16 грудня 2013 року Справа № 901/2601/13
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Плута В.М.,
суддів Видашенко Т.С.,
Волкова К.В.,
за участю представників сторін:
позивача: не з'явився (товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Електропостачзбут")
відповідача: не з'явився (фермерське господарство "Воїнське")
розглянувши апеляційну скаргу фермерського господарства "Воїнське" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Янюк О.С.) від 21 жовтня 2013 року у справі № 901/2601/13
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Електропостачзбут" (1. вул. Будьонного, 8/65, м. Дніпропетровськ, 49102; 2. вул. Ленінградська, 22, кв. 5, м. Дніпропетровськ, 49000)
до фермерського господарства "Воїнське" (1. вул. 50-річчя Перемоги, 5/2, с. Воїнка, Красноперекопський район, Автономна Республіка Крим,96033; 2. вул. Павленка, 2а, кв. 46, м. Сімферополь, 95006)
про стягнення 45590,21 грн.
06 серпня 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Електропостачзбут" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до фермерського господарства "Воїнське" про стягнення 45590,21 грн., з яких: 39504,72 грн. - основного боргу, 2656,75 грн. - індекс інфляції та 3402,72 грн. - 3% річних (а.с. 3-5).
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням фермерським господарством "Воїнське" умов договору № 164/09 від 22 вересня 2010 року щодо повної та своєчасної оплати за отриманий по видатковій накладній від 30 вересня 2010 року №РН-0000855 товар.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 21 жовтня 2013 року у справі № 901/2601/13 позовні вимоги задоволенні у повному обсязі (а.с. 82-86).
Рішення мотивовано обґрунтованістю позовних вимог.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, фермерське господарство "Воїнське" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с. 105-107).
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивач поставив відповідачу не 69 тон товару, як це було узгоджено сторонами у Специфікації № 1 від 22 вересня 2010 року, а меншу кількість товару - 68,7 тон, а тому у відповідача не виникло обов'язку сплачувати повну вартість товару.
Також, заявник апеляційної скарги (відповідач) вважає, що суду першої інстанції дав невірну оцінку тому, що відповідач прийняв 68,7 тон товару і не висував до позивача претензій щодо недостачі товару після підписання видаткової накладної від 30 вересня 2010 року. Так, фермерське господарство "Воїнське", підписавши вказану видаткову накладну, лише підтвердило, що отримало лише 68,7 тон товару і не має претензій щодо відповідності цієї кількості фактично отриманого товару кількості, вказаній у транспортній накладній. Крім того, факт підписання вказаної видаткової накладної не означає згоду на зміну кількості товару, який повинен бути поставлений згідно Специфікації № 1 від 22 вересня 2010 року.
Відповідач (заявник апеляційної скарги) також вказує на те, що судом першої інстанції безпідставно відхилені доводи про те, що договір № 164/09 від 22 вересня 2010 року, на який товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Електропостачзбут" посилається як на підставу для подачі позову, укладений не з цим товариством, а з товариства з обмеженою відповідальністю "Електропостачзбут" (без зазначення організаційно-правової форми „фірма"). Саме товариство з обмеженою відповідальністю "Електропостачзбут" вказано як продавець у преамбулі вказаного договору, а також у кінцевому розділі договору в реквізитах сторін. Таким чином, фермерське господарство "Воїнське" не має договірних відносин з товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Електропостачзбут", а тому останнє не має права вимагати сплати якихось коштів із посиланням на цей договір.
За розпорядженням секретаря судової палати від 04 грудня 2013 року у зв'язку з хворобою судді Балюкової К.Г., відповідно до пунктів 3.1.6, 3.1.7 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та рішення зборів суддів Севастопольського апеляційного господарського суду від 15 грудня 2010 року та на підставі статті 21 Господарського процесуального кодексу України склад колегії з розгляду апеляційної скарги змінений: головуючий суддя - Плут В.М., судді: Видашенко Т.С., Волков К.В.
04 грудня 2013 року від товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Електропостачзбут" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення (а.с. 120-121).
У судовому засідання, яке було призначено на 04 грудня 2013 року, представник фермерського господарства "Воїнське" підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити. Представник товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Електропостачзбут" просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
У судовому засіданні було оголошено перерву до 16 грудня 2013 року.
Після оголошеної перерви представники сторін не з'явились, про час та місце судового засідання повідомленні належним чином, про причину неявки не повідомили.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Згідно з пунктом 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26 грудня 2011 року у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа, може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
З урахуванням викладеного, оскільки явка учасників процесу обов'язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.
Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 22 вересня 2010 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Електропостачзбут" (далі - Продавець) та фермерським господарством "Воїнське" (далі - Покупець) був укладений договір поставки №164/09 (далі - Договір)(а.с.17-18).
Згідно умов Договору, Продавець зобов'язується поставити, а Покупець - прийняти та оплатити продукцію, найменування (асортимент) якої зазначені у специфікації, яка є невід'ємною частиною Договору (а.с. 19).
Пунктом 2.1 Договору встановлено, що ціна на продукцію, яка поставляється за Договором, зазначена у специфікації, відповідно до якої загальна сума поставки складає 79350,00 грн. з урахуванням ПДВ.
Відповідно до пункту 4.1 Договору Продавець відвантажує продукцію на адресу Покупця після узгодження об'єму кожної партії залізничним транспортом протягом 5-ти днів після 50% передоплати, з остаточним розрахунком протягом 7-ми календарних днів за фактом поставки.
Датою відвантаження продукції вважається дата штампу станції вантажовідправника на супровідній залізничній накладній. Датою поставки продукції вважається дата штампу станції вантажовідправника на супровідній залізничній накладній (пункти 3.2, 3.3 Договору).
Договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до 31 грудня 2011 року (пункт 9.2 Договору).
На виконання умов Договору Продавцем була передана Покупцю продукція на загальну суму 79004,72 грн., що підтверджується відповідною видатковою накладною від 30 вересня 2010 року № РН-0000855 (а.с. 21).
Вказана накладна підписана сторонами Договору без зауважень. Крім того, відповідач не заперечує факту отримання товару по зазначеній видатковій накладній.
Як вбачається з матеріалів справи, поставлена за Договором продукція була частково сплачена Покупцем (відповідачем) у розмірі 39500,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 08 лютого 2011 року № 30 та випискою ПАТ КБ "ПриватБанк" по особовому рахунку Продавця у період з 01 лютого 2011 року по 28 лютого 2011 року (а.с. 20, 38-45).
Таким чином, заборгованість Покупця перед Продавцем за поставлений товар за Договором склала 39504,72 грн. (79004,72 грн. - 39500,00 грн. = 39504,72 грн.).
30 квітня 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Електропостачзбут" звернулось до фермерського господарства "Воїнське" із претензією за вих. № 5-2, в якій вимагало повністю погасити наявну заборгованість, сплативши також інфляційні витрати, 3% річних та пеню за неналежне виконання зобов'язань (а.с. 9,11).
Факт одержання відповідачем вищезазначеної претензії підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 14).
Проте, фермерське господарство "Воїнське" у добровільному порядку на сплатило суму заборгованості за Договором, що стало підставою для звернення товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Електропостачзбут" до господарського суду з даним позовом.
Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду не підлягає скасуванню, виходячи з наступного.
Відповідно до норм статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Укладений між сторонами договір № 164/09 від 22 вересня 2010 року за своєю правовою природою є договором поставки.
В силу норм статі 204 Цивільного кодексу України договір № 164/09 від 22 вересня 2010 року є правомірним, оскільки не визнаний недійсним у встановленому порядку, а тому є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини першої та другої статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Аналогічні норми містяться у статті 265 Господарського кодексу України.
Як зазначалось вище, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 79004,72 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-0000855 від 30 вересня 2010 року та не заперечується відповідачем.
Згідно із частиною першою статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Частиною першою та другою статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Відповідно до пункту 4.1 Договору Продавець відвантажує продукцію на адресу Покупця після узгодження об'єму кожної партії залізничним транспортом протягом 5-ти днів після 50% передоплати, з остаточним розрахунком протягом 7-ми календарних днів за фактом поставки.
Згідно із нормами статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Поставлений позивачем за Договором товар був частково оплачений відповідачем у розмірі 39500,00 грн.
Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які свідчать про оплату отриманого товару у повному обсязі, а тому судова колегія вважає, що позовні вимоги про стягнення основної суми заборгованості у розмірі 39504,72 грн. підлягають задоволенню.
Позивач також просить стягнути з відповідача 2656,75 грн. - індексу інфляції та 3402,72 грн. - 3% річних.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Позивачем наданий розрахунок 3% річних у розмірі 3402,72 грн. (а.с. 13)
Проте, як правильно зазначив суд першої інстанції, наданий розрахунок є невірним, оскільки позивачем при його розрахунку не враховано різниці у кількості днів у 2010 році (365 днів), 2011 році (365 днів) та у 2012 році (366 днів), що призвело до невірного визначення загального розміру 3% річних.
Судом першої інстанції зроблений свій розрахунок та встановлено, що розмір 3% річних складає 3435,23 грн. Судова колегія перевіривши розрахунок, який зроблений судом першої інстанції встановила, що він є вірним.
Однак, оскільки суд позбавлений права виходити за межі позовних вимог, заявлена до стягнення сума 3% річних у розмірі 3402,72 грн. підлягає стягненню з відповідача.
Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" та п. 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.
Так, судом першої інстанції було встановлено, що розрахунок індексу інфляції, який зроблений позивачем є невірним, оскільки останнім не було враховано лютий 2010 року, в якому здійснено часткову оплату за товар у розмірі 39500,00 грн.
Судом першої інстанції зроблений свій розрахунок та встановлено, що розмір індексу інфляції складає 3020,15 грн. Судова колегія перевіривши розрахунок, який зроблений судом першої інстанції встановила, що він є вірним.
Однак, оскільки суд позбавлений права виходити за межі позовних вимог, заявлена до стягнення сума індексу інфляції у розмірі 2656,75 грн. підлягає стягненню з відповідача.
Стосовно доводів апеляційної скарги, слід зазначити наступне.
Так, відповідач вказує, що товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Електропостачзбут" не є стороною договору № 164/09 від 22 вересня 2010 року, а тому не має права вимагати сплати якихось коштів із посиланням на цей договір.
Вказаний довід є хибним та безпідставним, оскільки відповідно до Статуту товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Електропостачзбут" зареєстровано виконавчим комітетом Ленінської районної ради м. Дніпропетровськ, розпорядження № 88р, від 16 лютого 1995 року, а договір № 164/09 укладений у 2010 році.
Крім того, у договорі № 164/09 від 22 вересня 2010 року, специфікації № 1 до зазначеного договору, видатковій накладній № РН-0000855 від 30 вересня 2010 року стоїть печатка товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Електропостачзбут".
Також, відповідач ніяким чином не обґрунтовує факту перерахування грошових коштів у розмірі 39500,00 грн. саме товариству з обмеженою відповідальністю фірма "Електропостачзбут" на підставі видаткової накладної № РН-0000855 від 30 вересня 2010 року.
Заявник апеляційної скарги вказує на те, що позивач поставив відповідачу не 69 тон товару, як це було узгоджено сторонами у Специфікації № 1 від 22 вересня 2010 року, а меншу кількість товару - 68,7 тон, а тому у відповідача не виникло обов'язку сплачувати повну вартість товару.
Відповідно до норм частини першої статті 670 Цивільного кодексу України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази, які свідчать про те, що відповідач звертався до позивача з вимогою передати ту кількість товару, якої не вистачає.
Крім того, позивач вимагає оплати за фактично поставлений товар у кількості 68,7 тон, а не за 69 тон.
Таким чином, зазначені доводи апеляційної скарги є безпідставними, а також вони суперечать нормам статті 692 Цивільного кодексу України.
Слід також відзначити, що виходячи з аналізу апеляційної скарги та матеріалів справи можна зробити висновок про те, що відповідач намагається ухилитися від виконання умов договору № 164/09 від 22 вересня 2010 року та відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Так, відповідач спочатку вказує на те, що зобов'язання за договором не настали, у зв'язку із частково поставкою позивачем товару, а потім взагалі вказує на те, що товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Електропостачзбут" не є стороною зазначеного договору, а тому не має права вимагати сплати якихось коштів із посиланням на цей договір.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.
Враховуючи викладене, апеляційна скарга фермерського господарства "Воїнське" не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 21 жовтня 2013 року у справі № 901/2601/13.
Керуючись статтями 22, 101, 103 (пункт 1 частини 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу фермерського господарства "Воїнське" - залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 21 жовтня 2013 року у справі № 901/2601/13 - залишити без змін.
Головуючий суддя В.М. Плут
Судді Т.С. Видашенко
К.В. Волков
Розсилка:
1. Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Електропостачзбут" (1. вул. Будьонного, 8/65, м. Дніпропетровськ, 49102; 2. вул. Ленінградська, 22, кв. 5, м. Дніпропетровськ, 49000)
2. Фермерське господарство "Воїнське" (1. вул. 50-річчя Перемоги, 5/2, с. Воїнка, Красноперекопський район, Автономна Республіка Крим,96033; 2. вул. Павленка, 2а, кв. 46, м. Сімферополь, 95006)
3. до господарського суду Автономної Республіки Крим
4.