційний суд
Апеляції засудженого ОСОБА_3 та його захисника ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Апеляцію прокурора, представника потерпілої ОСОБА_1 задовольнити частково.
Вирок Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 08 квітня 2013 року щодо ОСОБА_3 в частині призначення покарання скасувати.
Призначити ОСОБА_3 покарання за ч. 1 ст. 115 КК України у виді 10 (десяти) років позбавлення волі.
Запобіжний захід щодо ОСОБА_3 залишити без зміни у виді тримання його під вартою у слідчому ізоляторі УДПСтУ міста Артемівська.
Строк покарання ОСОБА_3 обчислювати з 12 липня 2010 року.
Стягнути з засудженого ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 на відшкодування моральної шкоди 30 000(тридцять тисяч гривень).
В решті вищевказаний вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_3 залишити без зміни.
На цей вирок можуть бути подані касаційні скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом одного місяця з моменту проголошення вироку, а засудженим ОСОБА_3- в цей же строк з моменту вручення йому копії цього вироку через апеляційний суд Донецької області.
Судді: